Вступ………………………………………………………………………………3
Соціологічна теорія суспільства…………………………………………………4
Висновок………………………………………………………………………….16
Список літератури……………………………………………………………….18

Соціологія як самостійна наука з’явилась майже 200 років тому. Вона привернула увагу багатьох прогресивних мислителів того часу – філософів, психологів, істориків, економістів, етнографів, демографів та представників інших наук, які в той чи інший спосіб долучились до її становлення.
Особливе значення соціології в минулому і сьогодні виявляється в її здатності правильно сприймати соціальні явища і процеси, вивчати, пояснювати, розуміти суспільство. Соціологія сприяє формуванню і накопиченню знань про соціальну дійсність. Соціологічні знання широко використовують для розробки і здійснення соціальних проектів.
Висловлюючись загально, соціологія – це вивчення соціального життя, груп людей та суспільства. Соціологія (від лат. societas – суспільство плюс логос – слово вчення) вивчає суспільство в цілому, соціальне (суспільне) життя людей, їх спілкування, взаємодію.
Як наука про соціальні спільноти, соціологія досліджує масові соціальні процеси і поведінку, стани і форми соціальної взаємодії та соціальних взаємозв’язків людей, що утворюють соціальні спільноти. Вона вивчає як індивідуально-неповторні особистості, так і соціальні типи. Соціологія розглядає особистість не крізь призму індивідуально-неповторних властивостей та якостей (це предмет психології), а з позицій соціально-типових рис як суб’єкта розвитку суспільства. Для неї особистість – не тільки частинка малої контактної групи, а й типовий представник певної великої соціальної спільноти, носій властивих їй норм, традицій, цінностей, поглядів і відносин, оскільки вона керується у своїй поведінці передусім набутими та встановленими нормами, а її відносини формуються згідно з соціальними цінностями, правилами, законами.
З’ясовуючи науковий статус соціології важливо розрізняти об’єкт і предмет соціології.

Об’єктом соціологічного пізнання є:
 Суспільство як цілісна соціальна реальність;
 Об’єктивна реальність, що відбиває ту іншу сторону суспільного життя;
 Розвиток і функціонування суспільства;
 Такі об’єктивні явища суспільства, як соціальні відносини, соціальні зв’язки, соціальні організації, соціальні інститути.
Предмет будь-якої науки – це не явище або предмет чи процес об’єктивного світу, а результат теоретичного обґрунтування, яке дає змогу виділити специфічні закономірності розвитку і функціонування об’єкта науки.
Предмет соціології – загальні і специфічні закони та закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціальних систем, механізм дії та форми цих законів і закономірностей у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів.
Отже, з’ясувавши об’єкт і предмет соціології можна дати наступні визначення.
Соціологія – наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.
У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв’язків. Нерідко вони сприймаються як щось тимчасове, випадкове. Хоча насправді, всі вони зумовлені суспільними зв’язками, відносинами, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю. Ці зв’язки називаються законами.
Соціальний закон – об’єктивний і повторюваний причинний зв’язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей.
Соціальні закони визначають відносини між різними індивідами та спільнотами, виявляючись в їх діяльності. Соціальний закон – відносно сталі систематично відновлювані відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовими колективами, суспільством і родиною, суспільством і особистістю, містом і селом, соціальною організацією та особистістю.
Соціальні закони не створюються свідомо членами суспільства або групами, як, наприклад, юридичні закони. Вони є об’єктивними, оскільки нові покоління успадковують готові відносини, зв’язки, тенденції, сформовані без їх участі. З соціальними законами люди стикаються постійно. Вони підпорядковуються їх дії або намагаються їх уникнути, пристосувати свою поведінку до них чи протестувати проти них.
Для соціології велике значення має типологізація, за допомогою якої виділяють наступні види (типи) соціальних законів:
 за масштабами реалізації;
 загальні закони діють у всіх суспільних системах (закон товарно-грошових відносин);
 специфічні закони – їх дія обмежується однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закон пов’язаний з переходом від одного типу суспільства до іншого, приклад, США і Нова Зеландія).
за часом дії:
 соціальні закони безперервної дії;
 закони тенденції, які діють у певний проміжок часу (норми юридичного права, моральні норми).
за формами зв’язків:
 закони, які відображають незмінне співіснування соціальних явищ (наприклад, якщо існує явище А, то існує явище Б);
 закони, які відображають тенденції розвитку. Такими тенденціями можуть бути зміна структури соціального об’єкта, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого (наприклад, задоволення зростаючих матеріальних і культурних потреб, розвиток самоврядування);
 закони, які встановлюють функціональну залежність між соціальними явищами (підготовка кваліфікованих кадрів для зайняття посад в державних органах залежить від рівня освіти, а рівень освіти залежить від політики державних органів);
 закони, які фіксують причинний зв’язок між соціальними явищами (наприклад, роль способу виробництва при переході від однієї суспільної формації до іншої).
Як і всі інші науки, соціологія має свою систему категорій. Під ними розуміють найбільш загальні поняття, які віддзеркалюють суттєві сторони предмета науки, розкривають механізм прояву законів і закономірностей, які нею визначаються.

1. Павліченко П.Я., Литвиненко Д. А. Соціологія. Навчальний посібник. – К.: Лібра, 2000. – 256 с.
2. Соціологія: Навч. посіб. / За ред. С.О. Макеєва. - К., 2003, 455 с.;
3. Структурні виміри сучасного суспільства: Навч. посіб. / За ред. С. Макеєва. - К., 2006, 346 с.;
4. Українське суспільство 1992-2008. Соціологічний моніторинг / За ред. В. Ворони, М. Шульги. - К., 2008, 656 с.;
5. Шаленко В.Н. Социология. - М., 2003, 224 с.;
6. Шульга М.О. Метаморфози українського суспільства. Коментарі соціолога. - К., 2003, 261 с.;
7. Юрій М.Ф. Соціологія. – К.: Дакор., 2006. – 552 с.

Размещено на Allbest.ru

Питання людини та суспільства є нерозривними категоріями, які досліджуються великою кількість дисциплін та науковців. Проблеми людини й особистості займають у системі сучасного наукового знання одне із центральних місць. Людина, особистість є основними елементами суспільства. Людина як особистість у реальному соціальному житті є представником безлічі соціальних інститутів – родини, школи, трудового колективу або організації тощо.
У процесі соціалізації в людини формуються соціальні якості, знання, вміння, відповідні навички, що дає їй змогу стати дієздатним учасником соціальних відносин. Соціалізація відбувається як за умов стихійного впливу на особистість різних обставин життя, так і за умов цілеспрямованого формування особистості. Завдяки активності людини її життєвий шлях, відображення нею соціально-психологічної реальності перетворюється в складну двосторонню взаємодію особистості та соціального життя. Складний процес взаємовпливу одне на одного і є джерелом розвитку та становлення індивіда.
Суспільне життя людини відбувається в трьох основних сферах, або реальних процесах життєдіяльності, - в матеріально-економічній, соціально-політичній і духовно-культурній. Потрібно підкреслити, що визначення трьох основних сфер суспільного життя має певною мірою відносний, умовний характер, тому що реальна людська життєдіяльність – це тісний взаємозв'язок і взаємовплив цих сфер. Абсолютизація якоїсь однієї сфери суспільного життя веде до створення деформованої моделі суспільства.
Питання взаємодії людини і суспільства, не зважаючи на довгу тривалість дослідження, досить залишається актуальним.

Соціологічний підхід до вивчення людини як особистості складається у виявленні й дослідженні її соціально-типових характеристик, виражених у системі соціальних відносин (тобто системі статусів, позицій, ролей і диспозицій). Соціологія має своєю основною метою розкриття інституціональних аспектів і зв'язків соціального поводження особистості.
Таким чином, соціологія вивчає людину не просто в її соціальній якості, тобто як особистість, що зближає її з іншими соціальними науками, а в сукупності її інституціональних зв'язків із суспільством. Людина як особистість у реальному соціальному житті є представником безлічі соціальних інститутів - родини, школи, трудового колективу або організації й т.д.
Людина є соціальною істотою, яка впродовж всього свого життя взаємодіє з суспільством, і тому що без взаємодії з суспільством чи іншою людиною, вона не зможе реалізувати себе і свої можливості.
Масове суспільство - це стандартизоване суспільство, або суспільство, у якому панує стандарт. Конвеєрна технологія масового виробництва необхідно припускає стандарт процесу виробництва, стандарт окремих операцій, стандарт продуктів. Стандарт виробництва вимагає стандартизованої робочої сили - по кваліфікації, культурному рівню, фізичній підготовленості й навіть по психічному габітусі. Стандарт стає рисою керування й контролю, типів організацій і стратегій. Стандарт проникає в сферу способу життя - стандартизується час дозвілля, тип відпочинку, тип споживання, самі споживані продукти. Свідоцтвом цього процесу стає виникнення масової моди, масового спорту, масових типів розваги й відпочинку й т.п.
Слід зазначити, що соціальне життя завжди було організовано відповідно до зразків і нормами, яким підкорялося поводження людей і які уніфікували це поводження. Стандарт, однак, відмінний від зразка - культурного, соціального й т.д. Зразок у своїй основі містить культурну або соціальну норму, походження якої варто шукати в релігійній свідомості, у цінностях високої культури, у нормативних системах, що обслуговують фундаментальні соціальні інститути.