Вступ ………………………………………………………………………………3
1. Роль джерелознавчих і допоміжних дисциплін у вивченні історії первісного суспільства
1.1. Археологічні джерела ………………………………………………………5
1.2. Етнографічні джерела ……………………………………………………..9
1.3. Антропологічні джерела …………………………………………………...13
Висновок …………………………………………………………………………18
Список літератури ………………………………………………………………20

Археологія винесена на перший план, бо саме вона постачає прямими фактами історію первісного суспільства, що мають більш-менш тверду хронологічну приуроченість, що спирається на методи абсолютного датування або, при їх відсутності, на порівняльно-типологічний метод. Хронологічно вона охоплює повністю часові межі існування первісного суспільства. До недавнього часу верхньою межею археологічного дослідження вважалася епоха середньовіччя, навіть епоха пізнього середньовіччя, але розкопки дуже пізніх поселень, надісланих аборигенним населенням на території Сибіру і особливо Північної Америки, продемонстрували виняткову інформативність археологіческого дослідження і в цьому випадку. [1, с. 15]
Американські дослідники називають такі дослідження етноархеологіей або навіть етноісторії. Для подібного протиставлення звичайному археологічного дослідження немає підстав, тому що мова йде про стандартні археологічних процедурах, що відносяться до безкласовим товариствам, але безпосередньо прилягає до сучасності і етнічно відомим. Археологія, таким чином, безпосередньо змикається з етнографією, хоча і продовжує залишатися археологією первісного безкласового суспільства. Нижня межа хронологічно губиться в сивій давнині (далі буде сказано про матеріальну культуру далеких предків людини епохи переходу від мавп до ранніх форм людей). Можливо, прадавньої кам'яної індустрії передувала епоха використання дерева, є дані про використання в якості матеріалу для знарядь кістки, але довести ці припущення поки не вдається. Так чи інакше археологічний матеріал з'являється з самого початку людської історії, іншими словами, з самого початку історії первісного суспільства. [1, с. 22]
Яка інформативність цього археологічного матеріалу і якими обставинами вона обмежується? При відповіді на останню частину запитання потрібно мати на увазі три таких обставини - багатозначність положення будь-якого предмета матеріальної культури в системі культури суспільства в цілому, принципову вибірковість археологічних залишків по відношенню до системи живої нормально функціонуючої культури і руйнування в ході часу. Найменш очевидно перше з них, тому воно і вимагає розгляду в першу чергу.
Предмет матеріальної культури перш за все має певне функціональне призначення, він створюється, щоб бути для чогось використаним в людській діяльності - будь то знаряддя праці, кераміка або щось інше. Крім його власної форми і атрибуції, про яку ми можемо судити по здоровому глузду та аналогії, єдине, що нам безпосередньо дано, - його положення в просторі, точніше кажучи, його положення в просторі розкопу. У ряді випадків первинне призначення предмета, наприклад, стріли або наконечника списа, знайдених в хребці або який-небудь інший кістки тварини, цим підтверджується або встановлюється. А якщо предмет мав крім свого безпосереднього утилітарного призначення ще символічне чи сакральне? Якщо до того, як потрапити в розкоп, він використовувався неодноразово, скажімо, був підібраний людьми досліджуваної культури і тому відноситься до більш раннього часу, приклади чого нам завідомо відомі? Ці обставини встановити значно важче, а найчастіше і просто неможливо. [2, с. 24]
Етнографією зафіксовані випадки, коли той чи інший предмет матеріальної культури, мав певне функціональне призначення, потрапляючи випадково в систему іншої культури, де його атрибуція невідома, стає приналежністю або навіть об'єктом культу. Всі подібні випадки археологічно неможливо фіксувати; їх фіксація - результат швидше винятковою удачі, ніж планомірного і цілеспрямованого пошуку. [3, с. 21]
Зрозуміло, з усього цього виникає суттєва втрата інформації.
Вибірковість археологічного матеріалу при розкопках залежить від того, що земля зберігає нам не весь комплекс культури, а лише те, що попадало, як кажуть археологи, на горизонт проживання або закладалося в могили. При зміні місця проживання все цінне забиралося з собою, у будинках і на поселеннях залишався мотлох, він-то і потрапляє в руки археологів. При пожежі або землетрус, сильні паводки чи селі, одним словом, при якому стихійне лихо багато руйнується аж до монументальної архітектури, і знову в розпорядженні археології залишається тільки частина, та ще порядком деформована руйнуванням, живої культури, цільну архітектоніку якої можна реконструювати лише за уламками і руїн. У поховання завідомо потрапляє тільки частина побутового культурного інвентарю, обсяг якого зумовлюється існуючими в суспільстві похоронними звичаями та обрядами, а також уявленнями про потойбічному світі. Про них найчастіше взагалі немає ніякої інформації, і вони самі реконструюються на основі розкопок похоронних пам'ятників, тобто виходить зачароване коло: не знаючи відповідного світогляду, ми не в змозі зрозуміти, яка частина культури відбивається в похоронному пам'ятнику, а про світогляд змушені судити за результатами розкопок цієї пам'ятки.

1. Aндреев І.Л. Походження людини і суспільства. - М., 2005.
2. Алексeев В.П., Першиц А.І. Історія первісного суспільства. - М., 2002.
3. Бондаренко Г.В. Спеціальні (допоміжні) історичні дисципліни: Навч. посіб. для студ. іст. ф-тів / Волине, держ. ун-т. - Луцьк, 1997.
4. Боріськовський П.І. Найдавніше минуле людства. - Л., 2003.
5. Введенський А., Дядиченко В., Стрельський В. Допоміжні історичні дисципліни. - К.,1993.
6. Вуд П., Вачек Л., Хемблін Д., Леонард Дж. Життя до людини. - М., 2007.
7. Гремяцкій М.А. Як походить людина. - М., 2004.
8. Джерелознавство світової історії: Довідник. – К., 1998. – С. 24 – 37, 49 – 51.
9. Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності. - Львів, 1999.
10. Історичне джерелознавство. Підручник / Я.С.Калакура, І.Н.Войцехівська, С.Ф.Павленко та ін. - К.: Либідь, 2002.
11.

Субдисциплінарний аспект висвітлює взаємозв'язок історичного джерелознавства з комплексом спеціальних історичних (джерелознавчих) дисциплін (СІД). Системний аналіз структури джерелознавства дає можливість з'ясувати місце і роль у ній спеціальних історичних дисциплін, які вважаються підлеглими джерелознавству, є його субдисциплінами.
Актуальність дослідження. Будучи підсистемою джерелознавства, спеціальні історичні дисципліни самі виступають як система, що має власну структуру. Деякі історики за основу групування дисциплін беруть типи і види джерел, котрі вивчають спеціальні дисципліни, інші – проблеми, які ними досліджуються, треті – функції, що їх виконують спеціальні дисципліни в рамках джерелознавства, четверті – характер і особливості їхніх методичних прийомів.
Найбільш обґрунтованим і чітким нам видається поділ спеціальних історичних дисциплін на два класи: 1) дисципліни, завданням яких є вивчення окремих типів (видів) джерел (нумізматика – монети, сфрагістика – печатки, геральдика – герби); 2) дисципліни, що розробляють спеціальні методи роботи з джерелами і вивчають окремі риси та елементи, притаманні джерелу, незалежно від його видової приналежності (палеографія – зовнішні ознаки писемних пам'яток, хронологія – системи літочислення тощо). Відрізняються ці класи предметом дослідження. Нерідко вони можуть вивчати одні й ті ж джерела, проте кожна з дисциплін використовує свої специфічні методи, пристосовуючи їх до різних за формою, змістом та функціями у суспільстві джерел. Так, маючи загальний з джерелознавством об'єкт вивчення, зазначені дисципліни вирішують окремі питання, що допомагають історику дістати комплексне, досить повне уявлення про дане джерело.
Все це і зумовило вибір теми мого реферату «Роль і значення джерелознавчих і допоміжних дисциплін у вивченні історії первісного суспільства»
Обєктом мого дослідження виступають джерелознавчі і допоміжні дисципліни.
Предметом же дослідження є роль джерелознавчих і допоміжніх дисциплін у вивченні первісного суспільства.
Мета мого дослідження це визначення ролі джерелознавчих і допоміжних дисциплін в історії первісного суспільства.
Виходячи з мети мого дослідження переді мною постають наступні завдання:
Проаналізувати наукову літературу з данного питання
Визначити роль археологічних, етнографічних та антропологічних джерел у дослідженні історії первісного суспільства.
Зробити висновки з теми мого дослідження.
Структура мого реферату: вступ, основна частина, висновок та список літератури.

Історичне джерелознавство – це спеціальна галузь наукових історичних знань, яка вивчає походження історичних джерел, теорію і методику їхнього використання в історичних дослідженнях, склад, структуру й функціонування джерельної бази історичної науки. Як система наукових знань, історичне джерелознавство почало складатися в епоху Просвітництва, коли нагромаджені людством історичні знання набули характеру науки, хоча її витоки сягають античних часів. З розвитком історичної науки, розширенням кола використовуваних нею джерел, розвивалося й удосконалювалося джерелознавство, приходило й утверджувалося розуміння необхідності критичного ставлення до джерел.
Аналітичний підхід до джерелознавства як до системи знань про джерельну базу історичної науки і методи дослідження джерел дає можливість виявити його складну структуру, виділити його основні компоненти.
Джерелознавство включає в себе передусім теорію і джерелознавчу практику. Теорія джерелознавства – це сукупність систематизованих узагальнюючих знань про його предмет, об'єкт, завдання, методологічні принципи, структуру та місце в історичній науці. Джерелознавча практика – це безпосередній пошук, виявлення і вивчення конкретних груп джерел з метою визначення їхньої інформативної цінності, а також практичне використання почерпнутих відомостей в конкретних історичних дослідженнях, тобто та робота, яку виконує кожен історик, опрацьовуючи певну проблему.
В предметному відношенні у джерелознавстві можна виділити джерелознавство окремих історичних наук (наприклад, всесвітньої історії) або історичних епох (античні джерела, джерела середньовіччя), у проблемному плані – джерелознавство окремих проблем науки (джерела з історії культури, державності). Як спеціальна галузь історичної науки джерелознавство спирається на загальноісторичну теорію й методологію, сукупність засадничих методів і принципів історичної науки. Ці загальні принципи й методи на основі теорії і практики джерелознавства конкретизуються в регулятивних настановах і принципах (правилах) роботи з джерелами й реалізуються через відповідні методи, прийоми й дослідницькі операції, що в сукупності й складають методологію наукового опрацювання джерел.
Методологія належить до найсуттєвіших компонентів джерелознавства, а її розробка – до його пріоритетних завдань. Теорія та практика джерелознавства дають розуміння теоретико-методологічних засад і основних етапів роботи дослідника з історичними джерелами, методичних проблем джерелознавчої критики та її структури.