ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ РОМАНТИЗМУ ЯК ХУДОЖНЬОГО НАПРЯМУ, ЙОГО ЕСТЕТИЧНІ ПРИНЦИПИ 5
1.1. Поняття та загальні засади романтизму 5
1.2. Естетика німецького романтизму 9
1.3. Життєвий та творчий шлях Людвіга Тіка 20
РОЗДІЛ ІІ. КАЗКА ЯК ПРОВІДНИЙ ЖАНР ТВОРЧОСТІ НІМЕЦЬКИХ РОМАНТИКІВ 28
2.1. Специфіка літературної казки німецьких романтиків 28
2.2. Природа як оразотворчий засіб в літературних казках Людвіга Тіка 36
ВИСНОВКИ 41
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 43

Термін «романтизм»» першочергово застосовувався в літературі, головним чином романо-германських народів, а пізніше охопив музику та образотворче мистецтво. Це дозволило трактувати романтизм як переважно художній напрямок. Однак вже в 19ст. починають говорити про «романтичні тенденції» у філософії, «економічний романтизм», «романтичні ілюзії» в соціалізмі, тобто трактувати його як загальнокультурний рух, а не лише напрямок чи стиль.
Те, що романтизм об‘єднував найрізноманітні явища, напрямки (прогресивний та реакційний, «епіко-міфологічний» та «лірико-іронічний», національні форми романтизму, тощо) – ускладнює виділення в ньому сталого інваріантного ядра. Однак існують фундаментальні фактори цілісності романтизму, що знайшли відображення у сукупності його суттєвих ознак. Це передусім – спільність соціокультурної ситуації, спільність світосприйняття та світосвідомість.
Головна соціокультурна передумова появи романтизму як цілісного напряму в культурі криється в наслідках Великої Французької буржуазної революції. Подібно тому, як революція ознаменувала корінний переворот в соціальному житті, романтизм позначає собою революцію в культурі. Однак романтизм виник не на пустому місці. Він мав попередників в особі Руссо, який в період розквіту Розуму заговорив про першочерговість почуттів, про своєрідність та неповторність кожної людини. В якості найважливіших джерел потрібно вказати також на філософію Фіхте з її абсолютизацією творчої свободи, й Шопенгауера з ідеєю сліпого, нерозумного бажання, що створює світ згідно своєї волі. Ці ідеї були дуже цікавими та близькими романтикам, так само як шукання широкого кола музикантів, художників, в творчості яких пробивалися паростки нового, відмінного від класицизму бачення світу та задач мистецтва.
Розвиток романтизму – розпадається на три головні етапи: передромантизм кінця XVIII ст., романтизм першої половини XIX ст. і неоромантизм кінця XIX – початку XX ст. Крім того романтиків можна поділити на реакційних та прогресивних. Виходячи з однакового прагнення до вираження неприйняття довколишньої дійсності, реакційні романтики фактично відривалися від дійсності, протиставляючи їй ідеалізовані патріархальні відносини середньовіччя, тоді як прогресивні романтики, навпаки, усі свої надії покладали на майбутнє.
Незважаючи на виняткову складність та суперечливість, романтизм в цілому має ряд визначальних рис та ознак. Йому притаманні так звана світова скорбота, романтичні «два світи», підкреслений інтерес до внутрішнього світу людини, гротескно-сатиричне зображення дійсності та проникливе відтворення природи.
Заперечуючи класицизм і просвітницький реалізм, їхню регламентацію та світогляд, романтики прославляють самоцінність окремої людської особистості, її цілковиту внутрішню свободу. Романтики розкривають дивовижну складність та суперечливість людської душі, її одвічну невичерпність. Заглибленість у внутрішній світ особистості, пильний інтерес до могутніх пристрастей та яскравих почуттів, до всього надзвичайного, тяжіння до інтуїтивного та неусвідомленого - характерні риси романтичного методу в усіх видах мистецтв.
Якщо теоретики класицизму виходили з прагнення наслідувати природу, то романтики виходять з прагнення перетворити природу. Вони створюють свій, особливий світ, на їхню думку, величніший і прекрасніший, ніж світ реальний. У цьому й полягає суть їхнього учення про два світи. З уявленням про два світи пов‘язаний суровий захист романтиками цілковитої творчої свободи митця від будь-яких регламентацій і будь-яких норм.
Надзвичайно своєрідним явищем у поетиці романтизму була й так звана романтична іронія. Головними теоретиками її виступали письменники такі, як Фрідріх Шлегель, Карл Зольгер і Жан-Поль Ріхтер. До методу романтичної іронії широко вдавалися майже всі провідні романтики, а згодом і деякі представники критичного реалізму, наприклад Анатоль Франс. В основі романтичної іронії лежить різке контрастове підкреслювання відносності всіх і будь-яких обмежень в особистому та в суспільному житті. Усі ці обмеження романтики зображують як бездумне насильство над природним плином життя, як результат глупоти та дурості людей. Природний рух життя ламає усі ці штучні перепони, і той, хто намагається втиснути природний плин в закам‘янілі рамки, сам опиняється у смішному становищі.

1. Акименко, Н.А. Лингвокультурные характеристики англоязычного сказочного дискурса: автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. филол. наук: спец. 10.02.04 Германские языки” / Н.А. Акименко. Волгоград, 2005. 20 с.
2. Александрова, О.В. Проблема дискурса в современной лингвистике / О.В. Александрова // Когнитивно-прагматические аспекты лингвистических исследований: [сб.науч.тр.] Калининград, 1999. С.913.
3. Алемпьев, А.А. Языковые средства выражения лингвокультурных феноменов в тексте народной сказки (на материале немецких народных сказок в обработке братьев Гримм): автореф. дисс. на соискание науч. ступени канд. филол. наук: спец. 10.02.19 Теория языка” / А.А.Алемпьев. Саратов, 2002. 17с.
4. Алефиренко, Н.Ф. Смысловая структура текста / Н.Ф.Алефиренко // Текст как объект многоаспектного исследования: [сб. статей]. Санкт-Петербург Ставрополь, 2000. Вып.5. С.3540.
5. Аникин, В.П. Системный анализ литературного и фольклорного стиля/ В.П. Аникин // Филологические науки. 1995. №4. С.1143.
6. Арутюнова, Н.Д. Дискурс: лингвистический энциклопедический словарь / Н.Д. Арутюнова. М.: Сов. энцикл., 1990. С.136.
7. Афанасьев, А.Н. Происхождение мифа: [ст. по фольклору, этнографии и мифологии] / А.Н. Афанасьев. М.: Наука, 1996. 310с.
8. Бабушкин, А.П. Типы концептов в лексико-фразеологической семантике языка / А.П. Бабушкин. Воронеж: Изд-во Воронежск. гос. ун-та, 1996. 103с.
9. Баранов, А.Н. Лингвистическая экспертиза текста. Теоретические основания и практика: [учеб. пособие] / А. Н. Баранов. М.: Наука, 2007. 591с.
10. Бацевич, Ф.С. Термінологія комунікативної лінгвістики: аспекти дискурсивного підходу / Флорій Сергійович Бацевич // Вісник Нац. ун-ту Львів. Політ.” 2002. №453. С.3034.
11. Белова, А.Д. Лингвистические аспекты аргументации: Лингвистика. Теория коммуникации. Английский язык / А.Д. Белова; [отв. ред. А.И. Чередниченко]. К.: Киевск. нац. ун-т им. Тараса Шевченко, 2003. 304с.
12. Ботникова, А.Б. Немецкий романтизм: диалог художественных форм. - М.: Аспект Пресс, 2005. – 315 с.
13. Вавринюк, Т.І. Конструкції з прямою мовою в структурі української народної казки: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 Українська мова” / Т.І. Вавринюк. Дніпропетровськ, 1997. 21с.
14. Веселовский, А.Н. Избранное: историческая поэтика / А.Н. Веселовский; [авт. ступ. ст. и коммент., сост. тома И.О.Шайтанов]. М.: РОССПЭН, 2006. 685с.
15. Воркачев, С.Г. Концепт ‘оскорбление’ и его этимологическая память / С.Г. Воркачев, Г.В. Кусов // Теоретическая и прикладная лингвистика. Воронеж, 2000. Вып.2: Язык и социальная среда. С.90102.
16. Воркачев, С.Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт: Становление антропоцентрической парадигмы в языкознании / С. Г. Воркачев // Филологические науки. 2001. №1. С.6472.
17. Воробьева, О.П. Текстовые категории и фактор адресата / О. П. Воробьева. К.: Высш. шк., 1993. 200с.
18. Гаспаров, М.Л. Избранные труды / М.Л. Гаспаров. М.: Языки русской культуры, 1997. 660с. (Язык. Т.1: О поэтах).
19. Гачев, Г.Д. Национальные образы мира Эллады, Германии, Франции : опыт экзистенциальной культурологии / Г.Д. Гачев. М.: Логос, 2008. 421с.
20. Гегель, Г. В. Феноменологія духу. / Гегель Г. В.– К.: Основи, 2004.
21. Гофман, Е.А. Казки. / Гофман Е.А. – К.: Школа, 2003. – 140с.
22. Грабович, Г. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета / Г. Грабович; [пер. з англ. С.Павличко]. К.: Рад. письменник, 1991. 210с.
23. Гронская, О.Н. Языковая картина мира немецкой народной сказки: автореф. дис. на соискание науч. ступени д-ра филол. наук: спец. 10.02.04 Германские языки” / О.Н.Гронская. Санкт-Петербург, 1998. 35с.
24. Гумбольдт, В. Избранные труды по языкознанию / Вильгельм фон Гумбольдт; [пер. с нем. яз. под ред. и с предисл. Г.В.Рамишвили]. М.: Прогресс, 2000. 396с.
25. Гуревич, Д.Я. Европейское средневековье и современность / Д.Я. Гуревич // Европейский альманах. История. Традиции. Культура. М.: Наука, 1996. 192с.
26. Давиденко, Г.В. Дискурсивні ознаки німецької народної казки / Г. В. Давиденко // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: зб. наук. праць / відп. ред. Ніна Миколаївна Корбозерова. К.: Логос, 2007. Вип.12. С.137143.
27. Давиденко, Г.В. Лінгвістичний аспект композиції дискурсу німецької народної казки / Г.В. Давиденко // Проблеми семантики слова, речення та тексту: зб. наук. праць / відп. ред. Ніна Миколаївна Корбозерова. К.: Видав. центр Київськ. нац. лінгв. ун-ту, 2007. Вип.19. С.5458.
28. Давиденко, Г.Й. Історія зарубіжної літератури ХІХ- початку ХХ століття: навч. Посібник. (для студ. вищ. навч. закл) ∕ Г.Й. Давиденко, О.М. Чайка−[2- ге вид.].-К.: Центр учбової літератури, 2009. - 400с.
29. Даль, В.И. Толковый словарь живого великорусского языка: в 4-х т. / В.И. Даль. М.Астрель: АСТ, 2003. 759с.
30. Дандис, А. Від естетичних до емічних одиниць у структурному дослідженні казок / А. Дандис // Записки наукового товариства імені Т.Шевченка: праці секції етнографії та фольклористики. Львів, 1995. Т.ССXXX. С.271273.
31. Енциклопедичний довідник за редакцією Михальської Н.П. та Щавурського Б.В., Зарубіжні письменники. – Тернопіль: Навч. книга «Богдан», 2006.
32. Жирмунский, В.М. Немецкий романтизм и современная мистика. / Жирмунский В.М. – Спб.: Аксиома; Новатор, 1996. – 231с.
33. Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. У 2 т. Т.1.: А-К/ За ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. – Тернопіль: навчальна книга – Богдан, 2005. – 824с.
34. Иванова, Э.И. Беседы о немецком романтизме. - М.: Дрофа, 2005. – 367с.
35. Історія німецької літератури. Романтизм в німеччині. Під ред. Берковского Н.Я., - СПб: Академія, 2001.
36. Кант, И. Критика способности суждения // И. Кант. Основы метафизики нравственности. – М.: Мысль, 1999.
37. Карельский, А.В. От героя к человеку: Два века западноевропейской литературы / Карельский А.В.. – М., 1990. – 538 с.
38. Карельский, А.В. От героя к человеку: Два века западноевропейской литературы. / Карельский А.В.– М., 1990. – 538 с.
39. Липовецький, М.М. Поетика літературної казки. / Липовецький М.М.- Свердловськ, 1992. - С. 3-569.
40. Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. – К.: ВЦ «Академія», 2007).
41. Мислителі німецького романтизму / Упоряд. Л. Рудницький та О. Фе-шовець. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2003.
42. Мислителі німецького романтизму/ Упор. Л. Рудницький та О. Фемовець. – Івано-Франківськ: «Лілея – НВ», 2003. – 588 с.
43. Наливайко Д.С. Зарубіжна література ХІХ сторіччя. Доба романтизму: / Наливайко Д.С., Шахова К.О.Підручник.-К.:Заповіт,1997.–464с.
44. Наливайко Д.С. Зарубіжна література ХІХ сторіччя: Доба романтизму. Наливайко Д.С., Шахова К.О. – Тернопіль: Богдан, 2001. – С.416.
45. Наливайко, И.М. Романтизм// Всемирная энциклопедия. Философия. / Наливайко И.М. – М.: ACT; Мн.: Харвест, 2001.
46. Раздольская, В.И. Европейское искусство XIX века: классицизм, романтизм. / Раздольская, В.И.- СПб.: Азбука-классика, 2005. – 483 с.
47. Рассел, Б. Історія західної філософії. / Рассел Б.– К.: Основи, 1995.
48. Ситченко, А. Відкриваючи дорогу до казки / А. Ситченко, О. Пронкевич. – «Дивослово». – 1995. – №12. – С. 97 – 103
49. Традиции и новаторство немецкого и английского романтизма конца XVIII – начала XIX в. (Сборник научных трудов). – Владимир: Изд-во ВГПИ, 1986. – 146с.
50. Усі зарубіжні письменники /Упор. О.Д. Міхільов та ін. – Х.: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2007. – 364 с.
51. Федоров, Ф.П. Художественный мир: структура и семантика. / Федоров Ф.П. – М.: МИК, 2004. – 368с.

Найпопулярнішим жанром дитячої літератури є казка. Слушно зауважує Л.Ф.Дунаєвська: «Чим глибше людство досліджує світ, тим більше загадок постає перед ним. І однією такою загадкою є те, що й малу дитину, й дорослу людину хвилюють... казки».
Казка – один з основних жанрів у творчості письменників та поетів, у культурі усіх народів. Казка зародилася як жанр усної народної творчості, але згодом трансформувалася і стала невід’ємною частиною авторської творчості. В різних країнах, у різні часи покоління митців зверталися до чарівного світу казки, що є необхідним для гармонійного розвитку особистості, не тільки дитини, але й дорослого, бо без надії і мрії неможливо прожити життя.
На жаль, сучасні методичні дослідження щодо роботи з казкою в початковій школі основну увагу приділяють питанням фольклорної казки, з’ясуванні її місця та значення у формуванні духовного потенціалу особистості тощо. Утім, практично відсутні методичні розробки з проблеми роботи над зарубіжною літературною казкою в початковій школі, незважаючи на те що в усіх класах початкової ланки вона введена до навчальних програм з читання.
Літературна казка належить до числа найбільш популярних жанрів мистецтва слова. Її вивченню присвячено безліч робіт, число яких рік у рік тільки збільшується. Однак проблеми становлення казкового жанру в літературі до цих пір залишаються майже не висвітленими. Однією з таких «білих плям», які заслуговують ретельного вивчення та аналізу, є літературно-казкова творчість Людвіга Тіка, який вніс вагомий внесок в процес розвитку і формування жанру літературної казки в німецькій літературі.
Головне художнє відкриття романтизму - народження жанру літературної казки, полягало в тому, що романтики вперше зробили казковість усвідомленою. Таким чином, особливості та роль доби романтизму у розвитку літературної казки визначили актуальність вибору теми.
Романтизм як певний тип культури в різних країнах мав свої національні особливості. У Німеччині, роздрібненій більш як на 360 великих і малих суверенних держав – королівств, рицарських володінь, уся інтелектуальна енергія виплеснулася в галузь теорії, що знайшло відображення в філософсько-естетичних шуканнях, художній літературі, але невід’ємною частиною розвитку німецького романтизму стала казка, яка і зараз не втрачає своєї актуальності.
Об’єкт дослідження: творчість німецьких романтиків, як надбання світової літератури.
Предметом дослідження: виступає казка як перлина німецької романтичної літератури.
Мета дослідження: визначити місце і роль жанру казки у творчості німецьких романтиків.
Виходячи з мети нашого дослідження перед нами постають наступні завдання:
 Дослідити етапи розвитку німецького романтизму;
 Окреслити місце і роль жанру казки у німецькому романтизмі;
 Охарактеризувати роль літературної казки на прикладі казок Людвіга Тіка.
Методи дослідження: описовий метод, метод компаративного аналізу, метод компонентного аналізу, аналіз наукової, методичної та художньої літератури.
Структура роботи. Курсове дослідження складається зі вступу, теоретичного та практичного розділів, висновків та списку використаних джерел.

Отже підводячи підсумки курсового дослідження ми виявиши що, романтизм, на відміну від інших художніх напрямів, які утверджувалися в своїх правах еволюційно, прийшов у мистецтво як справжній революціонер. Найпоказовіше і найраніше це виявилося в літературному русі Німеччини.
Друга хвиля німецьких романтиків увійшла в історію з назвою «гейдельберзька школа» (у місті Гейдельберзі), яка характерна особливим зацікавленням проблемами вірувань, національної старовини, фольклорної творчості (брати Я. і В. Грімм, поет Й. Ейхендорф, збирачі й упорядники видань народних пісень Арнім, Брентано та ін.). Спираючись на міфологічні ідеї Шеллінга і братів Шлегелів, гейдельберзькі романтики остаточно сформулювали принципи першого наукового напрямку в фольклористиці і літературознавстві – міфологічної школи.
Викладачі Гейдельберзького університету, А. фон Арнім і К.Брентано із 1805 до 1808 рр. публікують збірку «Чарівна сопілка хлопчика», яка викликає великий резонанс в країні. Світова спільнота, та й самі німці, вперше побачили й оцінили чарівність народних балад про доктора Фауста, про щуролова з Гамельну та ін. Деякі із поезій, які надійшли до збірки, були авторськими, лише створеними за мотивами народних легенд, наприклад, баладу «Лоре Лей» (1802) створив Брентано, і все одне - Гейне міг з повним правом сказати, що в цих баладах «б’ється серце німецького народу». Іще більш широкий відгук отримали «Дитячі й сімейні казки» (1812 – 1822) братів Грімм. Якоб й Вільгельм Грімм провели величезну роботу зі збирання та публікації суто народних казок, намагаючись зберегти особливості мовлення, колорит народного оповідання.
Німецький романтизм є взагалі надзвичайно багатим і значущим явищем. Йозеф фон Ейхендорф, Людвіґ Уланд, Адельберт Шаміссо, Вільгельм Мюллер залишили глибокий слід у світовій літературі.
Питання жанрової специфіки літературної казки в сучасному літературознавстві залишається до кінця не визначеним та не дослідженим. У сучасному художньому світі існує величезна кількість казок, створених письменницькою фантазією. Літературна казка несе на собі відбиток авторської особистості, типові риси доби, в яку вона була створена. Стійкий читацький досвід підказує нам, що це твір, створений письменником і тому наділений неповторною творчою індивідуальністю письменника.
Більшість дослідників сходяться на тому, що в казці йдеться про диво, про щось дивовижне, що розуміється саме по собі, до того ж без особливої акцентуації на цьому, на відміну, скажімо, від саги чи легенди». Саме «казковість» чи «казковий характер» висувається здебільшого як спільний диференційний критерій літературної казки, який відмежовує її від інших літературних жанрів.
Таким чином, розглянувши та проаналізувавши роботи німецьких романтиків, можна зробити висновок, що казка стала одним з провідних жанрів творчості та митців у цей період, бо дала змогу фантастично та, одночасно, реалістично дуже яскраво та чітко описати природу в сучасному для митців світу.