Вступ………………………………………………………………………….….3
1. Українізація та духовне піднесення в Україні у 20-х
роках ХХ століття……………………………………………………………....4
2. Наслідки українізації та її згортання…………………………………...…..7
3. Творчі пошуки літературно-мистецької генерації
20-х - початку 30-х років………………………………………………………9
4. Із забуття - в безсмертя: творчість письменників
«розстріляного відродження»…………………………………… ……….….11
4.1. Микола Хвильовий - натхненник духовного відродження..........13
4.2. Життєвий і творчий шлях Миколи Зерова…………………...….15
4.3 Григорій Косинка - найвидатніший новеліст
«розстріляного відродження»…………………………… ……….…..17
Висновки……………………………………………………...……………….…21
Список використаних джерел………………………….……………….………23
Тоталітарний режим у СРСР, незважаючи на утворення національних радянських республік і показовий федералістський устрій держави, відчував брак підтримки неросійських народів. Комуністична партія лишалася крихітною, переважно російською й міською організацією, яка невпевнено трималася над селянськими і неросійськими масами, що сумнівалися у своїх настроях і не знали, яку владу підтримати. Так, зокрема, Україна становила «слабку ланку Радянської влади», як відверто визнав сам Сталін [7]. Тому партія розпочала кампанію, спрямовану на розширення підтримки з боку неросійських народів, на завоювання їхньої прихильності.
У 1923 р. на XII з'їзді партії її керівництво поклало початок політиці коренізації. Воно закликало спільними зусиллями добитися, щоб у партію та державний апарат ішли неросіяни, щоб службовці вивчали і користувалися місцевими мовами, щоб держава підтримувала культурний і соціальний розвиток інших народів. Український різновид цієї політики називався українізацією.
Перші заходи українізації мали на меті розширити вживання української мови, особливо в партії та уряді. Необхідність цього була очевидною: у 1922 р. на одного члена Компартії України, який постійно користувався українською мовою, припадало семеро тих, хто розмовляв лише російською, в уряді ж це співвідношення було один до трьох. У серпні 1923 р., щоб усунути цю диспропорцію, партійні та урядові службовці отримали вказівку пройти спеціально організовані курси української мови. Якщо в 1922 р. українською мовою велося менш як 20 % урядових справ, то в 1927 р. вже 70 % [6].
Водночас зросло число українців в урядових установах. Однак, отримавши більшість, українці переважно зосереджувалися на нижчих щаблях урядово-партійної ієрархії. Наприкінці 1920-х років їхнє представництво в ЦК не перевищувало 25 %.
Кампанія українізації охопила всі царини життя Радянської України. Найбільший вплив вона справила на освіту. На відміну від царського режиму, Ради приділяли велику увагу шкільництву, і їхні досягнення в цій царині вражають. Така зацікавленість пояснюється кількома чинниками: з ідеологічної точки зору, щоб слугувати зразком нового ладу, радянське суспільство мало бути освіченим; більше того, освічене населення збільшувало виробничий потенціал та міць держави; і нарешті, освіта надавала чудові можливості прищеплювати новим поколінням радянські цінності. Найбільш вражаючих успіхів досягли Ради в ліквідації неписьменності. Під час революції письменними були близько 40 % міського населення; через 10 років - уже 70 % [6]. На селі протягом цього періоду письменність зросла з 15 до понад 50 %. Оскільки масова освітня кампанія велася українською мовою, то поширення освіти означало й поширення українізації серед молоді країни.
1. Архів Розстріляного Відродження: матеріали архівно-слідчих справ українських письменників 1920-1930-х років / упоряд., передм., прим. О. й Л. Ушкалових. - К.: Смолоскип, 2010. - 456 с.
2. Історія української літератури ХХ століття: у 2 кн. / за ред. В.Г. Дончика. - К.: Либідь, 1998. - Кн.1: Перша половина ХХ ст. - 464с.
3. Кавун Л. Психологізм як елемент поетики новел Григорія Косинки / Л. Кавун // Дивослово. - 1993. - № 2. - С. 22 - 27.
4. Розстріляне відродження: Антологія 1917-1933: Поезія - проза - драма - есей / упоряд., передм., Ю. Лавріненка; післямова Є. Сверстюка. - К.: Смолоскип, 2004. - 992 с.
5. Сторінки історії України ХХ століття: посібник для вчителя / за ред. С.В. Кульницького. - К.: Освіта, 1992. - 266 с.
6. Субтельний О. Україна: Історія / О.Субтельний. - К.: Либідь, 1993. - 720 с.
7. Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: в 4 кн. - К., 2003. - Кн. 2. - 447 с.
«Розстріляне відродження» - це літературно-мистецьке покоління 20-х - початку 30-х рр., яке дало високохудожні твори в галузі літератури, живопису, музики, театру, і яке було знищене більшовицьким тоталітаризмом. Українська творча інтелігенція 20-х рр. вперше за останні триста років зробила героїчну спробу підвестися з колін, випростатися і гідно представити перед світом свою культуру. Роздратована стійкістю опору, Москва пустила в хід найганебніші засоби. Результати відомі - з 259 українських письменників, які друкувалися у 1930 р., після 1938р. друкувалися тільки 36 (своєю смертю померли лише 7 письменників). За приблизними підрахунками Юрія Лавріненка, одного з небагатьох діячів українського відродження, якому вдалося виїхати на Захід (йому належить термін «розстріляне відродження»), у 30-х рр. було винищено 80 відсотків творчої інтелігенції [5].
Література «розстріляного відродження» позначена надзвичайним багатоманіттям стилів і жанрів. З великою енергією у літературі тоді працювали С. Єфремов, М. Зеров, М. Хвильовий, М. Куліш, Г. Косинка, М. Драй-Хмара, П. Филипович, Д. Фальківський, М. Семенко, В. Свідзинський та ін.
Трагічна доля покоління 20-30-х років демонструє нам усю силу українського духу, його творчий потенціал, необхідність свого шляху й незалежності від впливу інших культур. Внаслідок політики українізації, розпочатої в 20-х - на початку 30-х років ХХ ст., українська культура ще зазнавала піднесення. Молоді митці, виховані в період національного пробудження початку ХХ ст. та національної революції 1917 року, перейняті енергією «вітаїстичних» осяянь, проголошуваних М. Хвильовим, спромоглися на небувалий розквіт жанрово-стильових структур літератури, розкривали кращі риси національної ментальності, надаючи їм нових якісних ознак. Подібні тенденції спостерігалися і в музиці, театрі, малярстві.
Своєрідне ядро «відродження», лідером якого був М. Хвильовий, становили поет П. Тичина, драматург М. Куліш, режисер Лесь Курбас, кіномитець О. Довженко, композитор М. Леонтович та ін.
Воєнно-комуністичний наступ 30-х років, що прийшов на зміну українському відродженню 20-х років, відзначався крайньою ідеологізаціїю в усіх сферах життя суспільства, суворим контролем за діяльністю високоінтелектуальних осіб, діячів культури та мистецтва, забороною різних релігійних течій, руйнуванням храмів, відкиданням тих напрямів суспільної, історчної, філософської думки, що виходили за рамки ідеологічних догм, переслідування «інакомислячих». Значна частина української інтелігенції загинула в сталінських тюрмах та концтаборах. Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12-13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового.
«Розстріляне відродження» - умовна назва літературно-мистецької генерації 20-х - початку 30-х ХХ ст.., репресованої більшовицьким режимом (С. Єфремов, Л. Старицькі-Черняхівська, М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, Є. Пужник, Д. Фальківський, О. Влизько, В. Підмогильний, Г. Косинка, М. Івченко, В. Світзинський, М. Йогансен, М. Семенко, В. Поліщук, К. Буревій, Лесь Курбас, М. Куліш та багато інших). У ті часи було знищено більшість українського письменства - перспективний пласт ренесансної інтелігенції, яка розбудовувала національну культуру, дарма що суспільна атмосфера спотворювалась комуністичними ілюзіями та більшовицькою термінологією класової ненависті.
«Розстріляне відродження» було однією з найяскравіших, нагло обірваних ланок перманентних відроджень, притаманних як українській літературі, так і національній історії в цілому.
