ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ ЯК ПРІОРИТЕТНОГО НАПРЯМКУ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ 5
1.1. Феномен соціального забезпечення 5
1.2. Характеристика пріоритетів соціальної політики держави 11
1.3. Зарубіжний досвід функціонування соціального забезпечення 17
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯК ПРІОРИТЕТНОГО НАПРЯМКУ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ 24
2.1. Аналіз системи соціального забезпечення держави 24
2.2. Фактори впливу на соціальне забезпечення держави 29
2.3. Оцінка проблематичних аспектів соціального забезпечення в складі соціальної політики держави у Комунальному закладі «Центр надання соціальних послуг Долинської міської ради» 33
РОЗДІЛ 3. ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В СКЛАДІ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ 44
3.1. Переваги та недоліки здобутого досвіду функціонування соціального забезпечення у Комунальному закладі «Центр надання соціальних послуг Долинської міської ради» 44
3.2. Значення пріоритетних напрямків розвитку соціального забезпечення в складі соціальної політики держави 51
ВИСНОВКИ 56
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 64

3.2. Значення пріоритетних напрямків розвитку соціального забезпечення в складі соціальної політики держави

Із проведеного дослідження, цілком очевидно, що соціальні потреби незахищених верств населення задовольняються далеко не повноцінно. Надзвичайно висока межа бідності в Україні, особливо це являється актуальним по відношенню до сімей, що виховують малолітніх дітей, а також сімей з непрацездатними особами працездатного віку, або сімей, де один із подружжя має статус інвалідності – свідчить про критичний стан підтримки найбільш суттєвих верств населення.
Основу неналежної ефективності проблем соціального забезпечення являється методологічна основа соціальних пільг. Вітчизняним законодавством надання соціальних пільг здійснюється на основі категоріального принципу, тут мається на увазі приналежність громадян до однієї чи іншої пільгової категорії [38].
Надання соціальної допомоги й інші заходи соціального захисту не завжди спрямовуються на задоволення потреб нужденних верств населення. Це стає основною причиною неефективного використання бюджетних коштів. На сьогоднішній день окремі види соціальної допомоги надаються без врахування розміру доходів громадян. В наслідок цього, значна кількість домогосподарств, котрі не у всіх випадках потребують соціальної допомоги з боку держави усе є її отримують. Натомість, соціальна допомога, котра надається домогосподарствам, котрі реально її потребують являється мізерною навіть для того, щоб задовольнити базові потреби.
Велика чисельність пільгових категорій призвела до охоплення третини населення нашої держави системою пільг. Таким чином, значна кількість осіб, котрі надано пільги, сприяє неспроможності державних фондів фінансувати їх належним чином.
На основі зазначеного, варто виділити основні проблематичні аспекти фінансування соціального забезпечення:
- дефіцит Пенсійного фонду через надмірне зростання кількості пенсіонерів, що в результаті призводить до значної частки пенсійних видатків в загальній структурі ВВП;
- мала ефективність проведеної медичної реформи, як наслідок – неспроможність належного бюджетування медичного обслуговування громадян;
- дисбаланс адресності соціальних пільг та відсутність спеціалізованого нормативно-правового акту, котрий би належним чином регулював систему розподілу соціальних пільг [32].
Із зазначеного, варто виділити наступні актуальні аспекти:
- доцільність відмови від категоріального принципу та орієнтація на особу, котра реально потребує соціальної пільги. При цьому, обов’язковою умовою має бути врахування поточного рівня доходу особи: якщо він вищий за середній – даній особі мають бути скасовані усі соціальні пільги;
- формування спеціалізованого законодавчого акту по системі соціальних пільг.
При формуванні соціальної політики слід робити акцент на її активну спрямованість, їй повинні бути притаманні гуманітарні цілі не тільки збереження людського потенціалу, але і його примноження, розвитку.
Проблема розвитку та підвищення якості людського потенціалу стає вкрай актуальною на всіх рівнях управління: глобальному, державному та регіональному.
Об'єктивно важливою є і проблема формування джерел фінансування напрямів соціальної політики щодо збереження та розвитку людського потенціалу нації.
Соціальні програми в Україні в основному складаються з розподілу пільг і так званих додаткових благ. Це не розширює можливостей людей, але й не спонукають їх до активної діяльності, до їх самореалізації.
Соціальні програми повинні бути програмами відкритого типу і спрямовані на підвищення стартових можливостей і життєвих шансів людей, на формування життєвих цінностей людей, їх готовності до сучасних продуктивних форм мобільності, і, насамперед, освітньої (визначення майбутнього соціального і професійного статусу), соціокультурної (визначення майбутнього образу життя), територіальної (визначення подальшого місця проживання) [21].
Причому опрацьовані повинні бути всі напрямки соціальної політики. При формуванні соціальної політики вкрай рідко враховуються показники якості життя та рівня людського потенціалу. Пріоритетним є економічний розвиток на шкоду цілям розвитку людського потенціалу, що в свою чергу негативно позначається на соціально-економічному розвитку країни.
Державі слід приділяти більше уваги розвитку людського потенціалу країни, спрямовувати зусилля на поліпшення якості освіти, культурного рівня країни, рекламувати і пропагувати здоровий спосіб життя, проте слід також відзначити, що крім державної пропаганди повинен бути присутнім і суспільний настрій. Суспільство має вважати такий спосіб життя прийнятним і необхідним для свого існування.
Багато з проблем не можуть бути вирішені чисто економічним шляхом, це такі проблеми, як проблема соціальної нерівності, бідності, підвищення якості життя та інші. Тому їм властива соціально-культурна складова, і робити акцент треба не тільки на економіку, а й на інші базові ресурси людського розвитку: культуру, освіту, фізичне здоров'я.
Пріоритетним напрямком соціальної політики є не стільки розширення заходів соціальної допомоги та підтримки населення, скільки розвиток людського потенціалу, підвищення якості людського капіталу як основи економічного зростання і суспільної динаміки на тривалу перспективу.
Це може бути забезпечено за рахунок збільшення інвестицій в людський капітал, розвиток соціальної інфраструктури, через яку здійснюється формування кадрового, соціального і в цілому людського потенціалу суспільства. Реалізація такої установки перетворює соціальну політику в основний фактор соціально-економічного розвитку окремих регіонів і суспільства в цілому [52].
В контексті усього вище зазначеного, пріоритетні напрямки розвитку соціального забезпечення в складі соціальної політики держави, варто трансформувати наступним чином:
- забезпечення незахищених прошарків населення прожитковим мінімумом та надання матеріальної допомоги членам суспільства, котрі її потребують під впливом певних чинників, котрі знижують життєвий рівень;
- формування умов, котрі дають змогу громадянам безперешкодно самозабезпечувати себе у повній мірі будь-якими не суперечливими нормам законодавства способами;
- повноцінний екологічний захист суспільства;
- організація захисту громадян від злочинних посягань;
- формування умов життя, котрі виключають міжнаціональні та соціальні конфлікти;
- організація захисту громадян від адміністративного свавілля та політичного переслідування;
- забезпечення свободи духовного життя та захисту від ідеологічного тиску;
- формування сприятливого суспільного психологічного клімату;
- гарантування максимальної стабілізації громадського життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


1. Агавердієва Х.Ф., Іванісов О.В., Леюединська О.С. Соціальне забезпечення і соціальний захист: взаємозв’язок зазначених категорій. URL: http://repository.hneu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/18927/1/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F_%D0%90%D0%A5%D0%A4_%D0%86%D0%9E%D0%92_%D0%9B%D0%9E%D0%A1.pdf (Дата звернення: 3.03.2023 р.)
2. Акімова Л. М. Механізми впливу інструментів державного регулювання на економічну безпеку держави у соціальній і демографічній сферах: світовий досвід. Аспекти публічного управління. 2018. № 6. С. 80–91
3. Андреев В. С. Правовые проблемы социального обеспечения в СССР. Советское государство и право. 1967. № 2. С. 30–34.
4. Болотіна Н. Б. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і понять. Право України. 2000. №4. С. 37–39.
5. Бондаренко С.М., Бугас Н.В. Соціальна політика держави як основа забезпечення соціального розвитку. URL: https://er.knutd.edu.ua/bitstream/123456789/17275/1/%d0%94%d0%b5%d1%80%d0%b6%d0%b0%d0%b2%d0%bd%d0%b5_%d1%83%d0%bf%d1%80%d0%b0%d0%b2%d0%bb%d1%96%d0%bd%d0%bd%d1%8f_%d0%91%d0%be%d0%bd%d0%b4%d0%b0%d1%80%d0%b5%d0%bd%d0%ba%d0%be%d0%a1.%d0%9c_%d0%91%d1%83%d0%b3%d0%b0%d1%81%d0%9d.%d0%92.pdf (Дата звернення: 4.03.2023 р.)
6. Бондар М., Чемодурова Є. Соціальне забезпечення в територіальних громадах. Економіка та суспільство. 2021. № 33. URL: https://economyandsociety.in.ua/index.php/journal/article/view/916/878.
7. Бондаренко С. М., Бугас Н. В. Соціальна політика держави як основа забезпечення соціального розвитку. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2021. № 2. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/pdf/2_2021/42.pdf.
8. Бубуйок О., Лудан І., Василенко О. Моніторинг соціальної допомоги як основа для наукового обгрунтування прогнозних обсягів її фінансування. Україна: аспекти праці. 2019. № 3. С. 41–48.
9. Димніч О. В. Тенденції та фактори, що визначають витрати на соціальний захист населення в світі. Вчені записки : зб. наук. пр. М-во освіти і науки України, ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана» ; [редкол.: О. Яценко (голов. ред.) та ін.]. – Київ : КНЕУ, 2021. – Вип. 22. – С. 36–48.
10. Ємельяненко Л. М., Федулова Л. І. Децентралізація в сфері соціальної політики в регіонах України. Економіка та держава. 2021. № 4. С. 4–11. URL: http://www.economy.in.ua/pdf/4_2021/3.pdf
11. Жеребіло І. Сутнісна парадигма соціальної політики держави. Економіка, фінанси, облік і право в умовах глобалізації : збірник тез доповідей міжнародної науково-практичної конференції, м. Полтава, 30 вересня 2020 р. Полтава : ЦФЕНД, 2020. 83 с
12. Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Відомості Верховної Ради України (ВВР).2021. № 16. Ст. 144. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1082-20#Text
13. Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім‘ям» від 01.06.2000 р. No 1768-III. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1768-14
14. Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії». Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2000. № 48. Ст. 409. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2017-14#Text
15. Закон України «Про прожитковий мінімум». Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1999. № 38. Ст. 348. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/966-14#Text
16. Закон України «Про соціальні послуги». Відомості Верховної Ради (ВВР). 2019. № 18. Ст. 73. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2671-19#Text
17. Івашко Л. М., Бондар А. В. Підвищення якості управління у соціальній сфері. Інфраструктура ринку. 2020. Вип. 44. С. 27–36. URL: http://www.market-infr.od.ua/journals/2020/44_2020_ukr/7.pdf.
18. Иеринг Р.-ф. Цель в праве. - Т. 1. - Спб. : Издание М.В. Муравьева,1881. 412 с
19. Качула С. Інститут державного контролю як механізм посилення ефективності використання фінансових ресурсів на соціальний розвиток. Економіка та суспільство. 2020. № 21. С. 107–113. URL: https://economyandsociety.in.ua/index.php/journal/article/view/36/35.
20. Качула С. Фактори модернізації державної фінансової політики у системі соціального розвитку суспільства. Фінансовий простір. 2019. № 1(33). С. 41–54. URL: https://fp.cibs.ubs.edu.ua/index.php/fp/article/view/674/672.
21. Квітка А.В. Роль соціальної політики у розвитку людського потенціалу. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4401 (Дата звернення: 17.03.2023 р.)
22. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр
23. Концепція формування правових основ та механізмів реалізації соціальної держави в країнах СНД від 31 травня 2007 р. (документ 997_g2496). URL: zakon1. rada.gov.ua
24. Лудан І., Ільченко І., Василенко О. Прогнозування обсягу фінансування деяких видів соціальної допомоги у 2021-2022 рр. Україна: аспекти праці. 2020. № 3. С. 21–27.
25. Магдіч А.С. Вплив соціальних факторів на економічне зростання: вітчизняний аспект. Економічний нобелівський вісник. 2015. № 1(8). С. 68-78
26. Малюга Л.Ю. Соціальне забезпечення населення у Франції: зміст та шляхи вдосконалення соціального законодавства України. Прикарпатський юридичний вісник. 2019. Вип. 1(26). С. 100-108
27. Медяник В.А. Сучасні напрямки державної соціальної політики України: питання адміністративно-правового забезпечення. Юридичний науковий електронний журнал. 2021. № 7. С. 176-178
28. Москаленко В.В. Сутність соціального захисту та його місце в політиці соціальної держави. URL: https://ekmair.ukma.edu.ua/server/api/core/bitstreams/7b7383f3-3a98-4e59-9dfe-642be43d96ee/content (Дата звернення: 17.03.2023 р.)
29. Насібова О. В. Державне фінансове регулювання системи соціальних послуг. Підприємництво та інновації. 2019. № 10. С. 154–159. URL: http://eijournal.in.ua/index.php/journal/article/view/250/243.
30. Новохатній Н. С. Проблеми фінансового забезпечення у сфері соціального захисту. Сучасний стан та перспективи розвитку фінансової системи України : зб. наук. пр. VI Всеукр. наук.-практ. Інтернет-конф., 14 черв. 2017 р. / голова ред. кол. І. В. Гнидюк. Вінниця, 2017. С. 216–220.
31. Орищин Н.В. Британський вимір фінансування соціального захисту населення. Збірник матеріалів І Всеукраїнської інтернет-конференції здобувачів вищої освіти та молодих вчених «Фінанси, банківська справа та страхування: актуальні питання розвитку, досягнення та інновації». Луцьк: ІВВ ЛНТУ, 2022. С. 122-124
32. Основні напрями оптимізації системи соціального захисту в Україні. URL: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2013-02/Sots_zahust-c0056.pdf (Дата звернення: 17.03.2023 р.)
33. Офіційний сайт Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Долинської міської ради. URL: https://www.ukraine.com.ua/uk/egrpou/25568776/ (Дата звернення: 11.03.2023 р.)
34. Петрушка О.В., Шуляк Б.С. Європейські моделі соціального страхування. Причорноморські економічні студії. 2018. Вип. 33. С. 201.
35. Плотка Л.В. Принципи формування пріоритетів державної політики у соціальній сфері у контексті соціально-економічного розвитку України. Public Administration and Regional Development. 2022. № 17. С.785-813
36. Рабинович П. Природне право: діалектика приватного й публічного. Право України. 2004. №9. С С. 61–63.
37. Розвиток та забезпечення надання соціальних послуг на рівні громади: роз’яснення для керівників органів місцевого самоврядування відповідно до чинного законодавства. URL: https://pidgorodne.otg.dp.gov.ua/storage/app/sites/92/uploaded-files/yasnennya-dlya-kerivnikiv-organiv-mistsevogo-samovryaduvannya.pdf (Дата звернення: 16.03.2023 р.)
38. Розвиток соціальної сфери України на шляху Євроінтеграції. URL: https://knute.edu.ua/file/NjY4NQ==/b9ad27be2dc9ed49644581f48c60abe8.pdf (Дата звернення: 16.03.2023 р.)
39. Роледерс В. В., Кукель Г. С. Проблеми фінансування сфери соціального захисту населення в Україні та шляхи їх подолання. Інвестиції: практика та досвід. 2019. № 10. С. 49–54. URL: http://www.investplan.com.ua/pdf/10_2019/11.pdf
40. Романець О.В. Система соціального захисту: досвід Франції. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Економіка. 2012. Вип. 10. Ч. 2. С. 408-416
41. Право соціального забезпечення України: Навчальний посібник. За заг. ред. П.Д. Пилипенка. Вид. 3-є, змін. і доп. Київ: Істина, 2012. 232 с.
42. Система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні: реальний стан та перспективи реформування. URL: https://www.irf.ua/files/ukr/programs_law_areas_publ_2028_ua_law.pdf (Дата звернення: 16.03.2023 р.)
43. Смирнова І.І., Сімакова О.К., Карлаш Ю.Д. Державні соціальні стандарти та гарантії як основа ефективного розвитку соціального захисту населення в Україні. Економіка та суспільство. 2021. Вип. 34. URL: https://economyandsociety.in.ua/index.php/journal/article/view/977/935 (Дата звернення: 11.03.2023 р.)
44. Соціальне забезпечення Бельгії. URL: https://www.belgium.be/en/family/social_security_in_belgium (Дата звернення: 4.03.2023 р.)
45. Сташків Б.І. Право соціального забезпечення. Загальна частина: навчальний посібник. Чернігів: ПАТ «ПВК Десна», 2016. 692 с.
46. Тімофєєва М.І. Пріоритети соціальної політики в Україні. URL: http://repository.hneu.edu.ua/bitstream/123456789/15844/1/%D0%A2%D1%96%D0%BC%D0%BE%D1%84%D1%94%D1%94%D0%B2%D0%B0_%D0%9C_%D0%86_%D0%A2%D0%B5%D0%B7%D0%B8.pdf (Дата звернення: 4.03.2023 р.)
47. Тищенко О.В. Сутність соціального забезпечення: доктринальні погляди. Порівняльно-аналітичне право. 2013. № 4. С. 145-149
48. Устинов С. О. Співвідношення термінів «соціальний захист» та «соціальне забезпечення» в законодавстві України. Юридична наука і практика. 2011. № 2. С. 90-95.
49. Утвенко В. В. Система соціального забезпечення та соціальної підтримки: навч. посіб. Київ : ДП “Вид. дім “Персонал”, 2018. 248 с.
50. Фаріон М.М. Особливості системи соціального захисту населення в Україні. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=5709 (Дата звернення: 11.03.2023 р.)
51. Халецька А. Теоретичні основи формування цілісної системи державного регулювання соціальної сфери. URL: http://www.economy.in.ua/pdf/5_2009/19.pdf.
52. Шаповалова К. Г. Аналіз переваг та недоліків сучасного стану правового регулювання соціального захисту державних службовців в Україні. Юридичний науковий електронний журнал. 2022. № 8. С. 190–194. URL: http://lsej.org.ua/8_2022/42.pd
53. Юрчик Г. Фінансування видатків соціального призначення: структурно-динамічні особливості та вплив на соціальні індикатори в Україні та ЄС. Україна: аспекти праці. 2021. № 2. С. 32–42
54. Ярова Л.В. Французький та британський досвід систем соціального захисту. Наукові праці Чорноморського державного університету імені Петра Могили. Сер. : Політологія. 2011. Т. 175, Вип. 163. С. 118-121

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Інтеграційні та глобалізаційні процеси в рамках світового господарства активізували доцільність формування нової парадигми соціального розвитку, в основу котрого закладено не лише досягнення кількісного зростання, але й гарантування сталого соціального, економічного та податкового розвитку. Соціальна політика являється однією з основних елементів внутрішньої політики держави. Основним визначальним чинником її успішності являється поточний економічний стан держави.
Поточний розвиток України відбувається за умов сталої політичної, військового стану та постковідного кризису, що супроводжується зростанням соціальних проблем та гостро активізують питання модернізації соціального захисту в цілому, та соціального забезпечення зокрема.
Саме соціальне забезпечення служить основою забезпечення матеріальної підтримки населення за умов настання соціальних ризиків, з якими повсякчас зіштовхується суспільство, та котрі прямо чи опосередковано впливають на рівень добробуту та якість життя суспільства.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Основні засади проблеми соціального забезпечення як пріоритетного напрямку соціальної політики держави, знайшли своє відображення в наукових працях вітчизняних та зарубіжних науковців, таких як: Г.Беккер, А.Гальчинський, М.Долішній, В. Аверянова, Н. Болотіна, С. Бондаренко, Н. Бугас, В. Медяник, Л. Малюга, О. Романець, О. Тищенко та інші. Однак ряд питань потребують обширного дослідження та пошуку сучасних альтернативних варіантів вирішення.
Обєктом дослідження являється соціальна політика держави.
Предметом дослідження є соціальне забезпечення, як пріоритетний напрямок соціальної політики.
Метою роботи є вивчення теоретичних та методологічних аспектів соціального забезпечення, як пріоритетного напрямку соціальної політики.
Досягнення встановленої мети можливе за умов реалізації наступного ряду завдань:
- встановлення феномену соціального забезпечення;
- характеристика пріоритетів соціальної політики держави;
- оцінка зарубіжного досвіду функціонування соціального забезпечення;
- аналіз системи соціального забезпечення держави;
- фактори впливу на соціальне забезпечення держави;
- оцінка проблематичних аспектів соціального забезпечення в складі соціальної політики держави у Комунальному закладі «Центр надання соціальних послуг Долинської міської ради»;
- встановлення переваг та недоліків здобутого досвіду функціонування соціального забезпечення у Комунальному закладі «Центр надання соціальних послуг Долинської міської ради»;
- значення пріоритетних напрямків розвитку соціального забезпечення в складі соціальної політики держави.
Методологічну основу дослідження становлять наступні методи: теоретичного узагальнення, синтезу, абстрації, індукції, дедукції, тощо.
Інформаційну базу дослідження становлять: чинні нормативно-правові акти, статті з періодичних фахових видань, підручники, посібники та монографії.

ВИСНОВКИ

На основі виконаного дослідження на тему: «Соціальне забезпечення – пріоритетний напрям соціальної політики держави» варто зробити наступні узагальнюючі висновки:
Перш за все, варто відзначити, перші витоки соціального забезпечення науковці пов’язують із виникненням перших держав: Єгипту, Індії, Китаю.
За прийняття Конституції України наша держава визначила для себе основним пріоритетом соціальні та економічні права людини та узяла на себе зобов’язання відносно економічного та соціального благополуччя власних громадян.
Тож під соціальним забезпеченням варто розуміти діяльність соціально орієнтованої держави, котра реалізується за допомогою комплексної системи соціально-економічних та організаційно-правових заходів, що сприяють забезпеченню в задоволенні духовних та матеріальних потреб, а також сприяють державній компенсації встановлених обмежень.
До традиційних пріоритетів соціальної політики сучасні науковці відносять:
- нормалізація демографічного стану: зниження рівня смертності населення та підвищення середнього і фактичного рівня тривалості життя громадян;
- підвищення стану здоров’я соціуму, вдосконалення соціально-психологічного стану;
- стале підвищення рівня освіченості населення та пропагування культурного зростання;
- формування для громадян працездатного віку умов, котрі дадуть змогу за рахунок власних доходів досягати більш оптимального рівня соціального споживання в частині: комфортабельніших умов житла, вищої якості освіти та медичного обслуговування; гідного рівня життя в пенсійному віці;
- оптимізація забезпеченості та доступності соціальних послуг для населення;
- вдосконалення функціональної складової комунальної системи життєзабезпечення громадян;
зниження рівня злочинності та підвищення рівня соціальної безпеки громадян.
Сучасними пріоритетами соціального забезпечення в соціальній політиці варто визначити:
1. Вирішення демографічної, економічної та продовольчої проблематики;
2. Підвищення морального та фізичного здоров’я та умов безпечного проживання населення: підвищення якості медичної допомоги та лікарського забезпечення; підвищення рівня екологічної безпеки;
3. Вирішення першочергових проблем внутрішньо переміщених осіб;
4. Підвищення рівня задоволення соціальних потреб населення: повноцінне соціальне обслуговування, підвищення рівня поінформованості та освіченості;
5. Підвищення рівня матеріально забезпечення населення: через забезпечення реальних доходів громадян; підвищення рівня забезпеченості належним житлом; підвищення продуктивної зайнятості та вдосконалення умов праці;
6. Повноцінне дотримання соціальних прав населення.
Зарубіжний досвід функціонування соціального забезпечення вказав на наступні особливості:
1. Розглядаючи сутнісну складову моделі соціального забезпечення Франції, варто відзначити її симбіотичність – поєднання беверіджиської та бісмарської моделей. В контексті застосування елементів беверіжиської моделі передбачено державний перерозподіл доходів від заможних до бідних прошарків суспільства шляхом оподаткування та реалізації державних цільових програм.
2. Система соціального забезпечення Великобританії відзначається належним правовим регулюванням. Система соціального забезпечення охоплює практично усе населення.
Основу соціального забезпечення Великобританії становлять страхові внески власне працівників та Державний бюджет країни.
3. Соціальне забезпечення у США – це система фінансування в рамках програми страхування на випадок старості, а також втрати годувальника, а також у випадку настання інвалідності, котрою керує Управління соціального забезпечення (SSA) та федеральне агентство.
Система соціального захисту з точки зору інституційного підходу являє собою комплекс заходів між соціально вразливими верствами населення та соціумом з приводу надання першим економічних благ (кредитів, соціальних виплат, допомоги, компенсацій) у відповідності до чинних в державі соціальних стандартів за допомогою відповідних інститутів (державні громадські фонди та установи, корпорації та міжнародні інституції).
У відповідності до ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» вирізняють наступні види соціальних гарантій: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; інші види соціальної допомоги та інші види соціальних виплат.
Проведене дослідження динаміки прожиткового мінімуму та рівня мінімальної заробітної платні вказало на помірне зростання першого показника із 1700 грн до 2589 грн, а мінімальної заробітної платні – із 3723 грн до 6700 грн. Однак, зростання мінімальної заробітної платні за умов сьогодення не може задовольняти потреби працездатного населення, що провокує втрату заробітною платнею власної мотиваційної функції, котра, у свою чергу, полягає у відтворенні робочої сили та стимулу до високоефективної праці.
Також проведена оцінка розмірів державного соціального забезпечення, засвідчила, що соціальне забезпечення нашої держави орієнтоване на найбільш соціально незахищені верстви населення, однак навіть мінімальне динамічне зростання абсолютно не перекриває потреби даних категорій населення та вимагає вирішення на нормативно-правовому та методологічному рівнях.
Основними факторами впливу на соціальне забезпечення держави в роботі визначено:
1) зростання доходів та економічного рівня розвитку країни (економічний);
2) демографічні фактори і старіння населення (демографічний);
3) становлення демократії і політичного інституту, провідні політичні партії, і політична спадщина (політичний);
4) глобалізація або відкритість торгівлі, індустріалізації та урбанізації.
За об’єкт дослідження обрано Комунальний заклад «Центр надання соціальних послуг Долинської міської ради». До основної проблематики соціального забезпечення даного закладу віднесено:
- відсутність затверджених стандартів якості соціальних послуг, що унеможливлює впровадження ефективної системи моніторингу, контролю та оцінювання якості соціальних послуг;
- однією з вад системи соціальних послуг є те, що головна увага традиційно приділяється фінансуванню наявних стаціонарних закладів, а не фінансовому забезпеченню конкретної соціальної послуги. Так, як досліджуваний Центру надання соціальних послуг Долинської територіальної громади, то місцева влада передбачає в бюджеті кошти на його утримання. Часто при цьому ігноруються альтернативні шляхи надання даної послуги, наприклад, залучення більш широкого кола представників сфери сервісу. Їх послуги, можливо, виявилися б набагато ефективнішими, а ті, кому вони надаються, дістали б можливість одержувати все необхідне на дому, а не в стаціонарі, тобто далеко від своєї оселі, рідних і знайомих;
- в цілому відзначається дуже слабка роль недержавного фінансування, хоч в деяких закладах є підсобне господарство та благодійні внески. Незважаючи на те, що переважна більшість установ сфери отримує кошти відповідно до потреб, відчувається нестача самостійності та зацікавленості установ у ефективному використанні коштів.
Результати дослідження надають підстави вважати, що кошти розподіляються органами влади між стаціонарними установами без належного аналізу чинників, що визначають потреби цих установ у коштах; при цьому жодним чином не заохочується підвищення ефективності використання наявних коштів.
Структура Центру надання соціальних послуг включає два структурні підрозділи:
- відділення соціальної допомоги вдома;
- відділення соціальної профілактики, адаптації та надання адресної допомоги;
Відділення соціальної допомоги вдома обслуговує пенсіонерів, самотніх непрацездатних громадян або одинокі сімейні подружжя, які зовсім або частково втратили здатність до самообслуговування і за висновками лікувальної установи потребують побутової та медико-соціальної допомоги, а також не мають працездатних родичів, які зобов'язані за законом їх утримувати.
У відділенні соціальної профілактики, адаптації та надання адресної допомоги отримують допомогу одинокі непрацездатні громадяни, інваліди, малозабезпечені пенсіонери та інші громадяни які попали в скрутне становище та потребують сторонньої допомоги, незалежно від сімейного стану, які не потребують постійного стороннього догляду на підставі особистої заяви, медичної картки.
У ході дослідження, яке проводилась на базі Комунального закладу «Центр надання соціальних послуг Долинської міської ради», ми визначили основні потреби, а також методи, форми та напрями діяльності соціальних працівників та соціальних робітників з пенсіонерами та одинокими непрацездатними громадянами. Серед форм роботи, які здійснюють фахівці соціальної сфери є соціальнопобутова адаптація (40%), надання натуральної допомоги (26%), відновлення документів (15%), соціальний супровід (7%) та представництво інтересів в лікарнях, пенсійному фонді, державних установах (12%).
Отож, одинокі непрацездатні громадяни виділили наступні потреби: допомога у самообслуговуванні (35%), потреба у медичному та реабілітаційному обладнанні (31%), потреба у лікуванні (20%), потреба у соціально-побутовій адаптації (14%). Серед пенсіонерів основне коло потреб складає інформаційне забезпечення (31%), потреба у соціально-педагогічній підтримці (24%), потреба у соціально-економічній допомозі (21%), потреба у соціально-побутових послугах (17%). Оцінюючи потреби клієнтів ми з`ясували, що підопічні центру в достатній мірі не можуть задовільнити свої життєві потреби та потребують ряду послуг таких як: соціально-побутових, соціально-медичних, соціально-економічних, інформаційних, психологічних, допомоги у самообслуговуванні. Це свідчить про те, що організація надання соціальних послуг – це важливе і складне завдання. Тому було створено модель діяльності територіального закладу, яка зобразити діяльність закладу, як багатокомпонентну, єдину структуру, яка має визначену мету та результат діяльності.
При формуванні соціальної політики слід робити акцент на її активну спрямованість, їй повинні бути притаманні гуманітарні цілі не тільки збереження людського потенціалу, але і його примноження, розвитку.
Об'єктивно важливою є і проблема формування джерел фінансування напрямів соціальної політики щодо збереження та розвитку людського потенціалу нації.
Соціальні програми в Україні в основному складаються з розподілу пільг і так званих додаткових благ. Це не розширює можливостей людей, але й не спонукають їх до активної діяльності, до їх самореалізації.
Соціальні програми повинні бути програмами відкритого типу і спрямовані на підвищення стартових можливостей і життєвих шансів людей, на формування життєвих цінностей людей, їх готовності до сучасних продуктивних форм мобільності, і, насамперед, освітньої (визначення майбутнього соціального і професійного статусу), соціокультурної (визначення майбутнього образу життя), територіальної (визначення подальшого місця проживання)
Багато з проблем не можуть бути вирішені чисто економічним шляхом, це такі проблеми, як проблема соціальної нерівності, бідності, підвищення якості життя та інші. Тому їм властива соціально-культурна складова, і робити акцент треба не тільки на економіку, а й на інші базові ресурси людського розвитку: культуру, освіту, фізичне здоров'я.
Пріоритетним напрямком соціальної політики є не стільки розширення заходів соціальної допомоги та підтримки населення, скільки розвиток людського потенціалу, підвищення якості людського капіталу як основи економічного зростання і суспільної динаміки на тривалу перспективу.
Це може бути забезпечено за рахунок збільшення інвестицій в людський капітал, розвиток соціальної інфраструктури, через яку здійснюється формування кадрового, соціального і в цілому людського потенціалу суспільства. Реалізація такої установки перетворює соціальну політику в основний фактор соціально-економічного розвитку окремих регіонів і суспільства в цілому В контексті усього вище зазначеного, пріоритетні напрямки розвитку соціального забезпечення в складі соціальної політики держави, варто трансформувати наступним чином:
- забезпечення незахищених прошарків населення прожитковим мінімумом та надання матеріальної допомоги членам суспільства, котрі її потребують під впливом певних чинників, котрі знижують життєвий рівень;
- формування умов, котрі дають змогу громадянам безперешкодно самозабезпечувати себе у повній мірі будь-якими не суперечливими нормам законодавства способами;
- повноцінний екологічний захист суспільства;
- організація захисту громадян від злочинних посягань;
- формування умов життя, котрі виключають міжнаціональні та соціальні конфлікти;
- організація захисту громадян від адміністративного свавілля та політичного переслідування;
- забезпечення свободи духовного життя та захисту від ідеологічного тиску;
- формування сприятливого суспільного психологічного клімату;
- гарантування максимальної стабілізації громадського життя.