Есе.

...Сама війна як історична подія у цій п'єсі – це свого роду ідеологічний контекст, на фоні якого проходять статисти цього жахливого "спектаклю" – Анна Фірлінг, прозвана матінкою Кураж за свою сміливість, її діти та оточення. "Бідним людям потрібна сміливість, – каже матінка Кураж, – чи то, як кажуть, кураж. Інакше вони загинуть. Та вже й для того щоб уставати вранці, потрібна сміливість. Або для того щоб зорати поле, та ще й під час війни! Або дітей на світ приводити, хіба це не сміливість? Адже що тих дітей чекає? Їм доводиться бути катами одне одному, мордувати одне одного, тимчасом як їм хочеться дивитись одне одному в обличчя, а на це потрібен кураж".
Священик каже: Колись Господь чудом створив з п'яти хлібин п'ятсот, але тепер "часи не ті". Тепер, за словами матінки Кураж, діє інший принцип: "Продажність людська та милосердя Господнє – це те саме. Наша єдина надія – це продажність". Тільки так можна сподіватися вижити на війні, сподіватися без надії на честь, моральність, людську гідність...

..."Мир – це безладдя. Тільки війна може навести лад", – говорить фельдфебель. Але в цьому ладі долю кожного визначають "чорні хрести", через які матінка Кураж провіщає майбутнє як своїх дітей, так і інших людей. Війна сіє смерть, і надії немає. Залишається сподівання без надії, і рік за роком матінка Кураж тягне свій фургон, втрачаючи один за одним своїх дітей. Автор змальовує жахливу картину розорення селян ("Вони розорені вщент, ось що! Люди мруть з голоду"), але "жебраки завжди будуть потрібні"...