Вступ 3
1. Емпіричний характер автобіографічного знання 4
2. Автобіографічні знання в навчанні та освіті 6
3. Можливості і межі пізнання себе через автобіографічне знання. 10
4. Культурно-історична психологія автобіографічної пам’яті 12
Висновки 16
Список використаних джерел: 18

Розрізняють емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання.
Емпіричний (грец. empeiria-досвід) - це такий рівень знання, зміст якого в основному одержано з досвіду (із спостережень та експериментів), підданого деякій раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою.
Характерною особливістю емпіричного пізнавального рівня є те, що він включає в себе безпосередній контакт дослідника з предметом за допомогою органів відчуттів або приладів, що їх доповнюють; дає знання зовнішніх, видимих зв’язків між явищами. Вершиною емпіричного пізнання є фіксація повторення явищ без пояснення причин. Емпіричні знання спираються на емпіричні факти й співвідношення, дані спостереження, показання приладів, записані в протокол, зведені в таблицю чи подані графічно тощо.
Теоретичне пізнання (грец. - розгляд, дослідження) - це пояснення підстав відтворення. Теоретичне знання має загальний і необхідний характер і містить відомості про внутрішні закономірності спостережуваних явищ. На цьому рівні ми одержуємо знання не тільки за допомогою досвіду, а й абстрактного мислення.
Теоретичне знання включає систему понять, суджень, абстракцій, часткові й загальні теорії. Перевага теоретичного знання полягає в тому, що воно дає розуміння суті загального закону і може передбачити майбутнє. Метафізичний підхід до розуміння емпіричного і теоретичного рівнів пізнання виявляється в запереченні єдності між ними або абсолютизації одного з них. Емпіричне пізнання може випереджати теоретичне, а теоретичне -емпіричне. Суперечності між емпіричним і теоретичним знанням вирішуються практикою, яка є основою пізнання і критерієм істини. Учням необхідно звернути увагу на засвоєння таких понять, як «факт», «спостереження», «експеримент», «абстракція», «ідеалізація» та ін. [1, с.75].
Найважливішою особливістю емпіричного знання, що відрізняє його від знання теоретичного, є те, що воно завжди спрямоване зовні свідомості, на контакт із зовнішнім світом, базується на безпосередньому зв’язку з об’єктами. У цьому сенсі воно завжди є знання об’єктне. Цим воно принципово відрізняється від інших рівнів знання. Але разом з тим воно, як і останні, завжди предметно, тобто є результатом діяльності предметного свідомості, утворить онтологічну складову знання. Для загальної характеристики емпіричного знання також важливо відзначити, що воно відноситься до описової стадії наукового дослідження.
У Канта апріорне робить можливим наше дослідне пізнання.
В онтології емпіричного знання прийнято виділяти такі якісно різні типи предметів:
 об’єкти як такі («речі в собі»);
 чуттєві об’єкти (подання, явище об’єктів першого типу в чуттєвих даних, інакше кажучи, їх явище, «бачення» нашій свідомості);
 емпіричні об’єкти (об’єкти, сформовані в результаті фільтрації нашою свідомістю зовнішньої інформації про чуттєвих об’єктах).
Первинний, найпростіший рівень емпіричного знання утворюють одиничні емпіричні висловлювання, що представляють чуттєвий досвід. Такі висловлювання зазвичай іменують протокольними (О. Нейрат, Р. Карнап) або атомарними (Б. Рассел) пропозиціями. Питання про протокольних пропозиціях Карнап вважав центральною проблемою логіки науки, бо він тісно пов’язаний з такими фундаментальними для логічного емпіризму питаннями, як емпіричне обгрунтування (емпіричний базис науки), верифікація.

1. Социальная философия: Учеб. пособие для вузов / В. Н. Лаври¬ненко, В. П. Лавриненко. В. П. Ратникови др. / Под ред. проф. В. Н. Лав-риненко. -М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1995, 365с.
2. Наследов А.Д. Математические методы психологического исследования. Анализ и интерпретация данных. – СПб:"Речь" - 2007, 392 стр.
3. Нуркова В. В., Березанская Н. Б. Психология. Учебник. М.: Юрайт, 2004, -484 с.
4. Блонский П.П., Память и мышление. – СПб.: Питер, 2001 - 287с.
5. Василевская К.Н. Индивидуально – типологические особенности автобиографической памяти: Автореф. дис. ...канд. психол. наук: 19.00.01. Москва, 2008. – 389с.
6. Иванова Е.Ф. Психология мышления и памяти: Учебное пособие. – Харьков: ХГУ, 1990. – 79 с.
7. Изард К.Э. Психология эмоций (пер. с англ.) – СПб., 1999. – 464 с.
8. Кузнецов М.А. Эмоциональная память: [Монография].- Харьков: Крок, 2005. – 568 ср., 42 ил.
9. Марченко А.О. Мотиваційна компонента особистості та її вплив на автобіографічну пам`ять // Вісник Харківського національного університету, Серія „Психологія”. - 2009, №857. -50с.
10. Нуркова, В.В. Анализ феноменов автобиографической памяти с позиций культурно-исторического подхода / В.В. Нуркова // Культурно-историческая психология. - 2008.- №1.- 50с.

Сучасні педагогічні технології - це обгрунтовані наукові розробки, які досліджують найякісніші і максимально раціональні шляхи навчання. Сьогодні освітній процес головним чином будується на прогресивних та інноваційних підходах до вивчення предметів, оскільки програми традиційного навчання вже не справляються з обсягом знань, накопичених людством.
Що ж сьогодні можуть запропонувати сучасні педагогічні технології? У першу чергу - це пріоритет груповий або колективної роботи, яка базується на активній співпраці, а також дослідницької роботи з численними джерелами інформації. Це сприяє розвитку самостійного критичного мислення та культури спілкування.
Сучасні педагогічні технології дуже багатогранні. Наприклад, можливий взаємний контакт вчителя з учнем, який може носити неконтрольований характер або розімкнутий, з аудіовізуальними технічними засобами. Також можливе циклічне взаємодія з наявністю контролю, яке може бути спрямованим або індивідуальним, ручним або вербальним. Крім цього, взаємодія з педагогом може бути повністю автоматизованим, при цьому процес навчання здійснюється за допомогою технічних засобів при наявності програмного забезпечення.
Автобіографічний підхід до навчання і освіти - це сучасна педагогічна технологія, яка спрямована на використанні в учбовому процесі особистість учня, його життєвого опиту, принципів та світогляду.
Це навчання засноване на актуалізації життєвого досвіду особистості, її інтелектуально-психологічного потенціалу в освітніх цілях. Життєвий досвід - це інформація, що стала надбанням особистості, налагоджена в резервах довгострокової пам'яті, що знаходиться у стані постійної готовності до актуалізації в адекватних ситуаціях. Вона являє собою сплав думок, почуттів, учинків, прожитих людиною, які являють для неї самодостатню цінність.

Сучасна освіта має підтримувати розвиток здібностей учнів, а це означає, що у школах складаються різні методи навчання й виховання. При цьому зберігаються загальні завдання шкіл:
 зміцнити залучення кожного учня, його зацікавленість, самоповагу й відповідальність;
 сприяти тому, щоб вони самі вирішували свої проблеми;
 підтримувати визначення ними власних завдань у професійній, освітній і соціальній сферах.
Технології навчання націлені на підтримку індивідуального розвитку учнів, поліпшення їхнього становища на ринку праці та створити умови для саморозвитку й самореалізації.
Особистісно орієнтоване навчання - навчання, у центрі якого - особистість вихованця, його самобутність, самоцінність, суб'єктивний досвід кожного спочатку розкривають, а потім узгоджують зі змістом освіти. Виокремлюють три моделі особистісно орієнтованої педагогіки: соціально-педагогічну, предметно-дидактичну та психологічну.
Соціально-педагогічна модель виховує особистість із попередньо заданими якостями. Освітні інститути суспільства створюють типову структуру такої особистості. Завдання навчального закладу - наближення кожного студента до її параметрів (носій масової культури). Технологія освітнього процесу основана на використанні ідей педагогічного управління, формування, корекції особистості "ззовні", без урахування суб'єктивного досвіду студента. Це виявляється в одноманітності програм, методів, форм навчання, авторитарності.
Предметно-дидактична модель орієнтованої педагогіки пов'язана з предметною диференціацією, яка забезпечує індивідуальний підхід у навчанні. Знання організують у міру їхньої об'єктивної складності, новизни, складності опрацювання, а не рівня розвитку студента.
Технологія предметної диференціації базується на врахуванні складності та обсягу навчального матеріалу (завдання зниженої та підвищеної складності). її забезпечують факультативні курси, поглиблені програми. Ця технологія не торкається духовної сфери - національних і світоглядних відмінностей, які значною мірою визначають зміст суб'єктного досвіду студента.
Психологічна модель спершу обмежувалася визнанням відмінностей у пізнавальних здібностях студентів, які в реальному освітньому процесі виявляються в здібності до навчання (індивідуальна здатність до засвоєння знань).
Автобіографічний підхід до навчання і освіти - це педагогічна технологія, де використовуються методи саме психологічної моделі, які спрямованані на використанні в психологічної особистості учня, його життєвого опиту, тощо.