Вступ........... 3
1. Соціальна діагностика як вид соціальної роботи........................ 6
1.1. Поняття соціальної діагностики......................................................... 6
1.2. Принципи соціальної діагностики.................................................. 9
1.3. Методи соціальної діагностики..................................................... 10
1.4. Рівні та етапи соціальної діагностики............................................ 16
Висновок..... 26
Список літератури........ 30

Термін «діагностика» (від грецьк. diagnostikos - здатність розпізнавати) використовується в медицині для позначення процесу розпізнавання хвороби, постановки діагнозу.
Уявлення про патології стану суспільства або індивідів і груп у цьому суспільстві як про соціальні хвороби затвердилося разом із зародженням соціальної роботи. Це пояснює той факт, що значна частина термінології соціальної роботи як галузі знання і практичної діяльності подібна з медичною термінологією, так само як термінологія, що визначає зміст і організаційне оформлення деяких «наскрізних» для усіх видів соціальної роботи технологій: соціальна діагностика, соціальний терапія, профілактика і т.д. Як виявилося, це пояснюється не тільки зручністю використання добре розробленого понятійного апарату, але і подібністю цих двох областей діяльності.
Медична діагностика - це процес встановлення медичного діагнозу, тобто висновків про характер та особливості фізичного стану клієнта чи його хвороби. Вона здійснюється за допомогою спеціальних методів у результаті різнобічного обстеження та опитування клієнта. У соціальній роботі показники медичної діагностики мають велике значення при наданні соціальної допомоги та соціальних послуг людям з обмеженими функціональними можливостями, соціальній підтримці осіб, що мають захворювання психічного характеру чи різні види хімічної залежності.
Психологічна діагностика - це вимірювання індивідуально-психологічних якостей особистості або інших об'єктів, які піддаються психологічному аналізу (група, організація). Її метою є встановлення психологічного діагнозу як висновку про актуальний стан психологічних особливостей особистості і прогноз її подальшого розвитку.
Уже наприкінці XIX ст. емпіричне дослідження стану малозабезпечених прошарків населення в багатьох країнах виявило тісну обумовленість ряду захворювань — туберкульозу, рахіту, венеричних хвороб й ін. — низьким матеріальним рівнем.
Розпізнавання соціальної патології, що бажано викоренити, або соціальної проблеми, яку необхідно вирішити, викликає в першу чергу питання про те, що розуміється під патологією, нормою, проблемою. У самому загальному змісті можна сказати, що патологія — це об'єктивне відхилення від норми, а проблема — це усвідомлена патологія; відхилення, що викликає занепокоєння людей, мотивує їхню перетворюючу діяльність. Однак це питання досить складне і по-різному вирішувалося на різних етапах історії людського суспільства.
Поняття соціальної норми внутрішньо суперечливе. Його прийнято розглядати на двох рівнях: з одного боку, це те, що характеризує погляди і поведінку більшості, те, що в соціальній дійсності математично описується як нормальний розподіл; з іншого боку, це загальновизнане правило, те, що пропонується усім як зразок поведінки і відчування. Ймовірно, в ідеалі другий варіант пояснення цього, поняття повинен бути обумовлений першим: зразком являється те, що властиво більшості. Але дійсність перевершує, будь-які ідеальні уявлення про неї, тому поняття про норму і патологію можуть підкорятися іншим, набагато більш парадоксальним закономірностям.
Ймовірно, чим більш розвинуте і структурно різноманітне суспільство, тим, більше типів норми може існувати в ньому одночасно і рівноправно. Якщо в традиційних або тоталітарних соціумах нормальним, тобто припустимим, санкціонованим владою, визнавався один варіант, а всі інші, як і їхні носії, переслідувалися, а іноді і знищувалися; то в модернізованому демократичному суспільстві допускаються різноманітні норми - за умови, що вони не суперечать законові або не заважають існуванню інших людей, що дотримують інших норм.
Однак у зміст цієї діяльності крім об'єктивних, чітко фіксованих аспектів входять також суб'єктивні аспекти, що досить важко формалізувати, помістити в рамки, піддати кількісному аналізу. Люди мають право на щастя, хоча його розуміння в кожного своє, не можливо нав'язати іншим свою думку про те "що добре, а що погано". В суспільстві можуть існувати серйозні труднощі, але протягом тривалого часу на них не звертають увагу, хоча наука вже зафіксувала й проголосила цей факт .

1. Бурлачук Л.Ф., Морозов С.М., словарь-справочник по психодиагностике - 2-е изд., перераб. и доп. - СПб.: Питер, 2004. - 520
2. Бурлачук Л.Ф., Психодиагностика: учебник для вузов - СПб.: Питер., 2006. - 351 с.
3. Н.П. Волкова, Педагогіка, навчальний посібник, Київ, видавничий центр "Академія", 2001. - 576 с.
4. Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М.: ТЦ "Сфера", 2001. - 467 с.
5. Психология социальной работы, О.Н. Александрова, О.Н. Богомолова, Питер, 2002. - 352 с.
6. Словарь-справочник по социальной работе / Под ред. Е.И. Холостовой. - М.: Юрист, 1997. - 424 с
7. Социальная работа / Под ред. В.И. Курбатова. - Ростов-на-Дону: "Феникс", 1999. - 576 с.
8. Соціальна робота в Україні: навчальний посібник / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, С.Я. Харченко та ін., за заг. ред. І.Д. Звєрєвої, Г.М. Лактіонової - Київ: ДЦССМ, 2004. - 256 с.
9. Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник - Київ: ДЦССМ, 2002. - 536 с. // Соціальна робота Книга 4
10. Соціальна робота: технологічний аспект / за ред. проф. А.Й. Капської / Київ: ДЦССМ, 2004 - 364 с.
11. Теорії і методи соціальної роботи: підручник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. Т.В. Семигіної, І.І. Миювича. - К.: Академвидав, 2005. - 328 с. (Альма-матер)

Діагностична функція є провідною у соціальній роботі як різновид професійної діяльності, спрямованої на забезпечення належного соціального, культурного та матеріального рівня життя членів суспільства та надання допомоги різним категоріям людей. Ще наприкінці ХІХ-поч.ХХст. родоначальник теорії соціальної роботи Мері Річмонд у своїй книзі "Соціальні діагнози" (1917 р.) докладно представила власний метод соціальної роботи. Найважливішим і головним компонентом у ній М. Річмонд вважала здатність у кожному конкретному випадку поставити соціальний діагноз, тобто провести оцінку, як особистості клієнта, так і його соціального оточення та взяти його результати діагностики за основу при визначенні методу допомоги.
Сьогодні діагностика як спосіб отримання вичерпної інформації про досліджуваний процес чи об'єкт застосовується в різних галузях діяльності та має різні цілі. Варто зазначити, що в соціальній роботі найчастіше застосовуються такі види діагностики: соціальна, медична, соціально-психологічна, соціально-педагогічна.
У зв'язку з цим соціальний працівник повинен дотримувати ряду соціально-етичних вимог — принципів діагностики:
Принцип конфіденційності. Нерозголошення результатів соціального діагнозу без персональної згоди на це особи, яка була об'єктом дослідження. Якщо це діти, то на розголошення результатів обстеження обов'язково потрібне згода батьків або осіб, що заміняють.
Принцип наукової обґрунтованості. Результати аналізу повинні бути, як мінімум, валідними (достовірними) і надійними.
Принцип не нанесення збитку. Діагностичні результати ні в якому разі не повинні бути використані на шкоду людині, що піддався дослідженню.
Принцип об'єктивності. Висновки дослідження повинні робитися на основі науково обґрунтованих, об'єктивних даних і не повинні залежати від суб'єктивних установок тих, хто проводить дослідження або користується його результатами.
Принцип ефективності. Не слід пропонувати людині
такі рекомендації, що за підсумками діагнозу для неї марні, можуть призвести до небажаного результату.
Соціальна діагностика — найважливіший компонент соціальної технології і сфера діяльності практичного соціального працівника. Технологія соціальної діагностики містить у собі принципи, алгоритм процедур і способів перевірки різних методів дослідження соціальних процесів. В основі діагностики лежить проблема аналізу й узагальнення факторів, що характеризують соціальний розвиток людини, соціальних груп, суспільства.
Практично соціальна діагностика використовується в самих різних областях життя і діяльності людей. Фахівець соціальної роботи є автором або учасником прикладних психолого-педагогічних, соціологічних, економічних обстежень, займається консультуванням у рішенні соціальних проблем, корекцією і реабілітацією, формами і методами терапевтичного впливу і т.д.
Метою дослідження є дослідити та вивчити методи, принципи, рівні та етапи соціальної діагностики.
У зв’язку з цим поставлені наступні завдання:
- З'ясувати що таке діагностика та які є її види;
- З'ясувати принципи, методи, рівні та етапи соціальної діагностики;
- Виокремити різні підходи, класифікації та правила проведення діагностики.
Об'єктом дослідження виступає соціальна діагностика.
Предметом дослідження є методи соціальної діагностики.
Гіпотеза дослідження: соціальна діагностика, як і решта видів соціальної роботи, має власні методи та принципи роботи, які скеровані на з'ясування, аналіз та узагальнення соціальних фактів та використовується на всіх етапах виявлення соціальної проблеми. Методи соціальної діагностики такі ж як і методи соціології, тому ефективність їх застосування насамперед залежить від рівня кваліфікації соціального працівника та його практичних навичок.

Соціальна діагностика — досить складний і відповідальний вид діяльності фахівців соціальної роботи. Вона вимагає відповідної професійної майстерності, оскільки торкається долі людей, різних соціальних груп. На основі соціального діагнозу виділяються пріоритети і здійснюється вибір у наданні тієї або іншої соціальної допомоги.
Процедура соціальної діагностики спрямована не лише на вивчення соціальних коренів різних проблем, процесів та явищ, але й на дослідження соціальних наслідків і змін у структурі суспільних відносин, способі життя людей. Окрім того, соціальна діагностика передбачає вироблення профілактичних заходів щодо запобігання асоціальної поведінки людини.
Оскільки діагностика носить процесуальний характер, то рівень її ефективності обумовлений певними принципами. Перш за все це принцип об'єктивності, сутність якого полягає у правдивому, неупередженому аналізі та оцінці різних соціальних явищ, що виключає як суб'єктивні викривлення в інтерпретації отриманих результатів діагностування.
Досить важливо в процесі діагностування дотримуватися принципу верифікації соціальної інформації, тобто встановлення її достовірності та перевірки за допомогою інших дослідницьких процедур чи джерел інформації.
Відомо, що у реальній дійсності всі явища та процеси взаємопов'язані й взаємообумовлені. Тому дуже важливо пам'ятати про принципи системності та комплексного підходу. Зміст їх полягає в необхідності врахування та аналізу всіх умов та факторів, які сприяли виникненню певної соціальної проблеми чи явища.
Залежно від масштабності соціальної роботи соціальна діагностика може бути проведена на державному, регіональному, місцевому та індивідуальному ріннях. На державному рівні предметом соціальної діагностики є визначення соціальних проблем на рівні суспільства чи його окремих великих соціально-демографічних груп: дітей, молоді, осіб похилого віку, інвалідів, національних спільнот тощо.
Для регіонального та місцевого рівнів соціальній діагностиці притаманне вивчення певних соціальних проблем в умовах конкретного регіону, області, міста та селища.
Індивідуальний рівень соціальної діагностики - це рівень безпосередньої соціальної роботи з конкретною людиною чи групою осіб, які звернулися за допомогою до певних соціальних служб, Головною метою діагностики па цьому рівні стає визначення проблеми клієнта та знаходження правильних засобів для її вирішення.
По-перше, кращий метод найбільш простої з усіх можливих і найменш трудомісткий з тих, що дозволяють одержати необхідний результат. Проста опитувальна методика іноді може бути результативнішою складного тесту.
По-друге, метод повинен бути доступним не тільки для соціального працівника, але і для клієнта при мінімумі фізичних і психологічних умов, необхідних для його проведення.
По-третє, технологія застосування методів (інструкція) повинна бути ясною і зрозумілою. Вона повинна налаштовувати клієнта на довірче відношення до соціального працівника, на співробітництво, що виключає виникнення побічних мотивів, здатних негативно вплинути на результати.
По-четверте, обстановка й умови проведення діагностики не повинні відволікати клієнта від співучасті в діагностиці.
Соціологічні методи використовуються у соціальній діагностиці найчастіше з метою збору інформації щодо окремих суспільних проблем та визначення ставлення людей до них. Найбільш розповсюдженими серед них у сфері соціальної роботи є: спостереження; методи опитування (інтерв'ювання, анкетування, фокус-група); методи аналізу документів (традиційний аналіз, контент-аналіз); експертна оцінка.
Початковим етапом завжди є скарга клієнта або його близьких, сусідів, заява співробітника органа охорони порядку, педагога, тобто поява соціальної проблеми. Наступним етапом діагностичного процесу — є збір і аналіз даних про соціальну ситуацію. На цьому етапі фахівець використовує два типи дослідницьких методів: історико-генетичні і структурно-функціональні.
Історико-генетичні методи покликані визначити час, джерела і причини зародження соціальної проблеми, простежити ступінь її прояву на різних стадіях життя клієнта.
Структурно-функціональні методи діагностики припускають одержання даних про поточний стан соціальної проблеми, побудови соціального об'єкта і зв'язках, що з'єднують різні його елементи, його функціональності або дисфункціональності, тобто про те, чи відповідає його діяльність своєму призначенню чи ні.
Найбільш важливим етапом — є етап постановки соціального діагнозу — фахівець не просто робить висновок про сутність і причини життєвої проблеми клієнта, а ранжирує наявні проблеми, виділяючи головну, від якої залежить рішення всіх інших або яка може бути вирішена на даному рівні можливостей або при даному рівні знань. Так, при аналізі однієї з найпоширеніших сімейних дисфункцій, зв'язаної з пияцтвом одного з подружжя (або обох), має бути визначено, чи є сімейний конфлікт результатом пияцтва або, навпаки, пияцтво — це реакція слабких особистостей на сімейні труднощі, з якими вони не змогли впоратися.
Сьогодні науковці роблять окремі спроби класифікувати методи соціальної діагностики. Зокрема І.Г. Зайнишев пропонує таку класифікацію методів соціального діагностування:
- зондажно-інформаційне обстеження (збір даних про інфраструктуру, чисельність, склад і динаміку місцевого населення тощо);
- соціально-історичне обстеження (вивчення історії заселення та освоєння даної території, зміни складу місцевого населення, дослідження його традицій тощо);
- інформаційно-цільовий (аналіз різних документів, статей з місцевої та центральної преси, матеріалів електронних засобів інформації, листів, звернень громадян тощо);
- соціальне картографування (аналіз соціально-просторового розподілу і динаміки народжуваності та смертності населення, залежність якості життя від різних природних та соціальних факторів).
Найбільш послідовно охарактеризував технологічність творчого аналізу і діагнозу проблем соціального розвитку В.І. Вернадський. Він радив дотримуватися слідуючих правил:
• проводити детальний аналіз;
• бачити за часткою загальне;
• не обмежуватися описом явища, а глибоко досліджувати його сутність і зв'язок з іншими явищами;
• не уникати питання «чому?»;
• простежувати історію ідей;
• збирати як найбільше даних про предмет досліджень з літературних джерел (переважно наукових), звертаючись до оригіналів;
• вивчати загальні закономірності наукового пізнання (думати про те, як думаєш);
• зв'язувати науку з іншими галузями знання, із громадським життям;
• не тільки вирішувати проблеми, але і знаходити нові, невирішені.
Отже, соціальна діагностика повинна бути присутня на всіх етапах соціальної роботи, аджде вона має такіж рівні. Завдяки методам діагностики можна встановити причини і факти соціальної проблеми та спрогнозувати її подальший розвиток.