Вступ 3

1.Формування української мови 4

2. Українська ділова мова ХVІІ сторіччя 7

Висновок 14

Список літератури: 16

Писемність на території України була ще в дохристиянські часи, раніше, ніж брати-просвітителі Кирило і Мефодій удосконалили уже існуючу азбуку, якою користуємось і яка називається кирилицею. Українська писемна мова пройшла такі основні етапи розвитку: руська народна і старослов’янська (церковнослов’янська) мови Київської Русі – відповідно староукраїнська мова світської літератури, літописів, адміністрації Великого князівства Литовського і старослов’янська мова релігійної літератури.
Нормалізації й уніфікації писемної мови сприяли книгодрукування в Україні, видання граматик й словників, розвиток стилів на основі народного мовлення (документи гетьманських канцелярій, ораторська проза, вірші, драми і т. інше).

1. Єрмоленко С. Я. Стилістика сучасної української літературної мови в контексті слов'янських стилістик // Мовознавство. — 1998. — № 2 — С. 25-36.
2. Купчинський О. А. П'ять староукраїнських грамот XIV ст. // Мовознавство. — 1986. — №1. — С. 59-64.
3. Лексика современного русского языка. — М.: Наука, 1968. — 168 с. — С. 28.
4. Підмогильний В., Плужник Є. Російсько-український словник. Фразеологія ділової мови. — К., 1926.
5. Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семантики. —К.: Наук. думка, 1988. — 240с. — С. 177.
6. Сумцов М. Ф. Начерк розвитку української літературної мови. — К., 1918. С. 6-16.
7. Тименко Л. Умови розвитку офіційно-ділового стилю української мови у 20-их роках ХХ століття // Слово Стиль Норма Збірник наукових праць, присвячений 65-річчю дня народження доктора філологічних наук, професора С Я Єрмоленко.К., 2002. — С. 24-29.
8. Шевельов Ю. Українська мова в першій половині XX століття. Стан і статус. — Сучасність, 1987. — 295 с. — С. 27, С. 66, С. 263-264

Мова — найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і передавання думок, почуттів, волевиявлень. У цій ролі людська мова має універсальний характер: нею просто передати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами, чи дорожніми знаками, тоді як жоден із цих засобів спілкування не може конкурувати у вираженні з мовою.

Мова — це засіб формування, оформлення та існування думки: без називання нема думання, осмислення реальності. «Ми не лише говоримо якоюсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже прокладеною колією, на яку ставить нас мовна доля» (Х.Ортега-і-Гассет).

Мова — система знаків, матеріальних за своєю природою і соціальних за змістом та функціями. Кожен елемент мови має свою значимість лише в єдності та взаємозв''язку з іншими елементами. Тому будь-яке насильство над окремим елементом негативно позначається на мові в цілому.

Мова — явище суспільне. Вона виникає, розвивається, живе і функціонує в суспільстві. Між мовою і суспільством існує взаємний зв''язок: не лише загибель суспільства призводить до загибелі мови, але й загибель мови веде до зникнення суспільства, що не вберегло свою мову.

Мова — не тільки витвір історії суспільства, але й активний чинник цієї історії: не тільки об''єкт, а й суб''єкт історії.

Ділова українська мова як різновид літературної мови виявляється в офіційно-діловому стилі, в основному в його адміністративно-канцелярському різновиді, який має писемну й усну форми вживання.

Історично цей стиль базується на документах доби Київської Русі та адміністрації Великого князівства Литовського, на юридичних актах міських урядів (XV - XVII ст.), на документах гетьманських канцелярій, має лексико-синтаксичний вплив російської канцелярії та мови австро-угорських і польських канцелярій.

Основна одиниця документа – текст, що оформляється за певними правилами з використанням відповідних реквізитів ( за класифікацією управлінських документів ). Композиція, або структура, тексту [вступ, доказ (розповідь, міркування, пояснення),закінчення (висновки, мета, заради якої укладено документи пропозиції)] вимагає стандартизації (для кожної групи документів зразок, еталон, який є нормативним, вихідним), тобто єдиних обов''язкових вимог до відповідних груп документів з погляду мовних засобів.

Так, на рівні лексики в основі ділової української мови лежать загальнозрозуміла, нейтральна, нормована, так звана книжна, між стильова лексика, відповідно термінологія та професійно-виробнича лексика; відтінок книжності мають слова з абстрактним значенням (виконання, дозволяється, розробляється, посвідчення), дієслова (здійснювати, надіслати, призначити), вмотивовані слова (що відповідають змісту документа); іншомовні слова (за доцільністю вживання); на рівні словоформ – вибір найточнішої граматичної форми слова (з погляду відмінків – прізвища, звертання), вживання роду (назви посад, професій) і числа; написання числівників, вживання відповідних займенників (Ви, ми) та відповідних форм дієслів (інфінітиву, першої та третьої особи теперішнього часу, наказового способу); на рівні синтаксису документ в основному має розповідний характер, отже, вимагає розповідних поширених речень, найчастіше простих з прямим порядком слів, у деяких документах (контрактах, договорах) – складних речень з умовними, причиновими підрядними реченнями; можливі інфінітивні конструкції та вживання розщепленого присудка (зробити огляд, провести операцію, давати вказівки); важливим є вибір прийменника у синтаксичних конструкціях (відповідно до, підготуватися до...) і т. Ін.