Вступ ………………………………………………………………………….3
Розділ І. Теоретичні основи розвитку мовлення у дошкільників
1.1. Характеристика розвитку мовлення у дошкільнят ……………6
1.2. Психологічні особливості розвитку функцій мовлення в дошкільному віці ……………………………………………………..17
Розділ ІІ. Експериментальне дослідження рівня розвитку мовлення
2.1. Дослідження мовлення дошкільників з різним
рівнем розвитку комунікативної діяльності ………………………...23
2.2. Дослідження рівня відтворення дошкільниками
заданого тексту ………………………………………………………..30
2.3. Зміна мовлення дошкільників в умовах
формування змісту їхньої потреби в спілкуванні …………………...33
Висновки ……………………………………………………………………….37
Список використаної літератури ……………………………………………..41
Додатки ………………………………………………………………………...44

Стаючи більш самостійними, діти дошкільного віку виходять за межі вузькосімейних зв'язків і починають спілкуватися з більше широким колом людей, особливо з ровесниками. Розширення кола знайомства вимагає від дитини повноцінного оволодіння засобами спілкування, основним із яких є мова. Високі вимоги до мовлення дитини встановлює й діяльність, яка постійно ускладнюється.
Розвиток мовлення йде в декількох напрямках: удосконалюється її практичне вживання в спілкуванні з іншими людьми, разом з тим мовлення стає основою перебудови психічних процесів, знаряддям мислення. За певних умов виховання дитина починає не тільки користуватися мовленням, але й усвідомлювати його будову, що має важливе значення для наступного оволодіння грамотою.
Протягом дошкільного періоду продовжує зростати словниковий запас дитини. У порівнянні з раннім дитинством словник дитини-дошкільника збільшується, як правило, у три рази. При цьому ріст словникового запасу безпосередньо залежить від умов життя й виховання; індивідуальні особливості тут найбільш помітні, ніж у будь-якій іншій галузі психічного розвитку.
Словник дитини-дошкільника швидко збільшується не тільки за рахунок іменників, але й за рахунок дієслів, займенників, прикметників, числівників і сполучних слів. Саме по собі збільшення словникового складу не мало б великого значення, якби дитина паралельно не опановувала вміння об’єднувати слова в речення за законами граматики. У період дошкільного дитинства засвоюється морфологічна система рідної мови, дитина практично освоює в основних рисах типи відмінювань і дієвідмін. У той же час діти опановують складні речення, сполучні частки, а також більшість розповсюджених суфіксів. У дошкільному віці діти починають надзвичайно легко утворювати слова, змінювати їхній зміст, додаючи різні суфікси.
Діти значну увагу звертають на звукову форму слів. Уже молодші дошкільники починають змінювати слова, з огляду на їхню вихідну форму. Залежно від того, як дитина вимовляє слово в називному відмінку, так буде змінювати це слово й в інших відмінках. Вимовляючи слово «загорода», наприклад, дитина змінює його по першому відмінюванню, а вимовляючи це слово як «загород» - по другому.
У старших дошкільників уже не зустрічається випадків подвійного відмінювання. Поява в дітей орієнтування на звукову форму слів сприяє засвоєнню морфологічної системи рідної мови.
До початку шкільного віку дитина вже в такій мірі опановує складну систему граматики, включаючи найтонші закономірності синтаксичного й морфологічного порядку, що засвоювана мова стає для неї дійсно рідною.
Орієнтування як на значеннєвий, так і на звуковий бік мови здійснюються в процесі його практичного застосування, і до певного моменту не можна говорити про усвідомленість мови, що припускає засвоєння співвідношення між звучанням слова і його значенням. Однак поступово розвивається мовленнєве чуття й відбувається пов'язана з ним розумова робота.
Достатня усвідомленість мовлення з'являється в дошкільників тільки в процесі спеціального навчання.
Фонематичний слух формується в дитини на основі безпосереднього мовного спілкування. Уже до кінця раннього дитинства діти добре диференціюють слова, що відрізняються один від одного хоча б тільки одним дзвінким або глухим, твердим або м'яким звуком. Таким чином, первинний фонематичний слух виявляється досить розвиненим дуже рано. Однак робити повний звуковий аналіз слова, розчленовувати слово на складові його звуки й установлювати порядок звуків у слові дитина в ранньому дошкільному віці не вміє. Мовне спілкування не ставить перед ним такі завдання. Але дитина чотирьох-п'яти років може дати аналіз найпростіших слів, що містять, наприклад, три звуки (мак, сир, кіт, кит). Навчання дітей звуковому аналізу слова показало, що за певних умов навіть молодші дошкільники можуть виділяти перший і останній звуки в слові, а для дітей середнього дошкільного віку це завдання не представляє значних труднощів. При аналізі звукового складу слова дитина починає вимовляти його особливим чином з інтонаційним виділенням того звуку, який потім назве окремо. Наприклад, слово «морж» діти вимовляють «м-м-морж», якщо їм потрібно виділити перший звук, і «морж-ж-ж», якщо стоїть завдання виділити останній звук. Починаючи з п'яти-шестилітнього віку діти можуть робити повний звуковий аналіз слова, якщо вони оволодівають прийомом підкресленої вимови окремих звуків. Такий прийом дозволяє дітям вільно орієнтуватися .у звуковому складі слова. Таким чином, дитина дошкільного віку може навчитися вимовляти слова з метою встановлення звукового складу, відмовляючись при цьому від сформованих у спілкуванні звичних форм вимови слів. Уміння робити звуковий аналіз слова сприяє успішному оволодінню читанням і письмом.

1. Аматьєва О.П. Що впливає на виразність мовлення? Навчання дітей старшого дошкільного віку інтонаційної та жестико-мімічної виразності мовлення // Дитячий садок. – 2004. - №19.
2. Батуев А.С. и др. Психофизиологические аспекты формирования речи в онтогенезе. Вопросы и предложения // Мир психологии. – 2003. - №2.
3. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском воздасте. Психологические исследования. – М.: Просвещение, 1968.
4. Вашуленко М. Мовленнєвий розвиток дошкільників – запорука їхньої наступної успішності //Дитячий садок. – 2004. - №20.
5. Возрастная психология: Детство, отрочество, юность: Хрестоматия / Сост. В.С. Мухина, А.А. Хвостов: Учебное пособие для студентов вузов. –М.: Академия, 2003.
6. Вопросы детской и общей психологии / Под ред. Б.Г. Ананьева. – М., 1954.
7. Выготский Л.С. Вопросы детской психологии. – СПб.: Союз, 2004.
8. Гавриш Н. Художнє слово і дитяче мовлення // Дитячий садок. – 2005. - №2.
9. Гончаренко А. Сучасні підходи до розвитку мовлення дітей // Дошкільне виховання. – 2004. - №7.
10. Гончаренко А. Щоб дитина заговорила // Дошкільне виховання. – 2005. - №3.
11. Детская практическая психология: Учебник для студентов вузов // Под ред. Т.Д. Марцинковской. – М., 2004.
12. Исенина Е.И. К вопросу о формировании образа-слова // Вопросы психологии. – 1967. - №1.
13. Исенина Е.И. Начальный период развития речи у детей: проблемы и гипотезы // Вопросы психологии. – 1987. - №2.
14. Інноваційна система підготовки дошкільників до оволодіння писемним мовленням // Практична психологія та соціальна робота. – 2001. - №3.
15. Карпова С.Н. Осознание словесного состава речи дошкольниками. – М., 1967.
16. Кожевникова Т. Школа педагогічної майстерності: Мовленнєвий розвиток дошкільнят // Дошкільне виховання. – 2004. -№12.
17. Колодич О.Б. Сучасні підходи до вивчення мовленнєвої діяльності // Педагогіка і психологія. – 2004. - №4.
18. Кричковська Т.Д. Дитяча психологія: Навчально-методичний комплекс. – Ніжин, 2005.
19. Кричковська Т.Д. Психологія дітей дошкільного віку: Навчально-методичний посібник. – Ніжин: НДПУ, 2001.
20. Кулагина И.Ю., Колюцкий В.Н. Возрастная психология: Развитие человека от рождения до поздней зрелости: Учебное пособие для студентов вузов. – М., 2003.
21. Леонтьев А.Н. Психология речи (неизданная лекция 1935 года) // Мир психологии. – 2003. - №2.
22. Лурия А.Р. Язык и сознание / Под ред. Е.Д. Хомской. – М., 1979.
23. Луценко І. Культура мовленнєвого спілкування: зміст і методи роботи: розвиток мовлення // Дошкільне виховання. – 2004. -№5.
24. Люблинская А.А. Детская психология. – М., 1971.
25. Мухина В.С. Детская психология. – М., 1985.
26. Нещерет О.І. Психологія мовленнєвої діяльності: Навчально-методичний посібник. – Ніжин, 2004.
27. Пенькова О. Розвиток мовлення у дітей // Психолог. – 2005. -№42.
28. Психология дошкольника: Хрестоматия. Учебное пособие для студ. пед. Заведений / Сост. Г.А. Урунтаева. – 2-е изд. – М.: Академия, 2000.
29. Рубан О. Розвиток зв’язного мовлення. Індивідуальна робота в підготовчій до школи групі // Дошкільне виховання. – 1983. - №4.
30. Стрюк К. Ще раз про розвиток мовлення: Пріоритетні напрями розвитку мовленнєвої діяльності дошкільнят // Дитячий садок. – 2004. - №47.
31. Харченко В. Им нужен собеседник…: О развитии речи дошкольника // Семья и школа. – 1983. - №3.

Мовлення є свідченням мовної культури людини, її розумового й особистісного розвитку. Воно займає важливе місце в ряді психологічних механізмів різних видів і форм мовлення, процесу становлення і розвитку мовлення у дітей, психологічних основ педагогічного керівництва цим процесом привертає увагу багатьох психологів і повинно враховуватись у роботі вихователя.
З кожним роком життя встановлює все більш високі вимоги не тільки дорослим, але й дітям: невпинно зростає об’єм знань, які потрібно їм засвоїти. Для того, щоб допомогти дітям впоратися з складними завданнями, що на них очікують, потрібно піклуватися про своєчасне і повноцінне формування у них мовлення. Це – основна умова успішного виховання та навчання.
У дітей дошкільного віку, в порівнянні з дітьми раннього віку, розширюється коло спілкування, що вимагає від дитини повноцінного оволодіння засобами спілкування. Провідна діяльність дитини, яка постійно ускладнюється, висуває високі вимоги до мовлення. Стають змістовними діалоги, які включають вказівки, оцінки, узгодження ігрових дій. Дитина вчиться ставити запитання на абстрактні теми. Значно збільшується словниковий запас, засвоюються правильні граматичні конструкції. У рольовій грі з’являються нові форми мовлення: мовлення, пов’язане з інструктажем учасників гри, і мовлення, яке повідомляє дорослому про враження, отримані поза контактом з ним. Нові форми мовлення викликають до життя монологічне контекстне мовлення, тобто зв’язне висловлювання, поєднане однією складною думкою й побудоване з урахуванням цієї думки.
Принципи періодизації мовлення дитини співвідносяться з принципами періодизації загального психічного розвитку. Л.С. Виготським була висловлена думка про функціональну різноманітність мовлення. Мовлення дитини багатофункціональне. Кожній функції відповідають певні мовленнєві засоби: функціональна зміна мовлення обов’язково приводить до зміни його структури, тобто його форми. Розвиток мовлення відбувається за принципом диференціації функцій. Стосовно даного періоду спостерігаємо кілька бачень даного питання. Так, О.І. Нещерет виділяє дошкільний вік, до якого відносяться діти з 4 до 6/7 років. Інший варіант цієї проблеми у Т.Д. Кричковської: дошкільний вік – 3-6/7 років.
В розвитку мовлення дитини спостерігаються певні закономірності, які виявляються насамперед у поступовості процесу. Умовно в процесі оволодіння дитиною мовленням можна відзначити кілька етапів. На першому, підготовчому етапі відбувається дозрівання відділів мовленнєвого апарату, якій приймає участь у мовленнєвому акті: центрального відділу – кора головного мозку, і периферичного – органів слуху та органів, що беруть участь у вимові звуків (дихання, голосу, артикуляції). Наступний етап – розвиток розуміння мовлення і на основі цього поява перших усвідомлених слів. З набуттям достатньої кількості словникового запасу відбувається перехід до використання фразового мовлення (спочатку воно ситуативного характеру, недостатньо довершене). Останній етап – наявність достатнього лексичного запасу, вміння користуватися монологічним мовленням, правильне граматичне її оформлення, чітка та виразна вимова звуків і слів.
Сучасне формування правильної вимови має важливе значення для загальної культури мови і, відповідно, для нормального мовленнєвого спілкування з однолітками та дорослими, для успішного оволодіння грамотою, а при вступі до школи – для засвоєння шкільної програми.
Артикуляційний бік мовлення формується саме в дошкільному дитинстві. На заняттях і в повсякденному спілкуванні вихователь тренує в дітей чітку вимову слів, и правильному використанні інтонаційних засобів виразності, вчить їх говорити достатньо голосно, не поспішаючи, розвиває фонематичний і мовленнєвий слух. Однак потрібно пам’ятати про те, що дитина багато часу знаходиться за межами дитячого садка: в колі сім’ї, з однолітками і т.п. У спілкуванні з оточуючими збагачується його словник. Дитина вчиться правильно вимовляти звуки, будувати фрази, викладати свою думку з того чи іншого питання.
Проблеми психології мовленнєвої діяльності дітей дошкільного віку цікавили та цікавлять багатьох вчених. Значний вклад у розвиток даної теми зробили такі науковці: В.С. Мухіна, Л.С.Виготський, О.Р. Лурія,
О.Л. Леонтьєв та багато інших. Досліджували цю проблему також психологи-викладачі нашого вузу: О.І. Нещерет, Т.Д. Кричковська та інші.
Об’єкт дослідження: мовлення дітей дошкільного віку.
Предмет: своєчасний розвиток мовлення як основа гармонійно розвиненої особистості в майбутньому.
Гіпотеза дослідження: існує взаємозв’язок між розвитком мовлення й розвитком комунікативної діяльності дітей.
Завдання дослідження:
1. Проаналізувати наукову літературу з питань мовленнєвої діяльності.
2. Виявити особливості розвитку мовлення у дошкільному віці.
3. Вивчити формування та розвиток мовлення на кожному етапі дошкільного виховання та пов’язані з цим труднощі.
4. Визначити педагогічний вплив, необхідний для своєчасного розвитку мовлення дошкільників.
5. Дослідити зв’язок особливостей мовлення дошкільників з рівнем розвитку їх спілкування з дорослими.
Мета: показати, як формується мовлення дитини дошкільного віку; простежити взаємозв’язок між розвитком мовлення та комунікативною діяльністю в цілому; виявити педагогічний вплив, якій необхідний для своєчасного розвитку мовлення дитини дошкільного віку.

В період дошкільного віку спостерігаються значні індивідуальні відмінності в збагаченні словника, зумовлювані суспільним середовищем, в якому росте дитина, різноманітністю мовних контактів з нею дорослих, її особистим досвідом спілкування з ними. У словнику дітей, крім іменників та дієслів, все більше з’являється прикметників, займенників, числівників, службових слів. Кількісне співвідношення слів різних категорій у словнику дошкільника наближається до їх співвідношення в мові, якою він оволодіває. До п’яти-шести років діти загалом опановують фонетичну будову рідної мови, навчаються вільно артикулювати окремі звуки і поєднувати їх у звукосполученнях. Артикуляційні рухи стають більш довільними й контрольованими. Артикуляційні вади, які зустрічаються в дошкільників, є наслідком або дефектів їх мовних органів, або відсутності коригуючої роботи з ними.
Засвоєння дитиною все нових і нових слів пов’язане з розумінням нею семантики кожного кожного слова, удосконаленням морфологічної та синтаксичної структури мовлення, збагачення його складними сурядними й підрядними реченнями. Поява граматично оформлених простих і складних речень означає, що у дітей уже досить багатий словник і вони володіють граматичними формами для вираження головних і другорядних членів речення.
Протягом дошкільного віку діти роблять значний крок в оволодінні граматикою мови, структурою простих і складних речень. Спочатку вони опановують непоширені прості й неповні поширені речення, пізніше – повні поширені та складні речення, які складаються з двох, а потім з трьох і більше простих речень з сурядним і підрядним зв’язком. Одночасно збільшується й обсяг простих і складних речень за рахунок збільшення кількості членів речення і граматичного оформлення кожного члена речення.
В цей період відбувається диференціація функцій мовлення. Виконуючи спочатку соціальну функцію спілкування, мовлення дитини поступово відокремлюється від її немовної поведінки, стає засобом планування й регуляції нею своєї діяльності. Засобом планування воно стає, коли пересувається з кінця дії на її початок (А.О. Люблінська, 1971), засобом довільної регуляції – коли дитина навчається виконувати вимоги, які формулює за допомогою мовлення.
Відтворюючи словесні зв’язки, закріплені в попередніх інструкціях дорослого, а потім модифікуючи їх, словесно виділяючи кінцеву і най ближчу мету своєї поведінки, означаючи засоби її досягнення і підкоряючись цим словесно сформульованим інструкціям, дитина підіймається на новий ступінь регуляції своєї поведінки (О.Р. Лурія, 1979).
У цьому процесі складається у дошкільників новий вид мовлення, а саме – внутрішнє мовлення, що стає засобом формування й функціонування внутрішніх розумових дій. Поява внутрішнього мовлення є ознакою розвитку в дитини словесно логічного мислення, яке виділяється з практичної діяльності. Внутрішнє мовлення – наслідок інтеріоризації голосного мовлення і водночас засіб перетворення зовнішніх практичних дій у внутрішні дії. Потреба в цьому засобі стимулює формування внутрішнього мовлення. Це мовлення виконує психологічно внутрішні функції з опорою на зовнішню діяльність. Такою опорою є практичні перцептивні дії голосне мовлення дитини. Особливо потребує уваги її внутрішнє мовлення на перших етапах становлення. Діти чотирьох-п’яти років успішно розв’язують задачі, які вимагають внутрішніх розумово-мовних дій, якщо при цьому є можливість використати предметні або перцептивні дії. Під кінець дошкільного віку інтериоризовані мовні дії вже значною мірою відбуваються і без опори на зовнішню діяльність.
Дошкільник засвоює рідну мову практично в процесі спілкування з людьми, що оточують його. Мовлення стає досконалим засобом спілкування, який поступово звільняється від зв’язку з предметною ситуацією. Однак усвідомлення дошкільниками мовної дійсності як такої, що існує поряд з предметною дійсністю, значно відстає від практичного оволодіння мовою.
Отже, аналізуючи результати даного дослідження, можна з упевненістю стверджувати, що гіпотеза, висунута на початку даної роботи, підтвердилася. А саме, що існує зв’язок між розвитком мовлення й розвитком комунікативної діяльності дітей. Мовлення дітей одного віку, які перебувають на різних рівнях розвитку спілкування, істотно різняться. Мовлення дітей різного віку, які перебувають на одному рівні комунікативної діяльності, приблизно однакова по лексичному складу, складності, граматичній оформленості й розгорненню речень.
Констатуючи зв’язок між розвитком мовлення і зміною змісту потреб дітей у спілкуванні, не можемо виключати те, що більш розвинуте мовлення забезпечує вирішення більш складних завдань спілкування і сприяє протіканню діяльності спілкування на більш високому рівні. Аналіз проміжних ступенів в розвитку кожної з трьох розглянутих форм спілкування (ситуативно-діловою, внеситуативно-пізнавальною, внеситуативно-особистісною) дозволяє припустити певну спіралевидну циклічність в розвитку мовлення у дітей. Зміни у змісті потреб у спілкуванні чи в мотивах спілкування, які супроводжуються виникненням нових завдань спілкування, спричиняють зміни в мовленні. А це в свою чергу, дозволяє вирішувати більш складні завдання спілкування, пов’язані з його змістом, який дорослий постійно пропонує дитині в умовах нормального правильно організованого виховання.
Виникнувши в спілкуванні, з потреб в спілкуванні і для цілей спілкування, мовлення в своєму розвитку тісно пов’язане з комунікативною діяльністю дитини. Цей дослід показав, що на стадії розвитку мовлення, тепер сама його матерія (лексика і граматика в першу чергу) залежить від змісту потреби дитини в спілкуванні з дорослими. Розвиток потребно-мотиваційних основ спілкування дитини з дорослими за допомогою зміни завдань спілкування тягне за собою опанування дитиною новими, більш складними і ґрунтовнішими сторонами мовлення. Із даних матеріалів видно, як перехід від потреб у співпраці, а потім і в повазі дорослого до потреб, у взаєморозумінні та співпереживанні дорослого веде за собою збагачення мовлення дитини новими лексичними особливостями та ускладнення її граматики. При цьому дитина величезного різноманіття почутого мовлення оточуючих людей обирає, засвоює те, що необхідне і достатнє їй для вирішення комунікативних завдань, які встають перед нею в зв’язку з особливостями її життєдіяльності на даному етапі розвитку.