Вступ ……………………………………………………………………………..3
Розділ I. Теоретичний аналіз дослідження процесу
соціалізації особистості
1.1. Соціалізація підростаючого покоління як
соціально-педагогічна проблема ………………………………………6
1.2. Сутність та особливості сучасного освітнього
простору, спрямованого на успішну соціалізацію
дитини в дошкільні та шкільні роки …………………………………..9
1.3. Визначення соціальних якостей дитини як
умова реалізації в навчальній сфері …………………………………..10
Розділ II. Соціально-педагогічні умови соціалізації
особистості дитини
2.1. Вплив колективу на процес соціалізації дитини …………………17
2.2. Саморозвиток особистості дитини в
навчально-виховному процесі ………………………………………….21
2.3. Використання соціально-педагогічних методів у
навчально-виховному процесі для повноцінної реалізації
процесу соціалізації дитини ……………………………………………24
Висновки ………………………………………………………………………..29
Список використаної літератури ……………………………………………..31
Додатки …………………………………………………………………………34

Особистість людини формується та розвивається в результаті впливу багато численних факторів, об’єктивних і суб’єктивних, природних і суспільних, внутрішніх та зовнішніх, незалежних та залежних від волі та свідомості людей, які діють стихійно або згідно визначеної мети. При цьому сама людина не уявляє собою пасивну істоту, яка фотографічно відображає зовнішній вплив. Вона виступає як суб’єкт формування власної особистості, тобто становлення себе, як соціальної істоти, яке проходить у результаті взаємовпливу на неї оточуючого середовища та системи виховання. У середовищі людина соціалізується. З одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, установки, властиві суспільству і соціальним групам, до яких він належить, а з другого – активно входить у систему соціальних зв’язків, завдяки яким і набуває соціального досвіду [1,с.15]. Соціальне становлення відбувається під стихійним або цілеспрямованим впливом величезної кількості відповідних суспільних структур та інститутів, виховна роль яких по-різному виявляється на вікових стадіях цього процесу. Важливим виховним фактором є найближче соціальне оточення, в якому проходить життя і діяльність учня, тобто середовище у вузькому розумінні цього слова – сім’я, дитячий колектив, товариші, дорослі люди, з якими безпосередньо спілкуються школярі [2, с.22].
Інтерес до проблеми соціалізації особистості виник давно. Про це свідчать праці учених ХХ століття Л.Виготського, Л.Буєвої, І.Кона, А.Макаренка, В.Сухомлинського, Л.Рубінштейна, в яких вони вказували на взаємозалежність між умовами соціального середовища та розвитком особистості та зазначали необхідність активного опосередкування особистісного розвитку [10, с. 12].
Розбудова національної системи освіти в умовах становлення України як самостійної незалежної держави з урахуванням кардинальних змін в усіх сферах суспільного життя, історичних викликів ХХІ століття вимагає критичного осмислення досягнутого і зосередження зусиль та ресурсів на вирішенні найбільш гострих проблем, які стримують розвиток освітньої галузі, не дають можливості забезпечити нову якість освіти, адекватну нинішній історичній епосі. Серед цих проблем особливе місце посідає відсутність цілісної системи виховання, фізичного, морального і духовного розвитку і соціалізації дітей та молоді.
У Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 рр. робиться наголос на тому, що одним з пріоритетних напрямків державної освітньої політики має стати побудова ефективної системи національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді. Це передбачає розроблення нових державних програм та ефективних механізмів взаємодії органів управління освітою, сім’ї, освітніх установ, дитячих і молодіжних громадських організацій у напрямі розвитку, виховання і соціалізації дітей та молоді. [3, с.26]
Загальновідомо, що живі організми складають природну ієрархію. Усе їхнє різноманіття можна розташувати на сходах видів від найпростіших до самих складних. Чим складніший організм, тим довше доводиться йому пристосовуватися до навколишнього середовища. Цей період у науці називається дитинством. Так, наприклад, комахи народжуються вже дорослими, у птахів дитинство триває один сезон, у тигрів, слонів і мавп – кілька років. Чим вище стоїть тварина на сходах видів, тим триваліший період адаптації. Самим затягнутим є період підготовки до дорослого життя в людини. Третина свого життя людина навчається жити в самому складному з існуючих світів – у світі суспільних відносин. Такої екологічної ніші немає у жодного з існуючих на землі біологічних видів.

1. Аніскіна Н.О., Дементьєва Л.М. Управління забезпечення саморозвитку особистості дитини // Виховна робота в школі. – 2006. - №8. – с.2-26.
2. Антонюк В.М. Педагогіка життєтворчості особистості // Виховна робота в школі. – 2006. - №9. – с.23-24.
3. Біленька О.М. Проблеми соціалізації соціально-комунікативної активності учня // Позакласний час +. – 2006. - №9 – с.34-54.
4. Войцнова А.І. Розвиток потреби у само актуалізації як психологічний супровід формування громадянської позиції в старшокласників // Позакласний час +. – 2006. - №3. – с.58-70.
5. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів – К.: Видавничий центр „Академія”, 2001. – 576с.
6. Георгі М.К., Сінюгін В.Г., Халін А.І. Діяльність класного керівника щодо психолого-педагогічної профілактики вживання наркогенних засобів // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. - №9. – с.39-56.
7. Грохульська Дж., Сойко Н. Карл Роджерс – концепція освіти // Шлях освіти. – 1997. - № . – с.24-27.
8. Коврижиних Ю., Смольникова Г. Збагачуємо емоційну сферу дітей // Дошкільне виховання. – 1997. - №2. – с.16-19.
9. Кузікова С.Б. Основи вікової психокорекції. Навчально-методичний посібник. - Суми: СумДПУ, 2001.-320с.
10. Лещенко М. П. Є у Полтаві така школа // Обдарована дитина. – 2002. - №1. – с.2-20.
11. Лкачева Р.В. Межличностные взаимоотношения: «Ребенок» - «Сверстники» - «Взрослые» Практическая психология и социальная работа. - 2003. - №6. - с.52-61.
12. Майерс Д. Социальная психология. 6-е узд. Перераб. И доп. – СПб: Питер, 2201. – 752с.
13. Монахов Н.И. Изучение эффективности воспитания: Теория и методика. М., 1981. – 81с.
14. Наумчик Н.В. К проблеме психической саморегуляции личности Практическая психология и социальная работа. -2005. - №1. - с.57-60.
15. Немов Р.С. Психология: Учеб. Для студ. Высш. Учеб.Заведений: в 3 кн. – 4-е изд. – М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 2001. – Кн.1: Общие основы психологии. – 688с.
16. Основи психології: Підручник За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – Вид. 5-е, стереотип. – К.: Либідь, 2002. – 632с.
17. Петрасинський З. Почуття неповноцінності і почуття власної значущості Обдарована дитина. – 2004.- №8. – с.28-38.
18. Підласа І.А. Життєвий шлях особистості в теорії психологи // Практична психологія та соціальна робота. - 2001. - №3. - с. 13-16.
19. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України. – К., „Каравела”, 2000. – 248с.
20. Пономаренко Л.П. Белоусова Р.В. Основы психологии для старшеклассников: Методические разработки практических занятий Практическая психология и социальная работа. - 2001. №4. - с.26-30.
21. Приходченко К.І., Литвин Л.Є. Діагностика у виховному процесі Виховна робота в школі. – 2006. - №7. – с.2-33.
22. Сбруєва А.А., Кононенко М.П., Рисіна М.Ю., Курсова робота з педагогіки: методичні основи організації дослідження та орієнтована тематика: Навчально -методичній посібник. - Суми, СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2005. - 120с.
23. Смольська Л.М. Фактори дитинства, що впливають на успішність у дорослому віці Практична психологія та соціальна робота. – 2005. - №7.- с.8
24. Теории личности / Л. Хьелл, Д. Зиглер. - 3-е изд. - СПб.: Питер, 2003.- 608с.
25. Трухін І.О. Виховна робота з старшокласниками Практична психологія та соціальна робота. – 20004.- №8. – с.5-13.

Головними завданнями освіти в Україні є виховання громадянина України, формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, якій притаманно почуття власної гідності, повага до прав і свобод людини, свідоме ставлення до обов’язків людини і громадянина, гордість за свою Батьківщину, здатність до саморозуміння і самовдосконалення, активної участі у соціальному житті країни. У формуванні означених важливих якостей, розвитку соціальної компетентності, вихованні особистості громадянина сучасної демократичної держави важливе місце займає середовище - все те, що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім’ї, шкільного оточення і завершуючи середовищем соціальним, у якому вона народжується і яке створює умови для її розвитку і виховання.
На жаль, у практиці роботи навчальних закладів процес соціалізації особистості залишається прерогативою виховання, яке за умови традиційної освітньої моделі набуло характеру другорядності, поступившись першочерговістю процесу навчання. Як результат, більшість випускників шкіл мають слабко сформовані життєві компетенції, нерозвинуті соціальні здібності, через що важко адаптуються до сучасних суспільно-економічних умов, не здатні до самореалізації в соціумі, проявляють схильність до асоціальної поведінки.
Методологічні засади дослідження склали філософські положення про взаємозв’язок виховання та соціалізації особистості, свідомості та діяльності; співвідношення суб’єктивного та об’єктивного, розвитку та саморозвитку, індивідуального та соціального; законодавчі акти й концепції з проблеми розвитку освіти в Україні в ХХІ столітті [13, 23, 17]. Так, у навчальних закладах завершується розробка Програм розвитку, які націлені не тільки на підвищення якості надання освітніх послуг, але й забезпечення соціально-педагогічних умов формування у школярів відповідного рівня дорослості. У дошкіллі успішно впроваджуються Базова державна програма «Я у світі» та експериментальна - «Впевнений старт», в основі змісту котрих закладена ідея ранньої соціалізації дитини. Підвищено роль позашкільних навчальних закладів у системі створення умов для творчої самореалізації дитини в позаурочний час та залучення її до форм змістовного дозвілля.
Саме у навчально-виховному процесі відбувається послідовне формування й розвиток усіх складових процесу самовдосконалення: від формування стійкого інтересу до навчання в початковій школі, умінь навчання й культури розумової праці в середній ланці до активної самостійної пізнавальної діяльності, потреби в самоосвіті в старших класах. А отже потреба у самопізнанні, ствердженні як особистості, самореалізації є домінуючою, що зумовлює поведінку дитини на певному віковому етапі, але обов’язковою умовою при цьому є взаємодія з вчителем як суб’єктом навчально-виховного процесу. В свою чергу школяр не може бути пасивним спостерігачем свого власного розвитку, а має прагнути до реалізації своїх здібностей, що можливо лише за умови співпраці з вчителем, колективом та постійного прагнення до самоактуалізації.
Проблему соціалізації дитини досліджували такі вчені: Ж. Піаже, З. Фрейд, М.М. Рубінштейн , А. Адлер, К. Роджерс; а вплив соціально педагогічних умов на процес соціалізації особистості, зокрема дитини, висвітлюється у працях М.У. Монахова, Г. Смольникової, М.П.Лещенко та інших.. Але проблема є недостатньо висвітленою в даних наукових джерелах, що і зумовило актуальність дослідження.
Мета дослідження: визначити та проаналізувати вплив соціально-педагогічних умов на процес соціалізації дитини.
Об’єкт дослідження: процес соціалізації дитини.
Предмет дослідження: методи та засоби впливу соціально-педагогічних умов на процес соціалізації дитини.

Під час написання даної курсової роботи ми дійшли до наступних висновків:
1. Формуючись і розвиваючись як особистість, людина набуває не тільки позитивних якостей, а й негативних. Рушійні сили життєвого і творчого шляху особистості, які впливають на її розвиток від дитинства до старості, являють собою певний послідовний цикл процесів від простих до більш складних та вдосконалених. В основі теорій особистості лежить певне припущення, що особистість як соціально-педагогічний феномен представляє собою життєво стійке в своїх основних проявах новоутворень. Стійкість особистості характеризується послідовністю дій та передбачення поведінки, придає її вчинкам закономірний характер.
2.Особистість в навчально-виховному процесі має здобути інтелектуальні знання та виховувати почуття. Посередником між знаннями та загальнолюдськими цінностями в навчально-виховному процесі виступає – вчитель. Педагогічна взаємодія вчителя та учня завжди є тривалою в часі, оскільки є довгим шлях пізнання особистістю, що формується, своєї індивідуальності та освоєння засобів виявлення себе у світі.
3. В учня формуються соціальні якості особистості і в цьому процесі допомагає йому саме вчитель: вчить, радить, підтримує, виправляє. Навчально-виховний процес формує у дитини соціальні якості особистості і це допомагає йому взаємодіяти з навколишнім середовищем, а саме з сім’єю, вчителями, друзями, класним колективом і все це визначають латентні якості особливості і методи їх діагностування.
4. Наступним фактором який впливає на розвиток особистості дитини є взаємовідносини в класному колективі. Соціально-психологічний клімат — стан міжособистісних стосунків, що виявляється в сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній діяльності колективу і впливають на соціалізацію особистості дитини. Структура внутрішніх відносин в колективі залежить від соціально-психологічного клімату, позиції, статусу, соціальної ролі, що є також головною умовою соціалізації особистості. Але найголовніше у формуванні положення і соціалізації в колективі є самоконтроль та самовиховання від якого залежить розвиток особистості.
5. В колективі формується почуття самоконтролю, а це є показник самовиховання, а оскільки навчально-виховний процес зорієнтований на особистість, то в результаті педагогічних впливів особистість дитини набуває знань, умінь і якостей самовдосконалення, досягає певного рівня розвитку компетентності: соціальної, полі культурної, інформаційної, комунікативної, а також компетентності саморозвитку, де очікуваним результатом буде – цілісна особистість, здатна до постійного самовдосконалення.
6. В процесі самовдосконалення, самовиховання особистості дитини необхідно допомогти, а це можна зробити за допомогою соціально-педагогічних методів у навчально-виховному процесі, такі як біографічний метод, рольова гра, ритмічна драматизація, які дають можливість дитиним самороскритися, виявити свої недоліки та переваги, адекватно себе оцінити. Це дає можливість об’єктивно оцінювати рівень свого соціального розвитку в умовах навчально-виховного процесу.
Отже, під час створення соціально-педагогічних умов для успішної реалізації процесу соціалізації дитини необхідно наступне:
 сприяти формуванню повноцінного соціального розвитку дитини;
 забезпечити розробку та підтримку програм, призначених для школярів, щодо соціалізації особистості дитини.
Отже, розв’язання цих питань повинно стати одним із приоритетних напрямів соціальної політики у шкільній сфері.