Вступ 3

Значення античної літератури 4

Висновок 13

Список літератури: 14

Антична література вабила і вабить до себе високими гуманістичними ідеалами, героїзмом, красою слова, вишуканістю форми. Вона - вічне цілюще, життєдайне джерело, певною мірою норма і приклад - еталон прекрасного, животворна сила, яка, будучи творчо засвоєна на національному грунті, завжди допомагала і допомагатиме нам будувати культуру сучасну і прийдешню.
Література є відображенням людського життя. Появившись, вона в свою чергу діє в тому чи іншому напрямку на життя народу. Отже, щоб зрозуміти античну літературу, необхідно знати і розуміти життя тих народів, які її створили. Ці народи - древні греки і древні римлян.
Грецька література написана старогрецькою мовою, яка складалася з діалектів - еолійського, іонійського, дорійського, Починаючи з ІІІ ст. до н.е. в лоні грецької літератури почала розвиватися римська література, яка згодом злилася з нею в єдину греко-римську літературу — античну.

1. Гаспаров М.Л. Литература европейской античности: Введение // История мировой литературы в 9 томах: Том 1. — М.: Наука, 1983. — 584 с. — С.: 303-311.
2. Шалагінов Б.Б. Антична література від античності до початку XIX століття. — К.: Академія, 2004. — 360 с. — С.: 12-16.
3. Антична література / За редакцією А.А. Тахо-Годі; переклад з російської. — К., 1976.
4. Антична література: Довідник / За редакцією С.В. Семчинського. — К., 1993.
5. Антична література: Хрестоматія / Упорядник О.І. Білецький. — К., 1936; 1968.
6. Кун М.А. Легенди та міфи стародавньої Греції / Переклад з російської. — К., 1967.
7. Парандовський Я. Міфологія / Переклад з польської. — К., 1977.
8. Пащенко В.І., Пащенко Н.І. Антична література. — К.: Либідь, 2001. — 718 с.
9. Підлісна Г.Н. Світ античної літератури. — К., 1992.
10. Словник античної міфології / Укладачі І.Я. Козовик, О.Д. Пономарів. — К., 1989.
11. Содомора А. Жива античність. — К., 1983.
12. Тронський І.М. Історія античної літератури / Переклад з російської. — К., 1959.

Антична література (від лат. antiquus — стародавній) — це література стародавніх греків і римлян, яка розвивалася в басейні Середземного моря (на Балканському та Апеннінському півостровах та на прилеглих островах і узбережжях). Її письмові пам''ятки, створені на діалектах грецької мови і латинською мовою, належать до 1 тисячоліття до Р.Х. і початку 1 тисячоліття після Р.Х. Історично грецька література передувала римській.

Одночасно з античною культурою в басейні Середземного моря розвивалися інші культурні ареали, серед яких видатне місце займала стародавня Іудея. Антична й іудейська культура стали підвалинами усієї західної цивілізації і мистецтва.

Паралельно античній розвивались інші давні культури і, відповідно, літератури: давньокитайська, давньоіндійська, давньоіранська, давньоєврейська. Давньоєгипетська література переживала на той момент період розквіту.

В античній літературі сформувалися основні жанри європейської літератури в їхніх архаїчних формах і основи науки про літературу. Естетична наука античності визначила три основні літературні роди: епос, лірику і драму (Арістотель), ця класифікація зберігає своє базове значення донині.

Антична література” — література греко-римського суспільства. Цим визначаються хронологічні і територіальні межі, що відокремлюють античну літературу від художньої творчості докласового суспільства, з одного боку, від літератури Середніх віків, — з іншого, а також від інших літератур давнього світу, якими є літератури давнього Сходу. Терміни “античність”, “античний” походять від латинського слова antiquus — “давній”.

Антична література творить особливий період у розвитку світової літератури. Хоча й римська література почала розвиватися значно пізніше від грецької, вона не тільки типологічно близька до грецької літератури, але і пов''язана з нею спадково, створювалася на її основі, використовуючи її досвід та її досягнення. Грецька ж література — найдавніша з літератур Європи і єдина, що розвивалась цілком самостійно, не спираючись безпосередньо на досвід інших літератур.

У грецькій і спорідненій з нею римській літературі уже містилися майже всі європейські жанри; велика частина їх і досі зберегла свої античні, головним чином грецькі назви: епічна поема й ідилія, трагедія і комедія, ода, елегія, сатира (латинське слово) і епіграма, різні види історичного оповіданя й ораторської мови, діалог і літературний лист, — усе це жанри, що встигли досягти значного розвитку в античній літературі; у ній представлені і такі жанри, як новела і роман, хоча й у менш розвинутих, більш зародкових формах.

Історичне значення античної літератури, її роль у світовому літературному процесі полягають, однак, не тільки в тому, що в ній “виникли” і від неї ведуть свій початок багато жанрів, що піддавалися згодом значним трансформаціям у зв''язку з потребами пізнішого мистецтва; набагато істотніше багаторазові повернення європейської літератури до античності, як до творчого джерела, з якого черпалися теми і принципи їхньої художньої обробки. Творче зіткнення середньовічної і нової Європи з античною літературою ніколи не припинялося