Вступ……………………………………………………………………………….3
Держава і право Стародавнього риму……………………………………………4
Висновок……………………………………………………………………….....16
Список літератури……………………………………………………………..…17

Тисячолітня історія Риму поділяється на три періоди. Перший період – царський – з 754 р. до 509 р. до н.е. Протягом цього періоду відбувається формування суспільних класів і державного апарату. Другий період розпочинається з вигнання останнього римського царя Тарквінія Гордого і утвердження республіканського ладу (509 – 27 рр. до н.е.). Третій період – період імперії – 27 р. до н.е. – 476 р. н.е. Цей період, у свою чергу, поділяється на два етапи – приципат (27 р. до н.е. – 284 р. н.е.) і домінат (284 р. – 476 р.). Після падіння Західної Римської імперії у 476 р. ще тривалий час існувала Східна Римська імперія – Візантія, яка припинила своє існування після взяття Константинополя, столиці Візантії, турками-османами у 1453 р.
Процес розпаду родового ладу і зародження держави в Римі має багато подібного з аналогічним процесом в Афінах, що простежується в занепаді патріархальних органів, розвитку приватної власності, формуванні класів і політико-правової системи.
У VІІІ – VІІ ст. до н.е. середня частина Апеннінського півострова була заселена декількома громадами, які перебували між собою у союзі. Однією з них був Рим, у якому населення займалось тваринництвом і землеробством.
Родоплемінна структура Риму царської епохи представила тісно пов’язану єдність патріархальної сім’ї, роду, племені. Поступово сільська (сусідська) община витісняла кровно родинну, але пережитки давніх звичаїв ще збереглися.
Усі общинники мали однакові права та обов’язки як громадяни, воїни і власники землі. Єдність громадян римського поліса скріплювалась колективним землеволодінням і обов’язковою військовою службою.
Римляни ще в царський період, відчуваючи нестачу земель, вели постійні війни зі своїми сусідами з метою захоплення чужих територій. Вдалі походи збагачували родову знать, вождя, верхівку общини, що прискорювало розкладання родового ладу.
Корінні жителі Риму називали себе патриціями. Спочатку лише вони належали до повноправного населення – римського народу ”, що склався на основі союзу трьох племен (триб), які поділялися за родами і куріями (об’єднаннями родів). За легендою Рому, один із засновників Риму, доручив патриціям відправляти управлінські та жрецькі обов’язки, плебеям (простолюдинам) – обробляти землю, утримувати худобу і займатися прибутковим ремеслом. Плебеї перебували поза римською родовою організацією. До кінця царського періоду римська община та її самоуправління мали всі ознаки військової демократії. Наприкінці VІ ст. до н.е. в результаті кризи, розпаду родової організації і становлення держави погіршився стан багатьох плебеїв, які втрачали свої наділи землі. Родова знать патриціїв, втративши частину попередніх привілеїв, була незадоволена посиленням центральної влади, частим залученням до громадських робіт.
Цар дедалі частіше діяв як тиран. З сенатом він не тільки не рахувався, а й піддавав репресіям визначних його членів, особисто вершив суд і розправу, проводив незаконні конфіскації, чинив насильство і беззаконня. Царя наслідували його родичі, особливо сини. Їхня поведінка ображала суворі звичаї патриціїв.
Повсталий народ повалив царя Тарквінія Гордого і разом із сім’єю вигнав його за межі Риму. Із 509 р. до н.е. царська влада припинилась. Рим став республікою.

Список літератури:

1. Античная демократия в свидетельствах современников / Сост. Л.П. Маринович, Г.А. Кошеленко. - М., 1996.
2. Графський В.Г. Загальна історія держави і права. - М., 2000.
3. Жидков О.А., Крашенинникова Н.А. Історія держави і права зарубіжних країн. Підручник для вузів. Частина 1, 2. - М., 2001.
4. Загальна історія держави і права. Підручник / За ред. проф. К.І. Батира. - М., 2001.
5. Косарєв А.І. Історія держави і права зарубіжних країн: Підручник для вузів. - М.: Вид-во НОРМА, 2002.
6. Маслова І.С. Римське право: Навчальний посібник. - М.: ІМЦ ГУК МВС Росії, 2002.
7. Новицький І.Б. Римське право. - Вид. 6-е, стереотипне. - М.: ТЕИС, 2002.
8. Омельченко О.О. Основи Римського Права: Навчальний посібник. - М.: Манускрипт, 2002.
9. Підопригора О.А. Основи Римського приватного права. Львів, 1995.
10. Рабовладельческое и феодальное государство и право стран Азии и Африки /Под ред. проф. А.И.Рогожина и проф. Н.Н.Страхова. Харьков, 1991.
11. Римське приватне право: Підручник. / Под ред. проф. І.Б. Новицького і проф. І.С. Перетерского. - М.: МАУП, 1996.
12. Страхов М.М. Історія держави і права зарубіжних країн. Харків, 1999.
13. Тит Ливии. История Рима от основания города: В 3 т. М., 1989-1993. Т.1-3.
14. Федоров К.Г. Історія держави і права зарубіжних країн. К., 1994.
15. Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн: У 2 т. /За ред. чл.-кор. АПН України В.Д.Гончаренка. К., 1998.

Одне з найбільших досягнень Античного світу - римське право.
Зусиллями посадових осіб і перш за все преторів, а також знаменитих «класичних» юристів була створена правова система, що встановлює найбільш оптимальний режим юридичного регулювання простих товарно-грошових відносин, заснованих на приватній власності. Досягнуте в ході тривалого розвитку досконалість форми та змісту, логічна обґрунтованість, чіткість, ясність викладу в чималому ступені зумовили його сприйняття (рецепцію) правом наступних епох. Зі всіх чинників, які сприяли рецепції права рабовласницького Риму, два заслуговують особливої уваги. Перший з них - досягнення необхідної юридичної абстракції в праві. Всі вільні (незалежно від соціального та національного походження) наділялися юридичною рівністю в області приватного права. Раб зводиться на рівень звичайного товару - об'єкта права власності. Згодом, коли рабства не стало, збереглася точна юридична розробка поняття об'єкта права власності.
Другий фактор - глибина підходу «класичних» римських юристів до проблеми правозастосування, особливо оціненого в Новітній час. «Коли право суперечить справедливості, має віддати перевагу останнє» (Дігести. 15.1.32). Не будемо торкатися питання про те, що стародавні римляни розуміли під справедливістю. Важливо інше: було намічено належне напрямок подолання можливого протиріччя між застарілою, але не скасованої правовою нормою і ставленням, корисним для суспільства і вимагають захисту правом

Право Стародавнього Риму справила величезний вплив на історію всього світового права, і, перш за все, історію права європейського континенту. Такий вплив закономірно: території більшості сучасних європейських держав у минулому або структурно входили в Римську Імперію в якості провінцій, або перебували під найсильнішим впливом її культури, в тому числі і правової .
Протягом багатьох століть Рим ототожнювався з центром світу . У Рим вели не просто дороги (мається на увазі крилатий вислів « Всі дороги ведуть до Риму » ), туди вели торговельні шляхи, культурні та політичні зв'язки з усього навколишнього світу. Саме тому давньоримське держава можна назвати «світовим форумом» - центром політичного і культурного життя всього світу часів античності. Значення римського права для сучасного юриста очевидно.
Вивчаючи правові інститути та інші конструкції права давньоримського держави, Ви знайомитеся з історією світового права, в тому числі з найважливішою складовою історії права Росії . Це пояснюється тим, що багато чого в сучасній російській правовій дійсності запозичене з античного римського права . Наприклад, інститути правового статусу, правоздатності та дієздатності, юридичної особи мають своїм початком правову систему античного Риму.
Іншим прикладом служить той факт, що категоріальний апарат нині чинного Цивільного кодексу Російської Федерації в значній своїй частині побудований на основі давньоримських латинських юридичних категорій . Це, зокрема, такі категорії, як акція, акцепт, депозит, новація, облігація, оферта, емансипація та інші. Без знання первородного значення основних правових інститутів російського права, історії їх виникнення та розвитку не може відбутися жоден юрист.