Вступ.
Розділ 1. Проблема помсти з огляду на шекспірівську епоху та її вирішення в трагедіях того часу.
Розділ 2. Вирішення проблеми помсти в образах месників.
Розділ 3. Проблема помсти і внутрішня трагедія Гамлета.
3.1. Гамлет-месник і зовнішнє оточення.
3.2. Розвиток образу Гамлета та його духовне падіння в контексті проблеми помсти.
Висновки.
Список використаних джерел.

Розділ 2 Вирішення проблеми помсти в образах месників (фрагмент).

...Розглянемо проблему помсти, як вона вирішується відповідно Пірром, Фортінбрасом, Лаертом і Гамлетом. В "Енеїді" Вергілія характер помсти жорстокий і кривавий: юний Пірр пробирається до палацу троянського царя Пріама з однією метою – помститися за смерть свого батька, Ахілла. Та біда вже в тому, що насправді Пріам не вбивав Ахілла, навпаки, це Ахілл вбив сина Пріама Гектора. Але Пірру нема коли замислюватися над цим – в його думках тільки кривава помста. Вбиваючи Пріама і царицю Гекубу, Пірр не замислюється над цінністю людського життя, рушійною силою його жорстокого вчинку є гнів, який завжди викликає повну "сліпоту", і стародавній звичай кривавої помсти. Виправдання його вчинку шукати немає де. До речі, такої точки зору й сам Гамлет, коли він, використовуючи рядки маловідомого монологу, дає Піррові чітку характеристику:

(Цитата з тексту трагедії).

Помста Фортінбраса полягає в тому, що колись король Гамлет отримав від батька Фортінбраса, норвезького короля, в якості викупу частину земель, до того ж вбив його (хоч і в чесному поєдинку). Юний принц Фортінбрас забажав повернути землі, його честолюбство і жадоба реваншу здаються невгамовними. І от він веде армію в Польщу, щоб відвоювати шмат землі.

(Цитата з тексту трагедії).

Людські життя для нього, як і для Пірра, не мають жодної цінності, особливо зважуючи на цінність тієї землі, яку норвезький принц жадає повернути. Капітан війська Фортінбраса, якого Гамлет зустрів по дорозі до Англії, сам не розуміє мети походу:

(Цитата з тексту трагедії).

Фортінбрас, як і Пірр, – людина дії, він не замислюється над ціною людського життя, хоча, на відміну від Пірра, йому чужі бурхливі емоції. "При цьому, – як зазначає Б. Шалагінов, – він не має й половини переваг і чеснот Гамлета і позбавлений моральної та інтелектуальної витонченості датського принца". Виправдовує він себе тим, що "захищає честь", його совість не страждає від думки про нікчемно загублені тисячі життів, марно пролиту кров. Вбивати людей – це його право за кодексом лицарської честі. До самої проблеми помсти (на відміну від Лаерта і Гамлета) він ставиться байдуже, в нього взагалі немає реальних підстав для якоїсь помсти (його батько сам викликав на поєдинок батька Гамлета і був убитий в цьому чесному протиборстві).
Лаерт виступає у трагедії месником за випадково вбитого Гамлетом батька Полонія; до цього слід додати, що він вважає принца винуватцем і в загибелі сестри Офелії. Ми бачимо людину емоційну і бурхливу, це, зрозуміло, слабкий бік його вдачі, і цим вміло користується Клавдій. Переживання Лаерта сильні, вони миттєво переходять у дію, та розсудливості йому не вистачає; отямившись від спалаху гніву, він готовий розкаятися у вчиненому (пригадаємо, що співчуття до Гамлета в останню мить примушує його відкритися про отруєний меч). Лаерт нагадує чимось фанатика віри, який цілком покладається на чужий авторитет, при цьому його сумління спокійне, адже він певний, що "авторитет" (король) візьме на себе всю відповідальність за його вчинки. Лаерт чимось втілює ще й психологію натовпу в одній особі.
Ми бачимо, як, дізнавшись про смерть батька, він розлючений вривається до короля з королевою, і вже не тільки готовий, він вже націлений на криваву помсту – нічого іншого для нього не існує:

(Цитата з тексту трагедії).

Жодних сумнівів не викликає в Лаерта необхідність здійснити криваву помсту; побачивши безумну Офелію, він сповнений рішучості мститися вже не тільки за смерть батька, а й за її трагедію. "Помста моя прийде" [IV, 7], - каже він. Жодних спроб заглибитись у ситуацію, проаналізувати причини того, що сталося, та й взагалі більш докладно узнати, що і як сталося. Лаертові, зокрема, немає справи до того, що його батько сам накликав на себе смерть. І Лаерт свідомо погоджується стати знаряддям у руках короля Клавдія – його очі засліплені, його розум мовчить, і саме з цього душевного стану й випливає його страшна помилка. Король каже:

(Цитата з тексту трагедії).

І на цю мить для Лаерта слова Клавдія здаються чимось на кшталт призивного гімну. Але підкреслимо, що така реакція аж ніяк не характеризує натури Лаерта, її причина – в тимчасовому роздратуванні й гніві.
Лаерт не любив батька, сам висміював його недоліки, фактично, з батьком його пов'язував тільки синовній борг, але ж як він до нього ставиться; борг родової помсти для нього важливіший за борг підданого короля. Лаерт діє за законами феодальної моралі – око за око, зуб за зуб, кров за кров. Інших моральних зобов'язань для нього не існує, отже, він і вступає у змову з королем.
Як ми пам'ятаємо, мотив кровної помсти лежав ще в основі стародавньої повісті про Амлета. За словами М. Морозова, "Шекспір "відібрав" цей мотив у Гамлета й "передав" його Лаертові. Кровна помста не вимагала почуттів. Вбивці батька потрібно помститися хоча б і отруйним клинком – так розмірковує відповідно до своєї феодальної моралі Лаерт.
По-іншому взиває до помсти Привид, звертаючись до Гамлета: якщо ти любив (!) свого батька, то помстись за його вбивство". Це помста за любиму людину. Гамлет миттєво, "на швидких крилах" попрямував би до здійснення помсти, якщо би, нагадаємо, часткові явища не розкрилися перед його свідомістю як типові". Пригадаємо також, що батько був для Гамлета не тільки батьком, не тільки королем Данії, але насамперед людиною, і людиною любимою.
Таким чином, новина про вбивство батька – це для Гамлета передусім новина про вбивство людини, і саме тому Гамлет настільки приголомшений цією новиною. Крім того, завдання особистої помсти перетворюється для нього на завдання виправлення суспільства. Недарма всі думки, уявлення, почуття, що їх виніс він із зустрічі з Привидом батька, Гамлет поєднує у своїх словах:

(Цитата з тексту трагедії).

Протиставляючи Гамлета Лаертові, слід відзначити, що ті думки й почуття, які хвилюють Гамлета, для Лаерта є абсолютно чужими. Окрім кровної помсти, заради здійснення якої він готовий на все, його серце особливо нічого не хвилює. Гамлет же виходить за рамки кровної помсти. Можна визнати, що автор поставив Гамлета перед вчинком досить звичайним з погляду античної або середньовічної моралі. Тобто, і суспільство мало б його виправдати, і сам він міг бути впевнений в своїй правоті.
Він же поводиться нетрадиційно, постійно сумнівається, зволікає з помстою. Фактично, Гамлет не бачить сенсу діяти відповідно до традиційного, усталеного порядку речей, як того вимагає традиція, якій так впевнено і пристрасно підкоряються всі інші месники трагедії – Пірр, Фортінбрас, Лаерт. Та якщо Гамлет і "особливий месник", хіба від цього помста перестає бути помстою, хіба кров людська стає іншою? Багато хто з дослідників прив'язує вчинки Гамлета тільки до тієї епохи, в якій він жив. "Гамлет не хотів, – пише Б. Шалагінов, – бути сліпим знаряддям традиції, звичаю, віри, як це було притаманне попереднім століттям; він прагнув бути господарем своїх вчинків, брати на себе всю повноту відповідальності за них. В цьому вмінні приймати самостійне рішення і нести за нього тягар відповідальності і виявляється внутрішня воля, духовна незалежність ренесансної людини".

1. Аникст А. А. Трагедия Шекспира "Гамлет": Литературный комментарий / А. А. Аникст. – М.: Просвещение, 1986. – 223 с.
2. Балазанова О. Е. Загадки истории. Знаменитые мистификации / О. Е. Балазанова. – М.: Фолио, 2009. – 384 с.
3. Брандес Г. Шекспир. Жизнь и произведения / Георг Брандес. – Пер.
В. М. Спасской, В. М. Фриче. – М.: Алгоритм, 1997. – 205 с.
4. Верцман И. Е. "Гамлет" Шекспира / И. Е. Верцман. – М.: Художественная литература, 1964. – 143 с.
5. Вічний Шекспір // Всесвіт. – 1996. – № 8-9. – С. 92.
6. Дітькова С. Ю. Череп Йоріка: Методика осмислення на одному уроці двох трагедій Вільяма Шекспіра / С. Ю. Дітькова // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2000. – № 6. – С. 8-12.
7. Жукова А. Г. Вагання і рішучість принца Датського / А. Г. Жукова // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1996. – № 8. – С. 19-28.
8. Левин Ю. Д. Шекспир и русская литература ХІХ века / Ю. Д. Левин. – Л.: Наука (Ленинградское отделение), 1988. – 327 с.
9. Морозов М. М. Гамлет / М. М. Морозов. – М.: Лабиринт, 2009. – 288 с.
10. Морозов М. М. Статьи о Шекспире / М. М. Морозов. – М.: Художественная литература, 1964. – 309 с.
11. Морозов М. М. Шекспир. 1564-1616 / М. М. Морозов. – 2-е изд. – М.: Молодая гвардия, 1956. – 214 с.
12. Пинский Л. Е. Шекспир. Основные начала драматургии / Л. Е. Пинский. – М.: Художественная литература, 1971. – 606 с.
13. Самарин Р. М. Реализм Шекспира / Р. М. Самарин. – М.: Наука, 1964. – 189 с.
14. Смирнов А. А. Шекспир / А. А. Смирнов. – Л.-М.: Искусство, 1968. – 191 с.
15. Султанов Ю. І. "Тримати дзеркало перед природою" / Ю. І. Султанов // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1999. – № 5. – С. 17-24.
16. Тайна маски по имени Шекспир // Все для вчителя. – 2001. – № 6. – С. 53-54.
17. Урнов М. В. Шекспир. Движение во времени / М. В. Урнов, Д. М. Урнов. – М.: Наука, 1968. – 152 с.
18. Шайтанов И. О. Западноевропейская классика: от Шекспира до Гете / И. О. Шайтанов. – М.: Издательство Московского университета, 2001. – 128 с.
19. Шалагінов Б. Б. "Зіткнутись в герці з морем лиха…". Тема помсти в трагедії В. Шекспіра "Гамлет" / Б. Б. Шалагінов // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 1996. – № 9. – С. 13-17.
20. Шведов Ю. Ф. Эволюция шекспировской трагедии / Ю. Ф. Шведов. – М.: Искусство, 1975. – 464 с.
21. Шекспир У. Гамлет (Hamlet) / У. Шекспир. – М.: Айрис-Пресс, 2008. – 128 с.
22. Шекспир У. Комедии, хроники, трагедии / У. Шекспир. – Собр. в 2-х т. – Т. 1. – М., Рипод классик, 1998. – 784 с.
23. Шекспир У. Полное собрание сочинений / У. Шекспир. – Под общей редакцией А. Смирнова и А. Аникста. – В 8-и т. – Т. 6. – М.: Искусство, 1960. – 687 с.

Дану курсову роботу присвячено проблемі помсти у трагедії В. Шекспіра "Гамлет". Її вирішенню присвячували свої дослідження багато шекспірознавців усього світу, та остаточну крапку ще ніхто не поставив. Навпаки, кожна нова епоха породжує нові трактовки, кожен із дослідників вносить в її вирішення щось нове. Звичайно, це пов'язане не з сутністю проблеми як такої, а із загальною суперечливістю оцінок творчості Шекспіра, з тим, що у Шекспіра будь-яка поставлена проблема вирішується у незбагненій на перший погляд кількості вимірів. Загальне число бібліографічних назв (статей і книг), що мають відношення до "Гамлета", вимірюється цифрою, близькою до 30 тис.
Більшість із них для нас, звичайно, недоступна, проте коло досліджень та критичних матеріалів, по які ми звернулися в даній роботі, доволі
широке – це й праці радянських шекспірознавців І. Верцмана, М. Морозова, Р. Самаріна, А. Смирнова, О. Анікста, і статті сучасної української періодики, присвячені проблемам, поставленим Шекспіром у "Гамлеті". Якщо в перших працях ми бачимо спроби докладного й обґрунтованого розкриття проблеми, то автори статей звертають увагу на певні її нюанси, чим, як правило, розширюють зміст поставленого питання, а тим самим і можливості більш повного його розв'язання.
Найкращими сучасними перекладами "Гамлета" російською мовою вважаються переклади М. Лозинського (переклад більш академічний, із збереженням фразових побудов) та Б. Пастернака (переклад більш вільний, поетичний). У даній роботі ми користуємося перекладом М. Лозинського. Він дає можливість більш глибоко зануритись у шекспірівську епоху, не заважаючи при цьому аналізувати внутрішній світ героя, його думки і почуття.
Мета роботи відбита в її назві – це проблема помсти та її розв'язання в трагедії "Гамлет, принц Датський". Для її досягнення перед роботою були поставлені такі завдання:
1) розкрити ставлення в шекспірівську епоху до такого акту як помста, показати, як вирішувалася ця проблема в трагедіях того часу;
2) виявити особливе місце трагедії "Гамлет", звернувшись до історії сюжету та особливостей творчості Шекспіра;
3) показати різні можливості вирішення проблеми помсти на образах месників у "Гамлеті", різні мотиви й різне психологічне навантаження кожного з образів;
4) розкрити головні зовнішні причини помсти Гамлета, звертаючи увагу на протиставлення його оточуючому світові;
5) розкрити головні внутрішні причини помсти Гамлета;
6) на підставі аналізу розвитку образу Гамлета від першого до останнього акту розкрити сутність його внутрішньої духовної трагедії та її еволюцію;
7) охарактеризувати суспільні та індивідуальні наслідки здійснення Гамлетом акту помсти.
Головними методами, які були використані в даній роботі, є художній аналіз тексту трагедії, науковий аналіз критичної літератури, художнє порівняння, психологічний експеримент. Зазначимо, що проблема, яка розглядається в роботі, багато в чому психологічна, тому неприпустимо розглядати її тільки в контексті епохи Шекспіра. Необхідно дивитися на таке явище як помста і з точки зору людської психології взагалі, і цю вимогу нами повністю враховано. З іншого боку, як зауважив М. Морозов, "…дослідники приречені вічно блукати в пітьмах, доки вони не звернуться до епохи Шекспіра, що відбилася в його трагедії". Тому перший розділ роботи повністю присвячений шекспірівському часу з його суперечністю між старими традиціями кровної помсти й новими гуманістичними ідеями. Звернутися до епохи – це певною мірою вжитися в її психологічну атмосферу. Але Гамлет не є історичним діячем, він уособлює думки, почуття, переживання, які притаманні будь-якій людині. Тому водночас ми повинні абстрагуватися від історичної епохи й подивитися на месника як на людину з її суперечливим духовним світом, а на саму помсту – вже не з точки зору середньовічної традиції, а з точки зору результату певних психологічних процесів, – як на явище, що, на жаль, є досить розповсюдженим і в наш час.
Структурна побудова курсової роботи, яка включає три розділи, повністю підпорядковується змістові поставлених завдань.

У трагедії Шекспіра "Гамлет" проблема помсти розв'язується в контексті суперечливої епохи Відродження, яка, зберігаючи відголоси середньовічної кривавої моралі, відкрила перед людством нові гуманістичні ідеали, навчила цінувати людське життя. Крім того, в "Гамлеті" вона вперше відступає немовби на задній план перед проблемою боротьби зі світовим злом.
Що таке помста – чи борг, чи тягар душі, чи порок? Різні герої трагедії по-різному вирішують проблему помсти, по-різному вмотивовується в їхніх діях і сам акт помсти. Фортінбрас ставиться до цієї проблеми байдуже, вбивати людей для нього – це природне право за кодексом лицарської честі. Лаерт діє за законами феодальної моралі – око за око, зуб за зуб, кров за кров, інших моральних зобов'язань для нього не існує. Він сильно переживає, але практично не замислюється, нагадуючи фанатика віри і традиції, який обов'язково повинен виконати "борг", навіть якщо це призведе до трагічних наслідків.
На відміну від нього Гамлет постійно розмірковує, думає, оцінює. Він протиставляється, з одного боку, іншим месникам трагедії, а з іншого, всьому оточуючому середовищу. Йому властиві розум, дотепність, простота у спілкуванні. Проблема помсти існує і для нього, але його трагедія поглиблюється існуванням проблеми більш істотної – проблеми "лікування світу" від зла, що проявляється в жорстокості, брехливості, підлабузництві і подібних явищах.
Коли Гамлет, повернувшись у рідне королівство, дізнається про підле вбивство батька, який був для нього справжньою людиною, та вчинок королеви-матері, він забуває про свою любов до світу і людей – місце любові займає розчарування, а потім ненависть, огида, обурення і гнів. Гамлет відчуває себе самотнім у цьому чужому для нього світі, йому немає на кого спертися; для того щоб скрити свої наміри, він уявляє себе безумним, та уявне безумство стоїть недалеко від справжнього. Його внутрішня боротьба, а з нею і трагедія, посилюється з кожним актом; тяжкі роздуми змінюються рішучістю, він відчуває себе то слабосилим і боягузом, то сильним і вольовим, як Геркулес.
Розвиток його образу тісно пов'язаний із духовним падінням; він намагається боротися, він зволікає з помстою, він шукає інших виходів (аж до самогубства), але зло в світі так велико. І врешті решт він здійснює свою помсту, яка перетворюється на страшну криваву трагедію – гине не тільки вбивця, гине він сам, гинуть Лаерт і матір-королева. Але здійсненням помсти Гамлет не вирішує головної проблеми – йому не вдається покарати всесвітнє зло, змінити суспільну свідомість; на троні опиняється Фортінбрас, король-прагматик, і в придворному світі нічого не змінюється.
Шлях Гамлета, як ми його визначили, – це шлях духовного падіння. Тому ми не погоджуємося з думкою, згідно з якою, "протиставивши себе конформному середовищу, він [Гамлет] робить могутній ривок уперед у своєму індивідуальному духовному розвитку і тим самим робить своє існування нескінченно трагічним". Духовна боротьба Гамлета не дала жаданих результатів ані в суспільному, ані в особистому плані. Внутрішня його перемога полягала не в тому, щоб здійснити помсту, а в тому, щоб від помсти відмовитися, – в цій боротьбі Гамлет зазнав поразки. Цю поразку дуже добре символізують рядки з поезії "Мій Гамлет" російського поета і актора В. Висоцького, одного з кращих виконавців ролі Гамлета на сцені:

Груз тяжких дум наверх меня тянул,
А крылья плоти вниз влекли, в могилу.
В непрочный сплав меня спаяли дни –
Едва застыв, он начал расползаться.
Я пролил кровь, как все. И, как они,
Я не сумел от мести отказаться.

Проте, боротьба Гамлета залишається актуальною для сучасного світу – вона символізує боротьбу сучасної доброчесності з корисливим світом наживи і брехливості під маскою інтелігентності й розуму, сучасну трагедію людини, яка прагне до самоусвідомлення і духовного життя.
У трагедії "Гамлет" історію датського принца піднято автором до висот художньо-філософського узагальнення; крім того, поставлені проблеми сягають глибокого духовного коріння людського єства. Тому поле для дослідження проблеми помсти в "Гамлеті" залишається широким, єдиного її вирішення немає й не може бути доти, доки людством не будуть вирішені одвічні проблеми людського буття.