ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ ПРАВОПОРУШЕННЯ 5
РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ПРАВОПОРУШЕНЬ 11
РОЗДІЛ 3. СКЛАД ПРАВОПОРУШЕННЯ ТА ЙОГО СИСТЕМА 18
ВИСНОВКИ 29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 30

Люди в своїй діяльності здебільшого діють відповідно до норм закону. Поведінку, яка відповідає нормам закону, називають правомірною, тобто людина виконує все, що зобов’язана робити, і не робить того, що заборонено законом. На жаль, є й інші випадки.
Різновидність соціальних відхилень, яка зв’язана з відступленням від цілей, принципів права, може бути об’єднана поняттям протиправної поведінки.
Протиправна поведінка як вид правової поведінки є антиподом правомірної поведінки. Насамперед, слід зазначити, що протиправна поведінка здійснюється у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вона є не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля.
Протиправна поведінка, оскільки вона має анти правову природу, входить до механізму правового регулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина. Під протиправною поведінкою розуміють поведінку людини, направлену проти інтересів суспільства в цілому, окремих його груп, конкретних людей, контролюючих його свідомістю і волею.
Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризується порушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення.
Кожне правопорушення – конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний або колективний суб’єкт у певний час, у певному місці.
Правопорушення - посягання не на закон, а на ті умови, які породили цей закон, на ті класові інтереси, які знайшли в ньому своє вираження, на ті суспільні відносини, які закріплюються і охороняються ним (правопорядок).
Протиправність - юридичне вираження шкідливості правопорушень для інтересів пануючого класу чи всього народу.
Правопорушення - це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб’єкта (фізична чи юридична особа), яке передбачене чинним законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність.
Соціальна сутність правопорушення – нанесення шкоди тим особистим, груповим чи загальносуспільним інтересам, які юридично захищені державою.
Сутність – це головна, внутрішньо належна правопорушенню характеристика, яка дозволяє виділити його серед інших актів поведінки, вказує на його родові властивості і ознаки.
Вихідними і визначальними для розуміння суттєвого в правопорушенні являються представлення про те, що воно характеризується суспільною шкідливістю і протиправністю.
Суспільна шкідливість, небезпечність – основна об’єктивна ознака, визначальна риса правопорушення і його основоположна об’єктивна основа, відмежовуючи правомірне від протиправного. Суспільна шкідливість проявляється в тому, що правопорушення завжди пов’язане з посяганнями на пріоритети і цінності людського суспільства, зачіпає особисті і суспільні інтереси. Акт правопорушення завжди є виклик суспільству, знехтування тим, що суттєве, цінне для нього. Суспільна шкідливість чи небезпечність правопорушення полягає в тому, що воно посягає на важливі цінності суспільства, на умови його існування. Правопорушення суспільно шкідливі своєю типовістю, розповсюдженням, це не одиничний акт, а масове в своєму прояві діяння. Правопорушення суспільно шкідливі і тим, що вони дезорганізують нормальний ритм життєдіяльності суспільства, спрямовані проти пануючих суспільних відносин, вносять в них елементи соціальної напруженості і конфліктності.
Отже, з сказаного випливає, що діяння, які за своїми якостями не здатні спричинити шкоду суспільним відносинам, цінностям суспільства і окремій
особистості, її правам і інтересам, не створюють загрози правопорядку в цілому чи не підривають правовий режим в тій чи іншій сфері суспільного життя, не можуть і об’єктивно не повинні визнаватися правопорушеннями.
Усі правопорушення є суспільно небезпечними або шкідливими, оскільки вони спрямовані проти суб’єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи чиїсь природні чи юридично закріплені права правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям.
Шкода буває різною: матеріальною, моральною, а іноді і дуже небезпечною, коли здійснюється посягання на життя чи здоров’я людини, на державну безпеку тощо. У зв’язку з цим кримінальні злочини є найбільш небезпечними серед усіх правопорушень.

1. Абдулаев М.И. Теория государства и права: Учебник для высших учебных заведений. – М.: Финансовый контроль, 2004 - 410с. (Серия «Учебники для вузов»);
2. Ведєрніков Ю.А., Грекул В.С. Теорія держави і права: Навчальний посібник для підготовки до державного іспиту. – Дніпропетровськ: Юридична академія МВС України, 2002. – 120с.;
3. Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін.; За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. - Харків: Право, 2002. – 432с.;
4. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2009. – 228с.;
5. Конституція України: Офіц. Видання. – Станом на 01.11.2010 р. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 88с.;
6. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права: Навч. Посібник / А.М. Колодій, С.Л. Лисенков та інші. –К.: Юрінком Інтер, 2000.
7. Крестовская Н.Н., Оборотов Ю.Н., Крыжановский А.Ф., Матвеева Л.Г. Теория государства и права. Государственный экзамен. Издание пятое. – Х.: «Одиссей», 2009. – 256с.;
8. Курс уголовного права. Общая часть. Том 1: Учение о преступлении / Под ред. Н.Ф. Кузнецовой и И.М. Тяжковой. М., 2002.;
9. Л.Д. Коровіна. Основи правознавства. Навчальний посібник, К., 2008 р. – 140с.;
10. М.С. Кельман, О.Г. Мурашин. Загальна теорія держави і права: Підручник. – К.: Кондор, 2006. – 477 с.;
11. Мелехин А.В. Теория государства и права: учебник. – М.: Маркет ДС корпорейшн, 2007. - 633с.;
12. Правоведение: Учебник / Под общей ред. В.А. Козбаненко. - 3-е изд. - М.: Издательско-торговая корпорация Дашков и К°, 2006. - 1072с.;
13. Правознавство. Підручник. за заг. ред. В.В. Копєйчікова, А.М. Колодія. К.: Юрінком Інтер, 2004;
14. Проблемы общей теории права и государства: Учебник для вузов / Под общ. ред. академика РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. – М.: Норма, 2004. – 832с.;
15. Пухан Иво, Поленак-Акимовская Мирьяна. Римское право (базовый учебник) / перевод с македонского д.ю.н., проф. В.А. Томсинова и Ю.В. Филиппова; под ред. проф. В.А. Томсинова. – М.: Зерцало, 1999;
16. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – К., 1994.;
17. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. - К.: Атіка. - 2001. - 176с.;
18. Російсько-український словник правничої мови. Редактор-упорядник А.Л. Дроб’язко; Головний редактор: акад. А. Ю. Кримський. Київ - 1926. Останнє оновлення 15.06.2010 [електроний документ];
19. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656с.;
20. Стеценко С.Г. Адміністративне право України. Навчальний посібник-К.: Атіка, 2007 – 624 с.

Тема курсового дослідження “Правопорушення: поняття, ознаки та соціальні коріння” на сьогоднішній день досить актуальна. Поведінка людей це завжди якась діяльність. Вона складається з вчинків. Вчинок – головний елемент людських взаємостосунків, в якому виявляються різні якості особи, як хороші, так і погані, відношення до проблем дійсності, до навколишніх людей. Будь-який вчинок спричиняє за собою неминучі результати: зміни у відносинах людей, в їх свідомості, він також вабить наслідки і для самої дійової особи. Вчинок завжди пов'язаний з певною відповідальністю людини за свої дії.
У сфері правових відносин вчинок може мати подвійне значення. Основну частину актів поведінки особи складають вчинки правомірні, тобто відповідні нормам права, вимогам законів. Антиподом правомірної поведінки є поведінка неправомірна, тобто що суперечить нормам права. Неправомірна поведінка виражається в правопорушеннях, як це витікає з самого терміну, актах, що порушують право, протилежні йому.
Далеко не кожна людина має повне уявлення про правомірність своїх дій. Один керується здоровим глуздом, другий діє інтуїтивно, третій просто пригнічує свої бажання. Дотримуючись такої політики, і перший, і другий, і третій в рівній мірі може переступити закон, навіть не підозрюючи про це, згодом понісши за своє правопорушення юридичну відповідальність.
Об’єктом дослідження є склад правопорушення, його поняття та характеристика його елементів, причини вчинення цих діянь суб’єктами правовідносин.
Мета курсової роботи полягає у: дослідженні правопорушення як протилежного правомірній поведінці явища.
Реалізація поставленої мети зумовила необхідність вирішення наступних завдань:
 розкрити поняття та ознаки правопорушення;
 визначити підстави класифікації правопорушень;
 з’ясувати особливості складу правопорушення як системи його взаємопов’язаних структурних елементів.
Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку використаних джерел.

Проведене в ході розкриття теми курсової роботи дослідження правопорушення як антисоціального явища, дозволило нам дійти певних висновків по роботі:
1. Правопорушення може мати різні назви (делікт, злочин і т.п.), проте сутність його однакова – «порушення права».
Правопорушення є антисоціальним (суспільно шкідливим, небезпечним), протиправним діянням, здійсненим деліктоздатною особою та за вчинення якого передбачено юридичну відповідальність.
Ознаки правопорушення випливають із дефініції його поняття. Ними є: антигромадська спрямованість (антисоціальність); протиправність; свідомо-вольовий характер; винність такого діяння; караність (юридична відповідальність за вчинення).
Залежно від наявності тих чи інших ознак конкертне діяння визнається як протиправне або здійснене в межах Закону.
2. Стосовно класифікації правопорушень, можна відмітити різні підходи, які використовуються науковцями. Так, найбільш повною, на нашу думку вбачається класифікація правопорушень, запропонована Скакун О.Ф. Серед простих класифікацій, можна відмітити, зокрема В.А. Козбаненка, який розрізняє всі правопорушення за ступенем громадської небезпеки на два види: проступки та злочини.
3. Склад правопорушення (сorpus delicti), є переважно доктринальною, а не законодавчою категорією. Думки вчених-правників щодо розуміння складу як системи (сукупності) об’єктивних і суб’єктивних ознак, наявність яких характеризує діяння як конкретне правопорушення, в цілому збігаються. Так, склад правопорушення включає об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону.