Вступ……………………………………………………………………..2
Міжнародні економічні організації і особливості їх діяльності…….4
Висновки…………………………………………………………………27
Список використаних джерел………………………………………….28

Питання про юридичну природу міжнародних організацій, поставле¬не у зв’язку з розглядом питання про їхню класифікацію, видається зручним для розгляду, оскільки ця класифікація сама по собі чітко вияв¬ляє важливі компоненти юридичної природи міжнародних відносин.
Визнається, що за юридичною природою всі міжнародні організації поділяються на міждержавні (міжурядові) організації, міждержавні організації, що володіють елементами над національності, і міжнародні неурядові організації.
Розгляд специфіки діяльності цих організацій показує, що юридична чинність рішень, що приймаються, не однакова.
У міждержавних організаціях, заснованих на основі багатосторон-нього міжнародного договору, прийняті рішення є обов’язковими для вирішення питань, що носять внутрішньо організаційний характер і є рекомендаційними з питань міжнародної діяльності. Рішення приймаються на основі суверенної рівності держав за формулою: "одна держава - один голос". У міждержавних організаціях фінансово-економічного характеру при прийнятті рішень здійснюється зважене голосування, при котрому кожна держава мас таку кількість голосів, яка залежить від розмірів її внеску в бюджет організації. Як бачимо, юридична природа цих організацій різна і визначається юридичним характером прийнятих рішень і процедурою прийняття рішень.
Міжнародні організації, що володіють елементами над національності, у своїх установчих документах (статутах, положеннях) мають спеціально застережені положення, що передбачають обов’язкову чин¬ність прийнятих рішень для всіх держав-учасниць. Ці рішення носять характер норм jus cogens і надають юридичній природі таких міжнарод¬них організацій особливу юридичну якість. Як приклад подібних міжнародних організацій, що володіють елементами над національності, можна навести Європейський Союз.
Міжнародні неурядові організації за своєю юридичною природою істотно відрізняються від вищезазначених. Вони не с суб’єктами міжна-родного права і не володіють міжнародною правосуб’єктністю. їхні рішення не носять обов’язкового характеру і, загалом, виконують рекомендаційні, консультативні, дорадчі функції.
В цілому, юридична природа міжнародних організацій, за винятком міжнародних неурядових організацій, виявляється в тому, що:
– вони утворюються на основі міжнародних договорів;
– прийняті ними рішення носять характер обов’язкових норм;
– процедура прийняття їхніх рішень припускає узгодження воль па добровільній основі і голосування;
– вони є суб’єктами міжнародного прана і внаслідок нього мають певну міжнародну правосуб’єктність;
– обсяг міжнародної правосуб’єктності міжнародних організацій визначається в такому загальновизнаному міжнародно-правовому акті, яким є Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями (1986 p.).
Як уже відзначалося, міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій є їхньою невід’ємною властивістю, закріпленою
У Віденській конвенції про право договорів за участю міжнародних організацій (1986 p.).
У загально юридичному плані ця правосуб’єктність с сукупністю таких компонентів, як правоздатність, дієздатність, делікто здатність і правотворча здатність.
Як бачимо, ці компоненти властиві і правосуб’єктності інших суб’єктів міжнародного права, і насамперед державам. Проте на відміну від них, міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій має одну важливу відмінність – це спеціальна (особлива!) право¬суб’єктність. її особливість полягає в тому, що вона визначається тими специфічними функціями, для виконання яких створюється та або інша міжнародна організація. Ці функції визначаються творцями міжнарод¬ної організації і зафіксовані в установчому акті (статуті, положенні). Дані функції визначають обсяг правочинностей організації, межі її міжнародної правосуб’єктності, за які організація виходити не має права.

1. Х.А. Шреплер. Міжнародні економічні організації. 1998.
2. Світова економіка під ред. Булатова. 1999.
3. Кругман, Обстфельд. Міжнародна економіка, теорія і політика. 1997.
4. Ломакин В.К. Світова економіка. Підручник для Вузов. 1998.
5. Положення міжнародного валютного фонду.
6. Г.О. Анцелевич, О.О.Покрещук Міжнародне право. Алеута. Пектораль. Київ. 2003 р.
7. Варнавский В. Г, Страхование рисков частн ы х инвестиций в инфраструктурных проектах // МЭиМО.- 2004.- №9. - С.32.
8. Звонова Е. А. Международное внешние финансирование в современной економике. — М., 2000.
9. Злоказова Н. Є. Расширение ЕС: за и против с позиций его членов // МЭиМО.— 2004.— №1.-С. 62.61
10. Королев И. С. Мировая економика: глобальные тенденции за 100 лет. - М.: Зкономист, 2003.
11. МайєрДж. М., Олесневич Д Міжнародне середовище бізнесу. - К.: Либідь, 2002.
12. Міжнародні фінанси / За ред. Рогача О. А. - К.: Либідь, 2003
13. Мочерний С. В. Економічна енциклопедія: В 3-х т. - Т. 2. - К: Академія, 2001.
14. Сухарський В. С. Управління зовнішньоекономічною діяльністю -Тернопіль: ТАНГ, 2001.
15. Хасбулатов Р. И. Мировая зкономика. - М.: ИНСАН, 1994.

Міжнародні організації – явище в громадському житті, взагалі, не нове. Вони мають місце в розвитку людського суспільства впродовж тисячоліть. Проте тільки в останні століття, й особливо з утворенням ООН, міжнародні організації стали відігравати все більш і більш помітну роль у розвитку міжнародних відносин. Різноманітна й активна міжнародна діяльність міжнародних організацій, їх чисельний ріст і обумовлена цими чинниками необхідність розвитку міжнародно-правового регулювання їхньої діяльності сприяли утворенню в системі сучасного міжнародного права нової його галузі – права міжнародних організацій.
Як поняття, право міжнародних організацій можна визначити як сукупність норм, що регулюють процес створення, діяльності і припинення існування міжнародних організацій, а також норм, що визначають їхній правовий статус і обсяг правочинностей. Беручи до уваги, те, що міжнародні організації за своєю юридичною природою е суб’єктами сучасного міжнародного права похідного характеру (тобто, вторинними), підкреслимо, що вони являють собою об’єднання держав, створені ними в повній відповідності до вимог міжнародного права, а значить, тільки на основі міжнародного договору, для вирішення якихось конкретних завдань.
Розкриваючи це поняття, відзначимо, що правомірно створені організації повинні відповідати таким ознакам:
– у створенні організації беруть участь, як правило, тільки суверенні держави;
– організація створюється у повній відповідності до міжнародного права;
– організація створюється, як правило, на основі міжнародного договору (відомі факти створення міжнародних організацій на основі резолюцій інших організацій, зокрема ООН);
– організація створюється з метою вирішення конкретних завдань;
– організація має систему постійно діючих органів;
– організація володіє визначеним її засновниками обсягом міжнародної правосуб’єктності;
– організація має статус міжнародної організації (цей принцип, на думку І.І.Лукашука, має вирішальне значення)1.
У питанні про класифікацію міжнародних організацій у літературних джерелах ясності немає. Найкращим видається формування ознак класифікації, що приводиться у книзі "Міжнародне право" за редакцією Г.І.Тункіна. Як вважають її автори, "найбільш вдалою є класифікація за такими ознаками:
– юридична природа організацій;
– масштаб діяльності організацій;
– предмет діяльності організацій.

Таким чином, кредитна діяльність міжнародних фінансових організацій глобального та регіонального рівнів упродовж свого існування була спрямована на створення, розвиток та модернізацію об'єктів наднаціональної виробничої інфраструктури за такими напрямами:
- надання позик для структурної перебудови національних господарств країн світу і; зокрема, об'єктів виробничої інфраструктури, котрі створюють умови ефективного функціонування наднаціонального виробництва;
- кредитування інфраструктурних проектів у малорозвинених країнах з метою їхньої адаптації до функціонування світогосподарських процесів та включення їх у систему глобальної виробничої інфраструктури.
- інвестування будівництва мережі регіональних об'єктів виробничої інфраструктури внутрішньоконтинентального значення.
- модернізацію окремих елементів наднаціональної обслуговуючої системи, зокрема, енергетичних, транспортних, інформаційних комунікацій.
- розробка системи страхування довгострокових капіталомістких інфраструктурних проектів від різних форс-мажорних обставин.