ВСТУП 3
РОЗДІЛ I. ПОНЯТТЯ ОСОБИСТОСТІ, ОСНОВНІ АСПЕКТИ ЇЇ ФОРМУВАННЯ 5
РОЗДІЛ II. ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ 19
2.1. Зміст теорії розвитку особистості 19
ВИСНОВКИ 33
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: 35

Слово «особистість», як і багато інших психологічних понять, широко використовуються в повсякденному спілкуванні поряд з іншими термінами. Тому щоб відповісти на запитання: «Що таке особистість?», необхідно, насамперед, провести розмежування понять «людина», «особистість», «індивідуальність», «індивід».
Людина – з однієї сторони істота біологічна, тварина, наділена свідомістю, що володіє мовою, здатністю трудитися; з іншої сторони людина – істота суспільна, їй необхідно спілкуватися і взаємодіяти з іншими людьми.
Особистість – це та ж людина, але розглянута тільки як суспільна істота. Говорячи про особистість, ми відволікаємося від біологічної природної її сторони. Не всяка людина є особистістю. Недарма ж, напевно, можна чути про одного що це «дійсно особистість!», а про іншого – «ні, це не особистість».
Індивідуальність – це особистість конкретної людини, як неповторне поєднання своєрідних психічних особливостей.
Індивід – одиничний представник людського роду, конкретний носій усіх соціальний і психологічних рис людства: розуму, волі, потреб і т.д. Поняття «індивід» у цьому випадку вживається в значенні «конкретна людина». При такій постановці питання не фіксується які особливості дії різних біологічних факторів (вікових особливостей, темпераменту), так і різниця соціальних умов життєдіяльності людини. Індивід у даному випадку розглядається як відправний момент для формування особистості від вихідного стану для онто- і фейлогенеза людини, особистість – підсумок розвитку індивіда, найбільш повне втілення всіх людських якостей.
Одні вчені вважають, що психіка людини біологічно обумовлена, що всі сторони особистості є уродженими. Наприклад: характер, здібності успадковуються як колір очей, волосся.
Інші учені вважають, що кожна людина завжди знаходиться у визначених відносинах з іншими людьми. Ці суспільні відносини і формують людську особистість, тобто людина засвоює прийняті в даному суспільстві правила поведінки, звичаї, моральні норми.
Чи припустимо ігнорувати, не брати до уваги біологічну сутність людини? Ні, його біологічну, природну сутність ігнорувати не можна. Зрозуміло, що відповідають природні, біологічні особливості необхідні для психічного розвитку людини. Необхідні людський мозок і нервова система, щоб на цій основі стало можливе формування психічних особливостей людини.
Розвиваючись поза людським суспільством, істота, що володіє людським мозком, ніколи навіть не стане подобою особистості. Відомий випадок, коли в Індії в 1920 році були знайдені дві дівчинки, що жили у вовчій зграї, молодша швидко вмерла, а старша (її назвали Камалой), якій було 6-7 років, прожила більше 10 років. Преса повідомляла ще про декілька подібних випадки: один хлопчик був виявлений знову в Інді і знову серед вовків і два хлопчика виявлені в Африці у зграї мавп. Очевидно, діти були викрадені тваринами, але залишені в живих.
Досвід соціальної ізоляції людського індивіда доводить те, що особистість розвивається не просто шляхом автоматичного розгортання природних задатків. Вивчення сприйняття подібними індивідами себе як окремої істоти в навколишньому світі показало, що вони не мають власного "Я", тому що в них цілком відсутнє уявлення про себе як про відособлену, окрему істоту в ряді інших подібних їм істот. Тим більше такі індивіди не можуть сприймати свою відмінність і подібність з іншими індивідами. У даному випадку людська істота не може вважатися особистістю.
У кожної народженої дитини є мозок, голосовий апарат, але навчитися мислити і розмовляти вона може лише в суспільстві. Звичайно ж, безупинна єдність біологічних і соціальних якостей показують, що людина – істота біологічна і соціальна.

1. Божович Л. І. Особистість і її формування в дитячому віці.– М., 1986р.
2. Водзинский Д.І., Кочетов А.І., Кулинкович К.А. і ін. Сімейно – побутова культура. Посібник для слухачів нар.ун-тов.–мн.: Нар. освіта, 1987 р..–255 с.
3. Герасимович Г.І., Ділок М.І. і ін. Енциклопедія молодої родини.– Мн., 1987 р.
4. Денисюк Н.Г. Традиції і формування особистості.– Мн., 1979 р.
5. Ільенков Э.В. Що таке особистість? – М; 1991 р.
6. Ковальов А.Г. Психологія особистості, изд. 3, переработ. і доп. – М.,«Освіта», 1969 р.
7. Крутецкий В.А. Психологія: Підручник для учнів пед. училищ.–М.: Освіта, 1980 р.
8. Лакосина Н.Д., Ушаков Г.К. Навчальний посібник по медицинскойпсихологии.– М.; «Медицина» (1976 р.)
9. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія .- К.: МАУП, 2000
10. Немов Р.С. Психологія. Учеб. для студентів вищих пед. учеб. закладів М., Освіта, 1995 р.
11. Скрипченко О., Роменська Л., Огоднійчук З., Зелінська Т., Загальна психологія .- К.: АПН, 1999
12. Столяренко Л.Д. Основи психології. Ростов н/Д. Видавництво «Фенікс», 1997 р.
13. Хьелл Д.; Зиглер Д. Теорія особистості – М.; 1997 р.

З усіх проблем, з якими зіштовхувалися люди в ході історії людства, ймовірно, найбільш заплутаною є загадка самої людської природи. У яких тільки напрямках не велися пошуки, безліч різних концепцій було висунуто, але ясна та точна відповідь дотепер вислизає від нас.
Істотні труднощі полягають у тому, що між нами дуже багато розходжень.
Відомо, наскільки велике різноманіття людей, як багатоликі й іноді значні індивідуальні їхні якості. Серед, більш ніж п'яти мільярдів людей на нашій планеті не існує двох зовсім однакових людей, двох однотипних індивідуальностей. Ці величезні розходження ускладнюють, якщо не роблять взагалі неможливим, вирішення задачі по встановленню того загального, що поєднує представників людської раси.
Особистісний розвиток людини відбувається протягом усього життя. Особистість є одним з тих феноменів, що рідко витлумачуються однаково двома різними авторами. Усі визначення особистості так чи інакше обумовлюються двома протилежними поглядами на її розвиток. З погляду одних, кожна особистість формується і розвивається відповідно до її вроджених якостей здібностей, а соціальне оточення при цьому грає дуже незначну роль.
Представники іншої точки зору цілком відкидають вроджені внутрішні риси і здібності особистості, вважаючи, що особистість – це деякий продукт, цілком сформований ході соціального розвитку. Очевидно, що це різнобічні точки зору процесу формування особистості. Незважаючи на численні понятійні й інші розходження, що існують між ними майже всі психологічні теорії особистості єдині в одному: особистістю, стверджується в них, людина не народжується, а стає в процесі свого життя. Це фактично означає визнання того, що особистісні якості і властивості людини здобуваються не генетичним шляхом, а внаслідок розвитку, тобто вони формуються і розвиваються.
Формування особистості – це, як правило, початковий етап становлення особистісних властивостей людини. Особистісний ріст обумовлений безліччю зовнішніх і внутрішніх факторів. До зовнішнього відносяться: приналежність індивідуума до визначеної культури, соціально-економічному класу й унікального для кожного сімейному середовищу. З іншого боку, внутрішні детермінанти включають генетичні, біологічні і фізичні фактори.

Проблема формування особистості – проблема неосяжна, значима і складна, що охоплює величезне поле досліджень.
У своїй роботі я не прагнула охарактеризувати всі біологічні фактори формування особистості, а тільки проаналізувати вплив деяких з них на розвиток особистісних якостей людини.
У ході теоретичного аналізу педагогічної і психологічної літератури по темі даної роботи я зрозуміла, що особистість є щось унікальне, що зв'язано, по-перше, з її спадковими особливостями і, по-друге, з неповторними умовами мікросередовища в якому вона виховується. У кожної народженої дитини є мозок, голосовий апарат, але навчитися мислити і розмовляти вона може лише в суспільстві. Звичайно ж, безупинна єдність біологічних і соціальних якостей показує, що людина істота біологічна і соціальна. Розвиваючись поза людським суспільством, істота, що володіє людським мозком, ніколи не стане навіть подобою особистості.
Якщо людське дитя навіть із самими «кращими» структурними особливостями мозку попадає в умови ізоляції від людського суспільства, то розвиток його як особистості припиняється. Це багаторазово підтверджено у випадках, коли діти раннього віку попадали в зграї диких тварин чи піддавалися штучної ізоляції. Психічний розвиток дитини як людської особистості можливий лише в оточенні інших людей при активному і пасивному навчанні поведінковим навичкам.
Таким чином, у результаті розвитку йде становлення людини як біологічного виду і соціальної істоти. У першу чергу, біологічний розвиток, так і розвиток у цілому обумовлює фактор спадковості. Спадковість виявляється в тім, що дитині передаються основні біологічні ознаки людини. За допомогою спадковості людині передаються від батьків анатомо-фізіологічна будова, тип нервової діяльності, характер обміну речовин, ряд рефлексів. Не передаються в спадщину надбані протягом життя навички і властивості, наукою не виявлено так само особливих генів обдарованості, однак кожна народжена дитина має величезний арсенал задатків, ранній розвиток і формування яких залежить від соціальної структури суспільства, від умов виховання і навчання, турбот і зусиль батьків і бажання самої маленької людини.
До біологічних факторів відносяться уроджені особливості людини. Уроджені особливості – це особливості, що дитина одержує в процесіі внутрішньоутробного розвитку, обумовлені поруч зовнішніх і внутрішніх причин.
На особистість людини роблять вплив кризи вікового розвитку. Зміна особистості людини, що відбуваються в період вікових криз, можуть виявитися аномальними, чи негативними.
Біологічним фактором, що робить вплив на становлення людини як особистості, відноситься стан здоров'я. Гарний стан здоров'я сприяє успішному розвитку. Незадовільне здоров'я гальмує процес розвитку, позначається на психології людини як особистості.