ВСТУП

РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МАЛОЇ ПРОЗИ МЕЖІ ХХ–ХХІ СТОЛІТТЯ

2. СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

«Жанр, як історично сформований синтез істотних властивостей змісту і форми творів у певному їх структурному типі є відносною сталістю, спроможною до постійного оновлення, акумулятором досвіду поступальної еволюції мистецтва, способом існування літературного твору, закономірністю розвитку красного письменства» [24, с. 127]. Жанр організовує всі формозмістові компоненти в систему, з якої формується цілісна модель художнього світу. Еволюція жанру як категорії історично рухливої, змінної, як «художньої форми відображення життєвих суперечностей». На думку В. Фащенка обумовлена культурно-історичним контекстом, взаємодією елементів літературного канону та художніх новацій, пов'язана з національними та світовими мистецькими традиціями [6, с. 293].
У системі малих епічних жанрів найпоширенішими є новела та оповідання. Жанрове становлення новели відбулося в Італії (ХV–ХУІ ст.), проте джерела формування жанру сягають давньогрецьких часів, зокрема епохи еллінізму («Мілетські оповіді»), а також стародавнього Китаю, «де новела розвивалася на основі постійної взаємодії літератури та фольклору з III до XIX ст.» [4 с. 176]. Жанрова структура новели постала в результаті трансформації фольклорних жанрів у прозові форми. Так, за словами І. Денисюка, «прародичами новели були усні форми народної творчості – народна новела, що відмежувалась від казки, позбувшись елементів фантастики та «спеціалізувавшись» на цікавому розмаїтті повсякденності, та фольклорний анекдот, покликаний викрешувати іскрометний сміх» [2, с. 127]. Поняття «новела» походить від італійського слова поvеllа, буквальне значення якого «новина» (в італійській юриспруденції воно означало новий указ).

1. Бабич І. «Дзеньки-бреньки» як пародія на замкнутість української літератури / І. Бабич // Слово і час. – 2009. – № 6. – С. 99–101.
2. Бовсунівська Т. Основи теорії літературних жанрів: монографія / Т. Бовсунівська. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. – 519 с.
3. Бовсунівська Т. Сюжет як когнітивна детермінанта нестійкості в новелі доби порубіжжя ХІХ–ХХ ст. / Т. Бовсунівська // Слово і час. – 2009. – № 9. – С. 3-13.
4. Богданова М. Жанрово-стильові особливості української історичної новели XX ст. / М. Богданова // Слово і час. – 2008. – № 2. – С. 44-48.
5. Галина Тарасюк: «Література зруйнувала моє життя» / Галина Тарасюк // Літературна Україна. – 2008. – 30 жовтня. – С. 1-6.
6. Галина Тарасюк: «Тепер я пишу так, як хочу, не боючись, що це комусь не сподобається» / Галина Тарасюк // Вечірній Київ. – 2003. – 22 жовтня. – С. 9.
7. Галина Тарасюк: «Я пишу «українську трагедію…» // Демократична Україна. – 2004. – 15 грудня. – С. 10.
8. Зборовська Н. Сучасна масова література в україні як загальнокультурна проблема / Н. Зборовська // Слово і час. – 2007. – № 6. – С. 3-8.
9. Зборовська Н. Українська література в умовах масової культури / Н. Боровська // Дивослово. – 2008. – № 4. – С. 47-50.
10. Зубрицька М. Ноmо Legens: читання як соціокультурний феномен / М. Зубрицька. – Львів : Літопис, 2004. – 352 с.

Література та літературний процес в Україні від ХХ до початку ХХІ століть відзначаються радикальними змінами, сміливими експериментами та пошуками нових форм і змісту. Переосмислення основних світоглядових та естетичних принципів призвело до змін у жанровій та стильовій специфіці української прози. Малими епічними жанрами, такими як новела та оповідання, зазнано особливих трансформацій, і для багатьох письменників вони стали способом висловити свою реакцію на складні мистецькі та суспільно-політичні події перехідного періоду. Сучасна мала проза, знаходячись на рубежі традицій та новаторства, характеризується інтеграцією та диференціацією на рівнях стилю та жанру. Її ідеї та естетичні напрямки різноманіті та різноспрямовані. Сучасний прозовий дискурс відзначається співіснуванням різноманітних мистецьких стильових напрямів і течій, таких як реалізм, сюрреалізм, магічний реалізм, натуралізм та постмодернізм. Перетворення жанрово-стильового характеру української малої прози ілюструє творчість Галини Тарасюк, авторки новаторських новел і оповідань.

Вивчення розвитку сучасної української прози є предметом досліджень багатьох вчених. Ця тема докладно розглянута у працях таких дослідників, як Т. Гундорова ("Післячорнобильська бібліотека: Український літературний постмодерн", 2005) і Р. Харчук ("Сучасна українська проза: Постмодерний період", 2008). Окремі аспекти, пов'язані з ідеологічними, жанровими, стильовими та наративними особливостями сучасної прози, розглядаються в роботах таких авторів, як Н. Козачук, Н. Мельник, О. Поліщук, В. Сірук, І. Старовойт, Н. Білоцерківець, В. Даниленко, Н. Зборовська, Л. Лавринович та інші.

В кінці 80-х і на початку 90-х років XX століття українська література відчула потужний поштовх оновлення. Політичні та суспільні зміни, зокрема розпад СРСР, суттєво вплинули на розвиток літератури. Молоде покоління письменників та поетів вирішило переглянути навколишню реальність з нового погляду, уникнувши застосування методів "соцреалізму". В літературі з'явилися нові теми, і взагалі змінився підхід до творчості. Таким чином, коли ми говоримо про українську літературу кінця XX століття, ми зазвичай акцентуємо увагу на світоглядному та художньому напрямі, який замінив модернізм – постмодернізм. Це основний літературний напрям 90-х років XX століття. Хоча дискусії про постмодернізм і досі продовжуються, більшість вчених вважає, що український постмодернізм виник у 1980-х роках і пов'язаний з іменами Юрія Андруховича, Остапа Ірванця, Віктора Неборака (літературна група "Бу-Ба-Бу") та пізніше з представниками інших літературних об'єднань, таких як "Пропала грамота" (Юрій Позаяк, Володимир Недоступ), "Лу-Го-Сад" (Ігор Лучук, Наталя Гончар), "Нова дегенерація" (Ігор Андрусяк, Ігор Ципердюк) та інших.

Сучасна світова література настільки різноманітна, незвичайна та нетрадиційна, що сьогодні в літературознавстві та серед шанувальників сучасного мистецтва активно обговорюються питання стосовно її існування та подальшого розвитку.