Вступ 3
1. Причини, ознаки та характер кризи 5
2. Розгортання кризи та її наслідки для країн Західної Європи 11
Список літератури: 15

Економічна криза 1929–1933 pp. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв'язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 p., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.
Першою ознакою економічної кризи прийнято вважати різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 р. Якщо до 1 жовтня їх вартість становила майже 90 млрд дол., то в березні 1933 р. – лише 19 млрд дол., знизившись у 5 разів. Криза охопила насамперед важку індустрію. Випуск автомобілів, виплавлення чавуну і сталі скоротилися на 80 %. Все промислове виробництво, національний доход, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт – на 75%. За роки Великої депресії збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Внаслідок цього мільйони громадян, втративши своє майно, робочі місця, залишились без збережень, стали безробітними, жебраками. Таких у 1933 р. налічувалося понад 17 млн. Промисловість США була відкинута назад на 17 років до рівня 1911 р.
Що стосується зовнішньої сторони депресії, то вона виявилася у перевиробництві – товарів . Щоб стримати падіння цін, скоротити запаси товарів по всій країні, було вжито заходи щодо фізичного знищення їх. Спалювали пшеницю, каву, бавовну, молоко виливали в річки. Внутрішня причина кризи відсутність будь-якого контролю державою за промисловим і сільськогосподарським виробництвом.
Сільське господарство США в 1929–1933 pp. зазнало тяжких втрат. Близько 1 млн фермерів збанкрутували. З того часу вони ставали орендарями на чужій землі або поповнювали ряди міських промислових робітників. Катастрофа в аграрному секторі США полягала в тому, що ціни на пшеницю, кукурудзу, бавовну знизилися більше ніж в 3 рази.
Економічна криза в США поглиблювалася й невпевненими діями уряду. Президент Г. К. Гувер, його адміністрація, керуючись старими догмами, вперто відмовлялися від будь-якого втручання в справи економіки, приватного бізнесу. Натомість в країні було введено «сухий» закон, який нібито мав підвищувати купівельну спроможність американців, а отже, пом'якшити дію великої депресії. Цей захід мав протилежний наслідок – в США випивали за рік удвічі більше спиртних напоїв, ніж до прийняття «сухого» закону. Гувер виявився рішучим противником введення державної допомоги безробітним. Свої міркування він обґрунтовував тим, що такий крок принизить «стійкість американського характеру». Лише в 1931 р. почали застосовувати в США невпевнені спроби державного регулювання промисловістю, банками, транспортом, торговими підприємствами, рятуючи їх від банкрутства. Невмілі дії адміністрації Гувера спровокували соціальний вибух – масові страйки, «голодні» походи безробітних на Вашингтон.
Англія. В результаті першої світової війни господарство Анг¬лії виявилося ослабленим. Хоча вона позбулася німецької конкуренція на світових ринках, економіка Англії ще більш відставала від американської.
Сформований в кінці 1918 р. уряд Ллойд Джор¬джа свою головну задачу бачив в перекладі економіки на мир¬ні рейки. З цією метою були ліквідовані створені в роки першої світової війни державні контрольні орга-ни. Але це не привело до відміни державного регулювання економіки. З метою регулювання економічних процесів в 1919 р. був прийнятий закон про відмову від золотого стандарту фунта стерлінгів, внаслідок чого держава перетворилася на єди¬ного контролера випуску паперових грошей. Розширилися і соціальні функції держави. Уряд брав участь в здійсненні програм допомоги безробітним, житлового будівництва, розвитку системи народної освіти.

1. Бартенев С.А. Экономические теории и школы (история и современность): Курс лекций.- М.: Издательство БЕК,-1996.
2. В.Н. Костюк. История экономических учений.- М.: Центр,-1997.
3. Джинчарадзе В. Экономическая история США. - М., 1973.
4. Економіка зарубіжних країн: Підручник / А. Філіпенко, В. Вергун, І. Бураківський та ін. – К., 1996.
5. Железнова В. Экономика США: Учеб. пособие. – М., 1979.
6. История США: В 4 т. / Под ред. Г.Севастьянова. – М., 1983.
7. История экономических учений: (современный этап): Учебник /Под общ. Ред. А.Г.Худокормова. – М.: Инфра-М, 1999. – 733 с. – (Сер. «Высшее образование»)
8. Крип’якевич І. Всесвітня історія: В 3 кн. – К., 1995.
9. Лановик Б., Матисякевич З., Матейко Р. Економічна історія світу і України: Підручник. – Тернопіль, 1997.
10. Лановик Б.Д. та ін. Економічна історія України і світу: Підручник – К.: Вікар, 199.-737с.

Хоча більшість економістів і вважали, що в 20-х роках ХХ ст. настала епоха „вічного” процвітання, поза увагою залишилося те, що поряд з прискореним розвитком нових галузей у ряді старих – вугільній, текстильній, суднобудуванні, сільському господарстві – спостерігався справжній застій. Не зверталася також увага на відносну вузькість внутрішнього ринку та недостатньо інвестиційну активність населення, яка була обумовлена вкрай нерівномірним розподілом доходів.
Світова економічна криза 1929-1933 рр., відома в історії як „Велика депресія”, охопила майже всі країни світу та відкинула їх економіку на кілька десятиріч назад, іноді до рівня межі XIX – XX ст., хоча вплив її на окремі країни був різним. Найбільше постраждали від кризи Сполучені Штати, але й в інших країнах вона мала надзвичайно жорстокий та нищівний характер.
Важливим аспектом є розкриття причин та наслідків світової економічної кризи 1929 – 1933 рр. в провідних країнах світу та шляхів її подолання у різних країнах ( „Новий курс” Рузвельта в США, економічна політика нацизму в Німе чинні та їх варіації в інших країнах).
Про те, що стало причиною кризи, суперечки в економічній літературі ведуться й досі. Зовні нею стало перевиробництво, або, як говорять деякі вчені, - „перегрів” економіки, викликаний тим, що швидкі темпи зростання, притаманні світовій економіці в попередні роки, створювали численні диспропорції, які повинні бути ліквідовані. Але на питання, чому криза була такою глибокою, попереднє пояснення відповіді не дає. Можливо цю відповідь слід шукати у тому, що до кінця 20-х років економічна система країн Заходу досягала такої складності, за якої механізм „незримої руки”, тобто ринкової саморегуляції перестає діяти на повну силу і його стає недостатньо для стійкого економічного та соціального розвитку і необхідним стає втручання держави; відсутність такого втручання веде до поглиблення кризи та непередбачених соціальних наслідків.
Боротьба з кризою, пошуки нових методів та форм протидії їй визначали генеральну лінію політики урядів всіх країн. Спочатку антикризова політика базувалася на вже відомих методах. Але досить швидко стало очевидним, що доктрина „невтручання” держави в економічне життя, заснована на концепції ринкового саморегулювання, не приносить бажаних результатів.
З початком 30-х років головним напрямком економічної політики стає посилення державного втручання в економічне життя в поєднанні з посиленням регулювання соціальних відносин. Проте в різних країнах державне регулювання визначалося особливостями економічного розвитку, рівнем та специфікою соціально-економічних та політичних відносин.

**