ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
1.1. Поняття юридичної відповідальності………………………………...5
1.2. Загальні принципи юридичної відповідальності…………………….9

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
2.1. Характеристика кримінальної відповідальності…………………...17
2.2.Основні положення адміністративної відповідальності…………....21
2.3. Природа цивільно-правова відповідальність……………………….24
2.4. Загальні поняття та особливості дисциплінарної та матеріальної відповідальності…………………………………………...………….......30

РОЗДІЛ 3. ПІДСТАВИ І ФУНКЦІЇ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
3.1. Підстави юридичної відповідальності……………………………...36
3.2. Функції юридичної відповідальності…………………………….…40

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….…..…..43
СПТСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….45

Юридична відповідальність — це передбачене законом і застосоване органами держави примусове обмеження або позбавлення правопорушника певних благ. Вона завжди су¬проводжується моральним осудженням порушника закону. Розрізняють такі основні види юридичної відповідальності: дисциплінарна, цивільна, адміністративна, кримінальна.
Юридична відповідальність застосовується лише за пев¬них обставин, передбачених законом, які називаються підставою відповідальності. Такою підставою є факт вчинен¬ня правопорушення.
Юридична відповідальність на відміну від інших видів від-повідальності (моральної, громадської, сімейної) застосову¬ється лише до тих, хто вчинив правопорушення, тобто по¬рушив норму права, закон, адже юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61 Конституції України). Правопорушення виражається у певних діях, частіше всього активних, хоч буває і в «пасивних». Правопорушення завжди виражається у поведінці, що суперечить юридичним нормам, тобто є протиправною. При цьому така поведінка завжди завдає комусь шкоди: іншим лю¬дям, організаціям, суспільству, державі. Власне кажучи, вона тому і забороняється правом, що викликає негативні соціаль¬ні наслідки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 року №254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України, 1996, №30 (23.07.96), ст. 141.
2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року;
3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року;
4. Кодекс законів про працю від 10 грудня 1971 року;
5. Закон України від 24 листопада 1992 року «Про охорону праці»;
6. Закон України від 1 жовтня 1991 р. «Про захист прав споживачів»;
7. Ярмакі Х.П. Проблеми адміністративної відповідальності //Вісник Запорізького юридичного інституту – 2000 - № 4
8. Ващенко С.В. Визначення адміністративної відповідальності в системі правових засобів та проблеми її врегулювання в законодавстві України //Вісник Запорізького юридичного інституту – 2000 - № 4
9. О.Зелена. Визначення підстав юридичної відповідальності: актуальні питання // Право України. – 2003. - №4. – С. 21-25.
10. Д.Лук’янець. Типологія юридичної відповідальності // Юридична Україна. – 2004. - №3. - С. 4-10.
11. В.Головченко. Юридична відповідальність // Юридична Україна. – 2004. - №7. - С. 4-7.
12. Є.Білозьоров. Юридична відповідальність як передумова правомірної поведінки особи: теоретичні аспекти // Право України. – 2006. - №1. – С. 50-53. Доступний з: http://www.yur-gazeta.com/.
13. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. - К., 1999.
14. Ведєрніков Ю.А., Грекул В.С., Папірна А.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник для підготовки до державного іспиту. - Дніпропетровськ: Юридична академія МВС України, 2005.
15. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальний закладів] / М.В Цвік, О.В Петришин, Л.В.Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф. , акад. АПрН України М.В Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О.В. Петришина. – Харків: Право, 2009.
16. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник за ред. В.В.Копєйчикова – К.:Юрінком, 2002.
17. М.С. Кельман, О.Г.Мурашин Загальна теорія держави і права: Підручник. – К: Кондор, 2006.
18. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2006. – с. 260-291.
19. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М.Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.

Актуальність теми дослідження. На мій погляд обрана тема «Юридична відповідальність» досить актуальна та дискусійна. Її актуальність породжена не лише науковим інтересом та плановістю наукового пошуку, а й практичною необхідність з’ясування юридичного змісту поняття юридичної відповідальності. Право забезпечує загальний порядок, що проявляється в суспільній поведінці людей, установ, органі¬зацій і держави. Право проявляє себе як загальний - обов'яз¬ковий порядок, що панує над волею кожної людини. Пра¬вове регулювання – це проголошення державою вимог до лю¬дини в формі правових приписів, з одного боку, та виконання особою цих вимог (правових обов'язків) - з другого. Право - це специфічна форма регулювання поведінки лю¬дей, сукупність правил поведінки (норм), встановлених або санкціонованих державною владою, що виражають інтереси, потреби та надії переважної більшості громадян, що ство¬рили державу з метою захисту їх прав, свобод і власнос¬ті, стабілізації суспільних відносин, встановлення цивілізо¬ваного правового порядку в країні, зміцнення і розвитку держави.

Підводячи підсумок вищевикладеного потрібно зазначити, що здійснюючи правомірну поведінку, суб'єкт вступає у сферу дії права і виявляє свій вибір між різними варіантами вчинків (правових і не правових). Вибір правового варіанта забезпечує йому низку переваг: інші суб'єкти зобов'язані сприяти його діям або не втручатися у них; у випадку невиконання ними своїх обов'язків держава в правовій формі примусу забезпечує відновлення порушеного права і виконання зобов'язаним суб'єктом відповідних обов'язків. Відтак, правомірна поведінка як юридичний факт тягне за собою не просто виникнення правовідносин, а певну дію засобів правового регулювання, спрямовану на гарантування, захист і охорону правової форми реалізації інтересів суб'єкта і суспільства. Ця дія права і держави є лише одним із засобів їх реакції на правомірну поведінку. До інших слід віднести пряме заохочення з боку держави правомірних вчинків. Це стосується як використання суб'єктивних прав, так і виконання обов'язків.