ВСТУП ………………………………………………………………………...…..3
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ КРЕДИТУ. ТЕОРЕТИЧНІ
КОНЦЕПЦІЇ КРЕДИТУ
1.1. Поняття та ознаки кредиту ……………………………………....5
1.2. Об’єкти та суб’єкти кредиту …………………………….….……9
РОЗДІЛ 2. ФОРМИ, ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ КРЕДИТУ
2.1. Класифікація форм і видів кредиту ………...……….….……….13
2.2. Поняття функції кредиту……………………………….….……..17
РОЗДІЛ 3. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КРЕДИТНИХ
ВІДНОСИН НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ
3.1. Характерні риси кредитних відносин в
промислово розвинутих країн ……………………………….……....23
3.2. Особливості розвитку кредитних відносин
в Україні ……………………………………………………………..…30
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………….......39
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………….……....43

Об'єкти кредиту можуть передаватися одним суб'єктом іншому не тільки у формі позички, айв інших формах, зокрема прокату, лізингу, позики тощо. У цих випадках відносини між суб'єктами теж мають ознаки кредитних, проте реалізуються вони дещо по-іншому, ніж при передачі вартості в позичку.
Позичена вартість як об'єкт кредиту є реальною, тобто має бути наявною і фактично переданою кредитором позичальнику. Така передача оформляється відповідною угодою з дотриманням вимог чинного законодавства і називається позичкою. Надання позички породжує кредитні відносини між партнерами, які стають їх суб'єктами — кредитором та позичальником. Тому поняття кредиту ширше за поняття позички, бо передбачає не тільки факт надання останньої, а й відносини між сторонами, що виникають у зв'язку з наступним погашенням позички, з урегулюванням взаємних претензій, пов'язаних з несвоєчасним поверненням позички позичальником чи порушенням умов договору кредитором тощо. Тому позичка є ключовою ланкою кредитних відносин.
Позичена вартість може бути в грошовій формі, у формі товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Незалежно від форми позичена вартість є реальною цінністю і має бути збережена в процесі кредитних відносин, але не у своїй первісній формі, а за своїм обсягом. Наприклад, якщо в позичку передані товари, то це не значить, що позичальник повинен повернути кредитору ті самі чи такі самі товари, а лише їх повну вартість у формі, яка задовольняє позичальника, тобто у грошовій формі. Запорукою збереження позиченої вартості є її ефективне використання позичальником, яке забезпечить її відтворення через певний час. Це стосується як використання позиченої вартості на виробничі цілі, так і на особисте споживання.
Кредитори — це учасники кредитних відносин, які мають у своїй власності (чи розпорядженні) вільні кошти і передають їх у тимчасове користування іншим суб'єктам. Кредиторами можуть бути фізичні особи, юридичні особи (підприємства, організації, установи, урядові структури тощо), держава. Особливе місце серед кредиторів посідають банки. Вони спочатку мобілізують кошти в інших суб'єктів, у тому числі і на засадах запозичення, а потім самі надають їх у позички своїм клієнтам. Тому банки можна розглядати як колективних кредиторів.
Позичальники — це учасники кредитних відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують їх у позичку від кредиторів. Характерною ознакою позичальника є те, що він не стає власником позичених коштів, а лише тимчасовим розпорядником. Тому його права стосовно використання цих коштів дещо обмежені — він не може вийти за межі тих умов і цілей, які передбачені його угодою з позичальником. З цього погляду позичальник перебуває в певній залежності від кредитора. Проте це не заперечує рівноправності сторін у кредитних відносинах.
Позичальниками можуть бути всі ті особи, що й кредиторами:
фізичні особи, всі юридичні особи, держава. Особливу роль серед позичальників виконують банки — вони є не тільки колективними кредиторами, а й колективними позичальниками: позичають гроші одночасно у великої кількості кредиторів та у великих обсягах.
Кредитори і позичальники набувають цей статус добровільно, на договірних засадах. Це дає їм можливість найповніше задовольнити свої потреби і захистити свої інтереси, які у кожної зі сторін кредиту відмінні. Зробити це у випадку, коли один з економічних суб'єктів примушує іншого бути його кредитором, просто неможливо, оскільки сторони тут не брали на себе відповідних зобов'язань.

1. Базилевич В.Д. Економічна теорія/ Базилевич В.Д.// Політекономія. – К.: 2012.
2. Бутенко О. Організація регулювання процесів споживчого кредитування у країнах центральної та східної Європи // Банківська справа. - №1. – 2007.
3. Галицкая С.В. Деньги. Кредит. Финансы. 2007.
4. Гулик Т. Тенденції розвитку ринку банківських послуг з кредитування корпоративних клієнтів в Україні // Банківська справа. - №6. – 2007.
5. Заборгованість за довгостроковими кредитами в іноземній валюті від нерезидентів // Вісник Національного банку України. – 2012. - №4.
6. Заборгованість за довгостроковими кредитами в іноземній валюті від нерезидентів // Вісник Національного банку України. – 2007. - №3.
7. Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22.11.1996 р.; 543/96-ВР.
8. Зимовець В. Місце фінансового сектора в сучасних концепціях інституціональної організації економіки // Економіка України. - №11. – 2010.
9. Івасів Б.С. Гроші та кредит: Підручник. – Тернопіль: Карт-бланш, 2012.
10. Кириленко О.П. Фінанси: Навч. посіб. – Тернопіль: Астон, 2011.
11. Ковальчук А.Т. Банки. Кредит. Фінанси: Законодавчо-правовий вимір. – К.: Парламентське видання, 2010.
12. Козюк В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика. – Тернопіль: Джура, 2010.
13. Котовська Р., Ричаківська В., Табачук Г., / Операції комерційних банків. – 3-тє вид. – К.: Алеута; Львів: ЛБІ НБУ, 2011.
14. Крохмалю Д. Банківська наука й аналіз економічних процесів в Україні // Вісник Національного банку України. – 2007. - №1.
15. Крупка М. Тенденції та проблеми формування ринку кредитних послуг в Україні // Вісник Національного банку. - №6. – 2007.
16. Лемківський А.В. Гроші та кредит: Навч. посібник. – К.: Дакор, Віра-Р,2011.
17. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки: Монографія. – К.: Атака, 2012.
18. Медвейчук С.В., Шевчук Є.С. Політекономія: Навч. посіб. – Львів: Новий світ, 2010.
19. Опарін В., Федосов В. Концептуальні основи фінансової стратегії економічного зростання в Україні // Економіка України. - №2. – 2010.
20. Основні показники діяльності банків України на 1 січня 2007 року // Вісник Національного банку України. – 2007. – №2.
21. Савчук В. Проблеми оптимізації управлянні споживчим кредитуванням комерційних банків // Банківська справа. - №2. – 2007.
22. Цивільний Кодекс України.
23. Юрій С.І., Ткачук В.О. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях. Навч. посібник. – 3-тє вид., стереотипне. – Тернопіль: Карт-бланш, 2010.

Актуальність теми дослідження. За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Щодо цього він поступається хіба що тільки категорії грошей. Кредит — це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію — кредит.
Кредит існував не завжди. Він виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Його винайдення вважають одним з найгеніальніших відкриттів людства поряд із винайденням грошей. Причини його виникнення слід шукати насамперед не у сфері виробництва, а у сфері обміну, де продавці товарів протистоять один одному як власники, як юридично самостійні особи.
Коли товарно-грошові відносини почали ставати більш-менш регулярними, взаємовідносини між товаровиробниками іноді набували особливого характеру.
Наприклад продавцеві потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив свій товар або виготовив, але не продав його з тих чи інших причин). За таких умов акт купівлі-продажу товару не міг відбутись. І тут випадково, як і багато інших винаходів людства, був відкритий кредит — за на явності довіри продавця до покупця товар був проданий з відстрочкою платежу, у кредит. Таким чином, кредит виник і розвинувся на основі функції грошей як засобу обігу. З його виникненням гроші, окрім функції міри вартості і засобу обігу, стали виконувати й функцію засобу платежу, однією з ознак якої є розрив у часі між передачею товару і грошей із рук у руки. Отже, кредит полегшував реалізацію товарів. Саме в цьому й полягає найбільш поширена причина необхідності кредиту. Але пізніше кредит розвивався, і необхідність у ньому стала обумовлюватися не тільки потребами сфери обміну, а й інших сфер суспільного відтворення — виробництва, споживання.
Об’єкт дослідження: кредит.
Предмет дослідження: сучасний стан кредитних відносин, їх властивості та види.
Мета дослідження: проаналізувати поняття кредиту, виявити його особливості та види.
Завдання дослідження:
- вивчити наявний науковий матеріал;
- проаналізувати сутність кредиту як економічної категорії;
- розібратися в особливостях різного виду кредитів.
Методи дослідження: аналітичний, метод економічного аналізу, діалектичний, синтетичний.

Отже, можна сказати, що причиною виникнення кредиту була необхідність одного товаровиробника продати свій товар, а покупця — купити його, коли він ще не отримав гроші за свій товар. Проте з розвитком суспільного відтворення з'явилося чимало інших чинників, що зумовлюють необхідність кредиту: поява вільних коштів в одних суб'єктів господарювання і виникнення потреби в них у інших; коливання потреб у коштах і джерелах їх формування, які виникають у юридичних і фізичних осіб та держави; надання в тимчасове користування коштів під майбутні, віддалені в часі, доходи.
Сутність кредиту полягає не в масі позиченої вартості, а в тих економічних відносинах, які виникають у зв'язку з рухом вартості на засадах зворотності та платності. Ці відносини характеризуються низкою специфічних рис, які конституюють явище кредиту і відрізняють його від інших економічних явищ.
Кредит є вартісною категорією і з цього погляду має багато спільного з іншими економічними категоріями — грошима, фінансами, торгівлею, капіталом тощо. Разом з тим це самостійна категорія, яка має свої функції і особливе призначення в економічному житті суспільства.
Натуралістична теорія кредиту трактує сутність кредиту з позицій його ролі в забезпеченні руху реального капіталу в натурально-речовій формі, недооцінює відносної самостійності руху грошового капіталу і його впливу через кредит на розвиток суспільного виробництва.
Капіталотворча теорія кредиту трактує сутність кредиту як механізм творення капіталу, переоцінюючи самостійність руху грошового капіталу і можливості банків у його розширенні в інтересах розвитку виробництва.
Кредит — явище руху, який здійснюється у різних напрямах і на різних рівнях. Рух кредиту у зв'язку з його участю у відтворювальному процесі проходить п'ять етапів:
- формування вільної вартості;
- розміщення вільної вартості в позички;
- використання позиченої вартості на потреби позичальника;
- вивільнення позиченої вартості з обороту позичальника;
- повернення вивільненої вартості кредитору і сплата процентів.
Рух кредиту здійснюється за певними закономірностями, які зумовлюються особливою сутністю кредиту. Ці закономірності є визначальними чинниками в організації управління кредитними відносинами. На їх підставі формуються принципи (правила) кредитування. Основними принципами кредитування є: цільове спрямування позички; строковість позички; поверненість кредитору позиченої вартості; забезпеченість позички і платність користування позиченими коштами.
Вид кредиту - це конкретний прояв окремих елементів кредиту як економічного явища. Види кредиту можуть виокремлюватися в межах його форм і розглядатися як складові елементи системи, якою є кредит. Для потреб практики види кредиту можна класифікувати за значною кількістю критеріїв і тому видів кредиту може бути велика кількість. Основними з них є комерційний, банківський, державний, міжнародний, виробничий, споживчий. Оскільки ці види виділені за різними критеріями, то одна і та ж сама позичкова вартість може визначатися як різні види кредиту. Наприклад, надана банком позичка може належати до банківського кредиту і до виробничого або споживчого кредиту залежно від цільового її спрямування.
Функції кредиту є одним з найскладніших дискусійних питань теорії кредиту. Загальновизнаною є функція перерозподілу вартості через механізм кредитування. Ця функція досить яскраво виражає призначення та роль кредиту. Існування її не викликає сумніву.
Друга функція пов'язана з призначенням кредиту в грошовій сфері. Але у формуванні її мають місце істотні розбіжності — від емісійної до заміщення справжніх грошей. Такий різнобій можна пояснити ототожненням авторами функцій кредиту з функціями банків, що неправомірно. Тому другу функцію кредиту краще зводити до створення передумов для ефективного регулювання обороту грошей в інтересах забезпечення стабільності грошей і повного забезпечення потреб обороту в платіжних засобах.
Є достатньо підстав для виділення і таких функцій кредиту, як контрольно-стимулююча та функція капіталізації вільних грошових доходів.
У своїх проявах кредит розмаїтий, тому в теорії і на практиці розрізняють цілий ряд форм і видів кредиту. Їм властиві свої особливості. З розвитком людського суспільства чільне місце займає та чи інша форма або навіть вид кредиту. Але на будь-якому етапі розвитку людства кредит відіграє досить важливу роль. У перші роки існування України як незалежної держави кредитні відносини в ній розвивались суперечливо і поки що не відповідають суспільним потребам.
Щодо формування кредитних послуг, то можна сказати, що в Україні виникають проблеми.
Дослідження тенденцій розвитку та проблем сфери кредитних послуг в Україні засвідчує потребу більш ефективного розвитку та забезпечення стабільності банківської системи. Цього можна досягти, запровадивши досконалі механізми регулювання кредитних послуг, а саме:
1. Національному банку України в найближчій перспективі доцільно ініціювати прийняття Верховною Радою Закону України «Про кредит і кредитні відносини», який би законодавчо врегулював усі кредитні взаємовідносини між кредиторами та боржниками;
2. Розробити механізми, які б не давали змоги банкам кредитувати фізичних осіб без наявності інформації про їх доходи.
Такими, на нашу думку, могли б бути:
- суттєве підвищення норми відрахувань у резерви за такими кредитами;
- внесення змін до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», який забороняв би банкам легалізацію незаконно одержаних доходів фізичними особами через кредитні відносини та інші обмеження;
3. Запровадити публікацію в доступних широкому колу юридичних, фізичних осіб засобах масової інформації даних про рейтингові оцінки банків, які встановлені за результатами інспектувань, що забезпечить більш зважений підхід банків до допустимого рівня ризиків;
4. Національному банку необхідно запровадити кваліфікаційні вимоги до працівників так званих «віддалених робочих місць», які беруть участь у виборі кола позичальників банку, що повинно зменшити обсяг проблемних кредитів;
5. Ініціювати перед відповідними державними установами встановлення вимоги отримання Прикордонною службою від власників транспортних засобів, придбаних у кредит, дозволу кредитора на можливий перетин автомашиною державного кордону України;
6. Найближчим часом здійснити масові перевірки банківських установ щодо дотримання ними вимог «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»;
7. Національному банку необхідно також ініціювати внесення змін до чинних законодавчих актів (Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», Цивільного кодексу України), які регулюють механізми застосування штрафних санкцій.