ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ: ПОНЯТТЯ ТА ОРГАНИ 5
1.1. Поняття та органи державного устрою 5
1.2. Теорії розподілу державного устрою 7
1.3. Конституційні положення організації державного устрою в Україні 12
РОЗДІЛ 2.АДМІНІСТРАТИВНО – ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ 17
2.1. Характерні риси адміністративно – територіального устрою держави 17
2.2. Автономна республіка Крим як тимчасово окупована територія 23
2.3. Регіональні та місцеві органи державної влади 26
РОЗДІЛ 3. ОРГАНИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ХАРАКТЕРИСТИКА 29
3.1. Роль місцевого самоврядування в політичній системі України 29
3.2. Місцеве самоврядування і державна влада 35
3.3. Децентралізація влади як один із принципів місцевого самоврядування 38
ВИСНОВКИ 42
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 44

Внутрішній розподіл держави, правове становище її частин, їх взаємовідносини один з одним і з центральними органами влади охоплюються поняттям «територіальний устрій держави». Територіальний устрій - історичний результат тієї передумови держави, що сформувалася в результаті заміщення кровноспоріднених зв'язків із сусідськими й еволюціонувала в принцип поділу людей не по їхньому походженню, а по проживанню на визначеній території. Природно, що по тому же принципі повинні були будуватися і державні органи, що керують людьми.
Розглядаючи форми територіального устрою, теорія держави і права зіштовхується з таким їхнім різноманіттям, що дозволяє по-різному оцінювати ці форми, і тому змушена удаватися до їх класифікації по об'єктивним ознаками.
Державний устрій – це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральни­ми) державними органами.
У сучасній теорії державний устрій поділяється на унітарний (простий) і складний.
Проста унітарна держава – це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єкта­ми політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Бєларусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які ма­ють автономні утворення. До таких держав відносяться. Украї­ни, Іспанія, Італія, Португалія.
Складні держави – це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверен­них прав, як правило, добровільно передали вищим централь­ним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимча­совий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія.
Унітарний державний устрій припускає існування злитої держави, що підрозділяється лише на адміністративно-територіальні одиниці і тому що не включають у себе ніяких державних утворень. У ньому панують єдині конституційні принципи, існує тільки одна система центральних органів влади (один парламент, один уряд, один верховний суд), як правило, функціонує одна валютна система, одна армія і т.п. (Франція, Швеція, Фінляндія, Естонія, Туреччина і т.д.).
Децентралізованим теорія називає державу, у якій центральні органи державної влади мають дуже обмежені права втручання в рішення місцевих проблем і де місцеві органи, що обираються населенням, мають значний обсяг автономії.
Складний державний устрій припускає існування держави, що включає в себе інші державні утворення.
Розглядаючи окремі територіальні устрої, теорія держави нічого не конструює, а лише фіксує в історії і сучасній дійсності окремі їхні види (класи). У результаті виділилися такі класи складних держав, як протекторат і унія.
Під протекторатом розуміється міжнародний договір, згідно якого одна держава зобов'язується надавати заступництво іншій, більш слабкій державі, здійснювати її представництво в зовнішніх справах, забезпечувати збройний захист, а іноді надавати економічну і культурну допомогу.
Протекторат відносять до числа різновидів державного устрою лише за традицією, тому що після укладання міжнародного договору про заступництво нової («третьої») держави не з'являється, а отже, не виникає питання і про її територіальну організацію.
Під унією розуміється союз, з'єднання, об'єднання держав. Серед уній розрізняються конфедерації, федерації, об'єднання монархічних держав у формі реальної і персональної (особистої) унії, фузії, інкорпорації й імперії.
Конфедерація - постійний союз держав, що утвориться для досягнення конкретних цілей (захист загальних інтересів). Такими інтересами можуть бути захист території чи, навпроти, завоювання, звільнення від залежності з боку «третьої» держави і т.п.
Федерація - союзна держава, що поєднує кілька держав або державних утворень (землі, кантони, штати, автономні республіки і т.д.), кожне з який має свої органи державної влади (законодавчі, виконавчі і судові). На відміну від конфедерації вона володіє своїм власним суверенітетом, федеративними органами державної влади, федеративною конституцією, армією, системою федеративних податків. При цьому не можна забувати, що федерація - саме союзна держава, і її суверенітет вторинний стосовно суверенітету вхідних у неї державних одиниць.
Імперія - складна держава, створена насильницьким шляхом. Ступінь залежності складових частин імперії буває різною. У минулому вхідні в імперію утворення при нерозвиненості транспортних засобів і засобів зв'язки мало стикалися з імперською владою. У Новий час, особливо в ХХ столітті, становище, зрозуміло, істотно міняється.
Фузія (злиття держав) і інкорпорація (зовні оформлюване як злиття приєднання однієї держави до іншого) - останні види уній, розглянутих державознавством.
Фузією було, наприклад, возз'єднання ФРН і ГДР, інкорпорацією, як думають багато хто, - приєднання Естонії, Латвії і Литви до СРСР у 1940 році.

1.2. Теорії розподілу державного устрою
Державний устрій це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральними) державними органами [7, с.57]. Для характеристики територіальної організації держави, організації державної влади з територіальним групуванням населення в юридичній літературі довгий час уживався, та й зараз використовується (особливо в роботах по теорії держави і права) термін «державний устрій». Він застосовується в неоднакових значеннях у повсякденній мові, політичній літературі, юридичних дослідженнях. У перших двох випадках йому надається, звичайно, дуже широке значення: мова йде про державний, а іноді і суспільний лад в цілому.
У юридичній літературі мається на увазі лише устрій території держави, співвідношення держави як цілого з його складовими частинами. Це політико-територіальний розподіл (унітарна держава і федерація, національні й інші державні утворення – суб'єкти федерації: штати, султанати, землі, кантони й ін.), автономні утворення (автономні республіки, області й ін.) і адміністративно-територіальні одиниці (провінції, райони, округи і т.д.). Що стосується конфедерацій, співтовариств, союзів, співдружностей держав, то можна з впевненістю сказати, що, вони до проблеми територіально-політичної організації держави не відносяться – це міждержавні, міжнародні об'єднання держав. Але питання стосуються державної проблематики, хоча вони вивчаються не в конституційному (державному), а в міжнародному праві.

1. Білоскурська О. Щодо поняття конституційних обов'язків // Право України. - 2004.- № 10.- 851с.
2. Ведєрніков Ю. А. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Ю.А. Ведєрніков, В. С. Грегул. – 4те вид., доп. і переробл. – К.: Центр навча­льної літератури, 2005. – 224 с.
3. Волинка К.Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики.-К., 2000.- 657с.
4. Георгіна А.З. конституційне право зарубіжних країн : Підручник. - Тернопіль: Астон, 2003.- 854с.
5. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. - К., 2000.- 475с.
6. Загальна теорія держави і права», за ред. . проф. М.В. Цвіка, доц.В.Д. Ткаченка, проф. О.В. Петришина - Х: Консул, 2011. 645с.
7. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. - К., 2008.- 655с.
8. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. Теорія держави і права Академічний курс Підручник Київ Юрінком Інтер 2011.- 583с.
9. Іванова М. Критичний розгляд поточної форми правління в Україні-Київ 2006.- 464 с.
10. Історія держави і права зарубіжних країн: Хрестоматія/ За ред. В.Д.Гончаренко; - К.: Видавничий дім, 2002.- 641с.
11. Ковальчук В. Проблеми формування багатопартійної системи в Україні: конституційно-правовий аспект // Наукові записки. Серія «Право». - Острог, 2000. - Випуск 1. - 455 c.
12. Колодій А. Особливості перехідного періоду і вибір демократичних інститутів в Україні // Політичний процес в Україні. - Л.: ПАІС, 2007. -191 с.
13. Котюк В. О. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / Ко­тюк В.О. – К.: Атіка, 2005. – 592 с.
14. Кравчук М. В. Проблеми теорії держави і права: Навч. посіб. / Крав­чук М. В. – К.: Професіонал, 2004. – 398 с.
15. Кузьма Т.М. Форма державного правління України: проблемні питання і шляхи вирішення // Грані. - 2009 -№4. - с.136-139.
16. Кутафіє О.Е.Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих у вузи. - М.: Юрист, 2007. 431с.
17. Мартинюк Р.С. Форма правління в Україні: політико-правовий аналіз. Харків.- 264 с.
18. Онищенко Н.М. Правова система: проблеми теорії. - К., 2002.- 353с.
19. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підруч. / Скакун О. Ф. – X.: Еспада, 2006. – 776 с.
20. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2004. - 656с
21. Скрипнюк О.В. Соціальна, правова держава в Україні. - К., 2008.- 458с.
22. Теорія держави і права: Курс лекций/ Под ред. М.Н.Марченко. - М.: Зеркало, 2005. 473с.
23. Теорія держави і права: Навч. посіб. / [Суботін В. М., Філонов О. В., Князькова Л. М., Тодоров І. Я.]. – К.: Знання, 2005. – 327 с.
24. Тлумачний словник з теорії держави і права / Авт.упоряд. К. Г. Волинка. – К.: Магістр – XXI сторіччя, 2006. – 112 с.
25. Чиркин В.Е. Нетипичные формы правления в современном государстве.// Государство и право. 2004. № 8.- 582с.

У зв’язку з різноманіттям форм державного устрою різних країн світу виникає нагальна потреба для засвоєння знань в цьому напрямку. Такі поняття все частіше звучать в повсякденному житті.
Вивчаючи право і державу в цілому, державно-правова теорія не обмежується аналізом досвіду якої-небудь країни, чи окремого регіону, чи напрямку державно-правового життя, а на основі вивчення права і держави різних історичних епох, всіх областей і напрямків державно-правової дійсності визначає загальні і специфічні закономірності їхнього розвитку, основні ознаки й істотні характерні риси.
Таким чином, теорія права і держави – це суспільна наука про закономірності виникнення, розвитку і функціонування права, правосвідомості і держави взагалі, про типи права і держави, зокрема про їхні класово-політичні і загальнолюдські сутність, зміст, форми, функції і підсумки.
Складність таких об'єктів, як право і держава, призводить до того, що вони вивчаються багатьма юридичними науками. Останні вивчають той чи інший бік, елементи і риси державно-правової дійсності у визначеному аспекті, на визначеному рівні. Право і держава як складні соціальні феномени мають у своєму складі велику кількість різноякісних компонентів і підсистем. Їхні функції багатогранні, їхні структури складні. У залежності від того, які з цих компонентів, підсистем, структур і функцій чи їхніх аспектів і рівнів вивчаються, і підрозділяються юридичні науки.
Визнання держави органом усього суспільства - характерний мотив будь-якого ідеалістичного навчання про державу, тобто навчання, що виходить з ідеї, а не з емпірично установлених фактів. Якщо державна влада - від Бога, виходить, вона повинна бути рівною стосовно до всіх і не мати класового ухилу. Так, принаймні, випливає з християнської релігії. Патріархальна теорія походження держави, висунута ще Аристотелем, бачить у державі велику родину, що опікує підданих, як батько своїх дітей. Договірна теорія Руссо надає владі тільки ті повноваження, якими її наділяють громадяни, «що домовилися». Теорія, що затверджує владу держави через згоду підданих на підпорядкування, і теорія правової держави, що вимагає обмеження влади законом, вимогами справедливості, правами людини, відбивають хоча і правильні, але сугубо ідеологічні і психологічні основи виникнення і функціонування держави.
Науково-теоретичну базу дослідження склали наукові праці таких видатних вчених: Зайчук О.В., Оніщенко Н.М., Скакун О.Ф., Заєць А.П., Онищенко Н.М., Скрипнюк О.В., Кузьма Т.М., Мартинюк Р.С., Волинка К.Г., Георгіна А.З., Чиркин В.Е., Кравчук М. В., Скакун О. Ф. та інших.
Мета роботи: оволодіння та засвоєння знань з дисципліни теорія держави і права з питання поняття та форми державного устрою.
Завдання роботи:
1. проаналізувати поняття держави та її устрою,
2. розкрити суть форми державного правління,
3. дослідити адміністративно – територіальний устрій
4. надати характеристику органам місцевого самоврядування.
Об’єктом роботи є державний устрій України.
Предметом роботи є поняття та форми державного устрою України.
Методи дослідження: у роботі використовується ряд літературних джерел, окрім тематичних підручників аналізуються статті з періодичних видань.

Підводячи висновки хочеться відзначити, що можна змінити усе, навіть адміністративно-територіальний устрій України, але не треба забувати, що завжди існує але, і є деякі негативні труднощі для цих змін, які полягають насамперед у:
 відсутності політичної волі з боку керівництва держави;
 значних фінансово-матеріальних витратах, які необхідні для впровадження реформи;
 здійсненні організаційного забезпечення з урахуванням всього комплексу завдань при проведенні реформи;
 недостатній поінформованості населення про недоліки існуючого адміністративно-територіального устрою та переваги його реформування;
 недотриманні єдиного наукового підходу та недосконалості механізму реформування, тобто аналіз законопроектів щодо зміни адміністративно - територіального устрою України вказав на різні підходи у розробці і побудові цих документів.
Територіальний устрій України, відповідно до статті 132 Конституції, ґрунтується на засадах цілісності та єдності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, із врахуванням їхніх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних та культурних традицій.
До форм територіального устрою можна віднести, зокрема, адміністративно-територіальний устрій, виділення спеціальних та вільних економічних зон, територій пріоритетного розвитку, зон надзвичайних екологічних ситуацій, поділ земель на категорії з чітким визначенням правового режиму кожної з таких категорій, економічне та інші види районування та планування території держави.
Адміністративно-територіальний устрій, як відомо, може бути визначено як поділ держави на систему адміністративних одиниць. Він є однією з форм, очевидно найважливішою, територіального устрою держави. Адже саме у відповідності з ним утворюються органи державної влади та органи місцевого самоврядування, вирішуються численні управлінські та інші питання. Однак повністю це поняття не охоплює зміст територіального устрою.
Поняття «територіальний устрій» є значно ширшим від поняття «адміністративно-територіальний устрій», і тому усі питання територіального устрою не можуть бути зведені лише до адміністративно-територіального устрою, не виокремлюючи при цьому питання організації місцевого самоврядування, реалізації прав власності, виконання вимог земельного законодавства та деякі інші питання, які хоча і пов'язані з адміністративно-територіальним устроєм, однак мають цілком самостійну і досить довершену сферу та засоби регулювання.
Основними ж критеріями для визначення меж новоутворених одиниць повинні стати їх самодостатність, керованість та забезпечення рівномірного доступу населення до отримання послуг і суспільних благ.