Вступ 3
Забудова міста Херсонес 4
Планування та забудова Ольвії 8
Заснування та забудова Пантікапея 13
Висновок 15
Список літератури 17
 

Перші грецькі поселенці оселились у північно-західній частині городища, звідки на протязі класичного періоду (V–IV ст. до н.е.) поступово розширювали кордони міста в західному і південно-західному напрямку, охоплюючи і узбережжя Карантинної бухти. Слідів забудови часів заснування міста в Херсонесі не виявлено, але у північно-західній частині було виявлено рештки житлових будинків IV ст. до н.е., збудованих із дрібних брил вапняку на глиняному розчині прямо на скелі, культурний шар яких містив кераміку IV, і VI–V ст. до н.е. Крім того, іонійську кераміку V ст. до н.е. було виявлено при розкопках захисної стіни і некрополя на Північному березі. Це дало В.Д. Блаватському підставу говорити про існування на місці Херсонеса іонійської морської станції, на місці якої виник емпорій.
Де проходила вся лінія захисних укріплень V — початку IV ст. до н.е., поки невідомо, але за місцезнаходженням найдавнішого некрополя і керамічних звалищ, в яких знайдено червонофігурну кераміку кінця V–IV ст. до н.е., можна окреслити межі міста на той час. Площа становила 10–12 га, а територія, яка увійшла в межі міста пізніше, була частково зайнята некрополем, рештки якого віднайшов К.К. Косцюшко-Валюжинич в 1890 р. у південній частині міста, а потім Г.Д. Білов на Північному березі.
Вже на кінець IV — початок ІІІ ст. до н.е. площа міста розширюється до 24–26 га. Міські стіни цього часу проходили близько від лінії середньовічних стін, які окреслюють максимальні розміри міста. Фіксується чітке планування з прямокутною мережею вулиць. Вулиця «Головна» шириною 6 м і довжиною 900 м, розміщена повздовжно і вимощена камінням. Вона перетинала місто з південного заходу на північний схід і закінчувалась площею, викладеною кам’яними плитами. Під вуличною вимосткою проходили канали, вибиті в скелі і частково викладені кам’яними плитами. Канали збереглись і на інших вулицях, а їх виходи зафіксовані у стінах міста. Повздовжних вулиць було до восьми, а поперечних — 20. Їх ширина становила близько 4 м. Всі вони були вимощені дрібним камінням і черепками. В східній частині міста, ближче до центру знаходилась велика площа. Прямокутне планування міста зберігалось до його загибелі.
У північному районі відкрито десять кварталів елліністичного часу — кожний площею 52 ? 26 м. Декілька кварталів мали менші розміри (27 ? 24 м). Квартал, як правило, складався із чотирьох будинків, іноді — з двох. Водопроводу в елліністичний час не було, воду брали з колодязів або збирали у цистерни, які були у кожному будинку. Знайдено міські ворота кінця IV — початку ІІІ ст. до н.е. Біля них знаходилась напівкругла башта, яка, ймовірно, була призначена для їх захисту. В межах міста, за воротами знаходився великий прямокутний будинок, який простояв від межі IV–ІІІ ст. до н.е. до перших віків нашої ери. На головній вулиці у північно-східній частині міста у другому кварталі було знайдено руїни великого будинку, стіни якого були викладені із гарно оброблених вапнякових блоків. Наймовірніше він мав громадське призначення, можливо належав органам самоврядування. В центрі міста розміщувався монетний двір. Збереглось його підвальне приміщення з масивними стінами. Посередині — коридор з боковими приміщеннями. В одному з них було виявлено 42 кругляки-заготовки для карбування монет, а у північно-східній частині знаходилась плавильна піч.

1. Кормич Л. Історія України. – Харків, 2001.
2. Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Знання-Прес, 2006. - 598 с.
3. Олійник М. Історія України: Навчальний посібник для судентів дистанційної та заочної форм навчання/ Микола Олійник, Іван Ткачук,. - 3- вид., виправлене та доповнене. - Львів: Новий Світ-2000, 2007. - 262 с.
4. Чуткий А. Історія України: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ Андрій Чуткий,; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 345 с.
5. Шабала Я. Історія України: Для випускників шкіл та абітурієнтів/ Ярослав Шабала,. - К.: Кондор, 2005. - 265 с.
6. Шокалюк О. Історія України: учбовий посібник/ Олексій Шокалюк,; М-во освіти і науки України, Ін-т менеджменту та економіки «Галицька академія». - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 274 с.
7. Юрій М. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних факультетів всіх рівнів освіти/ Михайло Юрій,. - К.: Кондор, 2007. - 249 с.

Так склалися історичні обставини, що суспільно-ідеологічний, економічний та культурний розвиток українських земель скіфського періоду відбувався неоднаково. Окрему зону становила лісостепова смуга з праслов'янськими і багатьма іншими племенами та окрему — землі Північного Причорномор'я. Обидві зони рівночасно роз'єднував та об'єднував Скіфський Степ. Ми вже згадували величезне скіфське, але по суті поліетнічне, ремісниче Каменське городище на півдні України, а також еллінське й водночас скіфське та поліетнічне місто Гелон на сучасній Полтавщині.
Міські об'єднання розвивали торгово-економічні й культурні зв'язки з античними містами Північного Причорномор'я, що переважно існували як торгово-економічні факторії окремих міст-держав материкової Греції.
Грецькі поліси, виникнувши на теренах Північного Причорномор'я, становили завершальний етап «Великої грецької колонізації», яка відбувалась в VTI-VI ст. до н.е. на теренах узбережжя Середземного, Мармурового, Чорного морів.
Пізніше в цьому регіоні утворилися міста внаслідок так званої внутрішньої колонізації. Тобто самі причорноморські міста поза участю материкової Греції заснували власні факторії. У III ст. до н.е. біля устя Дону з ініціативи боспорців утворився Танаіс, згодом — боспорські міста Патрасій, Китей, Синдська Гавань, Калос-Лимен у Західній Тавриді.
Назви окремих міст зазнали певної трансформації. Наприклад, Ольвію в античному світі називали Борисфен. Справа в тому, що слово «оль-вія» означає «щаслива». З такою назвою в Середземномор'ї виникло 11 міст, тому їм давали додаткові назви, хоча ольвійці монети свого міста випускали під назвою «ольвія».

Архаїчний період у Греції, Малій Азії та на островах Егейського моря характеризується наявністю численних територіально невеликих міст-держав (полісів). Саме в полісах було сконцентроване політичне, економічне та культурне життя еллінів. У їхньому розвитку протягом архаїчної доби спостерігається зростання питомої ваги рабовласницьких виробничих відносин. Проте, праця рабів у той час не могла відігравати вирішальну ролі у матеріальному виробництві. На відміну від материкової й острівної Греції, де архаїчний період був органічним продовженням передполісного періоду (XI–IX ст.), у Північному Причорномор'ї така спадкоємність була відсутня, а перші грецькі поселення виникли тут тільки у другій половині VII — на початку VI ст. до н. е.
Колонізація Північного Причорномор'я проходила в три етапи. На першому з них, у другій половині VII ст. до н. е., було засноване поселення на о. Березань (Борисфен), залишки якого дійшли до наших днів. Після заснування Березанського поселення біля нього вже в першій половині VI ст. до н. е. на берегах однойменного лиману з'являються грецькі сільські поселення. Інше близьке за часом грецьке поселення виникло на північному узбережжі Меотиди (біля Таганрога). Воно було знищено морем, і про його існування ми знаємо тільки зі знахідок керамічних виробів під водою.
На другому етапі, який охоплює перші три чверті VI ст. до н. е., на правому березі Бузького лиману засновують Ольвію, а на сучасних Керченському і Таманському півостровах, по берегах Керченської протоки, що називалася в давнину Боспором Кіммерійським, виникають Пантікапей (м. Керч), Німфей, Мірмекій, Тіритака, Феодосія, Гермонасса, Фанагорія, Кепи та ін. На третьому етапі (остання чверть VI — початок V ст. до н. е.) спостерігається найбільш інтенсивна міграція греків у Північне Причорномор'я, що було пов'язано з розгромом Іонії персами (545 р. до н. е.) і падінням Мілета (494 р. до н. е.). У цей час здебільшого вихідці з Іонії освоюють землі у Нижньому Подністров'ї, де були засновані Ніконій (Роксоланівське городище) та Тіра (м. Білгород-
Дністровський), а навколо Ольвії виникає ціла мережа сільськогосподарських поселень.
В останній чверті VI ст. до н. е. на західному узбережжі Криму виникло невелике поселення, відомо під назвою Керкінітида (м. Євпаторія), а на зламі VI—V ст. до н. е. був заснований Херсонес Таврійський.