Вступ ………………………………………………………………………..3
Розділ І. Державний суверенітет як важлива ознака держави
1.1. Зміст та історичне поняття державного суверенітету ………5
1.2. Різновиди державного суверенітету ………………………….9
1.3. Політико-правові аспекти проголошення
суверенітету України ……………………………………………….14
1.4. Юридичні засади державного суверенітету ………………….18
Розділ ІІ. Світовий досвід з питань суверенітету …………………………28
2.1. Проблеми суверенітету в державах та
шляхи їх вирішення …………………………………………………31
Висновки ……………………………………………………………………..35
Список використаних джерел ……………………………………………....37

Термін «суверенітет» з французької – верховна влада. В державно-правовому смислі дане поняття вперше застосоване у ХVІ ст. французьким вченим Ж. Боденом. Нині воно означає верховенство і незалежність влади. Таким чином, термін «незалежність» є складовою поняття «суверенітет». В одночас «незалежність» має самостійне політико-правове навантаження – поглиблення і розвиток суверенітету, включення будь-якої підлеглості і залежності.
Політичне становлення концепції суверенітету розвивається в живій і часто смертоносній історії, де діють люди з їхніми пристрастями і бажаннями, так що філософія цієї історії, – політичної історії, – сама виступає мірилом практики. З політичного погляду, новітня історія – це світ суверенітету, світ держави. І вся сукупність концепцій, котра будує цей світ у думках, – його можна розглядати як світ ідей, – таким чином становить собою частину цієї історії, а саме елемент історичної практики (її теоретичний момент).
Боден розробляє концептуальну структуру держави або ж республіки, ґрунтуючись на ідеї суверенітету світської потуги над усіма іншими потугами. Поява цієї теорії пов'язана з цілком конкретними історичними обставинами – боротьбою королів проти зазіхань великих феодалів на самостійність у межах однієї держави (феодали діяли за принципом «кожен барон суверен у своїй баронії») та спроб Папи Римського стати «над королями» і управляти ними. Саме тоді і склалося вчення про суверенітет як суверенітет внутрішній і зовнішній.
Спіноза розвиває свою політичну теорію, поклавши в її основу свободу. Він розглядає свободу, яка витікає із самої властивості всякої природної істоти. Вказує, що кінцевою метою запровадження політичного стану виступає не зверхність, не утиски людей, не підпорядкування гніту іншої людини.
Трактат Локка відкриває поле для теорії нової конституційної держави: убезпечення власності відкриває дорогу парламентаризму, себто суверенітетові парламенту. У конституційній державі, де король править лише під контролем парламенту, таким чином досягається наявність законодавчої влади (парламенту), котра не залежить від влади виконавчої (короля). Таким чином у царині суверенітету відбувається революція, однак вона торкається не його принципу, а форми, в якій цей принцип втілюється на практиці – прикладом може бути англійська революція 1688 року. Ця історична подія клала початок, принаймні у Великій Британії, спільному існуванню в державі різних гілок влади.
Революція «всесвітнього класу» була передовсім революцією проти принципу верховної влади народу, інакше кажучи, проти демократії. «Демократія, – писав Ленін у 1917 році, це Держава, яка визнає підпорядкування меншості більшості; інакше мовлячи, це організація для систематичного насильства одного класу над іншим, одної частини населення над іншою», і у Маркса є думка, згідно з якою загальне виборче право внаслідок свого застосування спричинилося б до відміни політичної держави і «громадянського» суспільства. Тема революційного усунення шляхом виборів – котра в 1843 році була філософічною, – в Леніна перетворилася в ліквідацію держави шляхом революції.
Отож, питання про насильство постає як зміст політики; суверенітет як у Маркса, так і в Леніна виступає принципом панування одного класу над іншим. А тому держава на цій таки підставі є насильством у собі, узаконеним насильством. Оскільки вона є наслідком боротьби класів, – а не вираженням спільного «я», котре має ілюзорний характер, – то держава суверенітету виступає знаряддям насильства, яке революція всесвітнього класу повинна обмежити, і це її моральна мета.

1. Антонович М. Демократичний розвиток держави: здобутки і проблеми // Право України. 2010. № 12
2. Бабурин C.H. Мир империй: Территория государства и мировой порядок: моногр. / CH. Бабурин. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2011.-769 с.
3. Бисага Ю.М. Конституційно-процесуальне право: навч. посіб. / Ю.М. Бисага, В.І. Чечерський. - Ужгород, 2010. - 206 с.
4. Бостан C.K. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики: моногр. / С.К. Бостан. - Запоріжжя: Юридичний інститут, 2012. - 540 с.
5. Верменич Я.В. Адміністративно-територіальний устрій України: еволюція, сучасний стан, проблеми реформування Я.В. Верменич. - К.: Інститут історії України HAH України, 2011. -370 с.
6. Загальна теорія держави і права: Підручник для студ. юр. спеціальностей ВНЗ / за ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина – Х.: Право 2010 – 324 с.
7. Загальна теорія держави і права: Підручник для студ. юр. спеціальностей ВНЗ / за ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина – Х.: Право 2010 – 324 с.
8. Задорожня Г.В. До питання про дуалістичність конституційно-правової відповідальності // Малий і середній бізнес (Право, держава, економіка). - 2012. - № 1-2. - С 25 - 28.
9. Задорожня Г.В. Конституційне право України: навч. посіб. / Г.В. Задорожня. - К.: НАУ-друк, 2011. - 128 с.
10. Задорожня Г.В. Специфіка державного захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні // Право України. - 2012. - № 1. -С. 28-30.
11. Козловський A.A. Вчення про права людини: неатомістична інтерпретація // Право України. - 2012. - № 9. - С. 150-151.
12. Колодій A.M., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: підруч. / A.M. Колодій, А.Ю. Олійник. - К.: Юрінком Інтер, 2011. - 504 с.
13. Конституционное право зарубежных стран: учебн. для вузов / [Бобылев Г.В., Воробьев В.П., Гуреева Н.П., Даниленко И.В. и др.]; под общ. ред. чл.-корр. РАН, проф. М.В. Баглая, д.ю.н., проф. Ю.И. Лейбо и д.ю.н., проф. Л.М. Энтина. -М.: Норма, 2012. - 1056 с
14. Кравченко В.В. Конституційне право України: навч. посіб. / B.B. Кравченко. - К.: Атіка, 2012. - 592 с.
15. Кравчук М.В. Теорія держави та права. Проблеми теорії держави та права: Навчальний посібник – 3-тє вид., змін. Й доп. – Тернопіль: Карт-бланш, 2010 – 247 с.
16. Муніципальне право України: підруч. / [М.О. Баймуратов, В.Ф. Погорілко, О.Ф. Фрицький та ін.]; за ред. В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького. - К.: Юрінком Інтер, 2011. - 352 с.
17. О.Ф. Фрицький Конституційне право України. Підручник: К.: Юрінком Інтер, 2010 – 536 с.
18. О.Ф. Фрицький Конституційне право України. Підручник: К.: Юрінком Інтер, 2010 – 536 с.
19. Погорілко В.Ф. Конституційне право України: підруч. [акад. курс: у 2 т. - Т. 1.] / В.Ф. Погорілко, В.Л. Федоренко. - К.: Юридична думка, 2012. - 544 с.
20. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. – К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2011 – 520 с.
21. Телешун CO. Державний устрій України: проблеми політики теорії і практики: моногр. / CO. Телешун. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000.-344 с.
22. Теорія держави і права (опірні конспекти) авт. –упорядн. Кравчук М.В. К.: Атика, 2010 - 288 с.
23. Теорія держави і права: Навч. посібник/ за заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. К.: Юрінком Інтер, 2010 – 368 с.
24. Тихий В.П. Повноваження Конституційного Суду України та правова природа його рішень // Вісник Конституційного Суду України. -2012.-№ 4.-С. 38-45.
25. Шаптала Н.К. Особливості національного конституціоналізму в питаннях захисту Конституційним Судом України прав і свобод громадян / Н.К. Шаптала // Вісник Конституційного Суду України. -2010. -№ 6. -С. 125-131.
26. Шевчук Л.Т. Зарубіжний і вітчизняний досвід реформування адміністративно-територіального устрою / Л. Т. Шевчук. - Львів, 2011. -254 с
27. Шульга А.М. Теорія держави та права. Навчальний посібник для підготовки до державного іспиту. Х. Вид –во Університету внутрішніх справ. 2010 – 146 с.
28. Шульга А.М. Теорія держави та права. Навчальний посібник для підготовки до державного іспиту. Х. Вид – во Університету внутрішніх справ. 2010 – 146 с.

Державний суверенітет визначають як незалежність державної влади від всякої іншої влади усередині країни і поза нею, виражена в її винятковому, монопольному праві самостійно і вільно вирішувати усі свої справи.
Україна, обравши для себе шлях розвитку та становлення дійсно суверенної і незалежної держави, неухильно орієнтуючись на визнані світовою спільнотою демократичні та гуманістичні за своїм змістом і спрямованістю міжнародні стандарти, продовжує формувати державі інституції, місцеве самоврядування, систему національного права.
Значення суверенітету як важливої ознаки держави полягає у тому, що суверенітет містить ха¬рактеристику взаємовідносин державної влади з іншими суб'єктами влади як усередині країни, так і за межами державних кордонів.
Слід зазначити, що питання про суверенітет як ознаку держави у юридичній літературі є досить спірним, впродовж всього історичного розвитку держави поряд з нею перебував суверенітет, без суверенітету держави як такої не існує. Тому як у далекому минулому, так і в наші дні вчені (політики, філософи, історики, правознавці) намагалися обґрунтувати існування суверенітету, дослідити причини і умови його виникнення і існування, його витоки, розвиток і форми прояву.
Все це і зумовило вибір теми моєї курсової роботи «Державний суверенітет як важлива ознака держави»
Обєктом роботи є державний суверенітет
Предметом роботи виступають поняття, види та засади державного суверенітету.
Метою моєї роботи є дослідження державного суверенітету як ознаки держави, світовий та вітчизняний досвід.
Виходячи з мети курсової роботи переді мною постають наступні завдання:
1. Проаналізувати світову та вітчизняну літературу
2. Дослідити історичні корені державного суверенітету
3. Проаналізувати політико-правові аспекти проголошення суверенітету України
4. Дослідити світовий досвід, зокрема стран Європи щодо питання суверенітету та визначити шляхи вирішення проблем.
При роботі над даною темою мною були використані наукові праці таких авторів як: Антонович М., Бабурин C.H., Бисага Ю.М., Бостан C.K., Верменич Я.В., Задорожня Г.В., Козловський A.A., Колодій A.M., Кравченко В.В. та інші.

Після розгляду теми « Державний суверенітет в системі основоположних ознак держави» можна зробити такі висновки.
У юридичних літературних джерелах дана тема висвітлена досить повно, цікавим є визначення поняття і ознак суверенітету, що надається О.Ф. Скакун, В.М. Кравчуком, П.М. Рабиновичем, Ж. Мере. У періодичній літературі цікавим є дослідження Ю. Тодики та Є. Назаренко, щодо розвитку державного суверенітету, його місця і ролі в державному механізмі та реалізації механізму поділу влади.
Отже, слід відзначити, що державний суверенітет пройшов довгий історичний шлях, теоретиками суверенітету були і Н. Маккіавелі, і Ж. Боден, і Спіноза, і Ш. Монтеск’є, і Ж.Ж. Руссо, проблема суверенітету постає і в працях К. Маркса та В. Леніна.
Слід зауважити, що суверенітет є властивістю не всієї держави, а її державної влади. На території країни державна влада є вищою, верховною, і ніяка інша (партійна, суспільна, церковна тощо) не може диктувати їй свою волю. Усередині країни суверенітет обмежений лише основними правами людини. У роки радянської влади верховенству державної влади протистояла закріплена в Конституціях Української РСР 1937 року і 1978 року керівна роль Комуністичної партії. Це було рівнозначним юридичному визнанню несуверенності державної влади.
Зовнішній суверенітет позначає ті межі, в рамках яких повинні відбуватися типові для сьогоднішніх умов міждержавні інтеграційні процеси. Отже, принцип незалежності влади однієї держави від влади іншої за всіх політичних режимів має винятково велике практичне значення.
Ознаками суверенітету є його єдність, неподільність і невідчужуваність. Єдність суверенітету полягає в тому, що в державі може бути одна суверенна влада, яку здійснює вся система державних органів. Неподільність суверенітету полягає в тому, що державній владі, яка діє на території певної країни, належить вся повнота суверенітету. В Україні, які у більшості країн світу органи держави функціонують за принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, оскільки саме він вважається однією з основоположних засад організації і діяльності державного апарату. Але окрім безпосередньо поділу влади в Україні функціонує механізм взаємних стримувань і противаг між гілками влади.
Стосовно юридичних засад суверенітету я дійшла висновку, що державний суверенітет базується на нормах як національного та міжнародного законодавства. Серед джерел національного законодавства Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. та Конституція України від 28 червня 1996 року. На міжнародному рівні юридичні засади державного суверенітету знайшли своє закріплення у багатьох нормативно-правових актах, але головними з них є Статут ООН та Декларація про недопустимість втручання у внутрішні справи держав, про забезпечення їх незалежності і суверенітету, на сонові яких і прийняті інші нормативно-правові акти міжнародного значення.
Я дійшла висновку, що першоджерелом влади, і передусім державної, в демократичних країнах є народ. Тому в основі державного суверенітету лежить народний суверенітет. Саме народ, здебільшого через вільні вибори, легітимує державну владу. Оскільки джерелом державної влади є народ, то йому і повинна належати влада. Народний суверенітет здійснюється через виборний представницький орган і безпосередньо народом через вибори, всенародні обговорення, референдум. Отже, в умовах демократії державний суверенітет фактично збігається з народним.