Вступ …………………………………………………………………………....3
Розділ І. Законність як функція держави
1.1. Поняття законності ………………………………………………..5
1.2. Гарантії законності ……………………………………………...12
1.3. Зміст законності ……………………………………………….…17
Розділ ІІ. Основні аспекти правопорядку
2.1. Поняття правопорядку ………………………………………….23
2.2. Сутність та принципи правопорядку …………………………...26
2.3. Співвідношення понять порядку та громадського порядку .…30
Висновки …………………………………………………………………………38
Список використаних джерел ………………………………………………….40

Законність та її функції є об'єктом уваги багатьох вчених-юристів. Це пояснюється актуальністю цієї категорії, що має як теоретичне, так і практичне значення. З точки зору теорії права законність визначається як правова категорія, що має самостійне значення і характеризується рядом теоретичних ознак. Як поняття, що вживається у юридичній практиці, законність характеризує поведінку всіх суб'єктів права та визначає рівень практичної реалізації прийнятих державою законоположень, а, отже, і рівень реальності самого права як засобу державно-владного впливу на суспільство.
У радянській юридичній науці склалось і стало пануючим розуміння законності як неухильного виконання законів та підзаконних актів всіма суб'єктами права. Окремі спроби підійти по-новому до розкриття змісту категорії законності не отримували підтримки і залишались поза увагою науковців.[2, с.145]
Сучасні трактування законності мають досить різноманітний характер. Так, проф. П. Рабінович визначає законність як режим відповідності суспільних відносин законам і підзаконним актам держави, який утворюється в результаті їх неухильного здійснення всіма суб'єктами права.
Проф. М. Вітрук характеризує законність як ідею, вимогу та систему реального виразу права в законах держави, у законотворчості і підзаконній правотворчості. Проф. О. Поляков розуміє законність у дещо звуженому аспекті як принцип функціонування апарату держави, в межах якого застосування права посадовими особами здійснюється у чіткій відповідності з вимогами закону. [2, с.178]
Як багатоаспектне явище характеризують законність проф. О. Мурашин та М. Кельман. Вона визначається як правовий характер суспільного життя, вимога загальної поваги до закону та обов'язок його виконання всіма без винятку суб'єктами права, а також забезпечення прав, інтересів громадян і охорони правопорядку. Доцент В. Ткаченко робить висновок, що законність є режимом правомірної діяльності органів держави, що знаходить свій вияв у прийнятті правових законів та підзаконних актів, у їх неухильному дотриманні та правильному застосуванні всіма органами держави, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями.
Правомірним є висновок, що поняття «законність» дає уявлення про правову дійсність у аспекті практичного здійснення права. Однак законність не є тотожною таким правовим категоріям, як «реалізація права», «правомірна поведінка» та «ефективність права». Вони характеризують дію права з певного боку, тоді як законність відображає урегульованість суспільних відносин та ставлення суспільства до права у цілому. Тому рівень законності і є головним критерієм оцінки правового життя країни. [6, с.95]
Законність є складною категорією, що охоплює декілька аспектів її розуміння, сукупність яких і визначає зміст цього поняття:
І. Як принцип права законність визначається як ідея, положення та установка, що складає основу розвитку і функціонування права.
Основними положеннями, що визначають зміст законності, є:
— загальність вимог закону;
— верховенство і єдність закону;
— рівність громадян перед законом та судом;
— невідворотність відповідальності суб'єктів за скоєне правопорушення.
Саме у цьому значенні законність пронизує всі сторони дії права, починаючи з процесу його формування та закінчуючи однією з форм реалізації норм. Вона визначає одну з особливостей права як самостійної юридичної категорії.

1. Агафонов С. Проблеми реалізації принципів правової держави в Україні та шляхи їх вирішення // Юридичний журнал. - 2006. - №1.
2. Бігун В. Як унеможливити легітимацію беззаконності. Тези до теми в сучасному українському контексті // Юридична газета. - 2007. - №23.
3. Бондаренко І. Правоохоронна діяльність і правоохоронні органи: поняття та ознаки // Право України. - 2003 рік. - №4.
4. Загальна теорія держави і права / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. — Харків: Консум, 2002. — С. 381.
5. Загальна теорія держави і права. — К., 2000. — 214 C.
6. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін. - К.: Юрі-нком Інтер, 1999. - 317 с.
7. Законність: теоретико-правові проблеми дослідження та впровадження. - К.: Юстиніан, 2004. - 215 с.
8. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія держави і права. — К.: Кондор, 2006. — 477 с.
9. Конституція (Основний Закон) УРСР (1978 р.) // Хрестоматія з історії держави і права України. - Том 2. лютий 1917 - 1996 р.: Навч. посібник для юрид. Вищих навч. закладів і факультетів: У 2 Т. / В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький; За ред. члена-кореспондента Академії правових наук України В.Д. Гончаренка. - К.: Ін Юре. - 1997. - С.638 - 668.
10. Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2005. - 592 с.
11. Правознавство: Підручник. — К., 2002. — 455 c.
12. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 223 c.
13. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. — Харків: Консум, 2001. — 449 c.
14. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. - 2-е вид. - Харків: Консум, 2005. - 656 с.
15. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 688 с.
16. Теорія держави і права: Навч. посібник / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков, В.П. Пастухов, О.Д. Тихомиров; За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. -К.: Юрінком Інтер, 2003. - 368 с.
17. Теорія держави і права: Підручник / С.Л. Лисенков та ін. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 448 с.
18. Хуторян Н. М., Пастухов В. П. Дисципліна праці // Юридична енциклопедія. — Т.2. — К., 1999. — 200 c.
19. Шемшученко Ю.С. Правопорядок // Юридична енциклопедія. - К., 1998. - Т.5. - 486.
20. Шемшученко Ю.С., Бобровник С.В. Законність // Юридична енциклопедія. - К., 1998. - Т.2. – 499 c

Розглянуті мною нижче поняття складні за своєю структурою і змістом і мають безліч спірних понять і визначень. За винятком, мабуть, дисципліни, яку в юридичній літературі коротко і чітко визначають, як форму поведінки і суспільних зв'язків людей. Дисципліна підрозділяється на безліч видів, які строго спираються на нормативно-правові, індивідуально-правові вимоги, а також на моральні й інші приписи. Структурі дисципліни властиві, з одного боку, стійкість (стабільність), що забезпечує необхідну впорядкованість суспільних відносин, з іншого - динамізм, здатність до розвитку.
Поняття ж правопорядку і законності чітко не визначені. З одного боку це схожі, взаємопов'язані один з одним поняття, з іншого - багато в чому різні. Різні їх зв'язку і Залежно: Якщо законність виступає як причина, то правопорядок - як слідство. При аналізі законності оперують кількісними та якісними характеристиками, при розгляді правопорядку - станами та їх якістю.
Якщо право і закони виступають як можливість регулювання суспільних відносин, то законність - реальність їх реалізації, а правопорядок - здійсненність, дійсність. Якщо законність - це якість нормотворчого та правореалізаціонного процесів, то правопорядок - одне з істотних проявів цих станів.
Кожна з форм вираження законності має свої певні наслідки. Їх не можна включати в поняття законності, як можна змішувати причину і наслідок. Вимоги законності в нормотворчому процесі обумовлюють струнку і розгалужену систему демократичного і справедливого законодавства.
Розглядаючи ці поняття не можна не звернути уваги на проблеми та основні шляхи зміцнення законності і правопорядку. Законність і правопорядок - найбільші соціальні цінності, основа нормального життя суспільства, його громадян. Тому їх зміцнення - одна з головних завдань, що стоять перед суспільством, один з основних напрямів діяльності держави, її функція. На жаль, стан законності і правопорядку в нашій країні підійшло до критичної межі. За останні роки різко зросла кількість правопорушень, у тому числі найбільш небезпечних з них - злочинів. Зміцнення законності, боротьба зі зростаючою злочинністю - життєво важливі завдання нашого сьогодні.
дні передумови і найважливіші шляхи зміцнення законності і правопорядку.
Разом з тим було б неправильно розраховувати тільки на ці об'єктивні процеси. У суспільстві необхідна спеціальна юридична, державно-владна діяльність по забезпечення законності. Форми цієї діяльності вельми різноманітні. Основними з них є переконання, правове виховання, профілактика правопорушень, громадське вплив на порушників і застосування до них заходів державного примусу.
Щоб мати більш повне уявлення про наявні та постійно виникаючих проблемах, тісно пов'язаних з цікавлять нас юридичними явищами, варто розглянути їх більш об'ємно, і розгорнуто, вивчити їх структуру і зміст, порівняти і виявити їх співвідношення.
Об’єктом курсової роботи виступають законність і правопорядок.
Предметом даної роботи є головні ознаки законності та правопорядку, найбільш суттєві зв’язки між ними як юридичними явищами, вплив їхньої забезпеченості на розвиток суспільства і держави.
Мета дослідження – розглянути поняття та характерні ознаки законності та правопорядку.
Завдання курсової роботи:
1. Розглянути теоретичні аспекти законності;
2. дослідити принципи та структуру правопорядку;
3. охарактеризувати правопорядок і громадський порядок.

Під час виконання даної роботи я розглянул поняття законності і правопорядку. Також було проведено встановлення їх взаємозв’язків із демократією, оскільки вони є дуже важливими для визначення ролі права у суспільно-політичному житті держави.
Законність можна розглядати як метод діяльності державних органів, принцип відповідності праву діяльності всіх суб’єктів та суспільно-політичний режим у державі. Вона призначена для забезпечення втілення в життя волі законодавця, якщо вона не суперечить інтересам суспільства.
Україна, задекларувавши себе як правова держава, має багато проблем щодо встановлення законності і правопорядку. По-перше, це створення дієвої системи законодавства, налагодження роботи законодавчих органів. По-друге, держава має переконувати суспільство в необхідності дотримання цього законодавства в усіх сферах. І нарешті, державні органи повинні бути належно організовані, адекватно реагувати на порушення законів у суспільстві, не допускати їх в самій системі державних органів. Для цього необхідно мати ґарантії законності, які забезпечують її фактичне існування як суспільно-політичного режиму. Вони є вирішальними при узгодженні діяльності держави і суспільства в усіх сферах, створюють міцний фундамент, убезпечують режим від порушень. Крім того, законність повинна відповідати таким головним принципам, як єдність, загальність, верховенство закону. Всі інші принципи можна вважати похідними, але від того вони не стають неважливими.
Правопорядок одночасно розглядається як фактичний результат дотримання законності в державі і як частина суспільного порядку. Внаслідок неможливості чіткого розмежування суспільних відносин, які регулюються лише нормами права та лише іншими соціальними нормами, правопорядок найчастіше називають суспільним порядком, заснованим на праві. При цьому потрібно відрізняти абстрактний і реальний правопорядок. Це пов’язано з невідповідністю якості норм законів та фактичного їх втілення у суспільних відносинах. Тому проблема встановлення правопорядку може вирішуватися лише за умови поєднання можливості держави та свідомого бажання індивіда. Жорсткий контроль держави перетворює її на поліцейську, а самовільна діяльність громадян веде до хаосу. Для уникнення цих крайнощів між державою і громадянським суспільством має бути взаєморозуміння, координація зусиль. Не можна розглядати правовий порядок окремо від суспільного. Навпаки, вони є нерозривними, тому що встановлення одного неможливе без забезпечення другого. Порушення цього принципу взаємопов’язаності призводить до надмірного перебільшення ролі закону, особливо при його недосконалості. Це проявляється тоді, коли виконання закону призводить до порушення інших соціальних норм, наприклад, моралі. Деякі норми права встановлюють юридичну відповідальність за порушення громадського порядку, сприяючи його забезпеченню.
Якщо визначати законність як метод, принцип і суспільно-політичний режим, то правопорядок є результатом її втілення в реальності. Закріплення цих основних засад має відбуватися законодавчо на найвищому рівні. Велика увага має приділятися організації правоохоронних органів з наділенням їх можливістю застосування державного примусу. Державі потрібна їх ефективна взаємодія з метою забезпечення прав і свобод людини і громадянина, взаємний контроль з метою недопущення систематичності їх порушення. Встановлення правопорядку також є необхідною умовою демократії в державі. Це пов’язано з тим, що він передбачає рівність громадян перед законом, забезпечення їхніх прав і свобод. З іншого боку, демократія передбачає здійснення влади народом, його контроль над діяльністю державних органів, втілення принципу поділу влад. Без дотримання законності та встановлення правопорядку виконання цих вимог є неможливим взагалі.