ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ 5
1.1. Історія створення Організації Об’єднаних Націй 5
1.2. Головні органи Організації Об’єднаних Націй 13
РОЗДІЛ 2. РАДА БЕЗПЕКИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ: СТАНОВЛЕННЯ, НАЧЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ 20
2.1. Рада безпеки ООН 20
2.2. Компетенція ради безпеки ООН щодо підтримання міжнародного миру та безпеки 23
ВИСНОВКИ 34
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 36

Система Організації Об'єднаних Націй (далі ООН) у її сучасному виді складалася протягом тривалого часу, і потрібне правильне розуміння причини появи всіх її елементів.
Система ООН зародилася більш 100 років тому як механізм керування світовим співтовариством. У середині дев'ятнадцятого сторіччя з'явилися перші міжнародні міжурядові організації. Поява цих організацій бути викликано двома взаємовиключними причинами. По-перше, утворенням у результаті буржуазно-демократичних революцій, що прагнуть суверенних держав, що прагнуть до національного незалежності, і, по-друге, успіхами науково-технічної революції, що породили тенденцію до взаємозалежності і взаємозв'язку держав [4, с.33].
Як відомо, гасло невід'ємності і непорушності суверенітету народу і держави був одним з найбільш значимих у часи буржуазно-демократичних революцій у багатьох європейських країнах. Новий правлячий клас прагнув закріпити своє панування за допомогою сильної, незалежної держави. У той же час розвиток ринкових відносин стимулювало прискорення науково-технічного прогресу, у тому числі в сфері знарядь виробництва.
Науково-технічний прогрес, у свою чергу, привів до того, що інтеграційні процеси проникнули в економіку всіх розвитих країн Європи і викликали всебічний зв'язок націй один з одним. Бажання розвиватися в рамках суверенної держави і неможливість робити це без широкого співробітництва з іншими незалежними державами - і привела до появи такої форми міждержавних взаємозв'язків, як міжнародні міжурядові організації.
Спочатку, головною метою міждержавного співробітництва в рамках міжнародних організацій можна було вважати контроль над інтеграційними процесами. На першому етапі за міжурядовими організаціями закріплювалася скоріше технічно-організаційна, чим політична функція. Вони були покликані розвивати інтеграційні тенденції з метою залучення держав-членів. Звичайна сфера співробітництва - зв'язок, транспорт, відносини з колоніями [6, с.27].
Питання про виникнення першої міжнародної організації дотепер залишається спірним. Правоведи-международники найчастіше називають такий Центральну комісію судноплавства по Рейну, що виник у 1815 році. Крім європейських і американських комісій з міжнародних рік, що характеризуються строго спеціальною компетенцією, у 19 столітті створювалися так називані квазиколониальние організації, такі як наприклад Західний Іриан, що проіснували недовго, а також адміністративні союзи.
Саме адміністративні союзи виявилися найбільш придатною формою розвитку міжурядових організацій.
По образі і подобі адміністративних союзів, головною задачею яких було співробітництво держав у спеціальних областях, міжурядові організації розвивалися в плині цілого століття.
Початок двадцятого сторіччя ознаменувало кінець спокійного розвитку багатьох держав. Протиріччя властивому початку розвитку капіталізму породили світову війну. Перша світова війна не тільки затримала розвиток міжнародних організацій, але і привела до розпуску багатьох з них. У той же час усвідомлення згубності світових воєн для всієї людської цивілізації вплинуло на на появу проектів створення міжнародних організацій політичної орієнтації з метою запобігання воєн [1, с.29].
Ідея створення глобальної міжурядової організації для запобігання воєн і підтримки світу займала розуми людства віддавна.
Один з таких проектів ліг в основу Ліги Націй (1919) так і не стала ефективним інструментом політичного і міжнародного співробітництва.
У цілому за час від першої до другої світової війни розробка проблем організації міжнародного світу і безпеки рухався дуже повільно.
Друга світова війна в силу її масштабів, методів терору, застосовуваних фашистськими арміями, дала могутній поштовх урядовій і суспільній ініціативі по організації світу і безпеки.
На урядовому рівні впорос створення організації міжнародної безпеки виник, по суті справи, з перших днів війни.
У науковій літературі існують розбіжності про тім, хто із союзників і в якому документі першим запропонував створення Організації Об'єднаних Націй. Західні вчені таким документом назвали Атлантичну хартію Рузвельта і Черчілля від 14 серпня 1941 року. Радянські дослідники цілком обґрунтовано посилалися на Радянсько-польську декларацію від 04 грудня 1941 року.
Однак,14 серпня 1941 р. президент США Франклін Делано Рузвельт і прем'єр-міністр З'єднаного Королівства Уинстон Черчиль підписали документ, де зобов'язалися «працювати разом з іншими вільними народами, як у війні, так і у світі». Звід принципів міжнародного співробітництва в підтримці світу і безпеки одержав впоследствие назву Атлантичної хартії. Перші контури ООН були накреслені на конференції у Вашингтоні на засіданнях, що проходили у вересні-жовтні 1944 р., де США, З'єднане Королівство, СРСР і Китай домовилися про цілях, структурі і функціях майбутньої організації. 25 квітня 1945 р. делегати 50 країн зібралися в Сан-Франциско на Нараду Об'єднаних Націй (назва вперше запропонована Рузвельтом) і прийняли Статут, що складається з 19 глав і 111 статей. 24 жовтня Статут був ратифікований 5-ю постійними членами Ради Безпеки, більшістю його держав, що підписали, і набрав сили. З тих пір 24 жовтня в міжнародному календарі називається Вдень ООН

1. Абрамов В. І., Голопатюк Л. С., Гуцало М. Г., Деменко О. Ф., Демчук П. О., Заїка В. Ф.. Міжнародні відносини і євроатлантична інтеграція України: підруч. для студ. ВНЗ / Національна академія оборони України. Кафедра міжнародних відносин / О.І. Пошедін (заг.ред.). — 2-ге вид., доп. та випр. — К. : НАОУ, 2009. — 276с.
2. Барышев, А. П. Мировая политика и Организация Объединенных Наций, 1945-2009 / Александр Барышев. - Москва : О-во дружбы и развития сотрудничества с зарубежными странами, 2009. - 1339 с.
3. Башаратьян, М. М. Деятельность ООН и ОБСЕ в поддержании региональной безопасности в Центральной Азии / М. М. Башаратьян // Восток. - 2012. - № 5. - С. 113-123.
4. Бирюков, М. В. Вклад ООН в реализацию концепции безопасности человека / М. В. Бирюков // Современное право. - 2011. - № 1. - С. 143-146.
5. Варфоломеев, А. Негосударственные субъекты как источники угроз для международного мира и безопасности : позиция Совета Безопасности ООН / А. Варфоломеев // Международная жизнь. - 2012. - № 10. - С. 71-82.
6. Войтова, Т. Н. Деятельность Комитета Совета Безопасности ООН по предотвращению распространения оружия массового уничтожения / Т. Н. Войтова // Моск. журн. международного права. - 2011. - № 1. - С. 49-67.
7. Гвоздь В. Миротворчість – це не прогулянка на війну [Електронний ресурс] / В. Гвоздь // Камуфляж. – 2007, № 5 (54).
8. Гуласарян, А. С. Международно-правовая имплементация норм об ответственности международных организаций : монография [Электронный ресурс] / под ред. К.А. Бекяшева. - Москва : Статут, 2015. - 224 с. - Режим доступа : КонсультантПлюс : справ. правовая система : локальная сеть ЦПДИ ЧОУНБ.
9. Демин Святослав Иванович. В кривых коридорах ООН. — М. : ИОИ, 2005. — 302с.
10. Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, географія. історія, право: Тези доп. ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. студ., асп. і мол. науковців 19-20 травня 2005р. / Волинський держ. ун-т ім. Лесі Українки / І.Д. Олексеюк (голов.ред.) — Луцьк : РВВ "Вежа", 2005. — 510с.
11. Жукова, В. П. Роль Совета Безопасности ООН в борьбе с финансированием терроризма / В. П. Жукова // Современное право. - 2010. - № 12. - С. 141-144.
12. Заемский Владимир Федорович. Новейшая история реформы ООН: монография / Московский гос. ин-т международных отношений (университет) МИД России. — М. : МГИМО-Университет, 2008. — 83 с.
13. Заемский Владимир Федорович. ООН и миротворчество: курс лекций. — М. : Международные отношения, 2008. — 309с.
14. Заемский Владимир Федорович. Теория и практика миротворческой деятельности ООН: монография / Московский гос. ин-т международных отношений (ун-т) МИД России. — М. : МГИМО-Университет, 2008. — 219с.
15. Заемский, В. Ф. ООН и миротворчество : курс лекций / В. Ф. Заемский. - Москва : Международные отношения, 2012. - 325 с.
16. Зеленин, О. ООН о реформировании сектора безопасности / О. Зеленин // Зарубежное военное обозрение. - 2014. - № 6. - С. 92.
17. Зозуля І. Українська нація та її безпека: новий погляд на національну безпеку України//ПРАВО УКРАЇНИ . - 2014 . - № 5 . - С.141-145.
18. Каламкарян, Р. А. Включенность России в деятельность Международного суда по обеспечению юридической безопасности государств - членов ООН / Р. А. Каламкарян // Гражданин и право. - 2012. - № 10. - С. 3-19.
19. Калядин, А. Н. Недооцененный ресурс глобального управления : (СБ ООН и перспектива управления международной безопасностью) / А. Н. Калядин // Мировая экономика и международные отношения. - 2014. - № 1. - С. 21-31.
20. Капітоненко Микола Геннадійович. Міжнародні конфлікти: навчальний посібник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Либідь, 2009. — 352с.
21. Кику, Д. Перспективы реформирования Совета Безопасности ООН: право выбора / Д. Кику // Международная жизнь. - 2015. - № 10. - С. 43-50.
22. Кику, Д. ФРГ - активный игрок на площадке Совета Безопасности ООН / Д. Кику // Международная жизнь. - 2013. - № 1. - С. 29-39.
23. Ліпкан Володимир Анатолійович, Ліпкан Олена Сергіївна, Яковенко Олександр Олександрович. Національна і міжнародна безпека у визначеннях та поняттях. – К. : Текст, 2012. – 256с. – Бібліогр.: с. 250-255.
24. Ліпкан Володимир Анатолійович. Національна безпека України: нормативно-правові аспекти забезпечення. – К. : Текст, 2013. – 180с. – Бібліогр.: с. 111-117.
25. Никитин А.И. Конфликты, терроризм миротворчество [Текст] / А.Никитин. – М.– Навона. –2009. – 232 с.
26. Полевий В. І., Новицький Г. В., Окіпнюк В. Т., Шмоткін О. В., Сирота А. І. Національна безпека в контексті євроатлантичної інтеграції України: нормативно-правові аспекти: Науково-інформаційний зб. / Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України / В.П. Горбулін (заг.ред.). – К. : Євроатлантикінформ, 2012. – 286с.
27. Романов О. Національна безпека: сучасний стан та перспективи//ЮРИДИЧНИЙ ЖУРНАЛ . - 2012 . - № 4 . - С. 74-75.
28. Ситник Г.П., Олуйко В.М. Організаційно-правові засади забезпечення національної безпеки України: Навч. посібник. – Хмельницький : Видавництво ХУУП, 2012. – 234с. – Бібліогр.: с. 229-234.
29. Стратегія національної безпеки України в контексті досвіду світової спільноти: Зб. ст. за матеріалами міжнар. конф. / Національний ін-т стратегічних досліджень; Центр міжнародної безпеки та стратегічних студій / О.Ф. Бєлов (голов.ред.) – К. : ТОВ ВКФ «Сатсанга», 2011. – 224с.
30. Суханов, В. 10 лет Конвенции ООН против коррупции : успехи и вызовы / В. Суханов // Власть. - 2013. - № 10. - С. 181-184.
31. Тихомирова Є.Б. Міжнародні та регіональні конфлікти: інститут міжнародної миротворчості [Текст] / Є.Тихомирова. – Слов’янський вісник. – Рівне. –2010. – №9. – С. 152-161.. Бек.
32. Циганов В. В. Національна безпека України: Посібник / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2014. – 100с. – Бібліогр.: с. 96-97
33. Чуркин, В. О Совете Безопасности ООН / В. Чуркин // Международная жизнь. - 2014. - № 7. - С. 18-19.
34. Юргенс И.Ю. Архитектура евроатлантической безопасности / Под общей редакцией проф. И. Юргенса, акад. чл.-корр. А.Дынкина, В. Барановского. [Текст] / И.Ю. Юргенс. – М.: Экон- Информ. – 2009. –124 с.

Організація Об’єднаних Націй, пов’язує свою діяльність з підтримкою миру або наданням гуманітарної допомоги. Проте далеко не завжди і не так добре відомо про багато інших аспектів її діяльності, які впливають на наше життя.
Організація Об’єднаних Націй є центром вирішення проблем, з якими стикається все людство. Ця діяльність здійснюється спільними зусиллями більше 30 пов’язаних з нею організацій, що складають систему Організації Об’єднаних Націй. День за днем Організація Об’єднаних Націй і інші організації її системи ведуть роботу зі сприяння дотриманню прав людини, охороні навколишнього середовища, боротьбі з хворобами і скороченню масштабів бідності. Установи Організації Об’єднаних Націй розробляють норми і правила безпечного й ефективного повітряного сполучення та сприяють вдосконаленню телекомунікації і захисту інтересів споживачів. Організація Об’єднаних Націй є ініціатором міжнародних кампаній щодо боротьби з обігом наркотиків і тероризмом. Діючи у всіх регіонах світу, Організація Об’єднаних Націй і її установи надають допомогу біженцям, імплементують (реалізують) програми з питань розмінування, допомагають збільшити обсяг виробництва продуктів харчування та відіграють провідну роль в боротьбі зі СНІДом.
Організація Об’єднаних Націй була створена 24 жовтня 1945 року 51 країною, які були сповнені рішучості зберегти мир за допомогою розвитку міжнародної співпраці й забезпечення колективної безпеки. На сьогоднішній день членами Організації Об’єднаних Націй є 191 країна, тобто майже всі країни світу, в тому числі і Україна. Ось тому ця тема є актуальною.
Ступінь дослідження теми. Раді безпеки ООН присвячено багато праць провідних науковців, у нашому дослідженні ми взяли до уваги праці наступних вчених, а саме: Абрамов В. І., Голопатюк Л. С., Гуцало М. Г., Деменко О. Ф., Демчук П. О., Заїка В. Ф., Буртяк Г. Я., Варфоломеев, А. , Войтова Т. Н., Гвоздь В. та інші.
Об’єкт дослідження: є Організація Об’єднаних Націй.
Предмет дослідження: місце Ради Безпеки в загальній системі та структурі Організації Об’єднаних Націй.
Мета дослідження: виявити роль та місце ради безпеки в загальній системі та структурі Організації Об’єднаних Націй
Завдання:
1. проаналізувати історичні передумови виникнення ООН;
2. проаналізувати головні органи Організації Об’єднаних Націй;
3. з’ясувати місце та діяльність Ради Безпеки в ООН.
Методи, які використані в роботі в рамках системного методологічного підходу, є: структурно-функціональний аналіз застосовано для характеристики ООН, предметно-хронологічний
Структура роботи: Робота складається з вступу, 2 розділів, висновків та списку використаних джерел.

Термін «об'єднані нації» вперше з'явився 1 січня 1942 в Декларації Об'єднаних Націй, підписаної 26 представниками держав у Вашингтоні. Московська і Тегеранська конференції в жовтні і грудні 1943 заклали фундамент цієї нової організації, а конференція у Вашингтоні на віллі Думбартон-Окс (21 серпня - 7 жовтня 1944) стала першою зустріччю, спеціально організованій для обговорення її структури. У Думбартон-Оксі було підготовлено пропозиції щодо створення міжнародної організації, які схвалили США, Китай, Великобританія та СРСР. На Ялтинській конференції в лютому 1945 «Велика п'ятірка» держав - СРСР, Великобританія, США, Франція і Китай - виробила формулу для вирішення спорів.
ООН офіційно заснована на Конференції з міжнародної організації, що відбулася 25 квітня - 26 червня 1945 в Сан-Франциско. 26 червня представники 50 країн одноголосно прийняли Статут Організації Об'єднаних Націй. Статут набув чинності 24 жовтня, після того як більшість представників підписали його країн підтвердили свої повноваження ратифікувати цей документ, з тих пір ця дата щорічно відзначається як День Організації Об'єднаних Націй. Польща, не представлена на Конференції, підписала Статут пізніше і стала 51-м членом первісного складу ООН.
Поява ООН зумовлене низкою об'єктивних факторів військово-стратегічного, політичного, економічного розвитку людського суспільства кінця другого тисячоліття. Створення ООН стало втіленням одвічної мрії людства про такий пристрій і організації міжнародного гуртожитки, які позбавили б людство від нескінченності низки воєн і забезпечили б мирні умови життя народів, їх поступальний просування по шляху соціально-економічного прогресу, процвітання і розвитку, вільного від страху за майбутнє .
Створення ООН, як і багато інших дипломатичні починання, стало відбитком взаємно перехресних, а часом і полярних інтересів.
Проведений юридичний аналіз компетенції РБ, а також отримані висновки мають стати належним підґрунтям як для продовження наукових досліджень правового статусу РБ, так й особливостей сучасної системи загальної міжнародної безпеки взагалі, а з практичного боку - посприяти подальшим пошукам оптимальної моделі реформування РБ, адже саме проблематика визначення і реалізації функцій і повноважень складає конституційно-інституційну сутність і політико-правове значення функціонування вказаного головного органу ООН, об'єктивує його місце і роль, а також є основним чинником ефективності зусиль щодо підтримання міжнародного миру та безпеки у сучасному світі.