Вступ …………………………………………………………………………3
Лінгвістичні проблеми української військової термінології ……………..4
Висновки ……………………………………………………………………..14
Список використаної літератури …………………………………………...15

Процес формування української терміносистеми досліджуваної галузі внаслідок впливу позамовних чинників відбувався з неоднаковою інтенсивністю. Терміни на позначення військово-морських понять побутували тільки на певних історичних етапах і тому не могли забезпечити умови для систематичного й повнокровного розвитку системи загалом. У процесі еволюції терміносистеми змінювалися способи номінації спеціальних понять ВМТ семантичної сфери: від переважно лексико-семантичного способу творення термінологічних одиниць у княжу добу до утворення складених термінів на сучасному етапі розвитку української мови.
В історії формування військово-морської термінології чітко простежуємо два періоди – „донауковий” та „науковий”, в яких умовно виділяємо 6 етапів.
Військово-морська термінологія належить до найдавніших фахових систем української мови, зародження яких розпочалося ще у часи Київської Русі. Лексеми на позначення військово-морських понять стали тим підґрунтям, на основі якого відбулося збагачення й розвиток ВМТ. Це дало змогу виділити дев’ятнадцять найменувань плавних засобів, які призначалися для здійснення військово-морських дій. Виділяємо лексико-тематичні групи на позначення частин суден, професій, корабельного устаткування. Основу військово-морського словника становить питома лексика. Проте військово-морська терміносистема поповнювалась й іншомовною лексикою, зокрема з грецької, скандинавських мов.
Військово-морська термінологія козацької доби – це вже система засобів вираження військово-морських понять. Основний пласт ВМТ відповідав поняттєвій базі тогочасного війська. Механізм номінацій військово-морських понять значно ускладнився. Використовувались лексеми на позначення військово-морських понять слов’янського походження та з’являлись нові. Поповнення лексики здійснювалось здебільшого шляхом запозичень із тюркських, італійської мов, з’являються полонізми, германізми, які були результатом міжмовних контактів.
На початку ХVІІІ ст. військові реформи Петра І вносять зміни у склад військово-морської лексики. Наслідком його реформ стала поява нових лексем. Новітні реалії військово-морської галузі не мали відповідних лексичних одиниць, тому виникла необхідність у створенні нових номінацій. Російська мова, у зв’язку з відсутністю поняттєвих відповідників, збагатилась запозиченнями. Основою російської військової й кораблебудівної термінології стали голландські й англійські терміни. Українська мова через посередництво російської мови засвоїла значну кількість запозичених термінів у досить сформованому вигляді, які до того часу були для неї невідомими.
Українська військово-морська субмова у добу українізації (1923 – 1932 рр.) почала розвиватися із початком створення вітчизняного флоту.
Визначальними напрямками розвитку української ВМТ, як і всієї української термінології цього етапу, були так звані „історичний” та „етнографічний” романтизм. Послідовники „історичного романтизму” вважали головним джерелом поповнення термінології лексику Козацької держави ХVII ст., а прибічники „етнографічного романтизму” – діалектну лексику. Важливою особливістю формування військово-морської терміносистеми 1923 – 1932 рр. була нормувальна діяльність, а саме: на зазначеному етапі вперше з’являються російсько-українські військові словники, які започаткували українську ВМТ на науковій основі й стали першими кодифікованими реєстрами українських військово-морських найменувань.
У 1939 – 1990 рр. процес творення української військово-морської термінології був перерваний. Надбання ВМТ попередніх років фактично зникали з наукових видань. Саме у військовій сфері з відомих причин протягом багатьох років українську мову практично не використовували, і більше того, професійна діяльність військових моряків була пов’язана з використанням російської, а не української мови. Адже в радянський час армія і, відповідно, флот послуговувалися мовою російською.
Лише після того, як Україна набула державного статусу, відчутною стала тенденція до нормалізації стану української мови у війську шляхом продуманих реформ. Утілюються в життя розпорядчо-керівні документи командувачів видів ЗС України, об’єднань, які діють у Збройних силах України. На початку 90-их років ХХ ст. існували два принципово відмінні підходи до проблем унормування української військової терміносистеми.

1. Авербух К.Я. К определению основных понятий терминоведения / К.Я. Авербух // Терминологические проблемы научно-технической терминологии и принципы перевода: тезисы докладов. – Омск, 1985. – С. 3-4.
2. Акимов Р.Н. Основы военно-морского дела / Р.Н.Акимов, А.И.Дурицын – М.: Воениздат, 1961. – 376 с.
3. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею: [в 15 т.]. – Спб., 1861-1892.
4. Акуленко В.В. Головні історичні джерела лексичних інтернаціоналізмів в українській мові / Акуленко В.В. // О.О. Потебня і деякі питання сучасної славістики. – Х.: Вид-во Харк. ун-ту. – 1962. – С. 128-144.
5. Акуленко В.В. Интернациональные элементы в лексике языков / Акуленко В.В. // Национальное и интернациональное в литературе, фольклоре и языке. – Кишинев: Штиинца, 1971. – 264 с.
6. Наконечна Г. Декілька підсумків термінологічної роботи останніх років. // Український правопис і наукова термінологія: проблеми норми та сучасність: Матеріали засідань Мовознавчої комісії і Комісії всесвітньої літератури НТШ у Львові 1996 - 1997 рр. - Львів: Наукове товариство ім. Шевченка у Львові, 1997. - Т. 9. - 188 с.
7. Панько Т. І., Кочан І. М., Мацюк Г. П. Українське термінознавство: Підручник. - Львів: „Світ", 1994. - 216 с.

На початку ХХІ ст. розширилися межі й можливості дослідження багатьох важливих лінгвальних явищ, зокрема вивчення питань формування й розвитку національної термінології загалом та функціонування галузевих терміносистем української мови.
Термінологія є тим могутнім засобом, який сприяє розвиткові науки, без котрого неможливо передати реальні уявлення про ту чи ту ділянку людського пізнання. „Єдність наукової термінології, – зазначав І. Огієнко, – це сильний двигун розвитку науки, а тим самим і культури народу”.
Проте, незважаючи на значні напрацювання у галузі військової термінології, низка проблем залишається недостатньо вивченою. Лише комплексний аналіз процесу формування військово-морської терміносистеми дозволяє з’ясувати закономірності розвитку української військово-морської термінології з метою логічного і лінгвістичного упорядкування її та створення ґрунтовного лексикографічного опису з огляду на лексико-семантичну та структурну характеристики.

Українська військово-морська термінологія є значною частиною лексичного складу мови, що тісно пов’язана з розвитком військово-морської справи, науки, освіти, зумовлена соціально-історичним розвитком людства та підпорядкована фонетичним, словотвірним, лексико-семантичним і граматичним закономірностям.
Основними поняттями в сучасному термінознавстві є поняття „термін” і „термінологія”. Для термінології властиві такі диференційні ознаки терміна: адекватність, точність, відносна незалежність від контексту, економність, дериватність, систематичність використання, відсутність багатозначності, омонімії, синонімії, антонімії, стилістична нейтральність, відсутність експресивності, належність терміна до обмеженої професійної сфери використання.
Військово-морський термін – це слово чи усталене словосполучення, яке співвідноситься з певним поняттям військово-морської справи у значенні, регламентованому його дефініцією, здатне вступати у системні відношення з іншими словами чи словосполученнями, утворюючи терміносистему.
Військово-морська термінологія – це сукупність моногалузевих і полігалузевих спеціальних найменувань, що співвідносяться з конкретними поняттями та реаліями військово-морської сфери й утворюють відповідну терміносистему.
Українська військово-морська термінологія – пласт спеціальної лексики, що виник на перетині військової та морської терміносистем, які неодноразово були предметом лінгвістичного аналізу в мовознавстві. Значна кількість фундаментальних досліджень, присвячених питанням терміна й термінології, з’явилася з початку 90-х років ХХ ст. Це свідчить про те, що термінологічна наука вступила в новий етап розвитку. Проблематику сучасної української термінології широко обговорено на останніх Міжнародних наукових конференціях.