Вступ 3
1. Правове регулювання аграрного ринку, його інфраструктура 5
2. Правове становище Аграрної біржі 13
Висновки 17
Список використаних джерел: 19

Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24 червня 2004 р. визначає аграрний ринок як сукупність правовідносин, пов'язаних з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів щодо сільськогосподарської продукції.
Наукове визначення поняття аграрного ринку надає професор В. І. Семчик. На його думку аграрний ринок - це сфера товарного обміну, який (у межах, врегульованих законодавством про аграрні ринки) здійснюється між продавцями і покупцями (юридичні і фізичні особи, територіальні громади і держава) як товарообмін, що виникає на підставі попиту і пропозиції за результатами аг­рарного товаровиробництва у встановлених місцях і формах шляхом укладення і виконання договорів купівлі-продажу, інших цивільно-правових правочинів на добровільно узгоджених умовах і цінах та волевиявлення продавців і покупців [1, с.22].
Аграрний ринок включає біржовий ринок сільськогосподарської продукції, оптові ринки сільськогосподарської продукції (іноді у поєднанні з регіональними аграрно-маркетинговими центрами), оптово-роздрібні ринки сільськогосподарської продукції, аукціони, фірмові магазини сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарські виставки та ярмарки тощо. Допоміжними елементами інфраструктури аграрного ринку є: транспорт, складське господарство, зв'язок, системи цінового моніторингу, стан­дартизації, сертифікації, страхування тощо [2, с.45].
Оптові ринки сільськогосподарської продукції діють на підставі Закону України «Про оптові ринки сільськогосподарської про­дукції» від 25 червня 2009 р. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2008 р. № 1447-р схвалено Кон­цепцію Державної цільової програми створення оптових ринків сільськогосподарської продукції.
Регіональні аграрно-маркетингові центри створюються відповідно до наказу Міністерства аграрної політики «Про регіональні аг­рарно-маркетингові центри оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією» від 13 листопада 2006 р. № 660.
Наказом Міністерства аграрної політики від 13 серпня 2002 р. № 653/6941 затверджено Положення про організацію та прове­дення аукціонів живої худоби та птиці, яке регламентує порядок організації та проведення аукціонів живої худоби (племінної, неплемінної продуктивної) та птиці.
Виставково-ярмаркова діяльність в АПК регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення виставково-яр­маркової діяльності в Україні», якою затверджено Концепцію розвитку виставково-ярмаркової діяльності від 22 серпня 2007 р. № 1065. Відповідно до зазначеної постанови Міністерством аграрної політики України видано наказ «Про вдосконалення ви­ставково-ярмаркової діяльності в системі Мінагрополітики» від 27 березня 2008 р. № 183.
Агроторгові доми порівняно з аграрними біржами є допоміжною, більш ефективною формою надання невеликим сільськогоспо­дарським підприємствам послуг із реалізації сільськогосподарської продукції, оскільки на біржах торгівля здійснюється пере­важно великими партіями сільськогосподарської продукції. Наказом Міністерства сільського господарства і продовольства України та Української академії аграрних наук від 18 березня 1996 р. затверджено Типове положення про міжрегіональний та районний агроторговий дім, на підставі якого в Україні було створено значну кількість агроторгових домів у формі господарських товариств. Нині цей наказ втратив чинність відповідно до наказу Міністерства аграрної політики від 8 липня 2008 р № 411/69. В Україні агроторгові доми діють у формі обслуговуючих кооперативів. На виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Програми розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів на 2003-2004 роки» від 12 грудня 2002 р. № 1858 наказом Міністерства аграрної політики «Про затвердження примірних статутів сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу» від 26 червня 2003 р. № 191 затверджено Примірний статут сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу-агроторгового дому.

1. Аграрне право України: підручник / за ред.. О.О. Погрібного. – К.: Істина, 2014. – 448 с.
2. Баб’як О.С., Біленчук П.Д. Екологічне право України: навчальний посібник. – К.: Атака, 2013.-216 с.
3. Барановський О. Якісно новий етап розвитку / Шляхи виведення агропромислового сектора з кризи // сільські вісті. – 2015. – 14 січня.
4. Батигіна О. Правове становище агроторгових домів // Право України. – 2013. - № 3. – с. 43-46.
5. Божегова Р.А., Солодушко М.М., Горобець Н.М. Продуктивність сортів пшениці при різних строках сівби // Бюл. Інституту зернового господарства УААН. Дніпропетровськ. - 2011. № 15-16. - с. 79-81.
6. Дмитрук Б.О. Організація біржової діяльності в агропромисловому комплексі. – К., 2011. – 108 с.
7. Кирилюк Є.В. Аналіз діяльності агроторгових домів в Україні // Економіка АПК. – 2014. - № 1. – с. 141-146.
8. Осика С.Г., П’ятницький В.Т. Світова організація торгівлі / 2-ге видання. – К.: «К.І.С.», 2014. – 516 с.
9. Панченко П.П. Аграрна історія України: Підручник. – 2-ге видання., К.: «Знання», КОО, 2010. – 342с.
10. Сафонов І. Державна підтримка виробника сільськогосподарської продукції є конче необхідною // Право України. – 2015. - № 3 – с. 53-56.
11. Сафонов І. Удосконалення правового регулювання цін і ціноутворення – важливий засіб державної підтримки аграрних виробників // Право України. – 2015. - № 9 – с. 50-53.
12. Сіваченко І.Ю. Міжнародний агробізенс: навчальний посібник. – К.: ЦУП 2013. – 206 с.
13. Статистичний збірник "Аграрний сектор України в діаграмах та графіках": Державній комітет статистики України / Під загальним керівництвом Ю.М.Остапчука. – К: 2015. - 58 с.
14. Статівка А. Сільське господарство України та його інтеграція в міжнародні сільськогосподарські й торговельні організації: проблемні питання // Право України – 2013. - № 4 – с. 44-45.
15. Шмарчук В.А. Вирощування зернових культур: довідник ., К.: «Знання», 2011. – 165с.

Зернове господарство України є стратегічною і найбільш ефективною галуззю народного господарства. Зерно і вироблені з нього продукти завжди були ліквідними, оскільки вони становлять основу продовольчої бази і безпеки держави.
Природно-кліматичні умови та родючі землі України сприяють вирощуванню всіх зернових культур і дають змогу отримувати високоякісне продовольче зерно в обсягах, достатніх для забезпечення внутрішніх потреб і формування експортного потенціалу. Разом із тим, подальший розвиток галузі вимагає ґрунтовної економічної оцінки, перегляду цілого ряду позицій щодо технічно-технологічних, організаційно-економічних та ринкових умов функціонування всього комплексу.
На зниження обсягів та виробництва зерна в останні роки суттєво вплинули складні погодно-кліматичні умови та недостатнє матеріально-технічне забезпечення, тому виникла необхідність у прийнятті ряду нормативно-правових актів, якими визначені напрямки розвитку сільського господарства та державного контролю за наповненням і функціонуванням вітчизняного ринку зерна, а саме:
Закон України “Про зерно та ринок зерна в Україні”, який визначає державну політику щодо розвитку ринку зерна як пріоритетного сектору економіки агропромислового комплексу України, спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому та фуражному зерні, нарощування його експертного потенціалу.
Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна” гарантує цивілізований рух зерна, прозору ринкову інфраструктуру, зниження негативних наслідків сезонних і кон’юнктурних коливань цін на зерно, підвищення рівня рентабельності та стимулювання його виробництва. Прийнято інші нормативно-правові акти з метою стимулювання розвитку та ефективності аграрного ринку.
З боку Уряду надається підтримка сільськогосподарським товаровиробникам на виплату часткової компенсації витрат із посіву озимих культур, ярої пшениці, закупівлі мінеральних добрив вітчизняного виробництва. Виконання Програми “Зерно України — 2005–2010”, схваленої наказом Міністерством аграрної політики і продовольства України від 28 липня 2004 р. № 271, дало змогу удосконалити структуру площ вирощування зернових культур та стимулювати збільшення виробництва зерна.
Мета і завдання Програми “Зерно України — 2017” (далі — Програма) полягає у тому, щоб у наступні роки збільшити валове виробництво зерна та покращити його якість, підтримати розвиток інших галузей аграрного сектору економіки, сприяти подальшому підвищенню культури землеробства.
Прогнозовані показники виробництва зерна в 2017 та в 2019 роках за всіма категоріями господарств наведені у додатках 1–6.
З прийняттям Програми передбачається розробка і впровадження низки підзаконних актів:
 про державну і регіональну програми цільового розвитку зернового господарства;
 про встановлення паритетності цін на зерно та матеріально-технічні ресурси для зернового господарства;
 про стимулювання якості зерна та впровадження нових прогресивних технологічних процесів у вирощуванні, зберіганні, переробці і використанні зерна.

Узагальнюючи здійснені дослідження, відповідно до мети та завдань роботи, розроблено теоретичні положення у вигляді висновків та пропозицій, які є стислою характеристикою результатів роботи.
1. Зниження виробництва та виникнення кризи на ринку зерна зумовлені:
 неефективною правовою базою (відсутність належного законодавства щодо регулювання державою процесів виробництва, приватизації землі, здачі в оренду, сплати податків тощо), відсутністю належного механізму регулювання ринку зерна та цінової політики на ринку, корумпованістю чиновницького апарату, безвідповідальністю та бездіяльністю місцевого апарату влади щодо розвитку аграрного сектору.
 браком коштів на механізацію сільського господарства, «старінням села», відсутністю належних умов праці в фермерських господарствах.
 недостатністю державних коштів на виплату дотацій та субсидій сільськогосподарським товаровиробникам.
 неефективною ціновою державною політикою. Адже нерідко ринкові ціни на зерно нижчі за пальне та техніку.
 обмеженістю капіталу підприємства, які майже або взагалі не мають доступу до короткострокових кредитів для закупівлі матеріально-технічних ресурсів, необхідних для підвищення урожайності.
 неспроможністю вітчизняних товаровиробників забезпечити належну якість зерна через брак коштів.
Все це веде Україну до економічної кризи. Оскільки наша держава за свою сутністю –аграрна. Доки не буде розвинений аграрний сектор, ми не зможемо інтегруватись в європейське суспільство.
2. Для того, щоб збільшити обсяги виробництва і експорту зерна для економічного добробуту України в цілому, треба вжити політичних заходів:
 терміново необхідно демонополізувати структури, що займаються збутом зерна.
 необхідно ліквідувати штучні адміністративні монополії у сфері збуту зерна.
 потрібно поліпшити прозорість на внутрішньому ринку зерна. В майбутньому держава має проводити закупівлю зерна у конкуренції з приватними торговцями на аграрних біржах. Це підвищить ліквідність бірж та ціни виробника.
 необхідно не лише формально, а й фактично скасувати державне замовлення. В перспективі лише приватне постачання ресурсів та приватна торгівля зерном можуть дозволити Україні стати одним з головних гравців на світових ринках зерна .
 необхідно забезпечити належну механізацію аграрного сектору за рахунок державних субсидій, пільг та дотацій.
 треба розширити виробництво дешевої вітчизняної сільськогосподарської техніки шляхом регулювання податкової та митної політики (встановити високе мито на іноземну техніку), надати високі податкові пільги українським тракторним заводам.
 здійснювати політику «омолодження села» шляхом надання сільському населенню пільг, направляти кваліфіковану молодь на роботу в сільську місцевість, заохочувати розвиток приватного фермерського господарства не формально, в законодавстві, а – фактично. Для цього в державному бюджеті на розвиток аграрного сектору слід передбачати додаткові кошти.
 продовжити боротьбу з корумпованістю місцевої влади.