Вступ 3
1. Соціальна політика та соціальний захист населення в Україні 4
1.1. Система соціального захисту населення в Україні 4
1.2. Соціальні гарантії 6
2. Аналіз соціальної сфери в Україні 7
2.1. Огляд соціально – демографічної ситуації в Україні 7
2.2. Аналіз ситуації з соціальним захистом населення в Україні 9
Висновок 14
Список літератури: 15

Система соціального захисту в Україні включає :
 пенсії (ПФ, ФСС);
 допомога по безробіттю (ФЗ);
 система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини (ФСС, ПФ).
Універсальні системи:
 програма допомоги сім‘ям із дітьми (ПФ, ФСС, МБ+ДБ);
 державні програми дотацій і житлових субсидій (ДБ);
 допомога на поховання (ФСС, ПФ, ФЗ, МБ);
 державна система охорони здоров‘я (МБ, ДБ, ЧФ);
 державна система освіти(МБ, ДБ).
Соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС
Система соціальних допомог:
 цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті);
 соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів).
Соціальний захист через недержавні організації
Соціальна допомога з фондів підприємств
Система соціального захисту населення складається з:
 Соціального страхування;
 Соціальної допомоги;
 Соціальних гарантій.
Система соціального страхування і пенсійного забезпечення, що діє в Україні включає у себе:
 пенсійну систему;
 соціальне страхування на випадок безробіття;
 соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;
 соціальне страхування від нещасних випадків.
За даними Міністерства праці і соціальної політики України і пенсійного фонду, системою соціального страхування та пенсійного забезпечення охоплено приблизно 21 млн. застрахованих осіб та 14,4 млн. пенсіонерів.
Державну соціальну допомогу, що надається в Україні, можна поділити відповідно до критеріїв відбору отримувачів:
 соціальна допомога, яка надається з урахуванням потреб, але без урахування майнового стану або доходу.
 адресна соціальна допомога, яка надається з урахуванням доходу або майнового стану.
В Україні у 2000 році було прийнято Закон “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” , у якому зазначено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.
Державні соціальні гарантії – встановленні законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановленні законодавчо, що забезпечую рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Основні соціальні гарантії в Україні:
 мінімальний розмір заробітної плати;
 мінімальний розмір пенсій за віком;
 мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів;
 стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів
 індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін;
 забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.
Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук, право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом – 31% населення, за професійною ознакою – 13,8% економічно активного населення. Загальний обсяг пільг потребує щороку понад 30 млрд. гривень.

1. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки – К.: Знання-Прес, 2002. - 214с.
2. Загальнообов’язкове державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення : у цифрах і фактах – К.: Міністерство праці та соціальної політики України, пенсійний фонд України, 2002. – 45с.
3. Іванова О.Л. Соціальна політика : теоретичні аспекти. – К.: Академія, 2003. – 107с.
4. Мельник А.Ф. державне регулювання економіки. – К.: Знання, 1994.-358с.
5. Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії. Закон України від 5.10.2000 р , № 2017 – ІІІ
6. Спікер П. Соціальна політика : теорії та підходи. – К.: Фелікс, 2000.-400с.
7. Стратегія заміни системи пільг на адресну грошову допомогу населенню. Затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 2.03.2002 р. № 253

В умовах трансформації економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.
Актуальність даної теми в тому, що однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян ( безробіття, втрата працездатності ), створення ефективної пенсійної системи.
Об’єктом дослідження є соціальна політика держави, її структура, цілі, об’єкти, суб’єкти та інструменти реалізації.
Метою роботи є дослідження сучасної структури соціальної політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері.

З розвитком економіки, стабілізацією грошової, кредитно, фіскальної, валютної сфери в Україні відбувається становлення і розвиток соціальної політики держави. Разам з трансформацією економіки відбувається створення системи соціального захисту населення з метою компенсації негативних проявів ринкової економіки. За роки незалежності розроблено і впроваджено в дію політику соціального захисту, страхування та забезпечення населення. Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення і вдосконалення.
Але разам з цим в соціальній сфері виявляються риси її недосконалості та невідповідності сучасним потребам людей ( це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим мінімумом ).
Тому перед державою стоять першочергові завдання переходу від надання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов для досягнення розмірів середньої заробітної плати до розмірів прожиткового мінімуму, розширення мережі недержавних пенсійних фондів поряд з основним державним, проведення зваженої політики у сфері регулювання оплати праці, ринку праці та всієї сфери соціального забезпечення.