ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИКОРИСТАННЯ КРАЄЗНАВЧОГО МАТЕРІАЛУ В ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ 6
1.1. Краєзнавство як наука та вид діяльності 6
1.2. Цілі та методичні завдання використання краєзнавчого матеріалу 10
РОЗДІЛ 2. МОТИВАЦІЙНА ДІЯ ЛІНГВОКРАЄЗНАВЧОГО АСПЕКТУ ПРИ ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ 17
2.1. Краєзнавчий матеріал як фактор забезпечення міжкультурної комунікації 17
2.2. Використання краєзнавчого матеріалу на уроках іноземної мови з метою підтримки мотивації учбової діяльності учнів 20
РОЗДІЛ 3. КРАЄЗНАВСТВО ЯК ЗАСІБ ВИХОВАННЯ ТА НАВЧАННЯ ШКОЛЯРІВ 29
ВИСНОВОК 36
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: 39

Краєзнавство належить до типу комплексних наук. Воно поєднує в собі природознавчі, історичні, мистецтвознавчі відомості, факти з історії літератури та науки. Поєднуюче ядро полягає в тому, що усі ці відомості стосуються однієї місцевості. Визначна особливість та сила краєзнавства в тому,що воно приділяє велику увагу окремим персоналіям, історії науки, історії літератури, історії архітектури місцевого оточення.
Краєзнавство робить оцінку важливості подій, що мали місце на досліджуваній території, важливість пов’язаних з цією територією людей, вагомість архітектурних та археологічних пам’ятників, красу пейзажів, рідкість та значущість природничих скарбів (звірів, риб, комах, рослин, навіть клімату тощо). З цієї точки зору «моральна віддача» краєзнавства як науки, виховна роль краєзнавства виключно велика, тому що воно потребує від людини небайдужого відношення до предмету та висновкам свого вивчення. Існує ще одна досить важлива та виключно рідка особливість краєзнавства як науки: воно не має «двох рівнів». Перший рівень – для вчених – спеціалістів, а другий призначений для «широкої публіки». Краєзнавство саме по собі популярне. Воно існує тому, що в його створенні та сприйнятті приймають участь великі маси. В цьому відношенні краєзнавство у системі наук займає виключне місце. Воно вчить людей не тільки любити рідні краї, але й любити знання про свій рідний край.
Заняття краєзнавством потребують не тільки знань в області історії, мистецтвознавства, літературознавства, природознавства, але й привчає людей всім цим цікавитися та підвищувати свій культурний рівень, створювати нові та поповнювати старі музейні та архівні сховища, зв’язуватися зі спеціалістами, читати наукову літературу. У збиранні краєзнавчих матеріалів можуть приймати участь як висококваліфіковані вчені різних спеціальностей, так і учні середніх шкіл за завданням більш досвідчених дослідників.
Краєзнавство – наукова дисципліна, що робить благородним предмет свого вивчення завдяки власному дослідженню. Краєзнавство надає місцевості, що не має «авторського походження», історизм, відкриває в її минулому щось абсолютно нове та ціннісне. Коли нам стає відомо, хто проживав в тому чи іншому будинку, яке життя відбувалося в ньому, що саме в цьому будинку було створено, ця будівля має для нас особливе значення. Вона наповнюється духовним змістом, набуває нового образу, а разом із нею й місто, чию історію ми вивчаємо. Преображається і ландшафт, якщо ми знаємо, з якими подіями він пов’язаний, які бої тут розгорталися, чиї долі вирішувались.
Так, природа та плавні Миколаївського Дніпра набувають особливої краси від усвідомлення, що саме в цій місцевості в давні часи проживали славетні та войовничі племена скіфів та кіммерійців, що саме тут проходило будівництво Причорноморського флоту під керівництвом Суворова, що саме цими пейзажами любувалися очі Пушкіна, Шевченка, що Чічіков був саме поміщиком із Миколаївської губернії, що саме тут творив Володимир Маяковський та саме Миколаїв став батьківщиною футуризму.
Краєзнавство вносить в оточення людини високий ступінь духовності, без якої людина не може осмислено існувати.
Але, так чи інакше, прогулюючись вулицями нашого міста, ми можемо спостерігати занедбані руїни будівель, що були у витоків заснування Миколаїву. Багато будинків просто ідуть під знос, що виправдовується їх неналежним виглядом, який, на мою думку, став результатом нашого байдужого відношення. Ми не зберігаємо старину не тому, що її багато, не тому, що серед нас мало цілувальників краси минулого, мало патріотів, що люблять рідну історію та рідне мистецтво, а тому, що дуже поспішаємо, дуже чекаємо на негайну «віддачу», не віруємо у повільних лікарів душі.
Особливе виховне значення мають меморіальні міста – міста боїв, садиби письменників, художників, вчених, їх квартири, їх улюблені пейзажі. Їх зовсім не так багато, як здається. І ті, що є, оточуються любов’ю місцевих ентузіастів, добровільних музейних робітників.
Треба пам’ятати, що музеї – це не тільки сховища картин та пам’ятників, не тільки місця для туристів. Перш за все, це місця наукової праці та виховні центри для молодшого населення.
Між тим, виховання естетичного смаку невід’ємно пов’язано з вихованням моральним. А справжнє зберігання не може здійснюватися без вивчення; а вивчення не може здійснюватися без наукових конференцій, іноді широкої тематики, тому що немає пам’ятників «місцевого значення». Усі музейні центри належать всій країні. Виховання учнів проходить в школах, виховання студентів – в вищих навчальних закладах; виховання ж й учнів, й студентів, й дорослих поколінь – в музеях, художніх галереях, меморіальних квартирах та будинках.

1. Аверкиева Г. Використання педагогічного краєзнавства в підготовці майбутнього вчителя / Г. Аверкиева. - Архангельськ, 1996. - 142 с.
2. Авер'янова Н. Українознавчі основи виховання особистості / Н. Авер'янова // Рідна школа - 2000. - №10. - С. 15 - 17.
3. Бенедюк В. Краєзнавчий принцип навчання: історичний аспект / В. Бенедюк // Географія та основи економіки в школі. - 1998. - №1. - С. 30 - 31.
4. Гуменнікова Т. Українські національні традиції як засіб формирование першооснов моральної культури / Т. Гуменнікова // Початкова школа - 1996. - №1. - С. 38 - 40.
5. Лібідь І. Національні цінності у виховному процессе загальноосвітньої школи / І. Лібідь // Рідна школа - 2001. - №11. - С. 15 - 17.
6. Матяш В. педагогічне краєзнавство у підготовці майбутніх учителів початкових класів до гуманізації навчання / В. Матяш - Дисертація кандидата педагогічних наук. - Тернопіль, 1999. - 177 с.
7. Петренко Л. Вплив регіонального оточення на якість навчально-виховного процесу / Л. Петренко // Рідна школа - 2001. - №12. - С. 27 - 29.
8. Печерська Е. Національне виховання школярів Засоба українського фольклору / Є. Печерська // Рідна школа - 2009. - №1. - С. 23 - 28.
9. Підборській Ю.Г. Моральне виховання школярів на українських народніх традіціях / Ю. Підборській // Педагогіка і психологія - 1996. - №1. - С. 71 - 76.
10. Сердюк О. Народна педагогіка як джерело соціального виховання особистості / О. Сердюк // Вища освіта України. - 2003. - №4. - С. 107 - 112.
11. Стельмахович М. Українська народна педагогіка: Навчально-методичний посібник / М. Стельмахович - К .: ІЗМН, 2004. -232 с.
12. Урівалкін О. Історичне краєзнавство. [Навч. посібник для студентов] / О. Урівалкін - Ніжин, 2002. -157 с.
13. Нефедова М.А. Відбір матеріалів лингвострановедческого змісту для читання // Іноземні мови в школі. - 2007. № 4. - С. 38-41.
14. Нюдюрмагомедов А.Н. Дидактичні умови використання позаурочних інтересів школярів з метою попередження успішності // Іноземні мови в школі. - 2006. № 5. - С. 65-68.
15. Ощепкова В.В. Культурологічні, етнографічні та типологічні аспекти лінгвострановеденія.- М., 2001. - С. 96
16. Підласий І. П. Педагогіка: Новий курс - М .: "Гуманітарний видавничий центр ВЛАДОС", 2002. - Кн. 1. Стор. 351, 361-362
17. Глазова О.П. Українська орфографія: Навч. посібн. – Харків, 2004.
18. Глазова А.П. Українська пунктуація: Навч. посібн. – Харків, 2004.
19. Горпинич В.О., Антонюк Т.Р. Географічні назви в українській мові: складні питання словозміни, творення, правопису та наголошення: Посібн. – Дніпропетровськ: ДДУ; К.: Іван Федоров., 1999. – 152 с.
20. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова: Морфеміка. Словотвір. Морфонологія. – К., 1999.
21. Горпинич В.О. Українська морфологія: навчальний посібник. – Дніпропетровськ, 2002.
22. Гуйванюк Н.В., Кардащук О.В., Кульбабська О.В. Синтаксис сучасної української мови: Схеми і таблиці. – Чернівці, 2003.
23. Гуйванюк Н.В., Кульбабська О.В. Складні ускладнені речення: Теоретично-практичний блок. Рекоменд. Міністерством освіти і науки України як навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. – Чернівці: Рута, 2003.

В практиці викладання іноземних мов в середній школі на сучасному етапі все більш відчувається необхідність пошуку оптимальних засобів навчання. У сучасній методиці під впливом ряду факторів як лінгвістичних, так і соціокультурних, поняття «навчання мовам» поступово замінюється новим поняттям – «навчання мові та культурі», в тому числі культурі міжособистісного спілкування суб’єктів, що належать до різних культур, але цікавих один одному з точки зору загальної ерудиції, життєвого досвіду, фонових знань.
Міжособистісне спілкування носіїв різних мов та культур може здійснюватися за тих умов, якщо комуніканти будуть цікавими один одному, якщо вони будуть керовані однією метою – взаємопорозумінню, взаємозбагаченню засобами міжкультурної комунікації. Але, як стверджують деякі лінгводидакти, щоб бути цікавим партнером по міжкультурній комунікації, необхідно знати та розуміти свою національну (етнічну) культуру. У міжособистісному діалозі важливу роль відіграє обмін інформацією про свою культуру, традиції, звичаї народу та свого краю. Іншими словами, це той пласт культури, який в спеціальній літературі називається краєзнавством. Таким чином, краєзнавство виступає в якості реального та конкретного засобу реалізації принципів етнолінгводидактики.
Проблеми використання краєзнавчих матеріалів в процесі викладання різних предметів шкільного учбового плану, в тому числі й іноземної мови, були розглянуті на рівні дослідження методики, змісту та засобів навчання іноземним мовам та міжкультурній комунікації, та окремо краєзнавство - в якості дидактичного та виховного засобу в середній школі наступними вченими: Беспалько В. П., Бім І. Л., Вайсбурд М. Л., Вессель М. Х., Гур’янова О. М., Ільїн М. С., Коваль І. І., Коряковцева Н. Ф., Кузьмина Л. Г., Ладо Р., Міньяр – Белоручев Р. К., Рогова Г. В., Тамбовкина Т. Ю., Тарасов Ю. Ф., Шалькевич Л., Шатилов С. Ф., Щепілова А. В., Маслова В. О., Баришніков М. В., Верещагін Є. М.
Проте проблема систематичного використання краєзнавчих матеріалів в якості унікального дидактичного та мотиваційного засобу у викладанні іноземної мови та культури у середній загальноосвітній школі в контексті реалізації національно – регіонального компонента державного освітнього стандарту не знайшла належного огляду та системного аналізу у спеціальній літературі.
Враховуючи зазначене, актуальність обраної теми пов’язана, перш за все, із зростаючими вимогами до рівня оволодіння французькою мовою та міжкультурною комунікацією учнями сучасної загальноосвітньої школи на середньому етапі навчання та підвищеною зацікавленістю до пошуку ефективних засобів навчання іноземної мови та міжкультурної комунікації. Тому новизна нашої роботи полягає у поглибленному вивченні саме ролі краєзнавчого матеріалу як мотиваційного засобу у навчанні іноземної мови.

Таким чином, в процесі нашої роботи ми дійшли до наступних висновків. У зв’язку із прагненням у двадцять першому столітті до гуманізації та гуманітаризації освіти головною метою школи стало виховання гуманної, всебічно розвинутої особистості за рахунок введення до системи освіти регіонального компоненту.
У зв’язку із змінами, що здійснюються в Україні, перед школою постають актуальні навчальні та виховні задачі: формування нового покоління соціально активних громадян, гідних нащадків досвіду минулих поколінь, носіїв духовної культури народу, традицій етносу та разом із тим рівноправних громадян всієї України та світового суспільства. В світі цих задач перед вченими, вчителями та вихователями виникає необхідність по – новому усвідомити роль краєзнавства в теорії та практиці навчання та виховання. Таким чином, ми робимо висновок, що сучасний етап розвитку методики викладання іноземної мови характеризується пошуком ефективних шляхів навчання, нових технологій навчання, удосконалення форм, методів, а також змісту навчання. Теперішній період припускає цілеспрямоване спостереження за особливостями використання різноманітних засобів в процесі навчання міжкультурної комунікації, в тому числі у специфічному, регіональному аспекті, що характеризує мовні особливості тієї чи іншої місцевості, ментальні особливості носіїв мов.
В ході роботи, ми прийшли до висновків, що в дослідженнях останніх років зазначається, що методичні ідеї використання в процесі навчання краєзнавчих матеріалів ще не знайшли повноцінної розробки та введення в сучасну практику викладання іноземної мови у вітчизняній середній школі. Проте, будь – який регіон має ярко виражені територіальні, природні, національні, культурно – історичні та мовні особливості. Тому, ми приходимо до висновку, що необхідно враховувати ці особливості в процесі навчання іноземної мови та культури. Такий підхід у викладанні є одним з напрямків у формуванні в учнів знань про рідний край та має також виховне значення, тому що сприяє розвитку поваги та любові до рідного краю та здійснює вплив на формування особистості учнів.
Ефективність мовленнєвої діяльності учнів в багатьох випадках визначається наявністю у школярів інтересу та мотивів для вивчення іноземної мови. В процесі роботи ми прийшли до висновку, що одним з таких мотиваційних засобів може бути краєзнавчий матеріал, тому що навчання іноземної мови з урахуванням регіонального компонента, використання регіональних, краєзнавчих матеріалів, що можуть подаватися в формі текстів або наглядного матеріалу, де будуть міститися факти з історії, біографій визначних співвітчизників, опис флори та фауни рідного краю, підсилює навчальний та пізнавальний ефект.
Також, в результаті проведення дослідження, ми прийшли до висновку, що в результаті здійснення лінгвокраєзнавчого підходу на уроках іноземної мови відбувається оновлення деяких компонентів змісту навчання. Викладач здійснює підбір для уроку іноземної мови актуальні та аутентичні тексти для аудіювання та читання. Ці тексти мають велику пізнавальну та лінгвокраєзнавчу цінність. Вчитель використовує ілюстрований матеріал для розкриття змісту пропонованих текстів (листівки, мапи, меню, рекламні проспекти). Такі тексти та їх ілюстрації за допомогою прагматичного матеріалу сприяє реалізації на уроках важливих принципів, навчання іноземної мови (комунікативність, наочність, новизна та функціональність).
Ми також можемо зробити висновок, що цілеспрямована робота по реалізації лінгвокраєзнавчого аспекту на уроках іноземної мови сприяє, з одного боку, підвищенню інтересу до предмету, а з іншого – створює позитивну мотивацію при засвоєнні мовних засобів та при набуванні культурознавчої та краєзнавчої інформації за допомогою та на основі цих засобів. Це призводить до розвитку та вдосконаленню в учнів лінгвокраєзнавчої мотивації.
Ми можемо, також, підсумувати, що цілеспрямована та постійна робота по реалізації лінгвокраєзнавчого підходу на уроках іноземної мови дозволяє систематизувати види вправ, за допомогою яких вчитель навчає учнів діставати із різних джерел необхідну інформацію.
Таким чином, використання краєзнавчого матеріалу забезпечує стійкий корисно плануємий результат в області практичних навичок та вмінь на французькій мові. З одного боку, створюється міцна система навичок та вмінь по практичному використанню іноземної мови як засобу міжособистісного та міжкультурного спілкування. З іншого боку, учні набувають корисних знань, що їм знадобляться в майбутньому.
Також, ми робимо висновок, що використання краєзнавчої інформації як мотиваційного засобу при навчанні іноземної мови робить свій певний внесок у формуванні різних видів компетенції учнів: мовну, мовленнєву, лінгвокраєзнавчу.