Вступ …………………………………………………………………….…3
Нервова система людини та її аналізатори ……………………………...4
Висновок …………………………………………………………………..12
Список використаних джерел ……………………………………………13

Для того щоб поведінка людини була успішною, необхідно, щоб його внутрішні стани, зовнішні умови, в яких людина перебуває, і вживаються їм практичні дії відповідали один одному. На фізіологічному рівні функцію об'єднання (інтеграції) усього цього забезпечує нервова система. Вона й анатомічно розташована, влаштована так, щоб мати прямий доступ і вихід на внутрішні органи, на зовнішнє середовище, з'єднувати їх, керувати органами руху. Нервова система людини складається з двох розділів: центрального і периферичного. Центральний включає головний мозок, проміжний і спинний мозок. Вся інша частина нервової системи відноситься до периферичної.
Центральна нервова система (ц. н. с.), якщо її розглядати більш детально, складається з переднього мозку, середнього мозку, заднього мозку і спинного мозку. У цих основних відділах центральної нервової системи у свою чергу виділяються найважливіші структури, що мають пряме відношення до психічних процесів, станів і властивостей людини: таламус, гіпоталамус, міст, мозочок і довгастий мозок.
Практично всі відділи центральної і периферичної нервової системи беруть участь у переробці інформації, що надходить через зовнішні н внутрішні, розташовані на периферії тіла і в самих органах рецептори. З вищими психічними функціями, з мисленням і свідомістю людини пов'язана робота кори головного мозку (к. р. м.) н підкоркових структур, що входять в передній мозок.
З усіма органами та тканинами організму центральна нервова система зв'язана через нерви, що виходять з головного мозку та спинного мозку. Вони несуть в собі інформацію, що надходить в мозок із зовнішнього середовища, і проводять її в зворотному напрямку до окремих частин і органів тіла. Нервові волокна, що надходять у мозок з периферії, називаються аферентні, а ті, які проводять імпульси від центру до периферії, - еферентних.
Ц. н. с. являє собою скупчення нервових клітин -- нейронів. Нервова клітина складається з тіла нейрона.
Місця контактів нервових клітин один з одним називаються синапсами. Через них нервові імпульси передаються з однієї клітини на іншу. Механізм синаптической передачі імпульсу, що працює на основі біохімічних обмінних процесів, може полегшувати або ускладнювати проходження нервових імпульсів по ц. н. с. і тим самим брати участь у регулюванні багатьох психічних процесів і станів організму.
Здебільшого нейрони є спеціалізованими, т. тобто виконують в роботі ц. н. с. специфічні функції. Третина нейронів вирішують наступні завдання: проведення нервових імпульсів від рецепторів до ц. н. с. ( «Сенсорний нейрон»), проведення нервових імпульсів від ц. н. с. до органів руху ( «руховий нейрон») та проведення нервових імпульсів від одного ділянки ц. н. с. до іншого ( «нейрон локальної мережі »).
На цьому ж малюнку разом з нейронами показані інші елементи структури мозку, які зазвичай знаходяться поруч з нейронами і беруть участь в роботі ц. н. с, службовці обміну речовин в ц. н. с., і виконують спеціальні обмінні функції капіляри кровоносної системи.
На периферії тіла людини, у внутрішніх органах і тканинах клітини своїми аксона підходять до рецепторів - мініатюрним органічним пристроям, призначеним для сприйняття різних видів енергії -- механічної, електромагнітної, хімічної та ін - і перетворення її в енергію нервових імпульсів. Усі структури організму, зовнішні і внутрішні, пронизані масою різноманітних рецепторів. Особливо багато спеціалізованих рецепторів у органах почуттів: око, вухо, поверхню шкіри в найбільш чутливих місцях, мова, внутрішні порожнини носа.
Тіло тварини і людини складається з відносно автономних частин - сегментів: голови, тулуба, кінцівок, їх складових. Деякі сегменти тіла в процесі пересування та орієнтування в навколишньому світі виступають як ведучі, причому їх рецептори є, як правило, спеціалізованими, тобто здатні сприйняти впливу джерел енергії, що знаходяться на деякій відстані від тіла (дистантні рецептори). Такі частини тіла в ході еволюції набувають панівне становище і розвиваються більше інших. У людини і більшості тварин голова виступає в якості ведучої частини тіла, найбільш складною і найбільше насиченим різноманітними рецепторами.
Наступні за провідними сегменти тіла утворюють систему рухової активності, служать переміщенням тіла в просторі, його орієнтації на біологічно значущі впливи середовища. Головний мозок являє собою частину нервової системи, яка еволюційно виникла на основі розвитку дистантних рецепторних органів.
Особливу роль у головному мозку грають праве і ліве великі півкулі, а також їх основні частки: лобова, тім'яна, потилична і скронева.
Характеризуючи комплекс мозкових та інших органічних структур, що беруть участь у сприйнятті, переробки та зберігання специфічної інформації, пов'язаної з діяльністю окремих органів чуття, І. П. Павлов ввів поняття аналізатора. Цим словом він позначив щодо автономну органічну систему, що забезпечує переробку специфічної сенсорної інформації на всіх рівнях її проходження через ц. н. с. Відповідно основних органів почуттів виділяють зоровий, слуховий, смаковий, шкірний і деякі інші аналізатори.

1. Марри Р., Греннер Д., Мейес П., Родуэлл В. Биохимия человека, М., 1993
2. Никитюк Б.А., Корнетов Н.А. Интегративная биомедицинская антропология, Томск, 1998
3. Популярная медицинская энциклопедия, под ред. В.И. Покровского. М., 1991
4. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. СПб., 1998.
5. Сапин М.Р., Билич Г.Л. "Анатомия человека" книга 2 "Внутренние органы. Системы обеспечения (эндокринная, сосудистая, иммунная, нервная системы)" М., Оникс-Альянс-В 1999г.
6. Синельников Р.Д. "Атлас анатомии человека" том III "Учение о нервной системе, органах чувств и органах внутренней секреции" издательство "Медицина" Москва 1968 год.
7. Хрисанфова Е.Н. Конституция и биохимическая индивидуальность человека, М., издательство МГУ, 1990

Нервова система відіграє найважливішу роль у регуляції функцій
організму. Вона узгоджує функціонування клітин, тканин, органів та систем, що дозволяє організму діяти як єдине ціле, забезпечує
взаємозв’язок організму з навколишнім середовищем. У цілому функції
нервової системи полягають в інтеграції цілісного організму (включаючи
координацію та регуляцію функцій усіх його органів) та доцільній реакції
на зовнішні впливи. До її складу входять нерви, нервові вузли та
сплетіння, головний та спиннний мозок, а також органи чуття. Структурною
одиницею нервової системи є нервова клітина – нейрон, що складається з
тіла, кількох коротких відростків (дендрити) та одного довгого (аксон).
За структурою і функціями розрізняють три типи нейронів: рецепторні (або чутливі), вставні, рухові.
Функціонально вся нервова система поділяється на соматичну (іннервує скелетні м’язи та органи чуття) і вегетативну (регулює обмінні процеси, роботу внутрішніх органів та центральної нервової системи). Вегетативна нервова система поділяється на симпатичну та парасимпатичну, дія яких на один і той самий орган протилежна. Дві частини вегетативної нервової системи здійснюють тонку регуляцію фізіологічних процесів, забезпечуючи своєчасну реакцію організмів на зміну умов середовища.

Говорячи про аналізатори, слід мати на увазі два обставини. По-перше, це назва, запропоноване ще на початку XX ст., Коли багато про пристрій і функціонування центральної нервової системи людини не було відомо, не зовсім точне, тому що аналізатор виробляє не тільки аналіз (розкладання), але і синтез (з'єднання) подразників. По-друге, аналіз і синтез можуть відбуватися поза свідомого контролю цих процесів з боку людини. Багато подразники він сприймає, переробляє і навіть реагує на них, але не усвідомлює.
Значна частина фізичних впливів, що не мають особливого значення для живих істот, ними просто не помічається. Для деяких видів енергії, що зустрічаються на Землі і в значних концентраціях що несуть в собі загрозу людині, у нього просто немає відповідних органів чуття. Таким подразником, який не викликає ніяких відчуттів, є, наприклад, радіація. Нормальній людині не дано також свідомо сприймати, відображати в вигляді відчуттів інфрачервоні і ультрафіолетові промені, ультразвук, електромагнітні хвилі, довжина яких виходить за межі доступного органам почуттів діапазону.
Представлені найважливіші деталі вже розглянутих внутрішніх структур головного мозку, пов'язані з психічними процесами, властивостями і станами людини. До багатьох з них ми ще звернемося, обговорюючи питання про анатомо-фізіологічному мозковому представництві окремих психічних процесів і станів людини.