Увага! JavaScript вимкнений в Вашому веб-браузері.
Стабільна робота сервісу неможлива! Як підключить написано тут

Курсова

"Утвердження коронних країв та органів самоврядування на українських землях у складі імперії Габсбургів"

Предмет:

Історія

Мова:

Українська

Рік здачі:

2014

Сторінки:

50 грн.

Вступ
Розділ І. Західноукраїнські землі під владою Австрійської та Угорської імперії
1.1. Загальна характеристика західноукраїнських земель
1.2. Суспільно-політичні процеси
Розділ ІІ. Державно-політичний устрій українських земель у складі імперії Габсбургів
2.1. Соціально-економічне становище
2.2. Суспільний лад
2.3. Державний лад
Розділ ІІІ. Розвиток права, суди і процес у Галичині, Північній Буковині і Закарпатті
3.1. Судова система
3.2. Правова система
Висновки
Список використаної літератури

Наприкінці XVIІІ ст. українські землі, за трьома поділами Польщі, потрапляють під владу двох імперій - Російської та Австро-Угорської. Майже 150 років від кінця XVIІІ до початку XX ст. українці перебували під владою цих імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. Так українці опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до якого вони звикли. Обидві імперії являли собою величезні територіальні конгломерати, численне населення яких складалося із етнічно й культурно різноманітних народів. За своїм політичним устроєм обидві держави були самодержавними монархіями. Проте режими цих імперій помітно відрізнялися: в Росії була абсолютна монархія, в Австрії – конституційна1.
У Російській імперії царі користувалися необмеженою владою, чого не було у жодній країні Європи: ніде бюрократія не була такою деспотичною, поліція такою жорстокою, а народ таким безправним, як у Росії, Управління Росією здійснювалося без урахування відмінностей національного походження та історичних традицій багатьох інших народів імперії. Щодо України, то виходячи з того, що українці за мовою і культурою були близькоспоріднені з росіянами, царський уряд став розглядати її як невід'ємну частину Росії, що на деякий час "випадково" була відірвана від неї.
Австрійська імперія за політичним устроєм являла собою багатонаціональну імперію: конгломерат двох великих народів - австрійців і угорців, і ряд менших етнічних груп. Тут жодна нація чи народність не мала абсолютної більшості, тому жодна національна культура не була такою визначальною, як російська культура в царській імперії. Проте най впливовішою нацією були австрійці, а німецька мова переважала в армії і серед чиновництва. Становище українців в національному питанні було дещо кращим ніж в Росії, однак на всіх територіях західні українці терпіли тяжкий гніт своїх сусідів: у Галичині - поляків, Буковині - румунів, Закарпатті - угорців. Австрійський уряд мало робив для захисту українців2.
У своєму управлінні монархіями імператори спиралися насамперед на армію та бюрократію. Армія боронила, а при нагоді й розширяла кордони імперії.
Вона також забезпечувала внутрішній порядок. Бюрократія збирала податки (більша частина яких ішла на утримання її самої та армії), а також прагнула організувати суспільство у спосіб, що найкраще відповідав інтересам імперії. Імперські бюрократи, які правили у ХІХ ст., вважали, що чим більшою кількістю законів і правил вони обкладатимуть суспільство, тим ліпше буде в ньому жити. ї хоч місцева верхівка й далі зберігала своє значення, проте важливі рішення, що визначали життя українців, все частіше приймали імперські міністри у далеких столицях.
Наприкінці XVIII ст. відбувся черговий перерозподіл українських земель. Внаслідок трьох поділів Польщі західноукраїнські землі площею близько 60 тис.кв.км з населенням 3,5 млн. осіб, з яких 2,4 млн. українців. Крім того, з XVII ст. у складі австрійської монархії під владою Угорського королівства перебувало Закарпаття. На цих територіях українське населення жило в умовах жорстокого соціально-економічного тиску з боку монархії. Особливо тяжким було життя західноукраїнських селян, які становили більшість українців. За право користуватися земельними наділами селяни Східної Галичини відробляли щотижневу панщину по 5-6 днів3.
Галичина, Буковина і Закарпаття були найбільш відсталими регіонами. Серед західних українців другу виразну соціальну групу становило греко-католицьке духовенство, яке взяло на себе роль лідера в селянському середовищі. За матеріальним і культурним рівнем воно мало чим відрізнялося від селян. Отже, у першій половині XIX ст. західноукраїнське суспільство, зокрема у Східній Галичині, складалося із двох соціальних верств: селянської маси і невеликого прошарку священиків. Західні українці майже не мали власної знаті, а також достатнього представництва серед міщанства, тому мали обмежений доступ до політичної влади.
На початку XIX ст. промисловість краю залишалась на ремісничо-мануфактурному рівні. Повільно відбувався розвиток капіталістичних відносин на західноукраїнських землях. Австро-угорський уряд свідомо гальмував тут розвиток економіки і передусім промисловості, прагнув перетворити ці землі на ринок збуту і джерело сировини, в аграрно-сировинний придаток метрополії. Фактично Галичина була внутрішньою колонією краще розвинених західних провінцій Австрійської імперії - Австрії та Богемії.
Внаслідок революції 1848-1849 рр. на західноукраїнських землях, що входили до складу Австрійської імперії, склалися умови для розвитку капіталізму.
Вирішальну роль у переведенні народного господарства на ринкові відносини відіграла реформа 1848 р. Незважаючи на її обмежений характер (скасування панщини за викуп) та збереження значних залишків старого ладу (всесилля великих землевласників, системи відробітків), вона все ж відкрила шлях до вільного підприємництва і формування ринку вільнонайманої робочої сили. Цим було створено передумови для зростання товарності сільського господарства й здійснення промислового перевороту.
Ознаки капіталістичного розвитку в 30-х роках були дуже слабкими. Вони виявлялися головним чином у діяльності торгово-лихварських об'єднань - Крайової кредитної спілки, Спілки товариств із збуту худоби та ін. З 60-х років спостерігається виразне промислове пожвавлення. Будівництво залізниць тісніше зв'язало край із західними провінціями Австро-Угорщини, сприяло поліпшенню умов збуту західноукраїнської продукції, розширенню як внутрішнього, так і зовнішнього ринку, а також товарів західної промисловості.
70-90-ті роки стали періодом становлення фабрично-заводської промисловості, поліпшення її енергоозброєності, що прискорило процес промислового перевороту. Особливо швидкими темпами розвивалася нафтова промисловість. Водночас розвивалися озокеритова промисловість, видобуток бурого вугілля, виробництво солі.
Підвищення попиту на ліс для промислових цілей у цей період сприяло розвиткові лісової промисловості. Наприкінці XIX ст. починається становлення металообробної і машинобудівної промисловості з виробництва нафтового устаткування, сільськогосподарських машин. Розвивається і промисловість, пов'язана з переробкою сільськогосподарської продукції: винокурні заводи, тютюнові фабрики, борошномельні, пивоварні підприємства, на початку 90-х років - цукрові заводи4.
Проте більшість підприємств були дрібними: у Галичині 89,9% їх мали від 1 до 5 робітників, на Буковині - 98,1 %. Подібне спостерігалось на Закарпатті. Про економічну відсталість краю яскраво свідчить також структура населення. Наприкінці XIX - на початку XX ст. в промисловості і ремеслах було зайнято 5,7-11 % населення, тоді як у Нижній Австрії - 41%5.
Суспільний поділ праці, господарська спеціалізація зумовили пожвавлення торгівлі. Провідну роль у зовнішній торгівлі відігравало купецтво "вільного торгового міста" Бродів, яке зосередило у своїх руках торгівлю між Австрією і Росією, якоюсь мірою взагалі між Заходом і Сходом. Головними статтями експорту були продукти сільського господарства, ліс, сіль і лише невеликою мірою - вироби ремесла і мануфактурної промисловості (здебільшого полотно). Ввозилася переважно промислова продукція, а також худоба, яка після відгодівлі надходила на західні ринки.

Вступ

Актуальність теми дослідження. Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX ст. українці перебували під владою двох імперій: 80% із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. Так на світанку новітньої доби українці опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до якого вони звикли.
Середина XIX ст. була часом випробувань для імперії Габсбургів. Вистоявши перед революційною хвилею 1848 p., вона невдовзі зазнала дошкульних поразок на міжнародній арені. Спочатку Австрія програла франко-італо-австрійську війну 1859 p., a 1866 р. зазнала поразки в протистоянні із Пруссією. Ці невдачі зумовили глибоку політичну кризу в державі. Щоб не допустити неконтрольованого розвитку подій, вже 1867 р. було укладено австро-угорський компроміс, внаслідок якого Австрійська імперія перетворилася на дуалістичну Австро-Угорську. Це була суттєва зміна базового державотворчого принципу — централізм поступився місцем федералізму. До австрійської частини монархії увійшли Галичина і Буковина, а до угорської — Закарпатська Україна.
Як усі імперії, Австрійська імперія Габсбургів являла собою величезний територіальний конгломерат, численне населення якого складалося із етнічно й культурно різноманітних народів. Надмірно централізована політична влада символізувалася в особі імператора, який не відчував потреби брати до уваги погляди й бажання своїх підданих. Імператори та їхні урядовці вимагали від останніх абсолютної покори й вірності, вважаючи це не лише політичним, а й моральним і релігійним обов'язком. За їхню покірливість імператори обіцяли підлеглим безпеку, стабільність і порядок. Це був устрій, який чимала частина населення імперії вважала не лише розумним, а й навіть привабливим.
Незважаючи на відрив від материнської української території, Західна Україна, яка перебувала під владою Австро-Угорської імперії, не загубилась у духовних пошуках своєї громадянської і державницької культури і, перебуваючи у складі Австрії, не втратила перерваної державницької традиції та її значущості для майбутнього державно-правового життя. Українці з Галичини, Буковини виступали активною політичною і громадською силою у руйнації світових імперій кінця XІX ст. Очевидно, що розвиток ідеї українського державотворення на західноукраїнських землях мав власну внутрішню логіку. Проблема обґрунтування ролі Західної України, як "українського П'ємонту" цікавила, зокрема, таких видатних вчених як М. Грушевський, С. Дністрянський, В. Старосольський та ін.
У вітчизняній історичній науці основна увага приділялася висвітленню соціально-економічного, політичного та правового становища західноукраїнських земель у різні історичні періоди. Цим питанням присвячені праці таких учених: Г.Гербільського, М.Кріля М.Кугутяка, В.Кульчицького, М.Лазаровича, М.Никифорака, Р. Петріватта ін. Зацікавленість істориків викликають також проблеми становлення державно-правових інститутів у Галичині та Буковині протягом тривалого періоду австрійського панування.
У рамках цієї різнопланової проблеми утвердження коронних країв та органів самоврядування на українських землях у складі імперії Габсбургів, сприятиме більш чіткому розумінню історичних особливостей в економіці, політиці, соціальних процесах на теренах Західної України. Цим і обумовлений вибір теми курсового дослідження: «Утвердження коронних країв та органів самоврядування на українських землях у складі імперії Габсбургів».
Мета і завдання дослідження. Мета курсової роботи полягає у виявленні та розкритті особливостей та тенденцій розвитку органів самоврядування на українських землях у складі імперії Габсбургів.
Відповідно до поставленої мети, були поставлені наступні завданя:
- висвітлити політичні чинники, які впливали на Західноукраїнські землі під владою Австрійської та Угорської імперії;
- визначити основні тенденції державно-політичного устрою українських земель у складі імперії Габсбургів;
- проаналізувати розвиток права, судів і процесу у Галичині, Північній Буковині та Закарпатті.
Об'єктом дослідження є соціально-економічні та політичні процеси в Західній Україні в другій половині ХІХ ст.
Предметом дослідження є особливості розвитку органів самоврядування та права на українських землях у складі імперії Габсбургів.
Практичне значення курсової роботи полягає в тому, що фактичний матеріал, його наукова інтерпретація та висновки, які містяться у дослідженні, можуть бути використані при підготовці до семінарських занять з історії України, при написанні різного роду наукових робіт, статей тощо.
Структура дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел та літератури (14 найменувань). І має загальний обсяг 34 сторінки друкованого тексту.

Щоб придбати дану роботу спочатку зареєструйтеся та поповніть баланс на 50.00 грн.

Також Ви можете замовити написання унікальної роботи у наших Виконавців.

Макарова Тетяна (Wroslava)

(4.72)

Увага! Файл роботи буде доступним до завантаження відразу після оплати. Дана робота перевірена адміністрацією сервісу: вся інформація (зміст, вступ, висновок, список використаної літератури, фрагмент роботи, кількість сторінок тощо) відповідає дійсності

Служба підтримки:

"Утвердження коронних країв та органів самоврядування на українських землях у складі імперії Габсбургів"

0 (800) 357-234