Внимание! JavaScript отключен в Вашем веб-браузере.
Стабильная работа сервиса невозможна! Как включить написано здесь

Курсовая

"Мотиви самотності та смерті в оповіданнях Бориса Грінченка "

Предмет:

Литература украинская

Язык:

Украинский

Год сдачи:

2020

Страницы:

145 грн.

Вступ …………………………………………………………………….……3
Розділ І. Борис Грінченко видатний письменник …………………………..5
1.1. Творчий шлях письменника …………………………………...8
Розділ ІІ. Мотиви самотності та смерті в оповіданнях Б.Грінченка.
2.1. Сонячний промінь ………………………………………………..15
2.2. «Серед темної ночі» і «Під тихими вербами» ………………….23
2.3. «Брат на брата» …………………………………………………28
2.4. “Сама, зовсiм сама” ……………………………………………..32
Висновки ……………………………………………………………………...36
Список використаних джерел ……………………………………………….38

В історію української літератури другої половини XIX — початку XX ст. Б. Грінченко ввійшов як поет, прозаїк і драматург, перекладач, мовознавець і публіцист, культурний і громадський діяч, педагог, літературний критик.
Народився Борис Дмитрович Грінченко 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині. Батько Грінченка — дворянин, відставний штабс-капітан, володів кількома десятинами землі й водяним млином і над усе прагнув, незважаючи на невеликі статки, дотримуватися «способу життя, властивого дворянам», зокрема не дозволяв дітям говорити «мужицьким наріччям» — українською мовою, яку вони чули довкола. Незважаючи на батькову заборону, Б. Грінченко блискуче опанував живу розмовну, а згодом і літературну українську мову. Змалку цікавився він також багатющим українським фольклором та етнографією. Справжнє потрясіння пережив письменник, прочитавши «Кобзар» Т. Шевченка, що довершив його духовне формування: «Кобзар», — писав про свої юнацькі роки Грінченко до історика української літератури О. Огоновського, — зробивсь моєю Євангелію. Я почав писати по-українському зараз же й писати усячину, починаючи з віршів та кінчаючи словарями».
Освіту здобував Б. Грінченко у Харківській реальній школі, яку не закінчив: з п'ятого класу його було виключено за читання й розповсюдження забороненої літератури (С. Подолинський («Про багатство і бідність», «Парова машина» та інші нелегальні так звані метелики народницького толку). Просидівши півтора місяці у в'язниці, Грінченко втратив право продовжувати навчання, навіть здобути середню освіту. Віднині перед юнаком стелився єдиний — і такий типовий як для українського письменника шлях — самоосвіти.
На цьому тяжкому шляху він здобув надзвичайно багато, став людиною широкої європейської ерудиції, різнобічним ученим. Раніше одержані знання і самопідготовка допомогли Грінченкові скласти екстерном у 1881 р. екзамен на звання народного вчителя, і з цього часу він учителює по селах Харківщини і нинішньої Сумщини: в с. Введенському Зміївського повіту, с. Нижній Сироватці, і особливо в с. Олексіївці, де шість років працює у приватній школі відомої просвітительки X. Д. Алчевської. Взагалі на освітній ниві працював Б. Грінченко понад десять років — з 1881 по 1893.
Як педагог Б. Грінченко відзначався прогресивними поглядами, дбав про розвиток національної школи з широкою програмою, гостро критикував існуючу самодержавну систему освіти. Його праці з цих питань — «Яка тепер народна школа на Вкраїні» (1896), «Народні вчителі і українська школа» (1906), «Об украинской школе» (1905), «На беспросветном пути» засвідчували ці погляди. Перу письменника належать і підручники — читанка «Рідне слово» та «Українська граматика до науки читання й писання», а також ґрунтовна праця з психології читача — «Перед широким світом».
Працює Б. Грінченко певний час і статистиком у губернському земстві на Херсонщині, а з 1894 р. переїжджає до Чернігова, де служить діловодом у земстві, згодом — секретарем земської управи. Та канцелярська служба — зовнішня суть життя письменника — задоволення не дає. «Справжня біографія Грінченка, — зауважує С. Єфремов, — то його невсипуща, безупинна, од першого виступу ще юнаком аж до останнього моменту, праця задля рідного народу, його повсякчасна готовність покласти душу свою за трудящий люд. Замість сухих хронологічних дат бачимо в цій біографії довгу низку живих праць, що ними проклав свою путь Грінченко. Стане тут уряд — і його педагогічна робота, і заходи коло розвитку рідного слова, і студіювання народної словесності, й досліди над життям народним, і популяризаторська робота, і громадська публіцистика, і красне письменство. Обставини тодішнього життя з Грінченка зробили письменника переважно, це був, може, перший у нас письменник — професіонал, і українському письменству найбільш оддає він своєї сили, — оддає і на боротьбу з перешкодами, і на безпосередню творчу роботу».
І справді, роки вчителювання були часом і роками гідної подиву творчої праці. Як зазначав у 1893 р. І. Франко, Б. Грінченко протягом попередніх десяти літ працював багато і плідно. «Чоловік, як сказано, хворий (ідеться про невиліковну хворобу — сухоти, на яку захворів Грінченко у в'язниці. — Авт.), котрий надто мусить заробляти на хліб для себе, для сім'ї, він, проте, засилає мало що не всі наші видання своїми, не раз багатоцінними писаннями: повістями, віршами, статтями критичними й популярно-науковими, працює без віддиху, шле до цензури рукопись за рукописсю, не зраджується ніякими невдачами ані критикою, часто неприхильною, а у всьому, що пише, часто проявляє, побіч знання мови української, також гарячу любов до України, щирий демократизм, бистре око на хиби української суспільності».
Порівнюючи Грінченка (псевдонім Чайченко) з деякими його сучасниками, яких «не гук», Франко додає: «Без сумніву, перше місце в нинішню добу в цій компанії — не вже письменників, а справдішніх борців за українське слово — перше місце по пильності, по таланту, витривалій працьовитості і різнорідності інтересів духових, треба признати д. Чайченкові».
У Чернігові протягом 1894—1902 років Грінченко займався упорядкуванням музею української старовини поміщика й мецената В. Тарновського. Цю працю каталогізування й упорядкування матеріалів годі переоцінити: одних шевченківських експонатів, малюнків і рукописів тут було до восьмисот. Видає він і неоціненні «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» (1895,1896,1899).
Року 1902 Б. Грінченко переїздить до Києва, де на пропозицію редакції журналу «Киевская старина» береться за винятково складну і відповідальну справу — укладення словника української мови. Цю унікальну роботу було відзначено другою премією Російської академії наук.
Із 1905 р. Грінченко працює редактором української газети «Громадська думка», очолює київське товариство «Просвіта» (1906—1909), у якому активно співпрацювали Леся Українка, її сестра О. Косач, Л. Яновська та ін. Редагує він і літературно-громадський журнал «Нова громада». В роки реакції після революції 1905—1907 рр. Грінченко зазнає переслідувань, переживає особисту трагедію: «жандарми доводять до смерті його дочку — мужню революціонерку Настю».
Загострилась хвороба письменника, і в 1909 p., позичивши гроші, він їде на лікування до Італії, де невдовзі, 6 травня 1910 р. помирає у м. Оспедалетто. Тіло Грінченка було перевезене в Україну. Його похорон на Байковому кладовищі перетворився на демонстрацію демократичних антицаристських сил. У некрологах на смерть Б. Грінченка у вітчизняній і зарубіжній пресі відзначалися його заслуги письменника, наукового і культурного діяча.

Актуальністю теми написання цієї курсової роботи є творчість Б.Грінченка, а саме мотиви самотності та смерті в оповіданнях.
Борис Грінченко був активним поетом, прозаїком, драматургом, перекладачем, літературним критиком. Відомий він і як мовознавець («Словарь української мови»), фольклорист та етнограф («Этнографические материалы, собранные в Черниговскойи й соседней с ней губерниях»), педагог, публіцист, організатор видавничої справи, бібліограф. Письменника шанували І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський. Після знайомства з його творами не можна залишатися байдужим. Серце наповнюється почуттями жалю, любові, милосердя.
В українську літературу другої половини XIX — початку XX ст. Грінченко ввійшов як майстер малої й середньої прози — оповідання і повісті, причому пріоритет слід віддати останній. Сучасник письменника А. Кримський писав йому: «...Повість — то і єсть Ваш властивий «фах», в повісті Ви робите суцільне враження, тим часом у драмах Ваш талан виявляється нерівно, оазисами».
Перу Б. Грінченка належать розлогі повісті «Сонячний промінь» (1890), «На розпутті» (1891), дилогія «Серед темної ночі» (1900) і «Під тихими вербами» (1901). Останньою в цій низці була повість «Брат на брата» (1907) — твір ідейно не простий і мало досліджений.
Першу повість Б. Грінченка «Сонячний промінь» було написано в с. Олексіївка Катеринославської губернії, де письменник вчителював і мав змогу спостерігати за життям різних верств української провінції, так би мовити, «в натурі». Він хотів увести повість до другого тому своїх «Писань», що вийшов 1905 року, хоча й сумнівався, що цензура пропустить його (лист до матері від 12 грудня 1890 р.). І дійсно, петербурзький цензурний комітет заборонив твір, як і оповідання «Непокірний», і заборона ця тривала впродовж довгих років. Про це ще раз з обуренням згадує Грінченко у листі до І. Кравецького (1904 р.), директора бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Відзначаючи заборони українських періодичних видань (Є. Чикаленкові та М. Левицькому було відмовлено у виданні газети «Селянин»), він пише: «Коли часом проскочить московською мовою яка вільніша звістка про наше письменство, то се випадок і виняток ... Щодо мене, то мені в останній час заборонено: «Сонячний промінь» (хоч я повикидав з його все, що могло здаватися нецензурним), «Непокірний» [...] — обидві речі мали бути в 2-му томі моїх «Писаннів» [1, 609].
Обєктом роботи виступає творчість Бориса Грінченка
Предметом роботи є: оповідання письменника.
Мета роботи: виявити в оповіданнях письменника мотиви самотності та смерті.
Згідно з мети роботи переді мною постають наступні завдання:
- Проаналізувати життя і творчіть Бориса Грінченка
- Вивчити наукову літературу з данного питання
- Дослідити мотиви самотності та смерті в окремих оповіданнях письменника.
При написанні курсової роботи використовувалися такі методи: емпіричні, емпірико-теоретичні та теоретичні.
Робота складається зі: Вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Борис Дмитрович Грінченко - видатний український письменник і вчений, критик, мовознавець, освітній і громадський діяч кінця XIX-початку XX століття. Його шанували І. Франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський та інші видатні сучасники. Одержавши право працювати в школі, Б. Грінченко прагнув свої знання використати на освітній ниві за зразками народної педагогіки та світової науки про виховання.
Педагогічна, літературна, наукова та громадська діяльність Бориса Грінченка на Луганщині, в селі Олексіївці має всеукраїнське значення. Можна з впевненістю сказати, що саме тут сформувався Б. Грінченко як письменник. Дуже велику увагу приділяє Б.Д. Грінченко видавничій справі - 50 книжок для народу неймовірно великим тиражем для того часу - 200 тисяч примірників.
Б.Д. Грінченко у праці "Народні вчителі і вкраїнська школа" показує роль русифікації в денаціоналізації українського населення. Негативно ставився педагог до тих діячів освіти і культури, які виявляли нігілізм у ставленні до мови навчання, не бачили шкоди, якої завдає російськомовна школа українським дітям. Б.Д. Грінченко показує неймовірні труднощі, які має українська дитина в російській школі. Долає їх вона шляхом великих нервових зусиль. Б.Д. Грінченко зазначав, що нова школа має надати освіті розвивальний, виховуючий характер. Він не вважав, що головним завданням школи є наповнення учнівських голів певною сумою знань. Педагог у своїй практиці відкидав зазубрювання, неусвідомлене запам'ятовування, протиставляючи їм навчальну роботу, що розвивала образне й абстрактне мислення, забезпечувала глибину знань. Він залучав до самостійного читання, написання учнем рецензій на прочитані книги, обговорення прочитаного.
Навчання рідною мовою — один із провідних принципів освітньої системи Бориса Грінченка. Спираючись на досвід прогресивних педагогів, психологів, мовознавців, він розвиває їхні думки щодо діалектичної єдності мови і мислення, наголошує на тому, що мова є виразником найістотніших національних ознак: психологічних, світоглядних, етнографічних. На необхідності розвитку мережі українських шкіл наголошував ще Борис Дмитрович Грінченко.
В. Грінченко вважав, що на особі вчителя ґрунтується все навчання і виховання. Він хотів його бачити високоосвіченою, високоморальною особою, яка досконало знає свою справу, сумлінно виконує вчительський обов'язок, є справедливою, послідовною і цілеспрямованою у своїх діях.
Педагогічна система Б. Грінченка спирається на народну педагогіку, адже це є вічне, невичерпне джерело навчально-виховної мудрості. Цю мудрість видатний педагог плідно використав у своїй практиці. В сучасній системі освіти досить багато уваги в останній час приділяється саме народній педагогіці, тому педагогічні ідеї Б.Грінченка досить актуальні.

Для приобретения данной работы вначале зарегистрируйтесь и пополните баланс на 145.00 грн.

Также Вы можете заказать написание уникальной работы у наших Исполнителей.

Комарницький Євген (k-jore)

(4.6)

Внимание! Файл работы будет доступен для скачивания сразу после оплаты. Работа проверена администрацией сервиса: вся информация (содержание, введение, заключение, список использованной литературы, фрагмент работы, количество страниц и т.д.) соответствует действительности

Служба поддержки:

"Мотиви самотності та смерті в оповіданнях Бориса Грінченка "

0 (800) 357-234