Вступ

1. Витрати підприємства та їх класифікація
2. Групування витрат по економічним елементам
3. Аналіз витрат на підприємстві
4. Проблеми управління витратами підприємств в сучасних економічних умовах та шляхи їх вирішення
Висновки
Використана література

По місцю відповідальності (місцю появи витрат) витрати на виробництво групуються по виробництвах, цехах, ділянках, технологічних переділах, службах і інших адміністративно відособлених структурних підрозділах виробництв.
Залежно від характеру і призначення виконуваних процесів виробництво розділяється на основне, допоміжне (підсобне).
До основного виробництва відносяться виробництва, цехи, ділянки, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.
Допоміжне (підсобне) виробництво призначено для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт по ремонту основних способів, забезпечення інструментом. запасними частинами для ремонту устаткування, різними видами енергії (парою, холодом). тарою, транспортними і іншими послугами. До нього відносяться ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні і інші підрозділи.
Всі витрати на виробництво включаються в собівартість окремих видів продукції, робіт і послуг (у тому числі окремих виробів, виготовлених по індивідуальних замовленнях), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.

По єдності складу витрати розділяються на одноелементні і комплексні. Одноелементні - складаються з одного елемента витрат, комплексні - з декількох економічних елементів.
По видах витрати класифікуються по економічних елементах і по статтях калькуляції.
Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат в грошовому виразі по їх видах (це групування дозволяє відповісти на питання, що витрачено на даний об'єкт).
Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції - одні витрати показуються по їх видах (елементам), інші - по комплексних статтях (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутній в декількох статтях калькуляції.
За способами перенесення вартості на продукцію витрати розділяються на прямі і непрямі.
Прямі - це витрати, які можуть бути віднесений безпосередньо до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом.
До прямих витрат відносяться витрати, пов'язані з виробництвом окремого виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці і т.п.), які можуть бути безпосередньо включений в її собівартість.
Непрямі витрати - витрати, які не можуть бути віднесений безпосередньо до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом.
До непрямих витрат відносяться витрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (загальновиробничі), які включаються у виробничу собівартість за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати комплексні статті калькуляції тобто складаються з витрат, які включають декілька елементів), які відрізняються по їх функціональній ролі у виробничому процесі.
По ступеню впливу об'єму виробництва на рівень витрат витрати розділяються на змінні і постійні.
До змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням об'єму випуску продукції і зменшується з його зниженням.
До змінних витрат відносяться витрати на сировину і матеріали, купувальні напівфабрикати і комплектуючі вироби, технологічне паливо і енергію, на оплату праці працівникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.
Постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) об'єму випуску продукції істотним чином не змінюється.
До постійних відносяться витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також втрати на забезпечення господарських потреб виробництва.
Витрати на виробництво розділяються по календарних періодах на поточні, довгострокові і одноразові.
Поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менше ніж місяць.
Довгострокові витрати - це витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується завершити раніше, ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).
Одноразові, тобто однократні витрати, або витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більш ніж місяць) і прямують на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.
По доцільності витрачання витрати розділяються на продуктивні і непродуктивні.
Продуктивні - передбачені технологією і організацією виробництва. Непродуктивні - не обов'язкові, виникаючі в результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технології і т.п.
За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють витрати на продукцію і витрати періоду.

Витрати на продукцію - це витрати, пов'язані з виробництвом. У виробничій сфері до такими витратам відносяться всі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів і т.п.), пов'язані з функцією виробництва продукції.
Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).
Витрати періоду - це витрати, які не включаються у виробничу собівартість і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. Це витрати на управління, збут продукції і інші операційні витрати.

Використана література

1) Білик М.Д., Павловська О.В., Притуляк Н.М., Невмержицька Н.Ю. Фінансовий аналіз: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005.- 592 с.
2) Головко В.І., Мінченко А.В., Шаманська В.М. Фінансово- економічна діяльність підприємств: контроль, аналіз та безпека. Навчальний посібник.- К.: Центр навчальної літератури, 2006.- 448 с.
3) Гринькова В.М., Коюза В.О. Фінанси підприємств: навчальний посібник.- К.: Знання. - Прес, 2004.-424 с.
4) Егоров П.В., Андреева В.Г. Диагностика управления финансовой деятельностью предприятия: Монография. - Донецк: ООО «Юго-Восток, Лтд», 2005.- 202 с.
5) Економічний аналіз: Навч. посіб / М.А. Болюх, В.З. Бурчевський, М.І. Горбаток та ін.; За ред. акад.. НАНУ, проф.. М.Г. Чумаченка.- Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2003.-556 с.
6) Лень Г.С. Стратегічне планування як складова частина фінансового механізму підприємства / Г.С. Лень // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. - К., 2001. - Вип.7. - С.409-420.
7) Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навчальний посібник – К.: Знання, 2004. – 654 с.
8) Семенов Г.А., Панкова М.О. «Економіка підприємства». Навчальний посібник: Київ 2005 – 238 с.
9) Сумець О.М. Стратегія підприємства. Теорія, ситуації, приклади: навчальний посібник.- К.: ВД „Професіонал”, 2005.- 320 с.
10) Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: Підручник. – К. Алерта, 2006. – 1080 с.
11) Шваб Л.І. Економіка підприємства: навчальний посібник для студентів в. н. з. – К.: Каравела, 2006 – 584 с.

Вступ

Діяльність будь - якого підприємства завжди пов'язана з певними витратами матеріальних, трудових, інформаційних, грошових та інших ресурсів на виготовлення, зберігання, транспортування, сортування, пакування, фасування та реалізацію товарів. Сукупність всіх цих витрат і складає поточні витрати підприємства.
Одним з елементів цілісної системи управління є управління витратами підприємств і організацій. Раціональне управління витратами є запорукою фінансової стабільності та стійкості у роботі вітчизняних товаровиробників. Недооцінка ролі управління витратами зумовлює значні витрати підприємств і організацій, що у кінцевому випадку негативно впливає на рівень виробничих витрат та на результати господарювання.
Управління витратами передбачає управління процесами та факторами, що впливають на формування витрат, їх рівень та склад, головне в якому – попередження нераціонального використання ресурсів.
Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури докорінно змінюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, сутність їхньої господарської діяльності.
Будь-яке підприємство, починаючи процес виробництва або приймаючи рішення щодо його розширення, повинне бути впевнене в його прибутковості. Порівняння витрат і результатів діяльності дозволяє оцінити ефективність роботи підприємства. Без такого порівняння виникають непоправні помилки при виборі економічної політики підприємства, прийнятті важливих управлінських рішень, вибору видів підприємницької діяльності, визначенні оптимальних обсягів і структури випуску продукції, а також цін на продукцію.
Основний фінансовий результат діяльності підприємства - це прибуток, який є основою і джерелом засобів для його подальшого розвитку. Підвищити прибуток можна, збільшуючи обсяги виробництва або ціни на продукцію, що випускається. Однак це не завжди можливо і доцільно. Тому в системі розвитку підприємства в умовах значних економічних обмежень підвищення фінансового результату безпосередньо зв'язано зі зниженням витрат.
Україна, нажаль, поки що належить до країн з слабо розвинутою ринковою економікою. Саме це є однією з причин того, що власники і менеджери вітчизняних підприємств постійно відшукують шляхи зниження ціни на свою продукцію з метою збільшення попиту на неї серед населення з низькою платоспроможністю. Логічним і дієвим заходом для виконання цього завдання є пошук можливостей для зниження собівартості виготовлення продукції чи надання послуг. Тобто – чіткий контроль та зниження рівня виробничих та інших витрат на продукування майбутнього товару.
Особливого значення набувають у даному випадку непрямі витрати, вірний облік та списання яких може оптимізувати грошові потоки, уникнути зайвих витрат і врешті отримати певний, а іноді і значний економічний ефект.

Висновки
Управління витратами – це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.
Раціональне управління витратами є запорукою фінансової стабільності та стійкості у роботі вітчизняних товаровиробників. Недооцінка ролі управління витратами зумовлює значні витрати підприємств і організацій, що у кінцевому випадку негативно впливає на рівень виробничих витрат та на результати господарювання.
В економічній літературі з поняття «витрати» трактується як виражені в грошовій формі затрати різних видів економічних ресурсів, в тому числі праці, сировини, матеріалів та комплектуючих, фінансових ресурсів, основних засобів, у процесі виробництва, обігу розподілу товарів та продукції.
Розглядаючи поняття «витрати» в фінансовому обігу слід відмітити, що це зменшення економічних вигод внаслідок вибуття активів або зменшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок внесків учасників).
Пошук шляхів зниження витрат виробництва в сучасних умовах слід розглядати як фактор підвищення прибутковості й ефективності робити підприємств, забезпечення їх стабільності в ринковому середовищі, розширення можливостей внутрішньовиробничої реструктуризації відповідно до змін кон'юнктури ринків збуту продукції.
Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.
Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.
Контроль та регулювання обліку витрат та калькулювання собівартості продукції проводиться уповноваженими особами підприємства в рамках центрів відповідальності на підставі встановлених норм та нормативів, дані будь-яких відхилень оформляються відповідними документами, що є підставою для поточного корегування норм та нормативів.
Реалізація сформованих напрямів спрямована на підвищення ролі витрат виробництва у забезпеченні ефективності роботи підприємств, перехід від пасивних методів обліку витрат за минулий період до активних методів втручання у виробництво на основі аналізу ефективності формування витрат, виявлення суттєвих відхилень від встановлених норм і нормативів.
Особливу увагу слід звернути на систему звітності центрів витрат. Як правило, витрати вищої ланки складаються Із витрат ланок нижчого і середнього рівня. Отже, первинна інформація про витрати виробництва мас формуватися на нижчих ланках. Від повноти і достовірності таких звітів залежить ефективність функціонування всієї системи управління витратами на підприємствах. Слід констатувати, що в звітах доцільно інформувати не тільки про величину витрат, а й вказувати, хто конкретно несе за них відповідальність відповідно до структури центрів витрат підприємства.
Таким чином, прибуток підприємства формується під впливом наступних основних чинників: валових доходів підприємства, доходу підприємства від продажу продукції, валових витрат підприємства, рівня цін, що діють, на продукцію, що продається, і величини амортизаційних відрахувань.
Важливим з них є величина валових витрат. Кількісно в структурі ціни витрати займають значну питому вагу, тому зниження витрат дуже помітно позначається на зростанні прибутку за інших рівних умов.
Розподіл відповідальності за формування витрат та створення механізму мотивації є дуже важливим. За поточні витрати відповідальність несе керівник відповідного підрозділу (центру витрат) у частині регульованих витрат. Обов’язковим елементом ефективного управління витратами є система мотивації ресурсозбереження, яка будується у вигляді премій за виконання норм та нормативів або відсотку від економії проти норм.
Удосконалення системи управління витратами націлене на постійний пошук і виявлення резервів економії ресурсів, нормування їх витрат, планування, облік та аналіз витрат за їх видами, стимулювання ресурсозбереження і зниження витрат з метою підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства.
Використання стратегічного управління витратами є ефективною системою, яку треба широко використовувати в практичній діяльності вітчизняних підприємств. Кожне підприємство має дбати про перспективи розвитку і знижувати в довгостроковому періоді витрати, з метою оптимізації їхнього рівня.