ЗМІСТ


1. Вступ
2. Теорії походження фірми
3. Закрита і відкрита корпорація
4. Державні підприємства
5. Висновки
6. Список використаної літератури

ЗАКРИТА І ВІДКРИТА КОРПОРАЦІЯ

Корпорація — це колективна форма підприємств, котра функціонує у формі акціонерних товариств відкритого та закритого типів.
Акціонерне товариство — форма організації підприємств, капітал яких утворюється в результаті об'єднання багатьох індивідуальних капіталів шляхом випуску і продажу акцій і облігацій. Власники акцій є пайовиками акціонерного товариства, а власники облігацій — його кредиторами.
Для закритої корпорації характерне те, що акції розподіляються між засновниками або особами, які перебувають в особливих стосунках із засновниками, та їх не можна поширювати шляхом підписки, купувати та продавати на біржі.
У закритих корпораціях контракти, за якими визначають права на залишковий дохід, мають менш обмежений характер, ніж у приватних (одноосібних) фірмах і товариствах. Специфіка акціонерів такого типу фірми — це інсайдери (особа, яка має доступ до конфіденційної інформації підприємства завдяки своїй посаді керівника або родинним зв'язкам) або особи, котрі наближені до власників-керівників (друзі та родичі), вони "пом'якшують" проблеми агентських відносин. Адже вибір акціонерів обмежений особами, які є прийнятними для всіх власників-керівників і перебувають з ними у неформальних відносинах. Вони мають право на залишковий дохід, що не ставить так гостро проблеми, пов'язаної з відокремленням власності від контролю у порівнянні з товариствами, де право на залишковий дохід мають тільки власники-керівники. Претенденти на залишковий дохід закритих корпорацій мають обмежену відповідальність, що зменшує витрати прийняття ризику (за них відповідають зовнішні боржники). Проте такі операції не використовують у повній мірі вигоди від наданих індивідам можливостей альтернативного вибору між прийняттям ризику й участю в управлінні. Проблема загальної власності зростає в міру збільшення чисельності власників-керівників.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. “Інституціональна економіка” Конспект лекцій для студентів ОКР «Бакалавр» економічних спеціальностей Мелітополь, 2008
2. Олійник О.Н. Інституціональна економіка: Навчальний посібник. – М.:ИНФРА – М, 2004.
3. Проблеми сучасної економіки : збірник матеріалів ІІ Міжнародної науково-практичної конференції (м. Донецьк, 27-28 вересня 2013 року) / Східноукраїнський інститут економіки та управління. У 2-х частинах – Донецьк: ГО «СІЕУ», 2013. Ч. 1. – 128 с.
4. Ткач А.А. Інституціональна економіка. Нова інституціональна економічна теорія: Навч. посібник.-К.: Центр учбової літератури, 2007.-304 с.
5. Фертікова Т.М. Інституційна економіка: Навчальний посібник. – Миколаїв: Видавництво ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. – 128 с.

ВСТУП

Як демонструє світова практика, необхідною умовою ефективного функціонування ринкової економіки, підвищення конкуренто-спроможності країни у світі і досягнення цілей її державної політики є тісна взаємодія держави і бізнесу. Найчастіше, відсутність достатніх бюджетних коштів є перепоною на шляху реалізації державними органами влади масштабних проектів, які мають важливе стратегічне значення для соціально-економічного розвитку всієї країни. Тому найбільш ефективним інструментом залучення інвестицій у світовій практиці виявився механізм державно-приватного партнерства. Взаємодія бізнесу та влади дозволяє об’єднати їх ресурси і потенціали, що, в свою чергу, сприяє підвищенню ефективності використання наявних ресурсів, впровадженню інновацій, розподілу ризиків між державним і приватним сектором.
В Україні розвиток партнерських відносин між державою і бізнесом знаходиться на початковій стадії і існує у формі оренди, концесій, угод про реалізацію продукції тощо. Приклади успішної реалізації проектів державно-приватного партнерства в країні поки ще відсутні, що обумовлене відсутністю фінансових, регуляторних, організаційних інститутів та необхідного інституційного середовища для функціонування державно-приватного партнерства. Це зумовлює необхідність теоретичного обґрунтування змісту і умов розвитку державно-приватного партнерства, а також комплексного дослідження засад його реалізації.

ВИСНОВКИ

На сьогоднішній день зростання актуальності вирішення проблеми створення в Україні механізму державно-приватного партнерства пояснюється тим, що завдяки акумулюванню зусиль державного та приватного секторів країна матиме змогу істотно скоротити існуючі проблеми у розвитку базових галузей і інфраструктури економіки, підвищити рівень конкуренції в країні, зміцнити соціальну стабільність і зменшити рівень соціально-економічних ризиків. Реалізація інноваційно-інвестиційних проектів на засадах державно-приватного партнерства забезпечує змогу знизити бюджетні видатки, залучити додаткові фінансові джерела, покращити управління державними активами і запровадити новітні технології, що сприятиме зростанню інноваційної та інвестиційної складової розвитку економіки. Однак, як підтверджує здійснений аналіз, розвиток державно-приватного партнерства в Україні ускладнюється сьогодні наявністю таких проблем:
- неготовність органів влади до партнерських відносин і реалізації проектів державно-приватного партнерства;
- відсутність достатньої законодавчої бази, що легітимізує державно-приватне партнерство і визначає економічні принципи співробітництва між державою і бізнесом.
- неефективність системи державного управління: складні та непрозорі процедури ухвалення рішень, дублювання повноважень, громіздка та витратна контролююча система; відсутність досвідчених кадрів, які могли б просувати державно-приватне партнерство з боку держави;
- політична нестабільність, яка призводить до частої ротації і зниження рівня кваліфікації державних службовців, відсутність стимулюючих факторів для приватного сектора в інвестування на довгостроковій основі.
В Україні партнерство набуло безсистемного характеру, сфера застосування контрактів партнерства є досить вузькою (переважно це – енергетика, телекомунікації, водопостачання та водовідведення, портові термінали). Подолання економічного відставання нашої країни від провідних держав світу може бути досягнуто шляхом створення відповідного законодавства, визнання й дотримання учасниками державно-приватного партнерства інституціональних норм і правил цивілізованого економічного поводження всіма учасниками.
Державно-приватне партнерство – це універсальний механізм для вирішення цілого ряду довгострокових соціально-економічних задач. Необхідною умовою ефективного розвитку державно-приватного партнерства є проведення цілеспрямованої послідовної державної політики розвитку державно-приватного партнерства, яка повинна бути спрямована на формування загального сприятливого середовища для бізнесу, сприятливого економічного та управлінського середовища для розробки та реалізації проектів державно-приватного партнерства.