Вступ.
Розділ 1. Даніель Дефо. Місце романів про Робінзона Крузо у творчості письменника.
Розділ 2. Психологічні риси Робінзона Крузо.
Розділ 3. Духовна еволюція Робінзона Крузо.
Висновки.
Список використаних джерел.

Розділ 3. Духовна еволюція Робінзона Крузо (фрагменти).

...Вище нами були проаналізовані психологічні риси, властиві Робінзонові. З огляду на них ми можемо стверджувати, що практична розсудливість Робінзона з самого початку поєднується з релігійно-філософською думкою про благо провидіння, промисел Господа. Ця особистість складається немовби з двох частин. Перша – романтик і пуританин-містик, який з часом отримує віру і починає сподіватися на милість Провидіння. Романтика проявляється у потягу до мандрівок: "Всі мої невдачі були викликані виключно моїм потягом до мандрівок" [7, с. 49]. Друга – сенсуаліст-практик (у дусі школи Локка), який у всьому спирається на внутрішню тверезість, розум, здоровий глузд, досвід (як власний, так і всього людства). І ми бачимо, що другий Робінзон переважає першого. Наприклад, Робінзон цілком тверезо складає інвентарний список, що містить перелік предметів вжитку, якими він може розпоряджатися, різних операцій, необхідних для виготовлення інших предметів, і навіть робочого часу, необхідного для виготовлення певної кількості таких предметів. Здається, що він намагається всіма силами зберегти у незвичних умовах свої старі, "домашні" звички, що він не нове життя створює на острові, а тільки відтворює умови, необхідні для продовження старого життя. Але згодом ми доведемо, що це не зовсім так...

...Хід життєстверджуючих роздумів приймає у Робінзона своєрідну форму. Він веде облік нещасливому і приємному у своєму житті, представляючи це як "зло" і "добро". Це починається з роздумів після того, як герой вперше убив козу: "Моє становище уявлялося мені в найбільш похмурому світлі… Очі мої переповнялися сльозами…" [7, с. 67]. Але, перелічивши всі неприємні обставини, Робінзон зупиняється, і його думки приймають інший оборот: він зрівнює себе із загиблими, уявляє, як добре він забезпечив себе всім необхідним, і вирішує, що може "спокійно дивитися в очі майбутньому" [7, с. 68]. Далі читаємо: "З повною безпристрасністю я, мов боржник і кредитор, записував усі біди, що терпів, а поруч – усе, що трапилося зі мною відрадного. Зло: Я закинутий долею на похмурий, ненаселений острів і не маю жодної надії на визволення. Добро: Але я живий, я не потонув… Зло: Я віддалений від усього людства; я вигнаний з людської спільноти. Добро: Але я не помер з голоду, не загинув у цій пустелі, де людині немає чим харчуватися. Зло: У мене мало одягу, і незабаром мені не буде чим прикрити тіло. Добро: Але я в спекотному кліматі, де я не носив би одяг, навіть якщо б він був… Зло: Мені немає з ким поспілкуватися, немає кому втішити мене. Добро: Але Бог сотворив диво, пригнавши наше судно так близько до берега, що я не тільки встиг запастися усім необхідним для задоволення моїх потреб, але й отримав можливість добувати собі їжу до кінця своїх днів" [7, с. 70]. Отже, добро не існує без зла. Пізніше Робінзон виказує таку думку: "Як часто протягом нашого життя зло, якого ми страшимось понад усе і яке, коли воно нас постигло, здається нам верхом людських випробувань, – як часто це зло стає найвірнішим та єдиним шляхом позбавитись бід, що переслідують нас" [7, с. 152]. Отже, у кожній графі своїх записів Робінзон знаходить, яке ж саме "добро" протиставити "злу"; завдяки цьому він долає відчай і знаходить віру в майбутнє, що вже є запорукою духовної еволюції...

...Робінзон – людина прагматична, практична, ділова. Але, потрапивши в умови дикої природи, Робінзон починає швидко змінюватися. Наведемо приклад. Коли Робінзон, потрапивши на острів, знаходить на судні гроші, він усвідомлює, що це в його ситуації "непотрібне сміття", але, помисливши, вирішує все ж взяти гроші з собою [7, с. 63]. Він сподівається, що повернеться до цивілізації, і коли він дійсно повертається до неї, у нього вже зовсім інше ставлення до грошей.
Робінзон є прихильником цивілізації і всього, що з нею пов'язано. "Так, – пише Є. Зарудний, – він смажить біфштекси і ходить із парасолькою. Проте живе в гармонії з природою і власним "Я"". Не одразу це йому вдається, але стан самотності, тривале перебування на дикому острові, серед природи, примушують його волею чи неволею обернутися до природи і глибше занурюватися в глибини власного "Я". В глибині душі він залишається прихильником цивілізаційних принципів людської діяльності, але його потяг до цих принципів починає слабшати.
Ж. Дельоз, думку якого ми вже наводили, назвав робінзонаду "світом без іншого", маючи на увазі самотність героя. Є. Зарудний вважає, що у Робінзона була "ідея Іншого": "Герой Дефо потрапляє на безлюдний острів не лише з мушкетом і пилкою, – зазначає він, – але й з Ідеєю Іншого. Насамперед з ідеєю Бога". При уважному читанні роману виявляються декілька цікавих речей. Звичайно, роман охоплений у своєрідну композиційну рамку: герой виходить із цивілізації на початку, проходить певну життєву дистанцію на острові в середині й повертається в цивілізацію наприкінці. Але повертається він не тим, хто вийшов. Отже, на острові він проходить певну духовну еволюцію. І в такому сенсі тема порятунку від самотності пов'язана не тільки і не стільки з важкою працею і успадкованою практичністю, але й зі шляхом до духовного і морального вдосконалення. Такий розгляд не є новим: окремі дослідники вважають центральною темою роману тему порятунку героя від самотності на шляху до Бога, як через психічні переживання, так і через внутрішнє спілкування з духовним...

...Духовна еволюція Робінзона поступово виявляє в ньому зовсім інші риси, ніж просто "дух власника", практичність і ощадливість. Він поступово починає нагадувати учня Просвітницької філософії XVIII ст. Так, він надає іспанцям рівні права з англійцями у своїй колонії (адже він уже колонізатор, власник свого острова і король (чи губернатор) на ньому), сповідує віротерпимість (у нього живуть і язичник, і протестант, і католик), поважає людську гідність (в тому числі у ставленні до "дикунів"). З іншого боку, він не позбавляється людської гордості; вона проявляється насамперед у гордому усвідомленні своєї зверхності по відношенню до інших людей, в т. ч. "сильних світу цього". Але ж чи на цьому закінчується його духовна еволюція?..

(Посилання на критичну літературу дані у вигляді виносок у тексті роботи).

1. Аникст А. А. Даниель Дефо: Очерк жизни и творчества / А. А.
Аникст. – М.: Государственное издательство детской литературы, 1957. – 136 с.
2. Артамонов С. Д. История зарубежной литературы XVII-XVIII вв. – М.: Просвещение, 1978. – 608 с.
3. Войтов В. И. Один среди волн / В. И. Войтов // Знание. – М., 1992. – № 1-2. – 79 с.
4. Головня И. А. Робинзонада: прошлое и настоящее / И. А. Головня // Знание. – М., 1992. – № 1-2. – 79 с.
5. Даниель Дефо // Хрестоматия по зарубежной литературе XVIII в. – Т. 1. – Под общей редакцией Б. И. Пуришева. – Издание 2-е, исправленное. – М.: Высшая школа, 1973. – 447 с. – С. 108-121.
6. Дефо Д. Жизнь и удивительные приключения Робинзона, моряка из Йорка…, написанные им самим / Даниель Дефо. – В 2-х ч. – М.: СП "Квадрат", 1992. – 431 с.
7. Дефо Даниель. Робинзон Крузо. История полковника Джека. – Библиотека всемирной литературы, серия 2, Т. 52. – М.: Художественная литература, 1974. – 526 с.
8. Зарудний Є. Великий експериментатор // Дзеркало тижня. – 2006. – № 15 (594), 22 квітня. – С. 21.
9. История зарубежной литературы XVIII века / З. И. Плавскин, А. В. Белобратов, Е. М. Апенко и др.; Под ред. З. И. Плавскина. – М.: Высшая школа, 1991. – 335 с.
10. Клименко Е. И. Традиция и новаторство в английской литературе: Монография / Е. И. Клименко. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1961. – 194 с.
11. Ковалева Т. В. и др. Литература средних веков и Возрождения / Т. В. Ковалева, И. Л. Лапин, Н. А. Паньков; Под ред. Я. Н. Засурского. – Минск: Изд-во "Университетское", 1988. – 238 с.
12. Лабутина Т. Л. Даниель Дефо, автор "Робинзона Крузо". Его общественно-политические воззрения / Т. Л. Лабутина // Новая и новейшая история. – 1986. – № 1. – С. 156-167.
13. Морозов М. М. Шекспир. 1564-1616. 2-е издание. – М.: Молодая гвардия, 1956. – 214 с.
14. Нерсесова М. А. Даниель Дефо / М. А. Нерсесова. – М.: Знание, 1960. – 164 с.
15. Урнов Д. М. Дефо. – М.: Молодая гвардия, 1978. – 256 с.
16. Урнов М. В. Вехи традиции в английской литературе. – М.: Художественная литература, 1986. – 382 с.
17. Филиппов М. М. Очерки о западной литературе XVIII-ХІХ вв. / Отв. редактор Ю. В. Манн. – М.: Наука, 1985. – 326 с.
18. Чамеев А. А. Даниель Дефо / А. А. Чамеев // История зарубежной литературы XVIII века / Под ред. Плавскина З. И. – М.: Высшая школа, 1991. – С. 38-47.
19. Шалата О. "Робінзон Крузо" Дефо у світлі біблійної тематики // Слово і час. – 1997. – № 5-6 (437-438), травень-червень. – С. 53-55.
20. Шаповалова М. С., Рубанова Г. Л., Моторний В. А. Історія зарубіжної літератури. – Львів: Світ, 1993. – 312 с.

Актуальність роботи. Даніель Дефо (Daniel Defoe) (1659-1731 рр.) – відомий англійський письменник, політичний діяч, підприємець, один із засновників англійського реалістичного роману, яскравий представник епохи раннього англійського Просвітництва, епохи, коли саме в Англії зародилася ідеологія і культура європейського Просвітництва, а сама Англія перетворилася на країну, в якій бурхливо розвивалися промисловість, торгівля, комерція. Як пишуть М. і Д. Урнови, "якщо шекспірівська епоха… залишилася за межею англійської буржуазної революції XVII століття, то епоха Дефо, що була породжена цією революцією, – початок сучасного буржуазного світу. Тому… Дефо – сучасний письменник".
Художня спадщина Дефо складає близько 350 творів, серед яких основними є, безперечно, романи про Робінзона Крузо (1719-1720 рр.), а також наступні романи та інші твори: "Капітан Сінгльтон" (1720 р.), "Моль Флендерс" (1722 р.), "Історія полковника Джека" (1722 р.), "Щоденник під час епідемії чуми" (1722 р.), "Мемуари кавалера" (1722 р.), "Роксана" (1724 р.), "Нова мандрівка навколо світу" (1725 р.), "Капітан Карлтон" (1728 р.).
В романі "Робінзон Крузо" традиція вбачає "найбільш вдалий трактат про природне виховання". Звичайно, з цим неможна повністю погодитись. Але ми можемо погодитись, і будемо доводити це в ході роботи, що це певною мірою історія духовного відновлення людини через очищення і через віру в Бога, і через працю, і, звичайно, через довготривале безпосереднє спілкування з природою. Тому не викликає сумніву, що ми зробили правильний вибір теми нашої роботи; актуальність образу Робінзона зберігається і не зменшується.
Бібліографія наукових досліджень творчості Дефо, зокрема романів про Робінзона Крузо, є надзвичайно багатою. Але в даній роботі вперше досліджується духовна еволюція головного героя, яка розглядається, з одного боку, в контексті, а з іншого – відокремлено від аналізу психологічного портрету Робінзона. Така методика в дослідженні психології образу Робінзона Крузо застосовується вперше.
Мета роботи – дослідити образ Робінзона Крузо з точки зору психології: психологічні якості Робінзона як людини, його думки й почуття, психічні процеси й духовну еволюцію, іншими словами, надати вичерпну психологічну характеристику образу.
Для досягнення цієї мети автор поставила перед роботою низку завдань.
Завдання роботи:
1) окреслити прототип, за яким було створено художній образ;
2) охарактеризувати склад мислення Робінзона;
3) розглянути психічні процеси і стани, властиві головному героєві Дефо;
4) з'ясувати зв'язки між психологічними особливостями та мотивами діяльності Робінзона і самого Дефо;
5) виявити основні почуття Робінзона та проаналізувати способи їх передачі автором;
6) визначити основні риси характеру Робінзона;
7) обґрунтувати факт духовної еволюції Робінзона на протязі його перебування на ненаселеному острові.
Об'єкт дослідження – роман Д. Дефо "Робінзон Крузо" (скорочена назва).
Головний предмет дослідження: думки, переживання, пристрасті, темперамент, характер, почуття та інші психологічні характеристики Робінзона.
Основними методами дослідження є аналіз оригінального тексту роману (у перекладі на російську М. Шишмаревої), аналіз монографій, статей та матеріалів посібників, порівняння психологічних рис, синтез матеріалу.
Структура роботи. Структурно робота відбиває поставлені завдання і, відповідно до вимог, складається з двох розділів. Перший розділ "Психологічні риси Робінзона Крузо" присвячений повній психологічній характеристиці персонажу, але безвідносно динаміки розвитку психологічних і духовних властивостей. У другому розділі "Духовна еволюція Робінзона Крузо" розглядаються динамічні зміни, що сталися у психіці та духовному світі Робінзона під час перебування на ненаселеному острові.
Посилання на оригінальний текст роману подаються в тексті у квадратних дужках. Посилання на всі інші джерела оформлюються як виноски внизу кожного аркуша з роздільною нумерацією для кожного аркуша.

Найтяжчим випробуванням для Робінзона є самотність, яку він долає через спілкування із самим собою; таке існування дозволяє йому зберегти себе як соціальну істоту, але не тільки воно. Людина, романтичне захоплення якої було колись спрямоване на отримання благ цивілізації, на острові спрямовує його на реальні аспекти виживання, а потім самоствердження і духовного вдосконалення. У важких обставинах Робінзон проявляє тверезий погляд на речі, точний розрахунок, швидко застосовує свої найкращі ділові якості. Одні з основних рис Робінзона – холодний розум і практичність, яка проявляється як ощадливість. Він – людина дії. Він може боятися, впадати у відчай, сумніватися, але недовго; в його переживаннях, як правило, ми не бачимо в'ялості, невизначеності, аморфності, нерішучості. Навпаки, вони сповнені живої сили й гостроти. Кожна мить для нього – реальність, повною мірою насичена смислом. Тільки так можна вижити в тих екстремальних умовах, у яких Робінзон опинився. І ще – за жодних обставин не втрачати душевної рівноваги. Це вдається Робінзонові, оскільки розум в ньому бере гору над відчаєм.
В образі Робінзона Дефо прославив пафос пізнання і торжество людського розуму, торжество енергії та волі до життя, що нерозривно пов'язано із внутрішнім оптимізмом. Незважаючи на різні психологічні повороти, Робінзонові властивий бадьорий, оптимістичний погляд на речі, усі його роздуми зводяться до пошуків виходу зі складних ситуацій. Радість і душевний спокій, у свою чергу, є нагородою за смертельні небезпеки і важку працю. Завдяки силі, витривалості, бадьорості, винахідливості, енергії не життєві обставини володіють Робінзоном, а навпаки – Робінзону вдається підкоряти їх собі.
Робінзон не вміє описувати свої почуття, але трапляється так, що за хвилини дуже багато почуттів змінюється в його душі: страх, відчай, сум'яття й душевні потрясіння змінюються на радість, спокій, душевну насолоду. Ця особистість складається немовби з двох особистостей – романтика, який з часом отримує віру і починає сподіватися на милість Провидіння, і сенсуаліст-практика, який у всьому спирається на внутрішню тверезість, розум, здоровий глузд, досвід. Але потрясіння, пережиті на острові, змушують Робінзона все більше замислюватися над питаннями добра і зла, Провидіння, віри, духовності. Читання Святого Письма, релігійно-філософські роздуми та смертельно небезпечні ситуації (наприклад, пропасниця), які супроводжуються молитвами, допомагають духовній еволюції героя. Він відчуває, що його нове, "чисте", сповнене вільною працею життя, без спокус цивілізації, не йде в жодне порівняння з тим життям, яке він колись вів; змінюються його погляди на світ, ставлення до природи і різних людей, до благ цивілізації, до Бога. І Робінзон повертається у цивілізований світ іншою людиною.