Увага! JavaScript вимкнений в Вашому веб-браузері.
Стабільна робота сервісу неможлива! Як підключить написано тут

Курсова

"Мотиви самотності та смерті в оповіданнях Бориса Грінченка "

Предмет:

Література українська

Мова:

Українська

Рік здачі:

2020

Сторінки:

145 грн.

Вступ …………………………………………………………………….……3
Розділ І. Борис Грінченко видатний письменник …………………………..5
1.1. Творчий шлях письменника …………………………………...8
Розділ ІІ. Мотиви самотності та смерті в оповіданнях Б.Грінченка.
2.1. Сонячний промінь ………………………………………………..15
2.2. «Серед темної ночі» і «Під тихими вербами» ………………….23
2.3. «Брат на брата» …………………………………………………28
2.4. “Сама, зовсiм сама” ……………………………………………..32
Висновки ……………………………………………………………………...36
Список використаних джерел ……………………………………………….38

В історію української літератури другої половини XIX — початку XX ст. Б. Грінченко ввійшов як поет, прозаїк і драматург, перекладач, мовознавець і публіцист, культурний і громадський діяч, педагог, літературний критик.
Народився Борис Дмитрович Грінченко 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині. Батько Грінченка — дворянин, відставний штабс-капітан, володів кількома десятинами землі й водяним млином і над усе прагнув, незважаючи на невеликі статки, дотримуватися «способу життя, властивого дворянам», зокрема не дозволяв дітям говорити «мужицьким наріччям» — українською мовою, яку вони чули довкола. Незважаючи на батькову заборону, Б. Грінченко блискуче опанував живу розмовну, а згодом і літературну українську мову. Змалку цікавився він також багатющим українським фольклором та етнографією. Справжнє потрясіння пережив письменник, прочитавши «Кобзар» Т. Шевченка, що довершив його духовне формування: «Кобзар», — писав про свої юнацькі роки Грінченко до історика української літератури О. Огоновського, — зробивсь моєю Євангелію. Я почав писати по-українському зараз же й писати усячину, починаючи з віршів та кінчаючи словарями».
Освіту здобував Б. Грінченко у Харківській реальній школі, яку не закінчив: з п'ятого класу його було виключено за читання й розповсюдження забороненої літератури (С. Подолинський («Про багатство і бідність», «Парова машина» та інші нелегальні так звані метелики народницького толку). Просидівши півтора місяці у в'язниці, Грінченко втратив право продовжувати навчання, навіть здобути середню освіту. Віднині перед юнаком стелився єдиний — і такий типовий як для українського письменника шлях — самоосвіти.
На цьому тяжкому шляху він здобув надзвичайно багато, став людиною широкої європейської ерудиції, різнобічним ученим. Раніше одержані знання і самопідготовка допомогли Грінченкові скласти екстерном у 1881 р. екзамен на звання народного вчителя, і з цього часу він учителює по селах Харківщини і нинішньої Сумщини: в с. Введенському Зміївського повіту, с. Нижній Сироватці, і особливо в с. Олексіївці, де шість років працює у приватній школі відомої просвітительки X. Д. Алчевської. Взагалі на освітній ниві працював Б. Грінченко понад десять років — з 1881 по 1893.
Як педагог Б. Грінченко відзначався прогресивними поглядами, дбав про розвиток національної школи з широкою програмою, гостро критикував існуючу самодержавну систему освіти. Його праці з цих питань — «Яка тепер народна школа на Вкраїні» (1896), «Народні вчителі і українська школа» (1906), «Об украинской школе» (1905), «На беспросветном пути» засвідчували ці погляди. Перу письменника належать і підручники — читанка «Рідне слово» та «Українська граматика до науки читання й писання», а також ґрунтовна праця з психології читача — «Перед широким світом».
Працює Б. Грінченко певний час і статистиком у губернському земстві на Херсонщині, а з 1894 р. переїжджає до Чернігова, де служить діловодом у земстві, згодом — секретарем земської управи. Та канцелярська служба — зовнішня суть життя письменника — задоволення не дає. «Справжня біографія Грінченка, — зауважує С. Єфремов, — то його невсипуща, безупинна, од першого виступу ще юнаком аж до останнього моменту, праця задля рідного народу, його повсякчасна готовність покласти душу свою за трудящий люд. Замість сухих хронологічних дат бачимо в цій біографії довгу низку живих праць, що ними проклав свою путь Грінченко. Стане тут уряд — і його педагогічна робота, і заходи коло розвитку рідного слова, і студіювання народної словесності, й досліди над життям народним, і популяризаторська робота, і громадська публіцистика, і красне письменство. Обставини тодішнього життя з Грінченка зробили письменника переважно, це був, може, перший у нас письменник — професіонал, і українському письменству найбільш оддає він своєї сили, — оддає і на боротьбу з перешкодами, і на безпосередню творчу роботу».
І справді, роки вчителювання були часом і роками гідної подиву творчої праці. Як зазначав у 1893 р. І. Франко, Б. Грінченко протягом попередніх десяти літ працював багато і плідно. «Чоловік, як сказано, хворий (ідеться про невиліковну хворобу — сухоти, на яку захворів Грінченко у в'язниці. — Авт.), котрий надто мусить заробляти на хліб для себе, для сім'ї, він, проте, засилає мало що не всі наші видання своїми, не раз багатоцінними писаннями: повістями, віршами, статтями критичними й популярно-науковими, працює без віддиху, шле до цензури рукопись за рукописсю, не зраджується ніякими невдачами ані критикою, часто неприхильною, а у всьому, що пише, часто проявляє, побіч знання мови української, також гарячу любов до України, щирий демократизм, бистре око на хиби української суспільності».
Порівнюючи Грінченка (псевдонім Чайченко) з деякими його сучасниками, яких «не гук», Франко додає: «Без сумніву, перше місце в нинішню добу в цій компанії — не вже письменників, а справдішніх борців за українське слово — перше місце по пильності, по таланту, витривалій працьовитості і різнорідності інтересів духових, треба признати д. Чайченкові».
У Чернігові протягом 1894—1902 років Грінченко займався упорядкуванням музею української старовини поміщика й мецената В. Тарновського. Цю працю каталогізування й упорядкування матеріалів годі переоцінити: одних шевченківських експонатів, малюнків і рукописів тут було до восьмисот. Видає він і неоціненні «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» (1895,1896,1899).
Року 1902 Б. Грінченко переїздить до Києва, де на пропозицію редакції журналу «Киевская старина» береться за винятково складну і відповідальну справу — укладення словника української мови. Цю унікальну роботу було відзначено другою премією Російської академії наук.
Із 1905 р. Грінченко працює редактором української газети «Громадська думка», очолює київське товариство «Просвіта» (1906—1909), у якому активно співпрацювали Леся Українка, її сестра О. Косач, Л. Яновська та ін. Редагує він і літературно-громадський журнал «Нова громада». В роки реакції після революції 1905—1907 рр. Грінченко зазнає переслідувань, переживає особисту трагедію: «жандарми доводять до смерті його дочку — мужню революціонерку Настю».
Загострилась хвороба письменника, і в 1909 p., позичивши гроші, він їде на лікування до Італії, де невдовзі, 6 травня 1910 р. помирає у м. Оспедалетто. Тіло Грінченка було перевезене в Україну. Його похорон на Байковому кладовищі перетворився на демонстрацію демократичних антицаристських сил. У некрологах на смерть Б. Грінченка у вітчизняній і зарубіжній пресі відзначалися його заслуги письменника, наукового і культурного діяча.

Актуальністю теми написання цієї курсової роботи є творчість Б.Грінченка, а саме мотиви самотності та смерті в оповіданнях.
Борис Грінченко був активним поетом, прозаїком, драматургом, перекладачем, літературним критиком. Відомий він і як мовознавець («Словарь української мови»), фольклорист та етнограф («Этнографические материалы, собранные в Черниговскойи й соседней с ней губерниях»), педагог, публіцист, організатор видавничої справи, бібліограф. Письменника шанували І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський. Після знайомства з його творами не можна залишатися байдужим. Серце наповнюється почуттями жалю, любові, милосердя.
В українську літературу другої половини XIX — початку XX ст. Грінченко ввійшов як майстер малої й середньої прози — оповідання і повісті, причому пріоритет слід віддати останній. Сучасник письменника А. Кримський писав йому: «...Повість — то і єсть Ваш властивий «фах», в повісті Ви робите суцільне враження, тим часом у драмах Ваш талан виявляється нерівно, оазисами».
Перу Б. Грінченка належать розлогі повісті «Сонячний промінь» (1890), «На розпутті» (1891), дилогія «Серед темної ночі» (1900) і «Під тихими вербами» (1901). Останньою в цій низці була повість «Брат на брата» (1907) — твір ідейно не простий і мало досліджений.
Першу повість Б. Грінченка «Сонячний промінь» було написано в с. Олексіївка Катеринославської губернії, де письменник вчителював і мав змогу спостерігати за життям різних верств української провінції, так би мовити, «в натурі». Він хотів увести повість до другого тому своїх «Писань», що вийшов 1905 року, хоча й сумнівався, що цензура пропустить його (лист до матері від 12 грудня 1890 р.). І дійсно, петербурзький цензурний комітет заборонив твір, як і оповідання «Непокірний», і заборона ця тривала впродовж довгих років. Про це ще раз з обуренням згадує Грінченко у листі до І. Кравецького (1904 р.), директора бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Відзначаючи заборони українських періодичних видань (Є. Чикаленкові та М. Левицькому було відмовлено у виданні газети «Селянин»), він пише: «Коли часом проскочить московською мовою яка вільніша звістка про наше письменство, то се випадок і виняток ... Щодо мене, то мені в останній час заборонено: «Сонячний промінь» (хоч я повикидав з його все, що могло здаватися нецензурним), «Непокірний» [...] — обидві речі мали бути в 2-му томі моїх «Писаннів» [1, 609].
Обєктом роботи виступає творчість Бориса Грінченка
Предметом роботи є: оповідання письменника.
Мета роботи: виявити в оповіданнях письменника мотиви самотності та смерті.
Згідно з мети роботи переді мною постають наступні завдання:
- Проаналізувати життя і творчіть Бориса Грінченка
- Вивчити наукову літературу з данного питання
- Дослідити мотиви самотності та смерті в окремих оповіданнях письменника.
При написанні курсової роботи використовувалися такі методи: емпіричні, емпірико-теоретичні та теоретичні.
Робота складається зі: Вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Борис Дмитрович Грінченко - видатний український письменник і вчений, критик, мовознавець, освітній і громадський діяч кінця XIX-початку XX століття. Його шанували І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський та інші видатні сучасники. Одержавши право працювати в школі, Б. Грінченко прагнув свої знання використати на освітній ниві за зразками народної педагогіки та світової науки про виховання.
Педагогічна, літературна, наукова та громадська діяльність Бориса Грінченка на Луганщині, в селі Олексіївці має всеукраїнське значення. Можна з впевненістю сказати, що саме тут сформувався Б. Грінченко як письменник. Дуже велику увагу приділяє Б.Д. Грінченко видавничій справі - 50 книжок для народу неймовірно великим тиражем для того часу - 200 тисяч примірників.
Б.Д. Грінченко у праці "Народні вчителі і вкраїнська школа" показує роль русифікації в денаціоналізації українського населення. Негативно ставився педагог до тих діячів освіти і культури, які виявляли нігілізм у ставленні до мови навчання, не бачили шкоди, якої завдає російськомовна школа українським дітям. Б.Д. Грінченко показує неймовірні труднощі, які має українська дитина в російській школі. Долає їх вона шляхом великих нервових зусиль. Б.Д. Грінченко зазначав, що нова школа має надати освіті розвивальний, виховуючий характер. Він не вважав, що головним завданням школи є наповнення учнівських голів певною сумою знань. Педагог у своїй практиці відкидав зазубрювання, неусвідомлене запам'ятовування, протиставляючи їм навчальну роботу, що розвивала образне й абстрактне мислення, забезпечувала глибину знань. Він залучав до самостійного читання, написання учнем рецензій на прочитані книги, обговорення прочитаного.
Навчання рідною мовою — один із провідних принципів освітньої системи Бориса Грінченка. Спираючись на досвід прогресивних педагогів, психологів, мовознавців, він розвиває їхні думки щодо діалектичної єдності мови і мислення, наголошує на тому, що мова є виразником найістотніших національних ознак: психологічних, світоглядних, етнографічних. На необхідності розвитку мережі українських шкіл наголошував ще Борис Дмитрович Грінченко.
В. Грінченко вважав, що на особі вчителя ґрунтується все навчання і виховання. Він хотів його бачити високоосвіченою, високоморальною особою, яка досконало знає свою справу, сумлінно виконує вчительський обов'язок, є справедливою, послідовною і цілеспрямованою у своїх діях.
Педагогічна система Б. Грінченка спирається на народну педагогіку, адже це є вічне, невичерпне джерело навчально-виховної мудрості. Цю мудрість видатний педагог плідно використав у своїй практиці. В сучасній системі освіти досить багато уваги в останній час приділяється саме народній педагогіці, тому педагогічні ідеї Б.Грінченка досить актуальні.

Щоб придбати дану роботу спочатку зареєструйтеся та поповніть баланс на 145.00 грн.

Також Ви можете замовити написання унікальної роботи у наших Виконавців.

Комарницький Євген (k-jore)

(4.6)

Увага! Файл роботи буде доступним до завантаження відразу після оплати. Дана робота перевірена адміністрацією сервісу: вся інформація (зміст, вступ, висновок, список використаної літератури, фрагмент роботи, кількість сторінок тощо) відповідає дійсності

Служба підтримки:

"Мотиви самотності та смерті в оповіданнях Бориса Грінченка "

0 (800) 357-234