Вступ
Розділ І. Мова – невичерпна скарбниця виховних засобів усної народної творчості.
1.1 Мова як складова фольклору.
РОЗДІЛ ІІ.Усна народна творчість-здобуття нації
2.1 Загальна характеристика українського фольклору.
2.2 Роди та жанри фольклору.
2.3 Дитячий фольклор.
РОЗДІЛ ІІІ. Казкотерапія як метод розвитку творчих здібностей вихованців.
3.1 Особливості методу казкотерапії.
3.2 Дослідження впливу казкотерапії на молодших школярів.
Висновки
Список використаних джерел.
Додатки.

Розділ І. Мова – невичерпна скарбниця виховних засобів усної народної творчості.
1.1 Мова як складова фольклору.
Мова – то не тільки засіб спілкування, а голос Землі і Космосу, ритм колиски з якої починається шлях людини у світ, це пам’ять і поклик предків, закодований у слові, пісня матері для немовляти і батьківська настанова для сина, це і пісня закоханих, і плач осиротілих, щебет солов’я і каркання ворони. Це і критерій справжності людини, і її голос у Всесвіті.
Тарас Шевченко мав досить підстав твердити, що мова – від Бога. А згадаймо десять найголовніших заповідей свідомого громадянина, визначені лицарем українства Іваном Огієнком: “Мова – то серце народу: гине мова – гине і народ. Хто цурається своєї рідної мови, то саме у серце ранить свій народ… Народ, що не створив собі соборної літературної мови, не може зватися свідомою нацією… Стан розвою літературної мови – то ступінь культури розвою народу.”
Тож говорити про мову – це розмірковувати про універсальну єдність минулого, сучасного і майбутнього, здійснену завдяки мові.
Людина не може ні пізнати себе, ні сформуватися, ні реалізуватися без мови. Як і без батьківщини. Це добре розумів Т. Шевченко: без мови, наголошував він, “погибнеш, згинеш Україно, не стане знаку на землі”. Отож без української мови не залишиться на землі нашого з вами знаку.
Пригадаймо Шевченкові слова: “… що ми? Чиї сини? Яких батьків?”. Невже ми народ, який не пам’ятає себе? Чому ми часом сміялися з тих народів, що вивчають походження свого роду вглиб тисячі років? Бо самі не знали навіть своїх діда й бабу. А не знаючи минулого, не можна усвідомити себе, зрозуміти
перспективи майбутнього.

Список використаних джерел.
1.Азадовський М.К. Статті про літературу і фольклор. – М. -Л., 1960
2.Василенко В.Ф., Задонський Д.В. Міщенко Л.І., Погрібний А.Г. Калинова сопілка. – К.: Веселка, 1998. – 509 с.
3.Василенко В.Ф., Задонський Д.В. Закувала зозуленька. – К., Веселка, 1998.
4.Вачков І.В. Сказкотерапия: Развитие самосознания через психологическую
сказку. — М.: Ось-89, 2001.
5.Волков Г.Н. Етнопедагогіка . – Чебоксари., 1972.
6.Гошка Ю.Г. Дитячий фольклор . Київ ,1984.
7.Грицай М.С. Українська народнопоетична творчість. – К. Вища школа, 1983.
8.Грушевський М. Історія української літератури: У 6-т., 9 кн. - Т.1. -К.: Либідь, 1993. - 392 с.
9.Гусев В.Е. «Естетика фольклора». Л.1967.
10.Дейч О. Фольклор у вихованні культури поведінки молодших школярів//Початкова школа. – 2000. - №2.
11. Історія України для дітей /а ред.. І.Ф. Кураса. – К.,1986.
12.Кравець М. Сімейний побут і звичаї українського народу.-К.,1986.
13.Лановик М.Б., Лановик З.Б. Українська усна народна творчість: Підручник. - 2-ге вид., Стер. - К.: Знання - Прес, 2003.
14.Мишанич C.В. Система жанрів в українському фольклорі //Українознавство: Посібник. - К.: Зодіак-ЕКО, 1994
15. Народні художні промисли України . – К.,1979.
16. Наулко В.И.,Мириков В.В. Культура и быт украинского народа.-К.,1977.
17.Орел Л. З народної педагогіки// Початкова школа. – 2001. - №5.
18.Отич О. Українська народно-пісенна творчість// Початкова школа – 2000№ 5
19.Поніманська Т.І. Моральне виховання дошкільників. — К., 1993. – 132 с.
20.Пропп В.Я. Фольклор і дійсність: вибрані статті. - М., 1976.
21.Протівенська О.Г., Мещерякова М.Г. Українська література у схемах и таблицю. - Х.: Країна мрій тм, 2002 - 100 с.
22.Рідне слово. Українська дитяча література: Хрестоматія у двох книгах / Упор. Варавкіна та ін. – К., 1999. – 488 с.
23.Ріцула М.М. Педагогіка. – К. Академвидав. 2003. – 527 с.
24.Савченко М.Є. Сторінки історії української літератури і фольклористики.– К. Наукова думка, 1990.
25.Філарет Калесса. Українська усна словесність. – Едмонтон. Канадський
Інституту Українських Студій, 1983. – 632 с.
26.Чужа Н. Душі народної криниця// Початкова школа. – 1999. - № 11

Вступ
Актуальність теми. Правильне й усебічне уявлення про народну творчість можна набути, глибоко ознайомившись з широким колом фольклорних явищ, які протягом століть становили саму суть і культурного буття українського народу.
У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості важливе місце належить моральному вихованню.
«Чи є актуальним застосування усної народної творчості в моральному вихованні особистості школяра? Чи є важливим, для нашого сучасного покоління,літературний здобуток предків? Чи варто пам’ятати фольклорну спадщину нашого народу ?»- питання,які я ставлю перед собою,під час написання курсової роботи.
Можливо,багато з нас думає,що це безглуздо. Адже ми живемо в сучасному світі, в столітті інноваційних технологій,наша планета повниться кожного дня новими винаходами . Тому,більшість молоді вважає абсурдним зберігати важливий здобуток наших предків.
Але так не повинно бути! Хочеться згадати вислів : «Людина, яка не знає свого минулого, не варта майбутнього». Забувши зараз наше минуле,ми можемо, також ,бути забуті наступним поколінням.
Наші пращури, збираючи до купи кожну пісню,казку,загадку та приказку,кожну легенду – мали на меті виховати підростаюче покоління за допомогою фольклору,в якому яскраво розкривається не тільки життєво-побутові проблеми, а й істинні цінності ,такі як :людяність,щедрість,милосердя, готовність прийти на допомогу іншому,чуйність.
За допомогою навіть тої самої казки,дитина повинна відчувати, що в кожній людині є серце, яке треба берегти, що завдати їй болю – велике лихо. Нехай дитяче серце хвилюється за долю живого і красивого; йому тоді буде чуже розбещене почуття солодкого задоволення від думки, що чиєсь серце страждає через нього.
Народ великий художник і педагог, надавав вихованню підростаючого покоління першорядної ваги. Його поетична творчість була неписаним підручником з педагогіки. Але у тому вигляді, в якому вона перебувала серед дорослих, поетична творчість не завжди виявлялась доступною дітям і необхідно було здійснювати відбір із врахуванням вікових особливостей.
......................

Висновки.
Серед національних духовних цін¬ностей існує яскравий та унікальний феномен — фольклор — сво¬єрідна художньо-філософська система, що відтворює характер зв'язків етносу з навколишнім світом на різних етапах його історичного розвитку. Він є най¬важливішою опорою національної са¬мосвідомості, засобом національного виховання й соціалізації людини в народній культурі. Важливість пізнання фольклору для сучасної людини, і особливо дитини, — у ціннісному ядрі національної культури, бо саме в ху¬дожніх образах, у системі мові, в жан¬ровій визначеності явищ фольклору поєднались та знайшли втілення духовні засади життя, морально-естетичний ко¬декс, продуктивний досвід обрядової діяльності, пов'язаної з працею, родин¬ним побутом народу. В цьому великий виховний потенціал фольклору, відмова від якого руйнує і культуру, і суспільст¬во, і особистість.
Загалом необхідно відзначити зрос¬тання естетичного й виховного потенці¬алу фольклору у формуванні та розвит¬ку особистості, розширення естетич¬ного моменту в еволюції його сприй¬няття. Нині фольклор сприймається і оцінюється як явище культури і мистецтва. При цьому важливо враховувати властивість мистецтва (фольклор як йо¬го форма, як комплекс складних поліелементних видів синкретичного мис¬тецтва) комплексно впливати на духов¬ну культуру людини.
Школі сьогодні випадає здійснювати національне вихо¬вання на руїні духу і при цьому йти розумним, природовідповідним шляхом, не піддаючись галасливому пус¬тослів'ю. Відтак вихователь повинен чітко бачити і сам процес становлення національної свідомості дитини та глибоко розуміти зміст таких ключових понять як національний, патріотизм, націоналізм, громадянськість, міжнаціональні стосунки, національна свідомість тощо.