ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНОСТІ ТА ПРАВОВЕ ОФОРМЛЕННЯ СУВЕРЕНІТЕТУ УКРАЇНИ. 5
1.1. Історичне підґрунтя формування суверенітету України………………..…5
1.2. Прийняття декларації про державний суверенітет України 9
1.3. Основні положення правонаступництва України після розпаду СРСР. 12
РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ ПІД ЧАС СТАНОВЛЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ 15
2.1. Характеристика Конституційних процесів в Україні під час становлення суверенітету 15
2.2. Від конституційного договору до Конституції України 1996 р. 20
2.3. Розвиток Української Конституції 25
ВИСНОВКИ 30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 32

Розв'язанню національних питань у реформаторській програмі М. Горбачова давалось останнє місце. Певно, реформатори потрапили до полону роками надв’язуваних радянськими пропагандистами принципів про остаточне та цілковите розв'язання національних питань в СРСР.
Нерозуміння потреб і прагнень народів СРСР виявляв навіть сам Генеральний секретар ЦК КПРС. Під час першого офіційного візиту до Києва у червні 1985 р. він кілька разів назвав Радянський Союз Росією. Перебуваючи у Харкові, він назвав це місто російським. М. Горбачов знаходив у своєму родоводі українські корені, із задоволенням розповідав про них, але був щиро переконаний у тому, що в Україні не існує національного питання, оскільки український народ невіддільний від російського. [1, с.12]
Однак уже на початку перебудованої доби громадяни України особливо гостро відчули принизливість і небезпеку цілковитої залежності від московського центру. Це пов'язувалося з наслідками вибуху енергоблоку на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р.
Завдяки гласності масштаби Чорнобильської катастрофи стали відомі широкому загалу. Громадяни України відчули небезпеку прийняття за межами республіки доленосних для них політичних, економічних й екологічних рішень. Чорнобиль відіграв роль каталізатора суспільно-політичних процесів, які привели до розуміння необхідності здобуття незалежності України. [1, с.22]
Для опозиційних Москві сил в Україні Чорнобиль став своєрідним символом. Все наполегливіше і відвертіше вони порушували питання про «мовний Чорнобиль», «духовний Чорнобиль» – русифікацію. У червні 1987 р. Спілка письменників України висловила глибоку стурбованість тим, що в Україні з повсякденного ужитку зникає українська мова, і дійшла висновку про необхідність її конституційного захисту. За дорученням Спілки Ю. Мушкетик, Б. Олійник і Д. Павличко підготували відповідного листа, адресованого Верховній Раді УРСР. О. Гончар та інші письменники звернулися до своїх російських колег з проханням підтримати їхні вимоги про встановлення обов'язкового вивчення рідної та російської мов у школах національних республік. «Що це значить – вибір вивчення мови за бажанням батьків? – обурювався Гончар. – Ставити таке питання – це йти на ліквідацію мови нашого народу». [2, с.21]
З початку 1988 р. різні неформальні організації почали поширювати ідею створення громадського об'єднання на зразок народного фронту. Були спроби створити Демократичний фронт у Львові, Народну спілку сприяння перебудові у Києві. Ініціативні групи, що закликали до створення організацій із залученням різних політичних сил, виникли також на Вінниччині і Хмельниччині. Проте національно-визвольний рух у добу перебудови виявився пов'язаним з організацією, яка так і називалася – Народний рух України за перебудову. Організацію, що згодом стала масовою, започаткувала київська творча інтелігенція.
4 вересня, напередодні скликання установчого з'їзду, у Києві відбулася координаційна нарада правозахисних органів республіки, на якій було засуджено «антиконституційну діяльність активістів різних неформальних об'єднань реакційного екстремістського напряму». 16 вересня у Києві був проведений мітинг проти Руху, який організував перший секретар міськкому партії А. Корнієнко. У березні 1990 р. ЦК КПУ почав виключати комуністів – членів Руху із лав КПРС внаслідок звернення НРУ «До членів Руху та всіх громадян України», в якому порушувалося питання про здобуття Компартією України незалежного статусу, перетворення її на окрему партію. Це означало початок відвертої конфронтації з Рухом. [2, с.32]
Тим часом Народний рух України за перебудову розгортав роботу в масах, апелюючи передусім до «білих плям» радянської історії. 21 січня 1990 р. він організував «живий ланцюг». Сотні тисяч громадян вийшли на трасу Львів – Київ і у точно визначений час взялися за руки, щоб відзначити Акт злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. Партапарат не зміг перешкодити акції такого масштабу. Мільйони громадян України в цей день уперше дізналися про замовчуваний радянською історіографією факт возз'єднання українських земель, який мав місце за 20 років до «визвольного» походу Червоної армії на Львів згідно з розробленою Ріббентропом і Молотовим диспозицією.
На сесії Верховної ради НРУ в м. Хусті у березні 1990 р. обговорювалося питання про програмно-політичне майбутнє Руху. За перетворення його у партію виступив Д. Павличко. Більшість учасників (В. Чорновіл, Л. Лук'яненко, В. Яворівський та ін.) не погодилася з Цим, вирішивши, що для нових політичних партій Рух має залишитися «даховою організацією». На сесії в Хусті Д. Павличко та І. Драч заявили про свій вихід з КПРС з наміром створити демократичну партію.
На час відкриття других Всеукраїнських зборів Народного руху (жовтень 1990 р.) чисельність його членів вже сягала 633 тис. Понад 5 млн. чол. були прихильниками цієї організації. Делегатами зборів були члени більше ніж 44 громадських і політичних організацій. Збори обговорили та прийняли зміни і доповнення до програми, в яких усі компромісні моменти були спростовані. Причинами сучасної кризи визнавалися насильницьке впровадження тоталітарного соціалізму, узурпація комуністичним апаратом влади рад, вихолощення суверенітету республік, упровадження імперської політики денаціоналізації народів.

1. Декларація про державний суверенітет України. Історія прийняття, документи, свідчення. Житомир «Рута» 2010.- С. 868.
2. Музиченко П. Історія держави і права України. //П. Музиченко// Навчальний посібник. 6-те видання, перероблене і доповнене. Київ «Знання» 2007.- С. 471.
3. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 // ВВР України 1990-№55 XII.
4. Маковська Н.В. Декларація про державний суверенітет України // Науково-практичний журнал "Архіви України".-Випуск 3-4(260).- липень-вересень 2010- С.167-179.
5. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 38, ст.502 .
6. Гончаренко В. Декларація про державний суверенітет України (1990 р.) та її роль в історії творення незалежної Української держави.- Вісник.- 2010.- №2(61).- С. 85-95.
7. Чайковський А.С. Історія держави і права України.//А.С. Чайковський// Навчальний посібник// А.С. Чайковський (кер. кол. авт.), В.І. Батрименко, О.Л. Копиленко та інші; - К.: Юрінком Інтер.-2000.-С. 384.
8. Про Президента Української РСР. Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки № 1295-ХІІ від 5 липня 1991 року // ВВР. – 1991. – № 33. – Ст. 447.
9. Конституція України від 28 червня 1996 року. // Відомості Верховної Ради України. – 2009. - №30. – Ст.141
10. Відомості Верховної Ради (ВВР) 1995, N 18, ст.133.
11. Шемшученко Ю.С. Від Декларації – до Конституції / Ю.С.Шемшученко // Правова держава: щорічник наук. видань Ін-ту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України. – К., 1997. – С.4.
12. Про незалежність, якої ще немає : розмова кореспондента «Літературної України» з одним із лідерів демократичних сил в Україні, Головою Народного Руху, народним депутатом України Іваном Драчем // Літ. Україна. – 1990. – 30 серп. – С.6.
13. Прієшкіна О. В. Декларація про державний суверенітет та її роль у становленні української держави // Конституційне право та конституційний процес в Україні. Часопис Київського університету права 2011/1 - С. 91-93.
14. Терзі О.С., Ковальова М.В., Вплив Декларації про державний суверенітет України на розвиток конституційного ладу України. // «Наука. Релігія. Суспільство» .-№ 3.-2010.- С. 124-127.
15. Максакова Руслана. Ідея установчої влади народу в Декларації про державний суверенітет та Конституції України: проблеми співвідношення// Віче.- №18.- 2010-С.
16. Прієшкіна О.В. Значення Декларації про державний суверенітет для функціонування Конституційного ладу України / О.В. Прієшкіна // Проблеми становлення правової демократичної держави. – 2008. – № 1. – С. 3-5.
17. Конституційне право України / за ред. В.Ф. Погопілна. – К., 2002. – 536 с.
18. Шаповал В.М. Сучасний конституціоналізм: Монографія. – К.: Юридична фірма «Салком»; Юрінком Інтер, 2005, C. 560.
19. Корнєєв Альберт Декларація про державний суверенітет України як засновок Конституції України// Вісник Центральної виборчої комісії №2(19) жовтень 2010р С. 94-97.
20. Ющик О. І. Теоретичні основи законодавчого процесу. – К.: Парламентське вид-во, 2004. – С. 519.

Після прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року, що приймалася в роки розвалу СРСР, Україна робить ще один крок до своєї віковічної мрії – бути незалежною.
Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. Однак це не означало революційної зміни політичних поглядів парламентської більшості. Сьогодні не можна недооцінювати Декларацію про державний суверенітет України та її політичний вплив на розвиток сучасної правової системи України. У свій час юридична комісія Верховної Ради України визнала рішення Верховної Ради СРСР про проведення референдуму з питань нового союзного договору таким, що суперечить
Декларації про державний суверенітет, Конституції УРСР і Конституції СРСР, Закону про розмежування повноважень між Союзом і республіками. І спростувати це рішення комісії на засіданні Верховної Ради УРСР так і не змогли. Подібних прикладів можна привести багато. Так, на сьогодні хотілось побачити в ній положення про громадянство України а не Української РСР, про Президента України і т.д.. Проте це був перший акт який політично організував та надихнув парламент України на нові пріоритети суспільного розвитку. Ціла низка законів у тому числі Конституція України була прийнята в розвиток основних засад викладених у тексті Декларації про державний суверенітет України.
Проте прийнятий документ не одержав статусу конституційного акту. Українська РСР залишалася у складі СРСР, тому міжнародні організації та країни світу не визнали її державну незалежність. Причиною цього стало відсутність у Верховної Ради УРСР повноважень на ухвалення рішення про вихід республіки зі складу Радянського Союзу, тобто на проголошення незалежності Української РСР. Відповідно до вимог Конституції СРСР і Української РСР, тільки народ Української РСР, як володар всієї повноти влади в республіці, мав право приймати таке рішення на референдумі. Діючі норми міжнародного права також зобов'язували Верховну Раду Української РСР провести республіканський референдум.
Об’єкт дослідження – правова основа державного суверенітету України та державотворення України.
Предмет дослідження – юридичне оформлення державного суверенітету України.
Метою курсової роботи є аналіз правового оформлення суверенітету України на основі побудови майбутньої незалежної держави.
Для досягнення поставленої мети у роботі зроблено спробу вирішити наступні завдання:
- з’ясувати за яких обставин було прийнято Декларацію про державний суверенітет України;
- визначити місце і роль правового оформлення державного суверенітету України в історії України та українців;
- охарактеризувати правове оформлення державного суверенітету України , розкрити його зміст та призначення;
- проаналізувати напрямки впливу Декларації про державний суверенітет України в створенні демократичної держави – України
Структура курсової роботи зумовлена метою і завданням дослідження, складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел із 22 найменувань. Загальний об’єм роботи складає 33 сторінки, список використаних джерел міститься на 2 сторінках.

Українська держава забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин". Україна є самостійною у розв'язанні будь-яких питань свого державного життя, а державна влада здійснюється за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову; найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів у державі здійснює Генеральний прокурор.
Територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена чи використана без її згоди. Національним багатством країни володіє, користується і розпоряджається тільки народ України. Вона самостійно встановлює порядок організації охорони природи і порядок використання природних ресурсів, може заборонити будівництво й припинити функціонування будь-яких підприємств, установ та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці.
Україна "самостійна у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, то проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку. Українська PCP забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості та традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя".
Досить важливим і новим у конституційному законодавстві України є такий пункт: держава виявляє піклування про задоволення національно-культурних потреб українців, котрі проживають за її межами. Та дуже цікавим є те, що Україна має право на повернення у власність народу національних, культурних та історичних цінностей, що знаходяться за межами України.
Україна також має право на власні Збройні сили, внутрішні війська та органи державної безпеки; вона "урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї".
В останньому розділі підкреслювалося, що Україна є суб'єктом міжнародного права, здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій тощо. Вона виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно зміцнює загальний мир і міжнародну безпеку, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.
Українська держава визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішнього – державного права.
Відносини України з іншими радянськими республіками "будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємодопомоги і невтручання у внутрішні справи. Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладенні міжнародних угод".
Декларація сприяла піднесенню державницького духу народу України та стала провісником Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, який був беззаперечно підтверджений результатами всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року. Також Декларація була головним чинником формування глави держави ,саме внаслідок того, що вона встановила в Україні найважливішу ознаку держави – її суверенітет, Україна не лише формально, а й фактично стала державою, керманич якої – Президент – став її главою.