ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІСОВИХ РЕСУРСІВ 5
1.1. Структура розподілу лісових ресурсів 5
1.2. Специфіка розвитку лісових ресурсів 8
1.3. Історія розвитку лісового господарства 10
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА СТАНУ ЛІСОВОЇ ТА ЛІСОПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ 13
2.1. Характеристика лісової та лісопереробної промисловості України 13
2.2. Показники функціонування лісової та лісопереробної промисловості 17
2.3. Територіальна організація лісової та лісопереробної промисловості 23
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛІСОВОЇ ТА ЛІСОПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ 26
3.1. Перспективи розвитку та шляхи вдосконалення галузі 26
3.2. Впровадження зарубіжного досвіду у розвиток лісової та лісопереробної промисловості України 31
ВИСНОВКИ 36
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 38

До складу лісового комплексу входять три промисловості: лісова, деревообробна та целюлозно-паперова. В лісовій промисловості найбільш розвинутими є лісозаготівельне та лісохімічне виробництва. Лісозаготівельне виробництво забезпечує заготівлю круглих лісоматеріалів, виробництво технологічної тріски та транспортування їх на кінцеві пункти (нижні склади, пункти споживання), заготівлю та вивезення осмолу та деревної зелені. Лісохімічне виробництво в складі лісової промисловості забезпечує переробку осмолу на каніфоль, скипидар, а деревної зелені – на вітамінне борошно екстракт, пасту, віск та інші продукти, заготівлю та переробку живиці [1, с.56].
Лісову промисловість відносять до видобувних галузей важкої промисловості. Продукцію лісової промисловості використовують головним чином як предмет праці. Практично всі галузі народного господарства споживають лісоматеріали або вироби, виготовлені з деревини. Основне завдання лісової промисловості й інших галузей лісового комплексу на сучасному етапі розвитку економіки України, який характеризується загостренням економічних і екологічних протиріч,– це нарощування обсягів виробництва за рахунок комплекс¬ного та ефективного використання лісосічного фонду та використання ресурсів деревини (без нарощувань обсягів лісозаготівель). Стабілізація обсягів лісозаготівель має важливе економічне, екологічне соціальне значення, оскільки ліси є цінним компонентом природи, фактором, що стабілізує навколишнє природне середовище. Скорочення вирубки лісів сприяє поліпшенню клімату, посиленню і підвищенню продуктивності сільськогосподарських угідь.
До деревообробної промисловості належать підприємства, які здійснюють механічну та хіміко-механічну обробку, а також переробку деревини. В складі деревообробної промисловості виділяють три групи виробництв: перша – виробництва, які здійснюють первинну обробку деревини (лісопильне, шпало пильне); дру¬га – вторинна обробка деревини (паркетне, фанерне, меблеве, деревостружкових плит, сірників, стандартних будинків і деталей та ін.); третя – хіміко-механічна переробка деревини (деревоволокнистих плит, деревних пластиків). Особливе місце тут належить ви¬робництву деревостружкових і деревоволокнистих плит, що дає змогу ефективно використовувати відходи лісопиляння та інших деревообробних виробництв, отримуючи продукцію, яка користується підвищеним попитом і є основним матеріалом для розвитку меблевої промисловості. Виробництво деревостружкових і деревоволокнистих плит динамічно розвивається. З 1980 по 1995 рік виробництво деревостружкових плит в Україні збільшилось в 2,3 рази, деревно-волокнистих плит – у 3,1 рази. Деревообробна промисловість є важливою галуззю лісового комплексу. Її підприємства виготовляють головним чином товари народного споживання. Однак значна частина продукції деревообробної промисловості споживається в народному господарстві як предмети та знаряддя праці. Продукцію деревообробної промисловості викори¬стовують будівельна індустрія, транспорт, сільське господарство, май¬же всі галузі промисловості

1. Андрусишин В. Лісовий і мисливський журнал / Андрусишин В./Лісова політика Польщі.-2012,-№2,-С.15-20.
2. Бланк І.А. Інвестиційний менеджмент./ Бланк І.А. - К .: Вища школа, 2013. - 448 с.
3. Геєць В.М. Ще раз про складові економічного піднесення в Україні // Економіка України. – 2014. – №12. – С.14-16.
4. Горленко І.О. Економічні райони України./ Горленко І.О., Тарангул Л.Л. – К., 2009. – 205 с.
5. Гречановська І.Г. Економіко-екологічне регулювання підприємницької діяльності./ Гречановська І.Г. - Одеса, 2013. - 183 с.
6. Дергачов В.А. Вільні економічні зони в сучасному світі./ Дергачов В.А. - 2-6 вид., Переробки. і доп. - Одеса: Судноплавство, 2012. - 92 с.
7. Долішній М.І. Кадрові основи й механізм реалізації регіональної концепції в Україні / Долішній М.І., Караванський О.В./ Регіональна економіка. – Львів, 2014. – №3. – С.110-113.
8. Доповіді міжнародної конференції ІЮФР. «Лісове господарство» №2, 2012.
9. Дорогунцов С.Трансформація стуктури економіки: теорія і практика / Дорогунцов С., Горська О./ Економіка України. – 2014. – №1. – С.4-12.
10. Дорогунцов С.І. Стійкість розвитку еколого-економічного потенціалу України та її регіонів / Дорогунцов С.І., Федорищева А.Н./ Економіка Ук-раїни. - 2012. - № 7. - С.4-17.
11. Доценко А.І. Система розселення України./ Доценко А.І. – К.: Наук. думка, 2012.
12. Дяченко Я. Організація управління лісовим комплексом./ Дяченко Я., –К.:Наук. Думка Іщук С., Розміщення продуктивних сил., К.:Наук. думка, 2013.
13. Іванух Р.А. Економічна політика держави і проблеми розвитку продуктивних сил / Іванух Р.А., Чук Л.Г./ Регіональна економіка. – Львів, 2014. – №3. – С.22-30.
14. Інвестиції в Україні / За редакцією С.І. Вакаріна. - К .: Конкорд, 2012..
15. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (теоретико-методологічні основи)./ Іщук С.І. – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 2013. – 88 с.
16. Іщук С.І. Територіально-виробничі комплекси й економічне районування (методологія, теорія)./ Іщук С.І. – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 2012. – 244 с.
17. Костюк, Регіональна економіка,-К.:Наукова думка, 2013.
18. Кротун І.М. Природні умови та ресурси України: Навчальний посібник./, Коротун Л.К., Коротун С.І. – Рівне: УДАВГ, 2013. – 175 с.
19. Лукінов І.І. Економічні трансформації (наприкінці XX сторіччя)./ Лукінов І.І. – К.: АТ “Книга”, 2013. – 455 с.
20. Мікаель Й. Тодаро. Економічний розвиток: Підручник: Пер. з англ. під ред. С.М. Яковлєва, Л.З. Зевіна. - М .: Економічний факультет МДУ, ЮНИТИ, 2013. - 671с.
21. Нейкова Л.І. Іноземне інвестування економіки України: теорія і практика / Нейкова Л.І./ УНАН, РВПС України. - К., 2012. - 280 с.
22. Новицький П.Г. Населення і трудові ресурси./ Новицький П.Г. - М .: Думка, 2012. - 350 с.
23. Парпан В., Шпарик. Ю., Голубчак О., Лісовий і мисливський журнал// Лісовий феномен Фінляндії,-2012,-№1,-С.27-28
24. Пістун М.Д. Основи теорії суспільної географії. / Пістун М.Д. – К.: Вища школа, 2012. – 232 с.
25. Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми: У 3-х частинах. – Львів, 2014. – 1366 с.
26. Ринок продовольства / За ред. П.Т.Саблука, В.І.Бой'я. - К .: ІОЕ ІААН, 2012. - 273 с.
27. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / М.О. Ковтонюк, М.О. Петрига та ін. / За редакцією Є.П. Качана. – К.: Вища школа, 2013. – 375 с.
28. Розміщення продуктивних сил: Навчальний посібник / В.В. Ковалевський, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенов та ін. / За ред. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюк. – К.: Либідь, 2012. – 368 с.
29. Семенов В.Ф. Основи агробізнесу: Навч. посібник./ Семенов В.Ф., Сіваченко І.Ю., Федоряка В.П. – Одеса: ОКФА, 2013. – 216 с.
30. Синякевич І. Екологічна і лісова політика. Збірник наукових праць./ Синякевич І. Випуск 2.Львів:ЗУКЦ, 2004.
31. Сільське господарство України. – К.: Мін. статистики України, 2012. – 201 с.
32. Солтис П.П. Концепція зменшення податкового тиску і стабілізація платіжної дисципліни / Солтис П.П./ Регіональна економіка. – Львів: Інститут регіональних досліджень. – 2014. – №6. – С.52-62.
33. Соціально-економічні й екологічні проблеми розвитку адміністративних районів: У 3-х частинах. – Львів, 2013. – 697 с.
34. Статистичний щорічник за 2013р. / Під ред. Держкомстату України.-Київ, 2014
35. Транспорт України: Довідник. - Одеса: Судноплавство, 2013. - 140 с.
36. Шевчук Л.Т. Регіональна економіка,/ Шевчук Л.Т., Гомонай-Стрижко М.В.,-К.: Науково думка, 2011.

Ліси України – національне багатство і належать українському народу. Тому кожен громадянин Української держави має право на отримання повної інформації як про стан лісів, так і про переваги та недоліки проваджуваної щодо лісів політики. Ліси України за призначенням і розміщенням виконують – переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі та інші) функції, мають обмежене експлуатаційне значення.
Лісова промисловість України сформувалась під впливом цілої низки факторів. Обмеженість лісових ресурсів України помітно впливає на розміри та внутрішньогалузеву структуру деревообробної підгалузі, що посідає провідне місце в межах лісової, деревообробної та целюлозно-паперової індустрії.
Україна належить до європейських держав недостатньо забезпечених лісовими ресурсами. Її лісистість становить – 15,6%, а відповідний показник у Румунії – 26%, Польщі – 28%, Німеччині – 30%, Білорусі – 35%.
В Україні розширюється площа лісів, які під час війни і в повоєнні роки безсистемно вирубувалися. Ліси у Лісостепу і Степу здебільшого мають природоохоронне значення і насаджуються у вигляді лісосмуг. Значної шкоди лісам України завдала катастрофа на Чорнобильській АЕС.
Основні масиви лісів зосереджені в Карпатах, на Поліссі, в горах Криму. Поширені такі цінні породи дерев, як бук, дуб, сосна, ясен, ялина, смерека.
Лісистість у різних частинах і регіонах країни не однакова. Вона значно вища від середньо української на заході і півночі, далі на південь і південний схід поступово зменшується. У Кримських горах кількість лісів збільшується. У західній і північній частинах України, вкрита лісом площа становить 20-40%, у Карпатах – близько 40%, на Поліссі – 25,7%. На півдні лісові площі невеликі (у Криму лісистість становить 10%, у Степу – 4%). У цілому переважають молоді ліси. На стиглі насадження припадає лише 15% загального запасу деревини, в тому числі в найбільш заліснених Карпатських областях – 20%.
На сьогодні спостерігається зменшення обсягів лісозаготівлі, це явище пов’язують з такими головними чинниками:
 руйнування чи зменшення площ, природних місць існування лісів;
 надмірна експлуатація видів, що мають промислове значення;
 забруднення навколишнього середовища внаслідок людської діяльності.
З огляду на ці обставини для збереження лісів України необхідно збільшити площу їх насадження в два рази, щоб підвищити лісистість до 25%. Одна з найважливіших проблем сьогодення – це боротьба з ерозією та зниження ландшафтів.
Мета роботи – проаналізувати стан лісо виробничого комплексу України і визначити напрямки роботи щодо вдосконалення його розвитку.
Об’єкт дослідження – лісо виробничий комплекс України.
Предмет дослідження – структура, стан і показники діяльності структурних під комплексів об’єкта дослідження.
Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:
1) визначити сутність лісової та лісопереробної промисловості;
2) дати загальну характеристику лісової та лісопереробної промисловості України;
3) проаналізувати показники функціонування лісової та лісопереробної промисловості;
4) визначити перспективи розвитку лісової та лісопереробної промисловості;
5) дослідити можливість впровадження зарубіжного досвіду у розвиток лісової та лісопереробної промисловості.
У процесі дослідження було використано такі методи, як аналіз, синтез, порівняння, табличний метод, статистичний метод обробки динаміки рядів.

Стан справ в якому сьогодні знаходиться лісовий комплекс можна назвати дійсно критичним. Комплекс у сьогоденні стовкнувся з рядом таких проблем – екологічна криза, дефіцитність лісових ресурсів, конкуренція з закордонними виробниками (якість вітчизняної продукції у порівнянні із закордонною, показує не на нашу користь), недостача інвестиційних ресурсів, застарілість техніки тощо.
Розвиток ринкових умов господарювання поставив перед працівниками лісу складні завдання в зв’язку з приватизацією державного майна і можливою зміною форм організації виробництва в комплексних лісогосподарських підприємствах.
Основними напрямками розв’язання проблем розвитку лісового комплексу (лісогосподарського і лісопромислового виробництв) є: вдосконалення форм управління цим комплексом; комплексне використання наявних деревних ресурсів (власних і завізних); інтенсифікація відтворення лісів і користування лісом.
При ситуації, що складається в нашій державі (корпоратизації лісопромислових підприємств і державної власності на ліси), визначальним стає вибір форм організації виробництва в комплексних підприємствах, і в тому числі – забезпечення реалізації основних принципів відтворення лісів, користування лісом, ефективної переробки лісосировинних ресурсів.
Сьогодні лісогосподарським і лісопромисловим виробництвом управляють ті самі відомства з виконанням тих самих функцій, що й раніше. Звичайно, за час своєї діяльності існуючі форми управління мали певні здобутки, але їх структура громіздка, їх функції не сприяють розвиткові самостійності підприємств входять у суперечність з економічними методами управління виробничими процесами, а зовнішньоекономічна діяльність орієнтується на експорт продукції, головним чином сировинного напрямку.
З огляду на стан навколишнього середовища, лісового фонду і користування ним, на необхідність комплексної переробки лісосировинних ресурсів, вітчизняний і зарубіжний досвід, на особливості економіки лісового комплексу в умовах становлення ринкової моделі господарювання, у правління лісогосподарським і лісопромисловим виробництвом в Україні доцільно організувати з урахуванням чіткого поділу функцій між структурними формуваннями: Міністерством лісів України, Міністерством промисловості України, Міністерством охорони навколишнього середовища України.
Реалізація запропонованої моделі управління лісовим комплексом можлива за умови розробки концепції господарювання в галузі та пакета нормативних матеріалів, відповідного доопрацювання Лісового Кодексу, а також становлення основних інститутів ринку, які в цілому повинні забезпечити ведення робіт по відтворенню лісів, користуванню лісосировинними ресурсами та їх промисловій переробці на науковій основі. Трансформування існуючої системи може бути і частковим – у порядку експерименту у певних природно-економічних зонах.