ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. УКРАЇНСЬКІ ПРИСЛІВ’Я ТА ПРИКАЗКИ.ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ 5
1.1. Українські прислів’я та приказки.Історія виникнення 5
1.2. Українські прислів’я та приказки 12
РОЗДІЛ ІІ.ВИКОРИСТАННЯ НАЗВ РОСЛИН,ТВАРИН,ПТАХІВ,РИБ,КОМАХ В УКРАЇНСЬКИХ ПРИКАЗКАХ ТА ПРИСЛІВ’ЯХ 16
2.1. Особливості використання назв тварин,птахів,комах та риб в українській народній творчості 16
2.2. Приклади використання назв тварин,птахів.комах та риб в українських прислів’ях та приказках 21
ВИСНОВКИ 30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 32

Прислів'я та приказки у слов'ян побутували з незапам'ятних часів. Поява писемності в Київській Русі застала цей жанр народної творчості уже в розквіті. Автори перших пам'яток давньоруської літератури не просто фіксують фразеологізми, а й застосовують їх з відповідною ідейно-художньою метою. В літописах, «Руській Правді», «Слові о полку Ігоревім» прислів'я використовуються то в прямому, то в переносному значеннях.
З утворенням української народності стали з'являтись прислів'я і на власне українському грунті, що відбивали вже нові історичні події — боротьбу з кочовими нападниками, польсько-шляхетським поневоленням, відтворювали нові суспільні стосунки.
Перші рукописні збірки прислів'їв започаткувала книжка «Приповісті посполиті» (кінець XVII ст.) Климентія Зіновієва. У першій половині XIX ст. з'являються вже друковані фразеологічні словники, складені за найпростішим, тоді дуже поширеним принципом розміщення матеріалу — за початковими літерами кожної приказкової одиниці. Так були укладені «Малорусские пословицы и поговорки» (1834) В. Смирницького, «Галицькі приповідки і загадки» (1841) Г. Ількевича, «Сборник малорусских пословиц и поговорок» (1857) О. Шишацького-Ілліча та ін [8,c.79].
З часом алфавітний принцип побудови таких збірок виявився недосконалим, фольклористи вважали, що алфавітний принцип упорядкування текстів не відповідає завданням, поставленим перед наукою. Тому в XIX ст. прислів'я починають упорядковувати за смислово-тематичними групами. Так були укладені «Пословицы русского народа» (1862) В. Даля, «Мудрослів'я народу слов'янського в прислів'ях» (1852) чеського вченого Ф. Челаковського тощо.
Видатним явищем в українській фольклористиці став вихід збірки М. Номиса «Українські приказки, прислів'я і таке інше» (1864). Видання налічувало майже 15 тисяч прислів'їв, відібраних із знанням справи й великим художнім смаком [1,c.24]. Пізніше виходять друком менші за обсягом збірки, які вміщують прислів'я та їх варіанти, яких не було у збірці Номиса. 1869 р. В. Вислоцький у «Записках Русского Географического общества» друкує звід приказкових матеріалів із західних земель України, П. Чубинський у першому томі «Трудов этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край» (1877, вип. 2) опублікував прислів'я та приказки, зібрані на Поділлі та Волині, Іван Манжура збирав приказковий матеріал на Харківщині, М. Комаров — на Одещині, Д. Яворницький — на Катеринославщині та ін [2,c.11].
Паралельно з тематичною виникає класифікація прислів'їв за їх опорними словами. Зразки із спільними стрижневими словами об'єднуються в окремі групи, а ті, в свою чергу, розміщуються в алфавітному порядку [1, c.12].
За таким принципом побудовані «Галицько-руські народні приповідки» у шести книгах (1901—1910) І. Франка, який багато років збирав і вивчав народну творчість. Вчені та культурні діячі — сучасники І. Франка — високо оцінили вихід у світ цього видання як такого, що містить свіжий матеріал, записаний майже виключно з уст народу, як багате джерело, з якого черпатимуть потрібний матеріал дослідники народного побуту. Сам Франко вважав прислів'я та приказки «багатим і важним скарбом... у скарбівці нашої мови... її коштовними перлинами». Франківський підхід до вивчення усної народної творчості плідно використовується фольклористами при підготовці сучасних фундаментальних видань.
Великий внесок у фольклористику зробили радянські дослідники, які підготували чимало цікавих видань: «Українська народна приказка» (1936), «Українські народні прислів'я та приказки» (1955, 1961), «Українські народні прислів'я та приказки. Дожовтневий період» (1963), «Народ скаже, як зав'яже» (1971) та ін [2, c.90].
Прислів'я та приказки відображають багатоманітне життя народних мас. Немає такої ділянки життя народу, його побуту, звичаїв, про які б не йшла мова у прислів'ях.
Видатний учений-педагог К. Д. Ушинський писав, що в прислів'ях, як у дзеркалі, відтворені всі сторони життя народу — домашня, родинна, польова, лісова, громадська, його потреби, звички, його погляди на природу і людей, на значення всіх явищ життя.
Прислів'я, що склалися в минулому, відображають класові стосунки у феодальному і капіталістичному суспільстві, соціальну нерівність («Мужик землю засіває, а пан хліб поїдає», «Гроші йдуть до багатого, а злидні — до бідного»). Прислів'я про бідність і багатство охоплюють дуже велику тематичну групу. Прості люди у прислів'ях виступають носіями чесності й справедливості. Кривду ж творять багатії, пани, чиновники, судді («Доки багатий стухне, то бідний з голоду спухне», «Юристи на руку нечисті»). У різких контрастах змальовується життя трудящих і експлуататорів. У багатьох приказках виступають персоніфіковані образи правди, кривди, злиднів, горя, біди («Правда в постолах, а кривда в чоботях», «У бідного біда скаче, а дитина їсти плаче»), часто вживається народна символіка й алегорія: роса — сльози («Доки сонце зійде, роса очі виїсть»), іржа — горе, туга («Іржа їсть залізо, а горе — серце») та ін.
Найдавнішими за походженням є прислів'я про природу, її явища, рослинний і тваринний світ.
З давніх-давен слов'яни любили й шанували землю, вірили в її силу і щедрість. Набутий народом досвід закріпився в приказках-порадах, як доглядати землю, удобрювати її. Народ здавна помітив, що врожай залежить від сніжної зими та теплих весняних дощів («Багато снігу — багато хліба», «Два дощики в маю — певно бути врожаю»). Більшість прислів'їв про природу вийшла за межі своїх семантичних полів і зараз вживається з переносним значенням. Так, вода стала мірилом людського життя («Літа пливуть, як вода»), чиста вода уособлює чесність, правдивість («На чистій воді не жаль і утонути» — за щось добре можна й постраждати), каламутна — нечесність, крутійство («В мутній воді рибу ловить»). Сонце стало символом щастя, свободи, надій на краще життя («Після дощу і сонце засяє» «Блисне сонце і в наше віконце»). За небесними світилами у фольклорі закріпились символічні ознаки людських істот (зоря — дівчина, місяць — парубок та ін.) [3, c.30].
Прислів'я про пори року — енциклопедія хліборобського життя. Після холодної зими наступає весна, і всі її ждуть з нетерпінням. Від весняних робіт у полі залежить добробут селянина («Ярь-весна — наша отець і мати, хто не посіє, не буде збирати», «Весняний день рік годує»). У прислів'ях даються поради, коли розпочинати працю на полі («Зійшов сніжок — берись за плужок»), засівати ріллю добірним зерном («Яке посієш, таке і звієш»), зібрати без втрат урожай («Поки зерно в колоску, не засиджуйсь в холодку»). Осінь пов'язана з дощами («Восени ложка води, а дві болота»), а зима — з холодами («Питається лютий, чи добре взутий»).
Чи не найбільше прислів'їв на хліборобську тему показують ставлення людей до землеробства. Незважаючи на тяжку, виснажливу працю у полі при оранці, у жнива, на косовиці, під час молотьби, час доніс до нас у афоризмах розуміння народом праці як основи життя («Землі кланяйся низько, до хліба будеш близько»). В окремих прислів'ях говориться про те, що треба берегти вирощений урожай («Сніп до снопа — буде копа», «Ні зернини в стеблі, ні колоска на стерні») [3,c.56].
Дуже давнього походження вислів «Нивко, нивко, верни мою силку, бо я тебе жала, силку роняла!», в ньому відбилась віра наших предків у те, що земля повертає силу тим, хто працює на ній. Так, після жнив женці, проказуючи цю приказку, качалися по землі, щоб стати внову сильними, як земля.

1. Андреєва Т. М. Поетика ініціаційного простору в українському фольклорі: дис. ... канд. філол. наук: 10.01.07 / Т. М. Андреєва. – К., 2009. – 242 с.
2. Васильченко В. «Незафіксована історія наших предків»: фразеологізм і обряд / В. Васильченко // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Лінгвістика». – Вип. 8. – Херсон: Вид-во ХДУ, 2008. – С. 136.
3. Васильченко В. Генетичні зв’язки української обрядової фразеології з етнічною культурою (обрядовий аспект) / В. Васильченко // Дивослово. – 2009. – № 6. – С. 374.
4. Васильченко В. Етнокультурна семантика архаїчних компонентів фразеологічних одиниць / В. Васильченко // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Лінгвістика». – Вип. 9. – Херсон, 2009. – С. 140.
5. Жайворонок В. В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень / В. В. Жайворонок // Мовознавство. – 20011. – № 5. – С. 486.
6. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості: Пісні, прислів'я, загадки, скоромовки: Для ст. шк. віку. [Упор., передм. та прим. Н. С. Шумади]. - К.: Веселка, 2009. - 606 с.
7. Івановська О. П. Український фольклор як функціонально-образна система суб’єктності: монографія / О. П. Івановська. – К.: ТО В УВПК «ЕксОб», 2005. – 228 с.
8. Нікіфоров А. Н. Українська народна поетична творчість. — К., 2009, с. 126;
9. Мишанин О, В. Народна словесність найдавнішого часу і Київської Русі // Історія української літератури. — К., 2007, т. 1, с. 334.
10. Мудре слово. Прислів'я і приказки в говірках Нижньої Наддніпрянщини. Випуск ІІ. [Зібрав і упорядкував В. Чебаненко]. - Запоріжжя, 2008. – 169
11. Кобів. Ю.А. Про українські назви // Дзвін. - 2010. - №8. - С. 145.
12. М.Б., Лановик З.Б. Українська усна народна творчість:Підручник. - 2-ге вид., Стер. - К.: Знання - Прес, 2013. - 591 с.
13. Противенська О.Г., Мещерякова М.Г. Українська література у схемах і таблицях. - Х.: Країна мрійтм, 2012 - 100 с.
14. Коваль А.П. Слово про слово. - К.: Рад. шк., 2008. - 384 с.
15. Лозко Г.С. Українське народознавство. - К.: Зодіак - ЕКО, 2009. 368с.
16. Попович М. В. Нарис історії культури України / М. В. Попович. – К. : «АртЕк», 2008. – 728 с.; іл. – (Трансформація гуманітарної освіти в Україні).
17. Ужченко В. Д. Східноукраїнська фразеологія: монографія / В. Д. Ужченко. – Луганськ: Альма-матер, 2011. – 262 с.
18. Українське Народознавство: Навч. Посіб. / За ред. С.П. Павлюка, Передмова М.Г. Жулинський. - 3-тє вид., Віпр. - К.: Знання, 2006. - 568 с.
19. Фещенко М.М. З легенд про назви рослин // УМЛШ. -2010. - №3 - С. 276.
20. Фещенко М.М. Квітка кохання і боротьби // КС.2009 . Мудре слово. Прислів'я і приказки в говірках Нижньої Наддніпрянщини. Випуск ІІ. [Зібрав і упорядкував В. Чебаненко]. - Запоріжжя, 2012. - 169 с.
21. Філіпчук М. В. Етносимволіка мовних одиниць в українському обрядовому дискурсі: Автореф... канд. філол. н.: 10.02.01 / М. В. Філіпчук. – Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України. – К., 2007. – 200 с.
22. Чернова А. В. Концепти «батько», «мати» в українській лексико-фразеологічній системі світу: дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01/ А. В. Чернова. – Дніпропетровськ, 2010. – 253 с.

Прислів'я та приказки — неоціненна скарбниця народної мудрості. Кожне покоління вносить у цю невичерпну скарбницю нові коштовні діаманти, що збагачують культуру народу. Як витвір народного генія вони супроводжують людство від сивої давнини і до наших днів.
Сила, мудрість і поетична краса прислів'я та приказок — це вияв народного розуму й гумору, влучності й дотепності народного слова.
Зміст прислів'їв та приказок невичерпний. У них відображено багатогранність життя, побуту, звичаїв народу, його історія, мораль. «Багатовіковий досвід трудового люду, його творча снага, сила духу, біль і гнів, боротьба, страждання, мрії, — відзначав О. Т. Гончар, — усе це зафіксоване в слові, в народній пісні, думі, прислів'ї і повнозерному народному афоризмі».
Прислів'я та приказки у слов'ян побутували з незапам'ятних часів. Поява писемності в Київській Русі застала цей жанр народної творчості уже в розквіті. Автори перших пам'яток давньоруської літератури не просто фіксують фразеологізми, а й застосовують їх з відповідною ідейно-художньою метою. В літописах, «Руській Правді», «Слові о полку Ігоревім» прислів'я використовуються то в прямому, то в переносному значеннях [1,c,78].
У прислів'ях часто згадуються птахи й звірі, їхні характерні риси пов'язуються з рисами людей. Так вовк став уособленням жорстокої людини («Пожалів вовк кобилу — залишив хвіст і гриву»), заєць — боязливої («Полохливий заєць і пенька боїться»), лисиця — хитрої («Дивиться лисицею, а думає вовком»), свиня — нахабної, безсоромної («Посади свиню за стіл, а вона й ратиці на стіл»). Такі ж переносні ознаки мають і птахи: орел, сокіл — сильний, швидкий («Клекіт орлячий з-під хмари чути»), сорока — говірлива, ворона — криклива («Сорока від свого язика страждає», «Ворона маленька, та рот великий»).
Мета роботи:розкрити використання назв тварин,птахів,риб,комах в українських приказках та прислів’ях.
Завдання:
 розкрити особливості виникнення українських приказок;
 охарактеризувати використання назв тварин,рослин,птахів в українських приказках.
Об’єкт дослідження: українські приказки та прислів’я.
Предмет дослідження: використання назв тварин,рослин,птахів в українських приказках.
Структура робота. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел.

До неоціненних коштовностей фольклору будь-якого народу, а відтак і українського, належать прислів'я та приказки— короткі влучні вислови, які образно та лаконічно передають нащадкам висновки з життєвого досвіду багатьох поколінь предків. Вони є узагальненою пам’яттю народу та результатом його спостережень над життям і явищами природи, що дає змогу молодому поколінню формулювати погляди на етику, мораль, історію й політику.
У своїй сумі прислів'я та приказки становлять начебто звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко тільки констатують якийсь факт, скоріше рекомендують чи застерігають, схвалюють або засуджують, — словом, повчають, бо за ними стоїть авторитет поколінь нашого народу, чия невичерпна талановитість, високе естетичне чуття й гострий розум і тепер продовжують примножувати і збагачувати духовну спадщину, що громадилася віками. Різкої межі між прислів'ями та приказками не існує, а основна відмінність полягає насамперед у тому, що прислів'я є більш розгорнутими, ніж приказки.
Про прислів'я й приказки нашого народу протягом століть написано чимало праць, висловлено багато цікавих думок і припущень.
Справжній науковий підхід до їхнього студіювання здійснив учений зі світовим ім'ям О. О. Потебня. «Мова — не тільки матеріал поезії, як мармур — скульптури, але й сама поезія, — писав він, — а тим часом поезія в ній неможлива, якщо забути наочне значення слова...»
Прислів'я — це стислий, влучний, образний, здебільшого народний вислів, який стосується характеристики різноманітних явищ життя... їх уживають у мові для розкриття явищ життя й побуту, різних типових життєвих обставин і ситуацій. Це, як правило, завершені, логічно вмотивовані, двочленні, зримовані речення, наприклад: «Життя прожити — не поле перейти»; «Не святі горшки ліплять»; «Кулик знає, куди чайка літає»; «Коли вже за що взявся — веди до краю»; «Як спить, так не їсть, а як Ість, то не дрімає».
Прислів'ям властиві глибокий зміст і досконала форма. Музично-словесна гармонія, притаманні їм інші художні властивості підсилюють духовні переживання людини, сприяють формуванню емоційно-експресивних процесів — соціальних, інтелектуальних, естетичних.
Приказка є влучним образним народним висловом.
Зміст її, на відміну від прислів'я, не має звичайно повчального характеру, їй властива синтаксична незавершеність; часто-густо це вкорочене прислів'я, наприклад: «як сніг на голову»; «вивести на чисту воду»; «лисячий хвіст», «вовчий рот», «собаку з'їв».
У роботі ми розглянули особливості використання назв тварин,рослин,птахів,риб в українських прислів’ях та приказках.