ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. УКРАЇНСЬКА НАРОДНА ПІСНЯ – ОСНОВА МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ 5
1.1. Історія становлення Української народної пісні 5
1.2. Жанри народних пісень України 8
РОЗДІЛ 2. ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ ПІСНІ 18
2.1. Прибузький народний хор 18
2.2. Народні пісні хору 24
ВИСНОВОК 29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 31
ДОДАТКИ 33

«Фольклор – це саме життя». Так визначив основоположник української класичної музики М. В. Лисенко суть народної творчості, її невмируще значення.
Пісні і думи, створені народним генієм, відображають найбільш важливі історичні події в житті суспільства, починаючи від тих, що віддалені від нас століттями, і кінчаючи тими, свідками яких ми є самі.
Фольклор – пребагате джерело вивчення життя і побуту трудящих, у ньому яскраво виявлені національна вдача і характер народу. У фольклорних образах, що виникли в різний час, виразно позначилися зміни в світогляді, які були зумовлені розвитком суспільно-економічних та політичних відносин у житті людей [1, с.22].
У народній пісні – найбільш поширеному фольклорному жанрі – тісно поєднані поетичне слово і музика. Глибина життєвої правди, якою сповнений текст пісні, краса її поетичного узагальнення повністю розкриваються і особливо діють саме силою своєї музичної образності. Завдяки простоті поетичної та музичної мови народна пісня доступна широким масам людей, її емоційна виразність і безпосередня щирість почуттів дають глибоку естетичну насолоду.
Високі ідейно-художні якості народної пісні зумовлюють ту велику роль, яку вона відіграє в житті і побуті трудящих, визначають необхідність її всебічного використання в справі виховання молодого покоління – будівників комунізму.
Спільне походження, найтісніші зв'язки, що існували протягом століть між російським і українським народами, позначилися в усіх галузях їх економічного і суспільного життя. Боротьба проти чужоземних загарбників, загальні зусилля, спрямовані на соціальне визволення, постійне культурне спілкування зумовили, зокрема, те, що між російським і українським фольклором: існує чимало однакових тем, близьких образів і навіть окремих схожих рис у поетичній та музичній мовах. При всій національній своєрідності як російської, так і української народної творчості спостерігається багато паралельних фольклорних мотивів,, споріднених сюжетів, що можна пояснити постійним взаємозбагаченням цих братніх культур. Такими є, наприклад, теми про» боротьбу проти татарського ярма, картини широкої степової природи, образи важкої жіночої долі за феодалізму і капіталізму та ін. [2, с.39].
Тісні взаємозв'язки позначилися також у галузі музичної фольклористики, тобто в науці про музичну народну творчість (збирання і запис народних пісень та інструментальної музики, їх упорядкування та публікації у вигляді збірок, теоретичні дослідження особливостей їх змісту і форми). Уже в перших російських виданнях народних пісень з нотами І. Прача та В. Трутовського, що появилися наприкінці XVIII ст., вміщені як російські, так і українські пісні. Музична редакція першого на Україні збірника народних пісень з нотами (1834 p.), упорядкованого М. Максимовичем, належить видатному російському композиторові О. Аляб'єву. Фундаментальне дослідження, присвячене стильовим особливостям російської та української народної музики, написав український вчений і композитор П. Сокальський. Велику цінність мають фольклористичні роботи українських радянських учених Ф. Колесси, К. Квітки, М. Грінчен-ка. Науковим центром, де зосереджена тепер на Україні музично-фольклористична робота, став Інститут мистецтва, фольклору та етнографії Академії наук УРСР.
Величезна більшість народних пісень зібрана порівняно недавно, активна робота щодо їх запису провадиться і тепер. Кращі музично-поетичні творіння з незапам'ятних часів передавались від покоління до покоління протягом віків. Створені талановитими народними співцями пісні шліфувалися в процесі імпровізації, зберігаючи основні контури мелодії, метро ритмічної і ладової структури, музичної форми і способу виконання. Ця тривалість кристалізації основних музичних особливостей народної пісні е однією з її важливих рис. Зміни в тексті, його розширення, а то й заміна одного тексту іншим, хоч і зумовлювали незначні відхилення – варіанти в музиці, проте не руйнували основного мелодичного малюнка.
Найтиповіші мелодичні звороти фольклорних зразків сягають своїм корінням глибокої давнини, і тому видатні знавці народної музики, як, наприклад, М. Лисенко або М. Леонтович, підкреслювали виняткове значення вивчення саме старовинних пісень, зокрема обрядових та історичних [3, с.48].
Проте музичний лексикон фольклору не залишався незмінним. Він постійно збагачувався новими музичними особливостями, що виникали в побуті людей. Чимале значення для розвитку українського народного пісне творення мали також взаємозв'язки з фольклором росіян, поляків, чехів, угорців та інших народів. Проникнення до українського побуту кращих зразків музичного фольклору інших народів супроводжувалося творчою переробкою цих зразків не лише щодо тексту, але й щодо мелодії, способу виконання тощо.

1. Вашуленко М.С., Мельничайко О.І. Рідна мова 3 клас : Підручник для навч.закл. - К.: Освіта, 2003. - 295 c.
2. Головата А.М. Народні пісні . Т.: Богдан, 2009. - 213 с.
3. Гордійчук М. Упорядкування – 1991;
4. Довженок Г., Луганська К. Дитяча поезія // Дитячі пісні та речитативи / Упор. Довженок Г., Луганська К. – К.: Наукова думка, 1991. – С. 8–36.
5. Етнографія України: Навчальний посібник / За ред. А. С. Макарчука. – Львів: Світ, 1994. – С. 342–347.
6. Закувала зозуленька: Антологія української народної поетичної творчості:Для ст. шк. віку / В.Ф. Василашко (ред.)Наталя Шумада (вступ.ст.,упоряд.та прим.) – К. : Веселка, 1998. – 510с.
7. Іваницький А. Українська народна музична творчість. – К.: Музична Україна, 1990. – С. 211–218.
8. Кирчів Р. Із фольклорних регіонів України: Нариси і статті. - Львів, 2002. - 352 с.
9. Козацькі пісні / Фольклорні записи та упорядкування Н.Г. Полякової. - К.: «Музична Україна», 1991. - 150 с.
10. Коровайло П.Л. Життя пісень . К: Веселка, 2006.- 125 с.
11. Кушніренко І.К., Жилінський В.І. Фольклор Гуляй пільщини: Запорізька та Дніпропетровська область / За ред. проф. В.О.Горпинича. - Дніпропетровськ: Пороги, 2002. - 171 с.
12. Лановик М. Українська усна народна творчість: Підруч.. – 4.вид., стер. – К. : Знання-Прес, 2006. – 591с.
13. Лановик М., З. Лановик Українська народна словесність − Л., 2000;
14. Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2001. – С. 567–590.
15. Лирические песни / Составление, предисловие, подготовка текстов и примечания П.С. Выходцева. – М.: Современник, 1990. – 653 с.
16. Неділько В. Українське слово. − Т. 2. − К., 1994;
17. Ой у полі дві тополі». Українські народні пісні Запорізького краю. Випуск 1. Упорядник і редактор Н.Полякова. – Запоріжжя: Культурний центр «Хортиця», 2000. – 103 с.
18. Пономарьов А.П. Українська етнографія: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1994. – С. 272–279;
19. Савченко О.Я. Читанка Підручник для навч.закл. К.: Освіта, 2002. - 311с.
20. Сивачук Н. Український дитячий фольклор: Підручник. – К.:Деміург, 2003. – 288 с.
21. Січова скарбниця. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Упорядкування, передмова та примітки Віктора Чабаненка. – Запоріжжя, ЗДУ, 1999. – 392 с.
22. Стрюк Л. Етнологія України у пісенному фольклорі. - Тернопіль: Астон, 2001.
23. Супрун В. Усна народна творчість: тематика, образна система, методика вивчення. – Вінниця, 2007. – 16с.
24. Таланчук О. Українознавство ; Усна народна творчість: Навч.-метод. посібник для учнів та вчителів / Міжнародний фонд "Відродження". – К. : Либідь, 1998. – 247с.
25. Українське народознавство: Навч. посібник / За ред. С. П. Павлюка. – К.: Знання, 2006. – С. 221–226;
26. Українські народні пісні в записах М. В. Лисенка / Упор., вступна стаття та примітки Єфремової Л. О. - Ч. 1. - К.: Музична Україна, 1990. - С. 181.
27. Українські січові стрільці у піснях / Вступ, ст.. Левченко О. – Тернопіль, 1991р.
28. Яворницький Д.І. Вольності запорозьких козаків. - Дніпропетровськ: Січ, 2002. - 359 с.

Півстоліття тому українці співали з ранку до перших півнів наступного дня. Тепер ми перетворилися на пасивних мовчазних споживачів магнітофонів, радіо і телебачення. Це негативно позначилося на якості жіночих і особливо чоловічих голосів. На жаль, народна пісня живе в душах лише старшого покоління, яке ціною певних організаційних зусиль ентузіастів ще подекуди відтворює предківський неповторний український розспів. Однак молоді в тих фольклорних ансамблях - украй мало.
У 80-х роках XX ст. громадськість вимагала від Міносвіти України з метою національно-патріотичного виховання молоді в усіх школах запровадити обов'язкову програму вивчення 100 українських пісень. А в усіх музичних навчальних закладах - від шкіл до музичних академій - запровадити вивчення автентичного народного співу і виховання професіоналів українського національного мелосу.
Зрозуміло, щоб запровадити виховання молоді з поглибленим вивченням гуманітарних дисциплін, зокрема українознавства та мистецтвознавства, а також обов'язкової програми вивчення українських народних пісень, педагогічні університети України, музичні училища та консерваторії спочатку мають виховати необхідні кадри вчителів. Перш ніж з'являться фахівці з цих дисциплін, пройде не менше 6-10 років. А за цей період справа не повинна стояти, адже потрібно терміново вжити заходів щодо викорінення дикості й темноти, невігластва серед молоді, які постійно загрожують катастрофою духовності українського суспільства.
Крім того, потрібно на державному рівні проводити щорічні фестивалі-конкурси виконавців української пісні, встановити премії для народних співців, ансамблів автентичної пісні, нагороджувати видатних виконавців і носіїв української пісенної традиції Національною премією України ім. Тараса Шевченка. Впровадженням певних програмних заходів в обов'язковому порядку, що визначатиме державну політику щодо підтримки української народної пісні, зможе врятувати українську культуру від тотального забуття і передати її молодому поколінню. Що з дитинства вкладено в душу дитини, світитиме їй все життя. Сучасній масовій культурі бездуховності, агресії ми повинні протиставити послідовне патріотичне виховання молоді, яке неможливе без української народної пісні й мистецтва.
Українська школа, яка на шляху до комп'ютеризації взялася активно грати ще й у футбол, передусім мусить подбати про душу дитини, яка любить своїх батьків, свою рідну землю, шанує своїх предків. Без вивчення обов’язкової програми «Сто українських народних пісень» це неможливо.
Збереження і впровадження народної пісні як складової сучасної української культури в духовне життя суспільства є невідкладним завданням державної ваги.
Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: «Українська народна пісня».
Мета дослідження - показати роль української народної пісні у діяльності Прибузького народного ансамблю.
Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.
 

Українська народна пісенність – дорогоцінне надбання народу, нев'януча окраса його духовної культури.
Українська народна пісня – знана й шанована в усьому світі. Один з перших збирачів народної пісні М. Максимович зазначав, що в українських піснях звучить душа українського народу і нерідко – його істинна історія. Високу оцінку нашій пісенності дали сотні діячів культури різних народів. Наприклад, Лев Толстой таку глибоку й містку оцінку нашій національній скарбниці: «Ні який інший народ не виявив себе в піснях так яскраво й гарно, як народ український». «Щасливі ви, народилися серед народу з багатою душею, народу, що вміє так відчувати свої радощі і так чудово виливати свої думи, свої мрії, свої чуття заповітні. Хто має таку пісню, тому нічого жахатись за свою будучність. Його час не за горами. Вірите чи ні, що ні одного народу простих пісень я не люблю так, як вашого. Під їх музику я душею спочиваю. Стільки в них краси і грації, стільки дужого, молодого чуття й сили».
Увесь вік людину супроводять пісні – «від колиски до могили, бо нема такої значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотом грому», - говорив М. Стельмах. Народні пісні є вагомим внеском країни в загальнослов'янську й світову художню творчість. Незліченне й різноманітне їхнє багатство. Вважають, що тільки цих творів записано понад дві тисячі.
Пісні породжувались подіями та явищами суспільного життя, громадського й родинного побуту, трудовою діяльністю, боротьбою проти іноземних загарбників, національного та соціального гноблення і палкою любов'ю до Вітчизни. У народній пісні майже немає розповідної основи, уся увага зосереджена на відтворенні внутрішнього світу людини (психічного стану, думок, бажань, надій, страждань і т. ін.).
З українських пісень ми бачимо, як глибоко народ відчував красу життя. Народні пісні криють у собі таку силу уяви та багатство щирих переживань, що стали джерелом натхнення поетів та письменників. Свою найкращу повість «У неділю рано зілля копала» Ольга Кобилянська побудувала на відомому мотиві народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Використовуючи сюжет цієї ж пісні, Ліна Костенко створила роман у віршах «Маруся Чурай». Але народні пісні не тільки надихали літераторів, вони, перш за все, звеселяли сірі будні українців, були розрадою в тяжку годину, поліпшували настрій, полегшували важку працю.
Наш народ має багату скарбницю пісень, казок, легенд, переказів, дум, якими можна пишатися як райськими квітами. Деякі з них пройшли крізь довгі століття і ще сьогодні причаровують блиском дорогоцінних самоцвітів.
Проаналізувавши діяльність хору можна сказати що за роки творчості Прибужський хоровий колектив побував на багатьох фестивалях народної творчості в різних країнах: в Греції, Болгарії, Туреччини, Франції, Польщі, Німеччини, Індії. Але найбільш відповідальними моментами в його творчій біографії - вважає Анатолій Затурян - була участь у всеукраїнських хорових конкурсах ім. М. Леонтовича, ім. П. Демуцького, в «Сонячних кларнетах». І все-таки однією з найяскравіших сторінок цієї біографії став фестиваль в Ірландії.