ЗМІСТ

1. Вступ.
2. Етичні аспекти клонування.
3. Правові аспекти проблеми клонування
4. Філософсько-культурологічні проблеми клонування.
5. Висновки.
6. Використана література.

Коли йдеться про клонування тварин, у суспільства не виникає заперечень. Ще в 1977 році англійські вчені отримали клон шпорцевих жаб. Дослідники взяли ядра клітин кишечнику однієї тварини й перенесли їх у яйцеклітини іншої жаби, перед цим зруйнувавши їх власні ядра. З цих яйцеклітин з’явилися нормальні особини, цілком ідентичні одна одній і материнській. У лютому 1997 року світ дізнався про клоновану шотландську вівцю Доллі, яка являла собою, як переконували дослідники, точну копію її генетичної матері. Науковці довели на практиці, що клонування є дуже перспективним для тваринництва: від будь-якої тварини, яка володіє цінними продуктивними якостями, можна отримати численні ідентичні копії, і вони також будуть володіти тими ж самими ознаками. Це дійсно важливо, оскільки є перспектива створення та розмноження цим методом трансгенних клонів сільськогосподарських і лабораторних тварин, які несуть у своєму генотипі повноцінно функціонований ген іншої особини; можливе клонування рідкісних і зникаючих видів тварин (і рослин теж); можливим вважається використання технології клонування трансгенних тварин, які стануть донорами органів для пересадки їх людині.
Після результативних дослідів з тваринами очевидним стає наступний крок: клонування людини. Усе вказує на те, що дослідників застерігають (а може, уже й ні) від прийняття такого відповідального рішення ті етичні проблеми, за яких клонування людини в наш час неприпустиме. Є підстави, що цей метод не можна вважати цілком безпечним. Ось чому в січні 1998 року в Парижі був відкритий для опису додатковий протокол з біоетики, який забороняє будь-яке втручання, що має на меті створення людської істоти, ідентичної іншій людській істоті – живій чи мертвій. Неофіційно цей документ отримав назву «Протокол про заборону клонування людини».

1. Видриган М.В. Свавілля як проблема сучасної філософії. Навчальний посібник. - Черкаси: Видавничий відділ ЧНУ, 2006. - 232 с.
2. Грищенко О. Проблема клонування: суспільний та правовий аспект// Юстиніан. — 2005. — № 10.-www.justunian.com.ua
3. Матвеева Л. Л. Культурологія: Курс лекцій: Навч. посібник. - К.: Либідь, 2005. - 512 с.
4. Про заборону репродуктивного клонування людини: Закон України 24.12.2004 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 5. — Ст. 111.
5. Стеценко С.Г., Стеценко В.Ю., Сенюта І.Я. С 79 Медичне право України: Підручник / За заг. ред. д.ю.н., проф. С.Г. Стеценка. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. - 507 с.
6. С. П. Щерба, О. А. Заглада. Філософія: підручник.-[5-е вид.]- К.: Кондор, 2011.-548 с.
7. erudition.com.ua Клонування людини: за і проти
8. uk.wikipedia.org/wiki Клонування людини

ВСТУП

В наші дні, час від часу, громадськість сколихують повідомлення про експерименти, спрямовані на клонування людини. Мало хто вірить у можливість створення клона сьогодні, але є велика ймовірність того, що він з'явиться колись.
Як вчені, так і пересічні громадяни у багатьох країнах світу цю інформацію сприймають по-різному. Одні вчені попереджують людство про небезпеку, яку несуть для нього такі експерименти, інші відстоюють думку про те, що ні науку в цілому, ні подібні наукові дослідження проблем клонування не зупинити. Далеко не однозначною є й реакція громадськості. Одні висловлюють занепокоєння з приводу втручання науковців вже не лише в природу, а в найсвятішу її таємницю - народження людини. Інші ж - одержимі ідеєю, якщо не безсмертя, то хоча б гарантованого ''ремонту'' свого тіла за будь-яких катастрофічних обставин - щиро вірять і прагнуть швидше наблизити таку чудо-подію.
На перший погляд, тут немає суперечності. Метод клонування людей обіцяє в перспективі можливість радикального лікування усіх захворювань людини методом заміщуваної терапії. Тобто, за бажанням конкретної людини, з її клітини, можуть виростити декілька біологічних копій і весь час підтримувати їх біологічне життя для того, щоб у разі потреби (невиліковних хвороб чи пошкоджень будь-яких внутрішніх органів чи частин тіла) мати повний ''запасний комплект'' біологічних складників цієї людини.
Ще привабливішим клонування виглядає для тих людей які стурбовані своїм довголіттям. Під магією ідей деяких сучасних геронтологів таких людей стає дедалі більше й більше. Кому ж не хочеться прожити хоча б мінімум 100, не кажучи вже про 200, 400 і навіть 1000 років?!
З точки зору ''чистої'' науки, ''чистої'' біології і ''чистої'''' медицини можливо б усе так ідеально і безтурботно виглядало. Проте існує сувора соціальна реальність з її моральним буттям, моральною історією і моральною перспективою. Ось тут, як об скелю, розбиваються найзагадковіші мрії, ідеї і бажання.
Сьогодні виникає ситуація хизування людини своїми правами, що створює потенційну і реальну загрозу ''людськості'' соціуму, суспільства, ''людськості'' історії загалом. Сучасний розвиток подій навколо клонування людини, створення ажіотажу навколо цього питання, відкрита пропаганда клонування людини принципово змінює ситуацію: захищати потрібно не права індивіда, який прагне клонувати батька, матір, самого себе, улюбленого спортсмена чи кінозірку одночасно з клонуванням мамонтів, динозаврів та інших вимерлих тварин, а права людини як представника людства на збереження геному людини, її психічної, фізичної і генетичної цілісності. Сьогодні, коли права окремого індивіда починають суперечити правам людства на збереження людської історії і людського суспільства, необхідно визнати фундаментальний характер цінностей, що спрямовані на збереження діяльності людини, людського виміру соціального буття, людського характеру історії. Дослідження, що проводяться у сфері біології, генетики і медицини, мають обмежитись сферою науки та існуючих соціальних інститутів людського суспільства, а не призвести до принципової, радикальної та незворотньої трансформації суспільства та історії, в якій людині будуть протистояти створені в наукових лабораторіях клоновані чи трансгенні істоти.

Людина цікавиться клонуванням з давніх часів і це відображено в багатьох літературних творах і фільмах. Хоча, клонування людини по суті вважається неетичним, етичні питання, що стосуються того, правильно це чи ні, часто пов’язані з суб’єктивною думкою і емоціями.
Клонування людини — етична і наукова проблема кінця 20 і початку 21 століття, що полягає у можливості формування і вирощування принципово нових людських істот, які би не тільки ззовні, але й на генетичному рівні відтворювали того чи іншого індивіда, сьогодні чи раніше існуючого — разом з повною непідготовленістю до цього суспільства.
Концепція клонування включає в себе видалення ядра з яйцеклітини і приміщення його в іншу запліднену яйцеклітину, у якої було вилучено ядро. Це ядро, у новому місці знаходження управляє розвитком цілісного організму. Незважаючи на те, що клонування є природним процесом у деяких організмів, таких як броненосці, тополі, його можна здійснити і в людей.
Проблема клонування людини має не тільки технологічні і моральні аспекти. Її необхідно розглядати ширше, у контексті прогресу науки, можливості і необхідності його регламентації, у тому числі і правової, а також етичного аспекту будь_якої дослідницької роботи. Причому йдеться про правову регламентацію клонування людини на національному і міжнародному рівнях. Це той випадок, коли правовий вплив має застережний характер і дає змогу простежити за виникненням і розвитком нової галузі правового регулювання.
Одна з найбільших проблем клонування людини полягає в тому, що воно створює унікальну і непросту соціальну конфронтацію. Якщо людина клонує себе і ростить дитину як свою, то це створює дивну ситуацію. Замість того, щоб бути батьком клона, він стає братом клону. Також, в суспільстві клони опиняються в дуже незручній позиції. Як нам слід їх сприймати? Коли додається новий член родини, він перебуває в родинних стосунках з іншими членами сім’ї, а клони з’являються як би “нізвідки”. Відношення з іншими членами родини є простим поняттям, але не реальністю. Така соціальна незручність призводить до психологічних перешкод у розвитку клону.
Доллі, найвідоміша вівця-клон прожила 6 років і народила 5 здорових овечок. Вона померла від раку легенів, що досить поширене серед овець. Незважаючи на те, що багато обставин її смерті здадуться звичайними, не всі з цією думкою згодні. Доллі передбачали тривалість життя 11-12 років, але вона померла передчасно. Вважається, що можлива причина передчасної смерті полягала в тому, що її генетичний вік становив 6 років. Так як практично неможливо клонувати новонародженого, клони завжди будуть страждати від цієї аномалії.
У кіно і книгах часто показуються небезпечні методи генної інженерії. Якщо клонування людини буде заохочуватись, і воно буде прийнято, то хто може гарантувати, що нові технології не приведуть до небезпечного сценарію? Репродуктивне клонування стоїть на порозі дуже небезпечного шляху, що може привести до різних руйнувань.