Вступ……………………………………………………………………...…..……3
1.Творчість композиторів…………………………….……………………..….4
1.1 Д.Бортнянського………………………….………………….…….…..4
1.2 М.Березовського……………………………………….……….…...….8
1.3 А.Веделя……………………………………………………….…..…..12
2. Взаємовплив народної та професійної музики………………….……….17
Висновок………………………………………………………………....…......19
Список літератури……………………………………………………..….…....22

Дмитро Степанович Бортнянський народився 1751 р. (число і місяць невідомі) у м. Глухові Чернігівської губ. (нині — Сумська обл.) уродині козака, що служив у гетьмана К. Розумовського. В сім'ї було троє дітей.
У XVIII ст. в Росії активно формується хорова культура. До складу придворного оркестру та Придворної співацької капели вербувалися найбільш талановиті музиканти і співаки, зокрема вихованці співацької школи, заснованої ще 1738 р. у тодішній столиці України Глухові. Серед них був і Дмитро, котрого у семирічному віці в числі десяти кращих було направлено до Санкт-Петербурга.
Розпізнавши у юному Бортнянському неабиякі музичні здібності, його навчає сам регент (пізніше — директор капели) Марко Полторацький, виходець з України і великий знавець народної пісні. Ці перші роки музичного навчання у Полторацького наклали відбиток на всю творчість майбутнього композитора, котрий у своїх творах використовував інтонації українських народних наспівів.
Пізніше освітою юного співака за розпорядженням імператриці Єлизавети Петрівни займався італійський композитор Б. Галуппі, відомий на той час оперний і балетний капельмейстер, чиї опери з успіхом ставилися у Росії.
З 1768 р. Бортнянський навчається у Венеції, куди перед цим повернувся професор Галуппі, вдосконалює мистецтво композиції у Римі, Мілані, Болоньї, Неаполі. Там же, в Італії, молодий композитор пише сонати для клавесина (яким майстерно володів), хорові твори, опери «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій».
Після більш ніж десятирічного перебування за кордоном у двадцятивосьмирічному віці Бортнянський повертається до Росії й протягом 1779-1796 рр. служить придворним композитором і клавесиністом при наслідникові великого князя Павла Петровича у Гатчині і Павловську.
Пік творчої активності композитора припав на 80-ті рр. 1784 р. Бортнянського призначають учителем музики Марії Федорівни, сестри майбутнього царя Павла І. До занять з нею він спеціально писав камерні твори. Також до його обов'язків як капельмейстера входило створення опер та хорових концертів до кожного світського чи духовного свята, яких тоді було немало. Саме в цей час Бортнянський пише опери «Свято сеньйора», «Сокіл», «Син-суперник», багато інших вокально-інструментальних творів.
11 листопада 1796 р. талановитого композитора і здібного організатора призначають на посаду директора Придворної капели. У спеціальному указі зазначалося: «Колезькому раднику Дмитру Бортнянському, доручивши в управління хор придворних наших півчих, повеліваємо надавати йому з придворної контори платню й усе те утримання, яке мав попередник його дійсний статський радник Марко Полторацький».
Зрозуміло, що Бортнянський, пройшовши в капелі шлях від півчого до директора, знав усі достоїнства й недоліки хору. Прийнявши капелу, він розпочинає її реорганізацію, запрошує нових талановитих співаків та музикантів, переважно вихідців з України, домагається створення окремого хору для театральних спектаклів. Бортнянський поєднував вимогливість з доброзичливим ставленням до співаків, сприявши їх високому професіоналізму та виключній виконавській майстерності.
Аналізуючи творче надбання Бортнянського, можна стверджувати, що він разом із М. Березовським, А. Веделем, Е. Азеєвим створив класичний тип хорового концерту. Вони стали представниками нового напряму в партесному співі, що характеризувався потягом до узгодження музики й тексту, адже більшість італійців, котрі писали музичні твори для православної церкви, погано вододіли слов'янськими мовами, а то й узагалі їх не знали. Деякі біографи та історики визначають творчу діяльність цих композиторів як цілу епоху в галузі православної церковної музики. Напевне, це так, оскільки, наприклад, Бортнянський першим вплинув на упорядкування храмових співів і почав розробляти давні християнські мелодії.

1. Білан А. Присвята Артемію Веделю / П. Білан // Українська культура. – Київ, 2008. – № 6. – С. 31.
2. Булка Ю. Музична культура Західної України / Ю. Булка. – Київ : Наукова думка, 1992. – С. 545–590.
3. Іванов В. Нове про Глухівську школу / В. Іванов // Музика. – Київ : Музична Україна, 1988. – № 6. – С. 21–23.
4. Історія української культури. У п´яти томах // За ред Б. Є. Патона.— К.: Наукова думка, 2001—2003. Т. Ъ—Ь (перша книга).
5. Кияновська Л. Українська музична культура : навч. посіб. / Л. Кияновська. – Львів : «Тріада плюс», 2008. – 341 с.
6. Крип ´якевич І. Історія української культури. — К.: Либідь, 1994. — 656 с.
7. Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посіб. / За ред. 1.1. Тюрменко, О. Д. Горбула. — К.: Центр навчальної літератури, 2004.— 368 с
8. Програми з музики для загальноосвітньої школи / [під ред. А. Т. Авдієвського], – Київ : Освіта, 1991 та 1993.
9. Програми з музики для загальноосвітньої школи / [під ред. О. Я. Ростовського]. – Київ : Перун 1996. Рецензент –кандидат педагогічних наук Л. П. Філоненко.
10. Шейко В. М., Тишевська Л. Г. Історія української культури: Навч. посібник / Наук, ред. В. М. Шейко. — К.: Кондор, 2006. — 264 с.

Період з середини ХVІІІ до 10 – 20-х років ХІХ століття більшість дослідників вважають золотою добою української духовної музики, коли творчість М. Березовського, Д. Бортнянського та А. Веделя сягнула неперевершених і донині художніх висот.
У ХVІІІ столітті в українській культурі значно поширюються ідеї класичного західноєвропейського Просвітництва, перш за все думки про залежність суспільного розвитку від рівня освіти. Вони реалізуються у творчості українських письменників і філософів Г. Сковороди, Я. Козельського, І. Котляревського та ін., їх обговорюють члени культурно-просвітницьких гуртків. Нові ідеї сприяють розквіту музичної культури Україні, основним осередком якої був Київ, зокрема Києво-Могилянська Академія, у стінах якої процвітала вокально-хорова, перш за все церковна музика.
Серед художніх напрямків та естетико-стильових тенденцій української музики ХVІІІ століття провідне місце, як і раніше, займає бароко. Але барокова стилістика завдяки ідеям Просвітництва поступово збагачується тенденціями класицизму з характерним тяжінням до ясності й гармонійності, рівноваги інтелектуального й чуттєвого, а також окремими рисами чуттєвого сентименталізму. Названі напрями і тенденції повною мірою реалізувалися у творчості видатних українських композиторів другої половини ХVІІІ – початку ХІХ століття М. Березовського, Д. Бортнянського та А. Веделя, які увійшли до історії музичного мистецтва як автори неперевершених духовних концертів.
 

Музика. Друга половина XVIII ст. позначена вагомими здобутками вітчизняної музичної культури. Улюбленцями українського народу, як і раніше, залишалися козаки-бандуристи.
Суттєві зміни відбулися в українській інструментальній музиці. На Запорозькій Січі музиканти грали під час походів та святкування перемог, їх скликали на козацькі ради. Після ліквідації Січі запорозьких музик перевели до спеціальних підрозділів при міських магістратах. Прикметною рисою розвитку тогочасної української музики було посилення її зв'язків із західноєвропейською музичною культурою. Останній гетьман К. Розумовський утримував у Глухові власний оркестр і театр, де ставили італійські опери. Зібрана ним нотна бібліотека є однією з найдавніших у Східній Європі.
Музичне мистецтво другої половини XVIII ст. не можна уявити без творчості трьох видатних майстрів української хорової музики: М. Березовського (1745—1777), Д. Бортнянського (1751 — 1825) та А. Веделя (1767—1808).
Доля цих трьох музикантів була різною. М. Березовський і Д. Бортнянський виявили неабиякі музичні здібності ще в дитячі роки. Із Глухівської співацької школи, де відбирали найкращих співаків для імператорського двору, їх відправили до придворної хорової капели в Петербурзі.
Через деякий час обдарованих юнаків за державний кошт направили навчатися до Італії. М. Березовський навчався в Болонській філармонічній академії, Д. Бортнянський — у Венеції. Навчання обох було дуже успішним. Написані ними опери з великим успіхом ішли на італійській сцені. М. Березовський є автором опери «Демофонт», Д. Бортнянський написав опери «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій».
Цікаво, що М. Березовський навчався в того ж учителя, що і славнозвісний Моцарт. За традиціями академії ім'я найздібнішого серед учнів заносили на почесну «золоту дошку». М. Березовський, на думку більшості, був визнаний талановитішим за Моцарта, і його ім'я було викарбуване на «золотій дошці» Болонської академії. Йому пророкували блискуче майбутнє. Однак повернувшись до Петербурга, Березовський не витримав придворних інтриг і наклав на себе руки.
Бортнянський, повернувшись до Петербурга, отримав посаду керівника придворної хорової капели, у якій співали майже виключно українці. Він прожив довге життя в імперській столиці, пристосувавшись до її звичаїв.
Зовсім інакше склалася доля А. Веделя. Талановитий киянин навчався в Києво-Могилянській академії, де був співаком-солістом, пізніше — диригентом хору. Звідси його силою примусили їхати до Москви. Однак через три роки музикант повернувся в Україну. Заняття музикою А. Ведель поєднував з участю в антиросійському опозиційному русі, за що і був заарештований. Його оголосили божевільним й утримували в божевільні Кирилівського монастиря.
М. Березовський є автором 20 хорових церковних концертів. Його музика відзначається ліричністю, проникненням у внутрішній світ людини. Д. Бортнянський після повернення з Італії написав оперу «Сокіл», «Син-суперник», комедію «Свято сеньйора». Він також створив понад сто творів хорової церковної музики. Світла лірика, радісні та енергійні теми, глибокий драматизм — риси, притаманні багатогранному світу образів хорових концертів Бортнянського. А. Ведель створив 29 хорових церковних концертів, які позначені високою фаховою майстерністю і глибоким драматизмом образів.
Отже, можна стверджувати, що духовний хоровий концерт був справжньою вершиною у розвитку музичної культури України другої половини XVIII – початку ХІХ ст. і серед усіх музичних жанрів тих часів найсильніше втілював національні музично-стильові риси. Творчість авторів духовної музики М. Березовського, Д. Бортнянського, А. Веделя – найвищий етап розвитку української духовної музики, неперевершений, на думку багатьох вітчизняних дослідників, і донині.
У другій половині XVIII ст. українська культура ще за інерцією продовжувала бурхливо розвиватися.
В українській культурі з'явилася постать світового значення — Г. Сковорода.
Наприкінці століття українська культура почала швидко втрачати свій самобутній характер, її видатних представників було інтегровано до російської культури, а вона сама стала набувати рис провінційної.