ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ 7
1.1. Поняття «держава» у категоріальному апараті юриспруденції 7
1.2. Різні підходи до визначення поняття та сутності держави 8
РОЗДІЛ 2. ОЗНАКИ ДЕРЖАВИ 15
2.1. Основні атрибути та ознаки держави 15
2.2. Критерії відмежування держави від публічної влади первіснообщинного ладу 20
2.2. Критерії відмежування держави від публічної влади первіснообщинного ладу 20
РОЗДІЛ 3. УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ 22
3.1. Основні риси сучасної Української держави 22
3.2. Шляхи розбудови правової держави в Україні 24
ВИСНОВКИ 30
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 32

Нині в Україні розбудовується нова державність. Долаються психологічні комплекси і стереотипи тоталітарного минулого, формується новий погляд на роль і сутність держави. І тому, сучасне покоління потребує чіткого розуміння поняття держави.
Основою для розгорнутого визначення держави насамперед повинні стати вказані мною раніше аспекти діяльності держави. А саме: держава як організація всього суспільства, держава як класова організація, держава як певний апарат влади.
Звичайно, єдиного, чітко окресленого визначення цього суспільного явища не існує. Проте, все-таки, більш-менш конкретні визначення мають місце. Так, будь-яка держава має набір таких універсальних ознак, що виявляються на всіх етапах її розвитку. Такими ознаками є територія, населення, влада.
Держава – це організація суверенної політичної влади, яка в рамках правових норм здійснює управління суспільними процесами і забезпечує безпеку особи і нації.
Держава – це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним, насамперед, в інтересах цієї його частини, а також управління загальносуспільними справами. [1]
Держава – це особлива політико-територіальна організація, що має суверенітет, спеціальний апарат управління і примусу і здатна надавати своїм велін¬ням загальнообов'язкової сили. [8, c 43]
Держава – суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус. [13, c 55]
Отже, якщо узагальнювати, то держава – це політична організація суспільства, яка забезпечує його єдність і цілісність, здійснює з допомогою державного механізму управління справами суспільства, суверенну публічну владу, яка надає праву загальнообов’язкового значення, гарантуюча права, свободи громадян, законність і правопорядок. [7, c 53]

1.2. Різні підходи до визначення поняття та сутності держави
Держава є центральним інститутом влади у суспільстві і концентрованим здійсненням цією владою політики. Саме тому, і в теоретичному осмисленні, і в побутовій свідомості, і в дійсності всі три явища — держава, влада і політика — цілком природно ототожнюються. Розуміння держави являє собою одну з найбільш складних проблем юридичної і політичної науки. Теорія держави охоплює три групи генетичних і функціональних проблем, пов’язаних з триєдиною основою походження, формування й існування держави:
1) суспільною;
2) класовою;
3) політико-правовою та організаційно-структурною основою державної діяльності.
Залежно від акценту на одній з цих основ склалися три різні підходи до вивчення і дослідження держави:
1) політико-філософський і політико-науковий, який бере свій початок від античної традиції, який актуальний і продовжує розвиватися й сьогодні, при якому держава розглядається, як засіб вирішення “загальних справ” (республіка) і регулювання відносин правителів (влади) і народу (суспільства), а також, як засіб, що забезпечує політичне життя самого народу і окремої людини;
2) класовий, породжений розподілом суспільства на антагоністичні класи і знаряддя класової боротьби; відповідно до марксистської теорії: “Держава є машина для пригноблення одного класу іншим, машина, щоб тримати у покорі одному класові інші пригноблені класи”;
3) правовий та організаційно-структурний — як “юридична” держава, джерело права і закону, що організує життя суспільства і діяльність самої держави і її структур у системі політичних і суспільних відносин.
Таким чином, виділяються три ряди політичних відносин, які охоплює держава, а отже, три її основні завдання, функції:
– організаційна, керівна, яка має на меті загальні цілі — збереження і життєдіяльності, досягнення “загального блага”, єдності, встановлення порядку регулювання взаємовідносин держави і народу, нації, етносу;
– специфічна функція панування і пригноблення, і в цьому розумінні держава виступає не тільки, як засіб боротьби і підкорення, але й як джерело конфліктів у відносинах між класами та держави і класів;
– і не менш специфічна функція “юридичної держави” — створювати правову систему і управляти нею, регулювати роботу державного апарату і відносини держави і суспільства зі всіма притаманними йому суспільними відносинами (соціальними, економічними, правовими та ін.). [1]
Існує також інший розподіл визначення поняття держави. Це поняття розглядають в субстанціональному, атрибутивному, інституціональному і міжнародному значенні.
У субстанціональному значенні держава - організоване в певні корпорації населення, що функціонує в просторі й часі.
В атрибутивному значенні - це устрій певних суспільних відносин, офіційний устрій певного суспільства.
В інституціональному значенні - це апарат публічної влади, державно-правові органи, що здійснюють державну владу.
У міжнародному значенні державу розглядають як суб'єкт міжнародних відносин, як єдність території, населення і суспільної влади.
Методи дослідження, які застосовуються у загальній теорії держа¬ви і права, залежать передусім від філософських підходів, з яких ве¬деться пошук, що зумовлює вибір найдоцільніших в контексті обра¬ного загального підходу конкретних способів, засобів та прийомів досягнення адекватного наукового результату.
У зв'язку з цим не можна погодитися з беззаперечним відкиданням положень матеріалістичного підходу і вироблених юридичною наукою на його основі положень. За відмови від вульгаризованого бачення одно¬бічної зумовленості держави і права як частини надбудови суспільства виключно його економічним базисом це стосується перш за все висновку про тісний зв'язок держави і права з економічними, соціальними, по¬літичними, культурними та іншими суспільними чинниками.
Зберігає за нинішніх умов свою цінність діалектична методологія дослідження державно-правових явищ. її основою виступають прин¬ципи і закони діалектичної логіки — закон переходу кількісних змін в якісні, закон єдності і боротьби протилежностей, закон заперечення заперечення. Діалектичний підхід передбачає необхідність всебічного вивчення держави і права як явищ, що знаходяться в динаміці та по¬стійному оновленні, пов' язаних з іншими соціальними чинниками — економікою, політикою, духовною сферами. Для цього загальна теорія держави і права має пов' язувати свої висновки з використанням до¬сягнень усіх суспільних і юридичних наук. Дослідження державно-правової дійсності значною мірою спрямовується такими загальними категоріями діалектики, як сутність і явище, форма і зміст, можливість і дійсність. На цій основі сама юридична наука повинна весь час по¬глиблювати знання про державу і право, переходити від емпіричного до теоретичного рівня, що є проявом діалектичної ідеї безперервного руху в природі, суспільстві та мисленні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Нормативно правові джерела
1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року зі змінами, які вступили в силу з 1 січня 2006 року відпвідно Закону України «Про внесення змін до Конституції Украї¬ни» № 2222-ІV від 8 грудня 2004 року. Положення Закону України від 8 грудня 2004 року № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції Ук-раїни», що набирають чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 році. – Харків: СПД ФО Співак Т. К., 2006. — 48с.

Спеціальна література
2. Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права / Фонд сприяння розвитку укр. правової думки та пропаганди державницьких традицій «Право для України». — Львів, 2007. — 200с.
3. Гроций Гуго. «О праве войны и мира», перевод с латинского. М.,1994.
4. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року.
5. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М.. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / – К.: Юрінком Інтер, 2012. – с. 688.
6. Кельман М.С..Теорія держави: Навч. посібник/ -Тернопіль, 2007.
7. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. та ін.. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб.; За ред. В.В.Копєйчикова; Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. — Стер. вид.. — К.: Юрінком Інтер, 2011. — 317 с
8. Корельский В.М., Перевалова В.Д.. Теория государства и права: Підручник/ - М., 2009.
9. Лисенков С.Л.. Загальна теорія держави і права.
10. Лосева А.Ф. и др. Платон. Филеб, Государство, Тимей, Критий /— М.: Мысль, 2009. — 654 с.
11. Мельников А.П. Проблемы политологии в работе Аристотеля “Политика” // Вестник Белорусского ун-та. Сер. 3 История, философия, политология, экономика, право. – 2005. - №1. – 134 с.
12. Навчальний посібник. — К.: «Юрисконсульт», 2006. — 355 с.
13. Нечитайленко А.А..Основи теорії права: Навчальний посібник/ - Харків, 1998.
14. Піча В.М., Хома Н.М.. „Політологія” Львів, 2013 р.
15. Самолюк В., Філіп’єв А., Мартинюк Р. Основи правознавства: Навчальний посібник. – Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2006. – 253с.
16. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2011. — 656 с.
17. Цицерон Марк Туллий. Диалоги: О государстве; О законах. - М., 2014
18. Шемшученко Ю.С та ін.. Юридична енциклопедія. – Київ, “Українська енциклопедія” імені М.П. Бажана. – 2009. – Т.1.

Сьогодні хіба що не найважливішою стає проблема розбудови молодої держави України, вибір шляху розвитку якої було остаточно зроблено із прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України. Зокрема згідно із її статтею 1, Україна є демократичною, правовою, і соціальною державою. Безперечно, таке проголошення в умовах сьогодення відображає не стільки реальну дійсність, скільки прагнення та орієнтацію Української держави, є декларацією її намірів. Водночас це конституційне положення поставило перед суспільними науками і, в першу чергу, перед теорією держави та права актуальне завдання: визначити й дослідити сутність, завдання, ознаки та функції саме правової держави, обґрунтувати її загальнотеоретичну характеристику, визначити шляхи побудови такої держави в Україні.
У сучасний період правова держава становить предмет зацікавленості представників різних суспільних наук: правознавців, політологів, економістів, соціологів, філософів. Зокрема потрібно відзначити праці таких вітчизняних і зарубіжних учених, як О. Аграновська, С. Алексєєв, В. Бабкін, М. Баглай, Д. Баялджиєв, О. Беребіна, П. Гончаров, М. Гриценко, Р. Дарендорф, А. Етціоні, М. Козюбра, В. Копєйчиков, І. Ледях, О. Лукашова, Л. Мамут, Т. Мацонашвілі, В. Медведчук, В. Новіков, П. Рабінович, Г. Ріттер, В. Роїк, В. Селіванов, А. Сіленко, О. Скакун, О. Скрипнюк, Ф. Фабрициус, К. Хессе, Х. Цахер, В. Четвернін, Й. Штрассер, І. Яковюк, В. Якушик та інші.
Так про державу писав відомий радянський письменник Чингиз Айтматов. І справді, кожна особа є тією краплею в морі, котра творить щось більше і прекрасніше. Адже як будь-яка стіна складається з великої кількості цеглин, так і держава твориться з її громадян. І тому благополуччя всієї країни залежить саме від ставлення кожного свідомого громадянина держави до оточуючого світу, від готовності зробити щось заради рідної країни, а не лиш для себе та своїх близьких.
Що ж, оптимістично припустимо, що всі громадяни країни бажають благополуччя своєї держави. Тоді для виконання такої нелегкої задачі перш за все потрібно усвідомлювати що собою уявляє саме поняття держави і які її характерні ознаки. Адже коли людина має мету і ставить перед собою задачу для виконання, ціль та шлях до її досягнення повинні бути чітко визначені. Яскравим прикладом даного твердження є вислів Бенджаміна Франкліна: „Не скласти планів – бути приреченим на невдачу”.
Зміна суспільних відносин і реформування економіки призводять до швидкої динаміки зміни законодавства. Виходячи з цього, простим громадянам важко орієнтуватися в законодавстві, яке постійно змінюється, тим більше такий процес ускладнює захист ними своїх прав у суді. Хоча зараз населення стає все більш грамотним у правовому відношенні, не боячись звертатися до суду, державних органів і т.д., все ж таки далеко не всі можуть собі дозволити самостійність у вирішенні даного питання.
І тому одним із найнадійніших гарантів захисту і відновлення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб є юрист.
А що ж являє собою саме поняття юрист? Юрист – це фахівець, який знає закони, вміє їх застосовувати, веде юридичні справи (слідчі, прокурорські, судові, адвокатські) і здійснює юридичне обслуговування фірм, підприємств та населення. Тобто спеціаліст, що має юридичні знання.
Будучи сфокусованою на підвищенні престижу юридичного фаху та поваги в суспільстві до юристів, діяльність сучасного українського юриста має будуватися на таких засадах:
 служіння принципу верховенства права;
 дотримання законності;
 дотримання й захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб;
 відданості професії;
 професіоналізму, компетентності, постійного професійного удосконалення та вимогливості до самого себе;
 незалежності, неупередженості, об'єктивності, чесності, порядності та добросовісності;
 домінантності інтересів клієнтів;
 відповідальності за якість, професійний рівень, компетентність і своєчасність наданих юридичних послуг.
Всі вищезазначені засади українського спеціаліста з юридичних наук прямо чи опосередковано пов’язані з особливою організацією суспільства, котра має назву держави.
Так, принцип верховенства права, що є найголовнішим у діяльності правника, є також безкомпромісною особливістю держави, що, до речі, закріплено у статті 3 Конституції України: „...Утвердження прав і свобод людини є головним обов’язком держави”.
Розглядаючи принцип домінантності інтересів клієнтів у діяльності зокрема українського правника, важливо відмітити те, що у переважній більшості клієнтами юристів є саме громадяни України, котрі незалежно від їх бажань представляють інтереси своєї країни. Отже, виконуючи свій професійний обов’язок перед клієнтами, правник опосередковано захищає і інтереси держави.
У всі часи рушійною силою прогресу країни була завзятість та наполегливість професіоналів у своїй справі. Тож не дивно, що принцип професіоналізму, компетентності, постійного професійного удосконалення та вимогливості до самого себе є однією з рис сучасного правника.
Отже, зі всього вищезазначеного можна зробити висновок, що питання держави та її ознак повсякчас торкається юриста у його діяльності і є актуальною у сучасному юридичному світі. Тому, керуючись інтересами майбутнього правника я обрала саме цю тему для написання курсової роботи.
Об’єктом курсової роботи виступає поняття держава.
Предметом роботи є основні ознаки та сутність держави
Мета. Метою курсової роботи є поглиблення загальнотеоретичних уявлень стосовно сутності, завдань, ознак правової держави.
Згідно теми моєї курсової роботи переді мною постають наступні завдання:
1. Проаналізувати періодичні видання наукової літератури, нормативно правові акти згідно цього питання.
2. Визначити сутність поняття «держава».
3. Проаналізувати основні ознаки сучасної держави
4. Дослідити Українську державу на сучасному етапі її розвитку.
У цій роботі я намагатимусь якнайширше висвітлити тему держави та її ознак, провівши докладний аналіз інформації (отриманої з періодичних видань, навчальної літератури юридичного характеру, деяких нормативно-правових актів, наукових статей і т.д.) та подавши власний, обґрунтований сучасними поглядами з цього питання, висновок.

Тепер я хочу підвести підсумки, що держава - це організація політичної влади в суспільстві, яка виражає інтереси і волю пануючого в ньому частини населення (зокрема, певного класу), здійснює управління суспільними процесами за допомогою загальнообов’язкових норм (правил) поведінки і механізму їхнього впровадження в життя.
Правова держава - це держава підпорядкована праву, в якій дії її органів влади і службових осіб здійснюються на засадах конституційності й законності, а також підконтрольні незалежним судам.
Поняття «правової держави» означає : 1) піднесення прав і свобод людини і громадянина до рівня прямого конституційного захисту; 2) розмежування законодавчої і виконавчої влади і утвердження принципу конституційності в державі і праві; 3) юридичне обмежене урядування; 4) судовий конституційний контроль за діями державних структур.
Як демократична держава: а) забезпечує послідовне здійснення принципу народовладдя (демократична виборча система); б) має розвинуту систему прав і свобод людини і громадянина; в) діє за принципом розподілу влад із залученням демократичного механізму зняття суперечностей між окремими гілками державної влади; г) гарантує і забезпечує демократичний статус органів місцевого самоврядування тощо.
Як соціальна держава : а) визнає людину як найвищу соціальну цінність; б) правовими методами забезпечує здійснення принципу соціальної справедливості; в) підтримує розвиток соціальної активності населення; г) здійснює соціальне орієнтовану політику: разом із захистом соціальної слабкої частини населення всіляко сприяє розвитку не забороненої законом соціальної активності членів суспільства, у тому числі підприємницької діяльності; д) закріплює в чинному законодавстві ефективну систему державних соціальних служб, які повинні на практиці здійснювати соціальний захист населення, і надає цим службам статусу пріоритетних у складі державного апарату. Як правова держава: а) закріплює в Конституції принцип верховенства права; б) на конституційному рівні забезпечує обов’язковість створення ефективного механізму практичного захисту прав і свобод людини і громадянина; г) забезпечує реалізацію у державі усіх прав і свобод людини і громадянина, що закріплені у міжнародних актах, ратифікованих Україною.