Вступ 3
1. Теоретичні аспекти ринку праці 4
2. Проблеми функціонування ринку праці в умовах реформування економіки України 10
Висновок 16
Список літератури: 18

Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Основу ринку становлять дві головні дійові особи: роботодавці та наймані працівники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва. Власниками засобів виробництва є роботодавці, а особи, які не мають на знарядь, ні предметів праці, але володіють здібностями до праці, - це наймані працівники. Вони пропонують свою робочу силу за певну плату, а роботодавці представляють попит на неї та оплачують її. Отже, на ринку праці як і на інших ринках мають місце пропозиція, попит та ціна у вигляді заробітної плати.
Пропозиція робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем зарплати, освіти, профспілкового захисту, релігією, податковою системою тощо.
Попит на робочу силу визначається потребою підприємців мати необхідну кількість та якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічною оснащеністю виробництва. Ціни на товари споживчого ринку безпосередньо впливають на рівень і оплату робочої сили. Все це зумовлює перелив капіталу, зміну в попиті і пропозиції робочої сили, появу безробіття та ін., що дуже часто ускладнює відносини між економічними суб’єктами. Тому в налагодженні найраціональніших економічних відносин на ринку праці велика роль належить державі.
Ринок праці в ринковій економіці – це ринок найманої праці, де роботодавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи. В цьому полягає унікальність ринку праці, його відміна від інших ринків.
За своїм змістом ринок праці складається із трьох частин:
1) Потенційного, тобто тієї сфери, де формується сама праця (особи, зайняті в домашньому та особистому підсобному господарстві; студенти та учні старших класів, що навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери; підприємці та інше працездатне населення).
2) Циркулюючого, тобто сфери купівлі-продажу робочої сили (продавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним: особи, які перебувають у фрикційному, структурному та циклічному безробітті; звільнені військовослужбовці з лав армії та флоту; пенсіонери, які шукають роботу; особи, що перебувають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах).
3) Внутріфірмового (особи, що переміщуються безпосередньо на підприємствах у зв’язку з появою вакансій за рахунок звільнення працівників, модернізації і розширення виробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщень на робочих місцях).
Обсяг ринку праці переважно визначається попитом на робочу силу, який, у свою чергу, прямо залежить від загальної економічної кон’юнктури та фази економічного циклу в країні. У випадку, коли економіка перебуває у стані циклічного піднесення, попит на робсилу зростає. Отже, ринок праці розширюється.
Якщо суспільне виробництво переживає кризу чи депресію, попит на робочу силу зменшується, а ринок праці звужується. Розширення чи звуження ринку праці викликає зміни чисельності та співвідношення між його складовими: зайнятими та безробітними.
Співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці проявляється в ринковій ціні робочої сили і залежить від кон’юнктури ринку (рис .1).
Проблема функціонування ринку праці пояснюється економістами по-різному. З точки зору класичної теорії безробіття – це специфічне економічне явище, яке виникає в результаті підвищення зарплати. В умовах, коли зарплата досягає досить високого рівня, тобто знаходиться вище, ніж рівень, за якого всі ті, хто шукає роботу, її знаходять, виникає надлишок пропозиції на ринку праці і як наслідок – безробіття.
Точка перетину кривих попиту і пропозиції робочої сили (Т1) показує рівновагу на ринку праці, якій відповідає певний рівень заробітної плати (ЗП1). Зростання пропозиції робочої сили при незмінному попиті на неї викличе зниження заробітної плати. Збільшення попиту на робочу силу при незмінній її пропозиції спричинить зростання заробітної плати.
Класична теорія виходить з того, що проблеми безробіття або дефіциту робочої сили розв’язуються через ринкового саморегулювання. Втручання держави у цей процес розглядається зайвим і шкідливим. Безробіття, за класичної теорією, - це наслідок постійних прагнень самих найманих працівників до підвищення своєї зарплати. Рівновага на ринку праці в цьому випадку досягається тільки через ринковий механізм. Тобто надлишок пропозицій має “тиснути” тільки на ціну робочої сили донизу таким самим чином, як і в моделях рівноваги сукупного попиту і сукупної пропозиції. Практично це означає, що безробіття може знижувати рівень зарплати, а це, в свою чергу, підвищить рівень зайнятості.
Отже, класична модель виходить з того, що в умовах безробіття зарплата повинна зменшуватись. Але економічна практика свідчить про те, що номінальна заробітна плата, як правило, не знижується в період спаду виробництва. Цьому протистоять наймані працівники та створені ними з метою захисту власних інтересів профспілкові організації. Роботодавці також зацікавлені в стабільній заробітній платі, бо це дає змогу їм краще планувати роботу та підтримувати безконфліктні стосунки з працівниками. Все це стримує зарплату та перешкоджає її коливанням угору та вниз залежно від на ринку праці. Але згідно з класичною моделлю стабільна заробітна плата породжує безробіття.
В економіці може виникати ситуація, коли попит на робочу силу знижується до рівня, нижче від якого зменшення заробітної плати не дає можливості підвищити зайнятість. У цьому випадку виникає так зване добровільне безробіття. Наймані працівники не погоджуються зі зниженням заробітної плати і, як наслідок, віддають перевагу безробіттю (рис. 2).
Класична теорія не вважає безробіття серйозною економічною проблемою. Але економічна практика підтверджує необгрунтованість такої позиції. Кейнс не заперечував, що зменшення заробітної плати може призвести до зростання зайнятості. Але він скептично ставився до спроб застосувати цей засіб як кращі ліки проти безробіття.

1. М. Солдатенко. Професійні кадри – запорука ефективного виробництва. . // Україна: аспект праці. Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. - Київ . 2004 р.№8
2. Ю.Туранський. Перспективи діяльності Державної служби зайнятості в контексті євро інтеграційних процесів в Україні. // Україна: аспект праці. Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. - Київ . 2004 р.№8
3. М.Гуць. Оцінка стану ринку праці в умовах реформування економіки України. // Україна: аспект праці. Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. - Київ . 2005 р.№2.
4. О. Гулевич. Нормативний аналіз державного регулювання ринку праці. // Україна: аспект праці. Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. - Київ . 2005 р.№3
5. Т. Петрова. Державна політика зайнятості населення: проблеми та напрями актуалізації.// Україна: аспект праці. Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. - Київ . 2005 р.№5
6. С.М. Панчишин. Макроекономіка. Навчальний посібник. – К: „Либідь”, 2001р.

Ринок праці як економічна категорія довгий час розглядався як явище, властиве лише капіталістичним країнам, а безробіття – як наслідок пануючих відносин на ринку праці, що виникають в результаті численних суперечностей між працею і капіталом.
Довгий час вважалося, що поступальний розвиток радянської економіки дає необмежені можливості для повної зайнятості в суспільному виробництві, і завдання полягає лише в тому, щоб залучити в нього все працездатне населення за принципом “хто не працює, той не їсть”. Загальна обов'язковість праці і пріоритет суспільного над особистим визначали соціальний клімат радянського суспільства протягом десятиліть.
Перехід до ринку загострив проблеми зайнятості і додав до них нові, пов'язані із структурною перебудовою української економіки і виникненням нових трудових відносин, обумовлених різними формами власності. В результаті неминуче вивільнення працівників з підприємств в умовах переходу до ринкових відносин і поповнення ними вже і без того численній армії безробітних. Проте розглядати безробіття як явище перехідного періоду помилкове. Вона пов'язана і з економічним розвитком, і із зміною потребі в робочій силі і соціальному статусі самого працівника.
Мета даної роботи – показати суть ринку праці і проблеми його формування і стабільного функціонування в сьогоднішніх умовах. З урахуванням специфіки даної теми і круга порушених питань структура роботи дозволяє послідовно освітити в першій частині теоретичні питання формування ринку праці, в другій – проблеми регулювання його діяльності, а в третій – практичний аспект функціонування ринку праці в сучасних умовах.

Процес становлення ринку праці в Україні супроводжується посиленням його сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які трансформують практично однорідну все загальну зайнятість дореформеного періоду в сегментований ринок праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і не зайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств.
Розробляючи державну стратегію регулювання ринку праці та забезпечення ефективного використання робочої сили, необхідно враховувати взаємозалежності між основними макроекономічними показниками та такими, що визначають умови відтворення й використання робочої сили.
Державна стратегія забезпечення ефективного використання робочої сили охоплює значну кількість компонентів, серед яких найважливішими є підвищення життєвого рівня і зайнятості населення, а саме:
 створення ефективних робочих місць у державному і приватному секторах економіки;
 забезпечення ефективного відтворення робочої сили шляхом гарантії основних соціальних показників нормативів на рівні, не нижчому за прожитковий мінімум;
 проведення політики стимулювання й підтримки зайнятості;
 зростання платоспроможного попиту;
 відновлення відтворювальної та стимулюючої функції заробітної плати;
 зменшення диференціації населення за рівнем життя;
 здійснення стратегії боротьби з бідністю тощо.
Розроблення державної стратегії ефективного використання робочої сили й механізмів її реалізації є важливим важелем та рушійною силою подальшого соціально – економічного розвитку України.