ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ 5

1.1. Сутність та поняття диференційованого виховання 5

1.2. Особливості та критерії диференціації для фізичного виховання учнів старшої школи 8

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ МЕТОДИЧНИХ НАПРАЦЮВАНЬ ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ 11

2.1. Аналіз основних методичних напрацювань диференційованого виховання дітей старшого шкільного віку у вітчизняних школах 11

2.2. Експериментальне дослідження ефективності диференційованого фізичного виховання 19

РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ОПТИМІЗАЦІЇ СУЧАСНИХ ПІДХОДІВ ДО ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ 21

ВИСНОВКИ 23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 25

Диференційоване навчання – це така організація навчального процесу, при якій створюються умови, які дають змогу кожному учневі розкрити всі свої потенціальні навчальні можливості. Навчання, у ході якого усім дітям ставляться однакові вимоги, нехтує індивідуальними особливостями дітей.
Розкриття сутності диференціації навчання вимагає наукового визначення поняття «диференціація». Про важливість аналізу наукового поняття «диференціація» у педагогіці пишуть вчені С.У. Гончаренко, О.І. Бугайов, Д.І. Дейкун, П.І. Дроб’язко, В.М. Володько, І.Е. Унт, А.А. Кірсанов, Є.С. Рабунський, М.Є. Полєнова, О. Братанич та багато інших дослідників.
Існують різні аспекти щодо дослідження диференціації як наукової категорії: біологічний, філософський, соціологічний, психологічний та ін.
Логіко-семантичний аналіз поняття «диференціація» було зроблено на основі вивчення статей словників та енциклопедій. Слово «диференціація» походить від латинського differentia, що означає різницю, відмінність. Поняття «диференціація» визначається при цьому як: розділення, розтин, розшарування цілого на різні частини, форми, сходини; виникнення в організмі (або окремій його ділянці) у процесі розвитку морфологічних і функціональних відмінностей [

1. Арапов А.І. Диференціація навчання у історії вітчизняної педагогіки. – Новосибірськ: НГПУ, 2006
2. Арефьєв В.Г., Єдинак Г.А. Фізична культура в школі (молодому спеціалісту): Навч. посібник для студ. навч. Закладів 2–4 рівнів акредитації. – 3-е вид. перероб. і доп. – Кам’янець-Подільський: «Рута», 2007
3. Безкопильний О. О. Диференційований підхід при початковому навчанні плаванню дітей з різними властивостями основних нервових процесів: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук з фіз. вих. і спорту: спец. 24.00.02 «Фізична культура, фізичне виховання різних груп населення» / О. О. Безкопильний. – Х., 2009
4. Васьков Ю.В. Концептуальні основи удосконалення програм з фізичного виховання для загальноосвітніх шкіл // Теорія та методикафізичного виховання. – 2006.
5. Волков Л.В. Теория и методика детского и юношеского спорта. – К.: Олимпийская литература, 2007
6. Воронова В. І. Психологія спорту: навч. посібник [для студ., аспір., тренер. ВНЗ галузі фізичної культури та спорту] / В. І. Воронова. – К.: Олімп. л-ра, 2007
7. Гайдук І. Атлетична гімнастика в системі фізичного виховання дітей старшого шкільного віку / І. Гайдук // Молода спортивна наука України : зб. наук. пр. з галузі фізичної культури та спорту. – Вип. 10. – Л.: НВФ «Українські технології», 2006
8. Глазирін І. Д. Основи диференційного фізичного виховання / Глазирін І. Д.– Черкаси: Відлуння – Плюс, 2006
9. Єдинак Г. А. Генетичні маркери і сучасні тенденції фізичного виховання / Г.А. Єдинак // Слобожанський науково-спортивний вісник. – 2006
10. Иващенко Л.Я., Благий А.Л. Содержание различных видов физкультурно-оздоровительных занятий // Методика физ. воспитания различных групп населения. – К., 2003.
11. Круцевич Т. Ю. Основні напрямки вдосконалення програм фізичного виховання школярів / Т. Ю. Круцевич // Теорія і методика фіз. виховання і спорту. – 2006
12. Куликов В.М., Тарасов В.И. Научно-методические аспекты организации физического воспитания школьников// Научные труды НИИ физической культурыи спорта Республики Беларусь: Сб. науч. тр. – Минск: БГУФК, 2006
13. Малахова Ж. В. Мониторинг оценки применения здоровьесберегающих технологий в учебном процессе / Ж. В. Малахова // Проблемні питання педіатрії та вищої медичної освіти. – Донецк, 2011.
14. Сітовський А. М. Диференційований підхід у фізичному вихованні юнаків з різними темпами біологічного розвитку (на прикладі школярів 9-х класів) : автореф. дис. на здобуття наук. Ступеня канд. наук з фіз. виховання і спорту : 24.00.02 / А. М. Сітовський ; Львів. держ. ун-т фіз. культури. – Л., 2008.
15. Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів : [підруч. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту]: у 2 ч. / Б. М. Шиян. – Т.: Навч. книга – Богдан, 2007

Рівень фізичної підготовленості населення України на сучасному етапі не відповідає встановленим вимогам, а тому потребує розробки нових технологій застосування засобів та методів його підвищення. У системі підготовки юнаків фізичне виховання є важливим засобом формування в них здорового способу життя, розвитку й відновлення фізичних і духовних сил, реабілітації й корекції здоров''я.

Актуальність теми курсової роботи в тому, що наразі в Україні склалася тривожна ситуація, яка несе в собі велику загрозу національній безпеці, соціальній і демографічній сферам. Критичний рівень здоров''я, фізичної підготовленості й фізичного розвитку дітей та молоді є наслідком зниження їхньої рухової активності у режимі дня при зростаючому статичному і психоемоційному напруженні процесу навчання, впровадження інноваційних комп''ютерних технологій у повсякденний побут, несприятливих екологічних умов навколишнього середовища. Така ситуація становить реальну загрозу генофонду нації, безпеці України та стала пріоритетною проблемою загальнодержавного значення і вимагає адекватного вирішення. Національні інтереси потребують нагального вжиття ефективних заходів для розв''язання соціально значущої проблеми запобігання захворюваності шляхом зміцнення здоров''я дітей як найвищої соціальної цінності.

Шляхом використання засобів фізичного виховання та фізкультурно-оздоровчої роботи закладаються основи для збереження і розвитку здоров''я кожного члена суспільства. Досягти цієї мети можна лише за умови здійснення освітнього процесу на принципах, що забезпечують оздоровчу спрямованість, враховують рівень індивідуального розвитку учня [3, c.37].

Отже, диференційований підхід до дітей відповідно до індивідуальних особливостей – ефективний метод поліпшення навчального процесу та оздоровлення на уроці фізичної культури у школі.

Про важливість аналізу наукового поняття «диференціація» у педагогіці пишуть вчені С.У. Гончаренко, О.І. Бугайов, Д.І. Дейкун, П.І. Дроб''язко, В.М. Володько, І.Е. Унт, А.А. Кірсанов, Є.С. Рабунський, М.Є. Полєнова, О. Братанич та багато інших дослідників.

Особливостям диференційованого фізичного виховання дітей старшого шкільного віку присвячували праці такі вчені як О. О. Безкопильний, Т. І. Дейніченко, Д. А. Фильченко, Л. В. Волков, І. Д. Глазирін, Г. Л. Апанасенко.

Об''єктом дослідження курсової роботи стало фізичне виховання дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження – особливості та ефективність диференційованого фізичного виховання дітей старшого шкільного віку.

Метою курсової роботи є визначення важливості диференційовано виховання на уроках фізичної культури дітей старшого шкільного віку.

Згідно з заданою метою необхідно розкрити наступні питання:

 навести сутність та поняття диференційованого виховання;

 визначити особливості та критерії диференції для фізичного виховання учнів старшої школи;

 аналізувати основні методичні напрацювання диференційованого виховання дітей старшого шкільного віку у вітчизняних школах;

 аналізувати експериментальне дослідження ефективності диференційованого фізичного виховання;

 надати пропозиції щодо оптимізації сучасних підходів до диференційованого фізичного виховання дітей старшого шкільного віку.

Курсова робота складається з 26 сторінок друкованого тексту, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та налічує 1 таблицю. У списку використаних джерел 15 найменувань.

Орієнтація на індивідуальність учня вимагає, щоб диференціація навчання враховувала внутрішні потреби школярів, вона повинна торкатися всіх компонентів системи навчання та всіх ступенів школи.

Отже, сучасна тенденція в розкритті сутності диференціації навчання полягає в тому, що диференціацію навчання розуміють як систему, яка лежить в основі навчально-виховного процесу (тобто є організаційно-методичним принципом побудови школи) і спрямована на реалізацію індивідуального підходу в навчанні.

Диференційоване фізичне виховання – це, така методика фізичного виховання, в якій мають враховуватися не тільки загально-вікові, а й індивідуальні особливості дітей в межах групи учнів, схожих за морфо-функціональними показниками. Диференціація фізичного виховання передбачає пристосування навчального матеріалу програми до індивідуальних можливостей учнів за рахунок диференціації методів, засобів, інтенсивності фізичного навантаження стосовно груп, що складаються із приблизно однакового контингенту учнів.

Юнацький вік – це період вироблення світогляду, переконань, життєвого самовизначення і самоствердження, бурхливого зростання самосвідомості, активного осмислення майбутнього. У старшокласників яскраво виражене виборче відношення до предметів, що необхідно враховувати під час диференціювання.

Учні з прискореними темпами фізичного розвитку здебільшого мають знижені (порівняно з іншими) відносні показники ЖЕЛ, відносні показники сили та спритності, силової витривалості при добрих показниках абсолютної сили (динамометрії). Такі діти можуть досягати добрих результатів у бігу на короткі дистанції, у стрибках, в підніманні ваги, але відчувати складності у виконанні вправ на гімнастичних приладах, в лазінні по канату, підтягуванні тощо. Для учнів з середніми темпами фізичного розвитку рекомендуються вправи для поліпшення постави, розвитку швидкості, сили, гнучкості, спритності.

Учні з уповільненими темпами фізичного розвитку у зв''язку із заниженим зростом і абсолютною масою поступаються іншим дітям в абсолютних показниках сили і швидкісно-силових якостей (в стрибках), проте нерідко вони перевищують учнів акселератів у відносних показниках сили та стрибучості, силової витривалості. Оцінювати рівень їх підготовленості у стрибках і силі слід з урахуванням їх зросту та маси. Для них рекомендуються вправи для поліпшення постави, розвитку швидкості рухів, швидкісно-силових якостей.

Школярі з сильною нервовою системою, як при показі, так і при пояснені засвоюють вправу швидше, ніж школярі зі слабкою НС. У меланхоліків нова вправа викликає напружений стан, особливо в період початкового вивчення.

Педагогічний експеримент, викладений у другому розділі роботи, виявив високу ефективність розробленої методики диференціації засобів і методів у процесі навчання юнаків старших класів. Є підстава говорити, що методика диференційованого фізичного виховання для учнів 15–17 років ефективніша від традиційної.

Це підтверджується підвищенням інтересу юнаків до занять фізичними вправами, покращенням рівня фізичного розвитку, фізичної підготовленості, фізичної працездатності, рівня фізичного здоров''я.

Аналіз наукових джерел свідчить, що найчастіше використовувані показники відзначаються недостатньою інформативністю як критерії диференціації й індивідуалізації засобів, методів фізичного виховання. В якості критерію необхідно використовувати показники, які мають біологічну основу, тобто є стабільними, оскільки практично не змінюються впродовж тривалого періоду та відображають різні сторони життєдіяльності організму індивіда.