ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДУМКИ У СВІТІ 5
1.1. Еволюція управлінської думки 5
1.2. Аналіз підходів до теорії управління 10
1.3. Дослідження управлінських моделей 13
1.4. Тенденції розвитку методології управління 18
РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК УПРАВЛІНСЬКОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ 24
2.1. Становлення системи управління в Україні 24
2.2. Розвиток сучасної управлінської думки в Україні 27
2.3. Перспективи розвитку управлінської думки в Україні 30
ВИСНОВКИ 35
СПИСОК ВИКОРИСТНИХ ДЖЕРЕЛ: 37

Жодна організація, жодне підприємство не може домогтися успіху без управління. Однак управління як вид діяльності і як наука в такому виді, у якому ми маємо його в даний час, з'явилося не відразу.
Як тільки доісторичні люди стали жити організованими групами, у них з'явилася необхідність управління
На першому етапі, коли групи людей були невеликі, управління у всіх сферах здійснювалося однією людиною - вождем цієї групи. Надалі, у міру розростання груп і ускладнення виконуваних ними функцій, з'явилася необхідність поділу праці і диференціації функцій. Але на це потрібні були століття [3, с.45].
Єгипетські піраміди, побудовані в 3000-2000 р. до н.е. , є яскравим свідченням не тільки культури древніх єгиптян, але і їхнього управлінського мистецтва. Будівництво величезних пірамід вимагало, насамперед , чіткого планування.
Древні греки приділяли особливу увагу питанням організації і управління виробничими процесами, піклувалися про чітку спеціалізацію робітників.
У Сократа дається розуміння управління як особливої сфери людської діяльності. Він говорив про те, що головним в управлінні є поставити потрібну людину на потрібне місце і домогтися виконання поставлених перед ним задач.
Лінійна структура управління державою одержала вираження в системі управління Римською імперією. Її основною проблемою був збір податків із усіх її частин, значно віддалених одна від одної. Пряме правління з Рима здійснити було украй важко. Зміна структури управління дозволило зміцнити могутність Римської імперії.
У практиці управління існують приклади організацій, що виникли в далекій давнині й успішно функціонуючих і в теперішній час завдяки створенню раціональної структури управління. До їхнього числа відноситься римська католицька церква, що має найбільш просту структуру управління: папа, кардинал, архієпископ, єпископ і парафіяльний священик.
З промисловою революцією пов'язане виділення трьох рівнів управління: верхнього, середнього і нижнього. На виробництві з'явився майстер, що незабаром став ненависний для робітників [1, с.45].
На цьому етапі розвитку управління тільки намітилася тенденція переходу від принципу нагляду за працівниками до принципу організації праці на наукових основах.
Промислова революція дала поштовх розвитку теоретичних досліджень і практики управління. Великий внесок у формування науки управління внесли англійські політ економи Вільям Петті, Адам Сміт і Давид Рікардо.
Не можна не відзначити величезного внеску англійського соціаліста-утопіста Роберта Оуена в розвиток управлінської думки і практики управління. Раніше інших він помітив і оцінив роль людського фактора на виробництві, до необхідності врахування якого інші дослідники прийшли тільки через 100 років. На формування теорії управління в соціалістичному суспільстві великий вплив зробили праці К. Маркса і Ф. Енгельса. Не займаючись дослідженнями природи і сутності управління, вони внесли свій вклад у формування цієї науки за допомогою створених ними методів дослідження. К. Маркс виводить необхідність поділу праці з розвитку кооперації: капіталіст часто не в змозі самостійно управляти своєю фабрикою. Крім того, у цьому немає необхідності, тому що праця по нагляду, зовсім відділена від власності на капітал, завжди пропонувалася в надлишку. Тому зробилося необов'язковим, щоб ця праця по нагляду виконувалася капіталістом. Таким чином, результатом поділу праці з'явилося відокремлення управління, що стало розглядатися як особлива функцію будь-якої спільної праці .
У цей же період часу Ф. Енгельс указав на те, що варто розрізняти управління речами і управління людьми. Від цієї тези надалі будуть відштовхуватися багато вчених у своїх дослідженнях.
Однак до епохи імперіалізму функція управління здійснювалася самим капіталістом і невеликою групою наближених до нього осіб. Роль спеціально підготовлених керуючих особливо підсилюється в епоху розвитку монополістичного капіталізму. Зіштовхнувшись з конкуренцією, мінливим зовнішнім середовищем, керуючі розвивали систему знань про те, як краще використовувати ресурси [13, с.39].
Таким чином, передумовами і джерелами формування менеджменту як управління особливого роду є:
 індустріальний спосіб організації виробництва;
 розвиток ринкових відносин, основними елементами яких є попит, пропозиція і ціна.
Для систематизації етапів розвитку науки управління спочатку використовувався історичний підхід із застосуванням хронологічного принципу.
Американські вчені Г. Кунц і С. 0’Доннел розробили більш докладну класифікацію підходів. Однак ця робота не дала бажаних результатів
Протягом всієї історії розвитку менеджменту вчені і дослідники управлінських проблем починали спроби розробити універсальну класифікацію шкіл менеджменту. Запропоновані ними класифікації носять, у відомій мері, умовний характер. Це порозумівається тим, що практично неможливо відбити усі відтінки різних поглядів і позицій, важко знайти один універсальний принцип, який варто покласти в основу класифікації.
Потреба розробки нових методологічних підходів безпосередньо пов'язана з бурхливим розвитком бізнесу, прискоренням науково-технічного прогресу.

1. Атаманчук Г. В. Сущность государственной службы: история, теория, закон, практика / Г. В. Атаманчук. – М.: РАГС, 2002. – 305 с.
2. Василеко А.В. Менеджмент устойчивого развития предприятий: Монография. – Киев: ЦУЛ, 2005. – 648 с.
3. Ділові ігри, виробничі ситуації та практичні завдання з навчальної дисципліни «Управління персоналом» для студентів спеціальності 6.050200 «Менеджмент організації» усіх форм навчання / Укл. С.К. Потьомкін, Т.С. Шапошнікова, І.М. Козлова. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2007. – 108 с.
4. Ефективність сучасного менеджменту та управління персоналом організації. Збірник наукових праць. – Харків: ХІБМ, 2006. – 303 с.
5. Євтушенко О. Н. Державне управління : [навчальний посібник у 3-х частинах] / О. Н. Євтушенко, В. І. Андріяш. – Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили,2014. Ч. 3. Основи внутрішньої організації державного органу та менеджменту. – Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2014. – 248 с.
6. Євтушенко О. Н. Державне управління : [навчальний посібник у трьох частинах] / О. Н. Євтушенко, В. І. Андріяш. – Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2013. Ч. 2. : Система органів державної влади та місцевого самоврядування України. – Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2014. – 248 с.
7. Ємельянов В. М. Державне управління: у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях : [навчальний посібник] / В. М. Ємельянов, О. Н. Євтушенко, В. І. Андріяш. – Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2015. – 336 с.
8. Кагановська Т. Шляхи удосконалення кадрового забезпечення державного управління / Т. Кагановська // Вісник прокуратури. – 2009. – № 1. – С. 83-90.
9. Кнорринг В. И. Основы государственного и муниципального управления / В. И. Кнорринг. – М.: Экзамен, 2004. – 285 с.
10. Крушельницька О.В., Мельничук Д.П. Управління персоналом: Навчальний посібник. Видання друге, перероблене й доповнене. – К.: «Кондор», – 2006. – 308 с.
11. Лазарєва О.В. Фінансове регулювання економіки: [навчальний посібник] / О.В. Лазарєва. – Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2014. – 245 с.
12. Лазарєва О.В. Фінансове регулювання економіки: [навчальний посібник] / О.В. Лазарєва. – Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2014. – 245 с.
13. Лазарєва О.В. Фінансове регулювання економіки: [навчальний посібник] / О.В. Лазарєва. – Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2014. – 245 с.
14. Мартиненко В. М. Інноваційний процес розвитку організаційних форм реалізації регіональної кадрової політики у сфері публічного управління / В. М. Мартиненко // Інноваційні технології та механізми державного управління на регіональному рівні : матеріали наук.-практ. конф. (28 листопада та 21 грудня 2006 р., м. Харків). – Х. : ХарРІДУ НАДУ, Магістр, 2007. – С. 112–118.
15. Мельник І. М. Особливості державної кадрової політики у сфері вдосконалення механізмів добору персоналу державної служби [Електронний ресурс] / І. М. Мельник. – Режим доступу: www.academy.gov.ua
16. Михайлова Л.І. Управління персоналом. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 248 с.
17. Мурашко М.І. Менеджмент персоналу: Навч. посіб. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2008. – 435 с.
18. Національне агентство України з питань державної служби [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://nads.gov.ua/control/uk/index
19. Оболенський О. Ю. Державна служба: підручник / О. Ю. Оболенський. – К.: КНЕУ, 2006. – 472 с.
20. Пахомова Т. Бенчмаркінг як інструмент управління якістю в системі державного управління / Тетяна Пахомова // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. – Вип. 2 (30). – Одеса : ОРІДУ НАДУ, 2007. – С. 358–363.
21. Петюх В.М., Базилюк Б.Г., Герасименко О.О. Управління персоналом: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2007. – 320 с.
22. Савельєва В.С., Єськов О.Л. Управління персоналом: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 336 с.
23. Словник іншомовних слів: 23000 слів та термінологічних словосполучень / [Укладачі Л. О. Пустовіт та ін.]. – К.: Довіра, 2000. – 1081 с.
24. Федорчак О. В. Підвищення ефективності стратегічного планування розвитку регіону за допомогою інструментів проектного менеджменту [Текст] / О. В. Федорчак // Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. – Вип. 3 (29). – Дніпропетровськ : ДРІДУ НАДУ, 2007. – С. 279 – 288.
25. Федорчак О.В. Інноваційний механізм державного управління: підходи до формування / О. В. Федорчак // Збірник наукових праць. – 2012. – Вип. 33 «ЕФЕКТИВНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ» – С.150–157.
26. Формування та розвиток кадрового резерву як важливий елемент модернізації державної служби [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://donetskstat.gov.ua›reformi/dodatok1.doc

. Так як Україна входила до складу СРСР, то її управлінська наука розвивалася виходячи з підходів, які тоді були. Ряд досліджень були спрямовані на вдосконалення адміністративно-командної системи, в зв'язку з чим був накопичений певний досвід.
За роки незалежності в Україні відбувалися складні проце¬си формування правових, економічних і соціальних засад де¬мократичного суспільства. Подальша розбудова державності передбачає розвиток політичної системи, удосконалення дер¬жавної участі в економіці, соціальне спрямування державної діяльності та розвиток духовної сфери, активізацію зовнішніх зв'язків.
Сильна та дієздатна влада є щонайпершою умовою успішних перетворень. Без неї неможливо створити передумови еконо¬мічного розвитку, становлення реальної демократії, оновлення високої культури та духовності. Потрібні сучасна система державного управління, ви¬сокий професіоналізм державної служби, надійна оборона дер¬жави та правозахисна система.
Предметом управління є форми і методи впливу на виробничу, соціальну та духовну сфери життєдіяльності лю¬дей, пов'язаних між собою спільними політичною та економіч¬ною системами. Становлення результативного та ефективного управління можливе за умови врахування особливостей початку XXI ст., що характеризується глобальною інтеграцією економічних і політичних відносин.
Ступінь вивченості теми. Базові управлінські положення теорії державного управління викладені в книгах Г.Райта, М.Х.Мескона, М.Альберта, Ф.Хедоурі та інших авторів.
Теоретичним аспектам дослідження проблем управлінської думки присвячені праці українських та зарубіжних учених: В.Б.Авер'янова, В.В.Цвєткова, В.М.Шаповал, Л.Т.Кривенко, М.П.Орзіха, Н.Р.Нижник, Є.В.Додіна, В.М.Князєва, В.М.Селиванова, Г.В.Атаманчука, Б. Гурне та інших.
Проте нові завдання й функції держави перехідного періоду зумовлюють і новий зміст її управлінської діяльності, і отже, визначають форми, методи управління, систему та структуру органів державного управління.
Головною метою дослідження є дослідження історичних етапів становлення та розвитку управлінської думки в Україні та світі.
Об’єктом дослідження є інститут становлення управлінської думки,.
Предметом дослідження є зміст та шляхи вдосконалення регулювання управлінської думки в Україні.
Завдання дослідження:
1. розкрити еволюцію управлінської думки;
2. розглянути тенденції розвитку методології управління;
3. проаналізувати становлення системи управління в Україні;
4. охарактеризувати розвиток сучасної управлінської думки в Україні;
5. визначити перспективи розвитку управлінської думки в Україні.
Методи дослідження: правового аналізу, історично-правовий, аналітичний та ін.
Структура роботи: вступ, 2 розділи, висновки, список використаної літератури.

Ми помітили, що управління як процес має таку ж давню історію, як і самі організації, але наукове обґрунтування воно вперше одержало тільки в 1910 р. До виникнення системного підходу теорія управління розв'язувала тільки окремі локальні проблеми, що виникають у діяльності організацій. Застосування теорії систем в управлінні наприкінці 50-х років XX ст. є найважливішим внеском у розуміння організації як відкритої системи і дослідження її у взаємодії з різними чинниками зовнішнього середовища.
Потреби в практичних рекомендаціях із підвищення ефективності роботи організацій започаткували розвиток ситуаційного підходу. Він реалізувався у низці методик і рекомендацій конкретного застосування, що розроблялися як в Америці, так і в країнах соціалістичної співдружності. Оскільки вони мали конкретний рекомендаційний характер і частіше використовувалися у практиці управління, то й ситуаційний підхід одержав назву «найкращий спосіб» управління. Однак, на наш погляд, основою його розробки є системний підхід як своєрідний рівень загального мислення.
Як же підвищити ефективність управління на користь усім нам, як усунути головне лихо - неефективний менеджмент? Ми вже наголошували на необхідності забезпечити менеджерську перепідготовку великої кількості фахівців, які здобули вищу та середню спеціальну освіту у попередні роки, аби вони краще адаптувалися до трансформаційних процесів в Україні. Потрібно, щоб влада сприйняла та засвоїла ідею, яку П. Друкер висловив ще в 60-х роках: «менеджмент є загальною і головною функцією нашого суспільства» і відповідно до цього має бути організовано здійснення цієї функції на всіх поверхах і в усіх клітинах суспільства.
Управлінська діяльність - один із найважливіших факторів функціонування й розвитку підприємств в умовах ринкової економіки. Ця діяльність постійно удосконалюється у відповідності до об'єктивних вимог виробництва і реалізації товарів, складності господарських зв'язків, підвищення ролі споживача у формуванні техніко-економічних та інших параметрів продукції.
Сучасний менеджмент включає дві невід'ємні частини:
 теорію керівництва;
 практичні способи ефективного управління, або мистецтво управління.
Поняття «менеджмент» міцно увійшло в наше повсякденне життя і стало звичним для ділового українського життя. Однак необхідно враховувати, що мова йде про нову філософію, де діють інші системи цінностей і пріоритетів.
У зв'язку з цим потрібно детальне зупинитися на значенні терміну «менеджмент». Українське слово «управління « і англійське слово «менеджмент « вважаються синонімами, однак насправді їх істинний зміст вельми розрізнюється. Вживаючи термін «менеджмент «, мі слідуємо сталій в міжнародній практиці традиції, згідно з якою під ним мається на увазі цілком певне коло явищ і процесів. Насправді термін « управління « не є задовільним заступником терміну «менеджмент» тому, що в останньому випадку мова йде лише про одну з форм управління, а саме про управління соціально - економічними процесами за допомогою і в рамках підприємницької структури, акціонерної компанії. Причому адекватною економічною основою менеджменту є ринковий тип господарювання, здійснюваний на базі індустріальної організації виробництва або комерції.
Таким чином, термін «менеджмент» вживається стосовно до управління господарською діяльністю, тоді як у інших цілей використовуються інші терміни.
Одним із чинників, що може вплинути на швидкий розвиток управління та подолання неблагополучної економічної ситуації в Україні, є безкомпромісна відмова від старих звичок і умовностей та запровадження нової техніки і методів управління.