ВСТУП 3
РОЗДІЛ І.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА САМОПІЗНАННЯ 4
1.1.Особливості психологічного пізнання 4
1.2.Можливості психологічного самопізнання й пізнання інших людей 7
РОЗДІЛ ІІ. ШЛЯХИ САМОПІЗНАННЯ В ПСИХОЛОГІЇ 8
2.1.Джерела психологічних знань 8
1.2.Основні шляхи краще й більше довідатися про себе й інших людей 10
ВИСНОВКИ 13
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 14

Знання про мислення дозволять нам представити особливості інтелекту даної людини, оцінити його здатності, визначивши, зокрема, де, у чому і якому образі вони найбільше проявляються: у рішенні практичних завдань за допомогою реальних дій з матеріальними предметами (практичне або наочно-діюче мислення) або при внутрішніх маніпуляціях з образами (образне мислення), а можливо, у рішенні абстрактно-логічних, теоретичних проблем за допомогою понять і за законами логіки (словесно-логічне мислення). [1, с.47]
Психологічні знання про стани людини включають подання про його позитивному або негативному емоційному настрої, про загальний тонус (підвищеному або зниженому), про внутрішню напруженість, про особливості уваги, а також про характер емоцій: афектів, почуттів, страстей і стресів.
Вивчивши мотивацію людини, також можна одержати чимало важливих відомостей про нього: які його основні потреби й інтереси, мотиви поводження, мети й цінності, яким образом він приймає й реалізує різноманітні рішення.
Немаловажне мати подання й про тип темпераменту людини, знать, наприклад, холерик він, флегматик, сангвінік або меланхолік. Ще більш важливо точно знати риси характеру, тому що саме вони визначають безпосереднє поводження людини, його дії, реакції, учинки в тих або інших соціальних ситуаціях. Особливий інтерес представляє виявлення акцентованих рис характеру, ступеня розвиненості тих властивостей особистості, від яких залежить відношення до людей, наприклад чуйність, доброта, готовність прийти на допомогу, порядність, чесність і ін. [3, с.77]
Нарешті, далеко не останню роль у психологічному пізнанні людини грає з'ясування його відносини до самого себе й до оточуючих людей: чи задоволений він собою й своїми взаєминами з навколишніми, любить або не любить себе й людей, удоволений або не вдоволений своїм місцем у системі людських відносин, добрий або твердий, честолюбний або без особливих претензій, згідливий або незговірливий, контактний або замкнуть, товариський або нетовариський по своїй натурі. [4, с.73]
Для чого необхідно все це знати? Насамперед для того, щоб мати можливість установити контакти з даною людиною, якщо буде потреба робити на нього вплив, здатне принести користь і вам, і йому самому.
Знання психологічних станів людини дозволяє знаходити способи спілкування з ним, що відповідають його настрою, і тим самим уникати непорозумінь і конфліктів (наприклад, людина в цей момент перебуває в стані афекту, стресу або просто перебуває в поганому настрої й не розташований до спілкування). Подання про мотиви й потреби людини допоможе знайти загальну мову з ним, зацікавити його й організувати взаємодію з ним таким чином, щоб воно найбільшою мірою відповідало актуальним інтересам і потребам даної людини. [2, с.43]
Маючи інформацію про те, як людина приймає й практично реалізує ухвалені рішення, ми можемо привести наші очікування у відповідність із психологічною індивідуальністю цієї людини. Знаючи, наприклад, про те, що він приймає рішення відразу, не роздумуючи, і відразу намагається його реалізувати, спілкуючись, взаємодіючи з ним, ми настроюємося на швидку реакцію з його боку й ретельно продумуємо свої дії. Навпроти, якщо відомо, що людина не схильний відразу приймати рішення й починає діяти лише тоді, коли все до дріб'язків докладно обдумане й зважене, ми не очікуємо від нього негайних реакцій і дій.
Точне подання про темперамент і характер людини також дозволяє прогнозувати, передбачати його реакції. Крім того, оскільки темперамент і характер досить стійкі, доводиться приймати як неминучі деякі вчинки людини, будувати особисті й ділові взаємини з ним з обліком уже сформованих особливостей.
Нарешті, знаючи відносини людини до себе й інших людей, ми можемо або підбудовуватися під ці відносини або заздалегідь настроюватися на те, щоб в остаточному підсумку змінити їх у потрібну сторону.

1. Андреева Г.М. Соціальна психологія. – М., 2013. – 356с.
2. Ассанджоли Р. Психосинтез: теорія й практика. – М.: REFL-book, 2011. - 320 с.
3. Веккер Л.М. Психічні процеси. - К., 2013. – 568с.
4. Дубравська Д. М. Основи психології: Навчальний посібник. – Львів: Світ, 2011. – 280 с.
5. Загальна психологія. / За заг. ред. С. Д. Максименка. Підручник. – Вінниця: Нова книга, 2014. – 704 с.
6. Загальна психологія: Підручник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Либідь, 2012. – 464 с.
7. Кириленко Т. С. Психологія: емоційна сфера особистості: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2012. – 256 с.
8. Клименко В. В. Психологія творчості.: Навчальний посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2013. – 480 с.
9. Коул М., Скибнер С. Культура й мислення. - К., 2010. – 564с.
10. Лозниця В. С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник. – К.: «ЕксОб», 2013. – 303 с.
11. М’ясоїд П. А. Загальна психологія: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2011. – 487 с.
12. Максименко С. Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2014. – 272 с.
13. Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт з дисципліни «Основи психології та педагогіки» / Уклад. Л. А. Мацко, М. Д. Прищак, Т. В. Первушина. – Вінниця: ВНТУ, 2012. – 560 с.
14. Основи практичної психології: Підручник / За заг. ред. В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін. – К.: Либідь, 2013. – 536 с.
15. Основи психології: Підручник / За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. – К.: Либідь, 2012. – 630 с.
16. Практикум із загальної психології / За ред. Т. І. Пашукової– К.: Т-во «Знання», КОО, 2012. – 204 с.
17. Психологія: Підручник / За ред. Ю. Л. Трофімова. – К.: Либідь, 2011. – 390 с.
18. Робер М.А. Тильман Ф. Психологія індивіда й групи. - К., 2014. - 574с.
19. Роменець В. А. Психологія творчості: навчальний посібник. – К.: Либідь, 2012. – 288 с.
20. Русинка І. І. Психологія: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2011. – 367 с.

Актуальність теми зумовлена тим що співвідношення між самосвідомістю та самопізнанням у філософській літературі трактується по різному: одні автори у самопізнанні бачать лише умову самосвідомості, інші – лише його результат, а треті зовсім не згадують здібність самопізнання у зв`язку з діяльністю самосвідомості.
У «Словнику з етики» самопізнання не розглядається ні в окремій статті, ні в контексті аналізу моральної самосвідомості, самооцінки, самоконтролю, самовиховання. Між тим, ряд філософів, етиків, психологів (Р.Д.Азимова, А.Г.Спіркін, І.І.Чеснокова та ін.) характеризують самопізнання як одну з провідних функцій самосвідомості особистості. Дійсно, усяке знання є ідеальна форма існування світосприйняття, адже «щось виникає для свідомості остільки, оскільки воно знає це щось. Знання є його єдине предметне відношення». Отже, і знання суб`єкта про його власний соціальний статус, внутрішні потенції та зовнішні акції є найважливіший спосіб функціонування його самосвідомості. Самосвідомість не тотожна самопізнанню, як вважав Декарт, та не є її передумовою, як стверджував Кант. Самосвідомість у вигляді знання суб`єкта про себе безпосередньо зумовлена розумовою діяльністю, спрямованою на нього самого, виступаючи як пізнавальна самосвідомість. З іншого боку, самопізнання передбачає певний рівень самосвідомості, в якій особистість виділяє себе в якості предмета пізнання.
Самопізнання – одна з основних форм виявлення та засіб збагачення, розвитку моральної самосвідомості.

Досить корисну інформацію про іншу людину ми можемо одержати, якщо знаємо, як він ставиться до людей, зокрема до вас особисто. Емоційно небайдужий суб'єктний настрой однієї людини стосовно іншого сприяє прояву особистісних якостей, що відповідають цьому настрою. Оцінюючи іншого як особистість, ми завжди повинні коректувати висновки про нього з обліком його внутрішнього відношення до інших людей. Позитивно настроєна людина мимоволі проявляє в спілкуванні з іншими людьми в основному позитивні якості. У цьому випадку може виникнути цілком реальна небезпека мимовільного приховання негативних властивостей. Негативний емоційний настрой, навпроти, сприяє прояву в основному негативних якостей у спілкуванні з іншими.
Поставимо наступне питання: «Чи може людина при бажанні поліпшити свої оцінні здатності в психологічному пізнанні людей?» Напевно, може, але з обов'язковим обліком наступних обставин. По-перше, сама природа таких здатностей нам не до кінця відома. Ми, наприклад, точно не знаємо, коли вони вперше з'являються в житті людини і як розвиваються, чи лежать у їхній основі деякі задатки, дані людині від природи, або вони повністю формуються під прямим впливом соціальних умов, у яких людина живе. Ми також цілком вірогідно не знаємо про те, на які конкретні ознаки звичайно орієнтуються одні люди, сприймаючи й психологічно оцінюючи інших людей. І проте дещо нам все-таки відомо, і цього цілком достатньо для того, щоб спробувати далі висловити ряд корисних рад по практичному поліпшенню в кожної людини здатності правильно сприймати й оцінювати людей.
Бажано постійно займатися психологічною самоосвітою, більше читати, віддаючи перевагу тим письменникам, які заслужено вважаються в літературному світі гарними психологами. Кращі твори мистецтва вчать глядача глибше розуміти себе й інших людей.