ВСТУП
Розділ 1. Становлення та розвиток українських університетів
1.1. Зародження та історія розвитку вищих навчальних закладів
1.2. Найпрестижніші університети в Україні, їх роль у розвитку держави
Розділ 2. Загальна характеристика вищих навчальних закладів у розвитку освіти населення, становленні української культури та формуванні національної свідомості
2.1. Місце та значення університетів у системі сучасної освіти в Україні
2.2. Роль вищих навчальних закладів у становленні української культури та в формуванні національної свідомості
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
В історії нашої країни XVI-XVII ст. були періодом складних економічних перетворень і політичних подій, коли міцніла і розвивалась Російська держава, а на Україні точилася боротьба народних мас проти феодального, польсько-шляхетського поневолення і католицизму.
Наприкінці XVI-го і в XVII столітті конфлікт між православ’ям і католицизмом, за словами Д. Чижевського, створив “грунт для утворення двох явищ – релігійної полеміки і національної школи”. На його думку, як “релігійна полеміка з необхідністю вимагала теологічних студій”, так і народна школа, яка з’явилася й поширилась зусиллями релігійно-національних організацій – братств, “привела до зорганізування вищої освіти з релігійним забарвленням” .
Рівень освіти XV – XVI ст. в Україні був досить низьким. Діяли переважно початкові парафіяльні школи. На відміну від православної Церкви, яка на Сході не мала жодної вищої школи, католики і протестанти в Європі, включаючи Річ Посполиту, закладали вищі учбові заклади – університети, академії, колегіуми. У Кракові університет засновано у 1400 р. Це стало причиною того, що молодь з українських шляхетських родин змушена була здобувати освіту за кордоном. Наприклад, у Краківському університеті протягом XV – XVI ст. одержали освіту більше 800 українців; українцями були 13 професорів цього університету. Також українці навчалися у Сорбонні, Празі, Болоньї, Падуї, в німецьких університетах Гейдельберга, Віттенберга, Лейпцига .
1. Андрущенко В. П. Роздуми про освіту: Статті, нариси, інтерв’ю / В. П. Андрущенко. – К. : Знання України, 2004. – 804 с.
2. Бахрушин В. Місія університетів у світі: історія та сучасність. – 2014. [Електронний ресурс] : Режим доступу: http://education-ua.org/
3. Буніна Л. М. Історія вищої освіти в Україні // Науковий вісник Донбасу. - 2013. - № 3. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvd_2013_3_2
4. Вигівська Л. Становлення вищої освіти в Україні : Харківський університет // Студентський історико-педагогічний альманах. - 2013. - № 2. – С. 219 – 223.
5. Глузман А. В. Университетское педагогическое образование: опыт системного исследования / А. В. Глузман. – К. : Издательский центр „Просвіта”, 2007. – 39 с.
6. Головач Б. Видатні постаті університету Св. Володимира // Студентський історико-педагогічний альманах. - 2013. - № 2. – С. 241 – 245.
7. Дем’янчук Ю. Розвиток доброчинної діяльності у Київському університеті Св. Володимира (1833-1863) рр.. // Студентський історико-педагогічний альманах. - 2013. - № 2. – С. 235 – 241.
8. Демченко К. Львівський національний університет : історія виникнення // Студентський історико-педагогічний альманах. - 2013. - № 2. – С. 209 – 212.
9. Добрич Н. Історія виникнення університету Святого Володимира // Студентський історико-педагогічний альманах. - 2013. - № 2. – С. 232 – 235.
10. Жморщук М. Становлення університетської освіти в Європі // Студентський історико-педагогічний альманах. - 2013. - № 2. – С. 33 – 37.
11. Казьмирчук М., Казьмирчук Г. Фотографія у Київському університеті Святого Володимира // Часопис української історії. - 2014. – № 30. – С. 15 – 19.
12. Кальниш Ю. Г., Перспективи розвитку університетської освіти в Україні: Ольвійська Хартія. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://old.niss.gov.ua/book/Osvita/7.pdf
13. Карпенко І. Києво-Могилянська академія та її внесок у розвиток української культури // Студентський історико-педагогічний альманах. - 2013. - № 2. – С. 202 – 205.
14. Київський національний університет імені Тараса Шевченка // Офіційний сайт. [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.univ.kiev.ua
15. Козлова Т. Історія розвитку та сучасний стан КНУ імені Тараса Шевченка // Студентський історико-педагогічний альманах. - 2013. - № 2. – С. 245 – 249.
16. Котенко О., Климчук І. Розвиток університетської освіти в Україні : Києво-Могилянська академія // Студентський історико-педагогічний альманах. - 2013. - № 2. – С. 184 – 188.
17. Котенко О., Климчук І. Розвиток університетської освіти в Україні : Києво-Могилянська академія // Студентський історико-педагогічний альманах. - 2013. - № 2. – С. 184 – 188.
18. Лавренюк О. Видатні випускники Києво-Могилянської академії // Студентський історико-педагогічний альманах. - 2013. - № 2. – С. 197 – 200.
19. Маркова В. Українська культура ХІХ ст. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrconf.fl.kpi.ua/wp-content/uploads/2014/12/38._Markova_Valentyna.pdf
20. Матюх С. А. Місце та роль вищих навчальних закладів в системі соціально-економічного розвитку України // Вісник Хмельницького національного університету. – 2013. –- № 2. - С. 47-49.
21. Мельник Т. Структура Харківського національного університету // Студентський історико-педагогічний альманах. - 2013. - № 2. – С. 216 – 219.
22. Мельник Т. Структура Харківського національного університету // Студентський історико-педагогічний альманах. - 2013. - № 2. – С. 216 – 219.
23. Міщинська І. В. Особливості розвитку університетської освіти в Україні // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Педагогіка і психологія. - 2013. - № 39 (4). - С. 41-47.
24. Нариси історії Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка 1834-2004 / В.В. Різун, М.С. Тимошик, А.Є. Конверський. – К.:2004. – 440 с.
25. Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» . [Електронний ресурс]. Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki
26. Новий довідник: Історія України / С. Крупчан, Д. Крупчан, О. Скопненко, О. Іванюк. – 4-е вид., змін. і доп. – К.: ТОВ «КАЗКА», 2008. – 736 с.
27. Осмолович Д. Вплив Києво-могилянської академії на розвиток культури та освіти України // Студентський історико-педагогічний альманах. - 2013. - № 2. – С. 190. – 194.
28. Пустовойт М. Становлення вищої освіти в Україні : університет Св. Володимира // Студентський історико-педагогічний альманах. - 2013. - № 2. – С. 227 – 231.
29. Ревак І. О. Вища освіта в структурі інтелектуального потенціалу України: стан і перспективи розвитку // Проблеми економіки. – 2014. - № 4. – С. 133 – 140.
30. Рейтинг ВНЗ "Топ-200 Україна" – 2015. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.nmu.edu.ua/news-open.php?id_news=3134
31. Рейтинг університетів України ІІІ, IV рівнів акредитації ТОП-200 Україна у 2015 році. [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.euroosvita.net/index.php/?category=1&id=4068
32. Сидорчук Н. Г. Соціально-історичні моделі університетської освіти // Студентський історико-педагогічний альманах. - 2013. - № 2. - С. 18 – 24.
33. Таргонська О. Братські школи як основа вищої освіти в Україні // Студентський історико-педагогічний альманах. - 2013. - № 2. – С. 175 – 177.
34. Українська культура в другій половині XVII — XVIII ст.. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://shpargalka.org.ua/r/2/2138.html
35. Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://uk.wikipedia.org/wiki/
36. Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.univer.kharkov.ua/ua/general/our_university/history
37. Хижняк З. І. Києво-Могилянська академія: суспільно-політичні й ідеологічні передумови виникнення вищої освіти на Україні / З. І. Хижняк. – К.: Знання, 1991. - 78 с.
38. Цюняк О.В. Розвиток вищої освіти у Харкові у ХІХ на початку ХХ століття: історико-методологічні підходи / О.В. Цюняк [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znpkhnpu_ist/2008 32/24.html
39. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://www.chnu.cv.ua/index.php?page=ua/zaginf/01%20pro_univer
40. Шинкарук В. Основні напрями модернізації структури вищої освіти України // Офіційний сайт Міністерства освіти і науки України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.mon.gov.ua
41. Яремчук В., Бодак К., Оберемко І. – Значення братств у розвитку української вищої школи XVI – XVII ст. // Студентський історико-педагогічний альманах. - 2013. - № 2. – С. 171 – 175.
42. Яровенко Т.С. Тенденції та проблеми розвитку освіти в Україні // Економічний вісник Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". - 2015. - № 12. - С. 167-172.
Вища освіта має величезні потенційні можливості щодо збереження та нагромадження знань, духовних цінностей і надбань національної культури, вона відіграє провідну роль в ідентифікації суспільства та є рушійною силою економічного розвитку будь-якої держави.
На теренах нашої держави університети мають довгу й багату історію. Виникнення й становлення вищої освіти в Україні, як суспільно-історичний процес, тісно пов’язане з подіями історичного розвитку держави і співвідноситься з процесом становлення університетської освіти в інших країнах світу.
Студентів, випускників та вчених українських вищих навчальних закладів вже давно знають і цінують по всьому світі. Першовідкриття та новаторські дослідження вчених, які працювали в українських інститутах та академіях, таких як Дмитро Менделєєв, Микола Жуковський і Євген Патон, є частиною загальної історії наукового прогресу світу .
Інтелектуальний потенціал країни визначається рівнем розвитку освітньої і наукової сфер, станом культурної та духовної спадщини, адже в його основі закладена природна здатність акумулювати все нові знання, генерувати нові ідеї, що стають основним джерелом економічного зростання. Вища освіта, що є базовим елементом інтелектуального потенціалу, відповідає за стан освіченості суспільства, його здатність до розвитку та самовдосконалення .
Розгляду проблем українських університетів в аспекті розвитку освіти населення, становленні української культури та формуванні національної свідомості, а також пошуку перспектив вдосконалення вищих начальних закладів у нашій державі свої роботи присвятили, зокрема, В. П. Андрущенко, Л. М. Буніна, А. В. Глузман, Г. Казьмирчук, С. А. Матюх, І. О. Ревак та інші.
Метою даної курсової роботи є розкриття українських університетів як осередків освіти,культури та формування національної свідомості. Метa oбумoвленa пoстaнoвкoю тaких зaвдaнь:
вивчення історії розвитку українських вищих навчальних закладів;
дослідження деяких найпрестижніших університетів в Україні;
визначення ролі вищих навчальних закладів у розвитку держави;
визначення місця та значення університетів у системі сучасної освіти в Україні;
дослідження ролі вищих навчальних закладів у становленні української культури;
дослідження впливу університетів на формування національної свідомості.
Науковою основою при написанні даної курсової роботи стали праці відомих вітчизняних вчених (в алфавітному порядку).
Oб’єктoм вивчення у курсовій рoбoтi є сукупність суспільних відносин, пов’язаних з розвитком і функціонування українських університетів.
Предметoм дoслiдження є українські університети як осередки освіти, культури та формування національної свідомості.
Робота складається зі вступу, двох розділів, які містять чотири підрозділи, висновків та списку використаних джерел.
Місцем зародження наукових центрів вважають теологічні школи, які засновували на українській землі представники різних віросповідань, через які пройшли цілі покоління представників різних верств українського суспільства, і саме це позначило початок університетської освіти в Україні. Найвідомішою з них була Острозька академія, однак довгий час такою вважали Києво-Могилянську академію, що майже два століття виконувала роль освітнього, наукового і мистецького центру, осередку духовності українського народу і всієї Східної Європи.
Києво-Могилянська академія заклала фундамент для розвитку вищої освіти, вплинула на формування світогляду українців, на поширення гуманістичних та просвітницьких ідей, сприяла підвищенню загального культурного рівня, виховала в народі почуття національної гідності та самосвідомості, стала віддзеркаленням демократизму українського суспільства. У XVII ст. в України вже була вища школа, яка здобула визнання у всьому слов’янському світі.
За оцінками західних експертів, Україна має яскраво виражену конкурентну перевагу – високий рівень освіти, науки і загальної культури населення. У рейтингових порівняннях Світового економічного форуму українська освітянська система визнана кращою за німецьку, російську, польську, італійську, китайську та турецьку. Таке високе місце в рейтингу зумовлено порівняно високою якістю вищої технічної та математичної освіти. Україна серед 144 країн посідає 30 місце, випереджаючи ряд розвинених держав – США, Великобританію, Швецію, Італію, а також такі країни з трансформаційною економікою, як Польща, Китай та Туреччина. Ще однією сильною стороною вітчизняної освітньої системи є те, що за кількістю сертифікованих програмістів Україна посідає 4-те місце в світі, а щороку вітчизняні вузи випускають до 50 тис. дипломованих ІТ-фахівців. Результати оцінювання 144 країн за окремими складовими глобального індексу конкурентоспроможності у 2014 – 2015 рр. показали, що Україна посіла за рівнем вищої освіти та професійної підготовки 40, за технологічною готовністю – 85, за інноваціями – 81 місце. Загалом Україна покращила свої позиції на 8 пунктів та посіла 76 місце проти 84 у 2013 – 2014 рр. .
Отже, проаналізувавши в цілому вищі навчальні заклади в Україні в аспекті розвитку освіти населення, становленні української культури та формуванні національної свідомості, можна зазначити, що цілями існування університетів в Україні є:
формування світогляду і виховання молоді;
професійна підготовка та перепідготовка фахівців;
фундаментальні та прикладні наукові дослідження;
збереження й структурування наявних знань, інноваційну діяльність у різних сферах;
соціалізація молоді та інших уразливих соціальних груп;
проектування суспільного розвитку на глобальному, регіональному та місцевому рівнях, побудову відповідних прогнозів та сценаріїв;
розробку і реалізацію глобальних, регіональних і місцевих програм в сфері просвітництва, культури, здоров'я людей, спорту тощо. Співвідношення між цими складовими у цілях різних університетів може варіюватися в дуже широких межах, відбиваючи, насамперед, існуючи суспільні потреби. Тому й оцінювання університетів має бути. насамперед, дворівневим. З одного боку, це оцінка відповідності суспільним потребам його декларованих місії, цілей та завдань. А з іншого - оцінювання відповідності результатів діяльності цим деклараціям.
